Социально-педагогические условия взаимодействия государственных и общественных организаций в профилактике ВИЧ/СПИДа среди учащейся молодежи

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; ступінь її розробленості; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання; основні теоретико-методологічні засади, наукову новизну і практичне значення роботи; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи взаємодії державних та громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді” – представлено теоретико-методологічні засади досліджуваної проблеми, розкрито історичні передумови організації міжсекторної взаємодії та теоретичні основи профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді, визначено методику дослідження взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді.

Аналіз наукової літератури свідчить, що досліджувана проблема є складною і багатогранною. На підставі праць вітчизняних і зарубіжних вчених доведено, що існують різні підходи до тлумачення понять “профілактика ВІЛ/СНІДу”, “міжсекторна взаємодія”, “стадії епідемії ВІЛ/СНІДу”. Процес взаємодії державних і громадських організацій у профілактики ВІЛ/СНІДу об’єднує у собі кілька відносно самостійних наукових напрямів, що торкаються концептуальних основ соціально-філософського пізнання, медичних і юридичних досліджень. Визначено, що профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді формується в процесі громадянського розвитку і має три стадії. Перша (1987–1991 рр.) – стадія ранньої концепції профілактики ВІЛ/СНІДу (стадія “виняткового інформування”). Унаслідок непідготовленості мас-медіа до висвітлення проблем профілактики ВІЛ/СНІДу були сформовані стійкі міфи щодо шляхів поширення ВІЛ-інфекції, що у поєднанні з недосконалими методами профілактики дало поштовх розвитку дискримінації й осудові ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД. Друга стадія (1991–2000 рр.) – характеризується поступовим переходом від системи “знання – заради знань” до системи “знання  – заради життя”, що знайшло відображення у нормативно-правовій базі України того періоду. В навчальних закладах почали впроваджуватися перші програми, спрямовані на формування навичок безпечної поведінки й основ здорового способу життя. Громадськими організаціями реалізовувались проекти щодо профілактики ВІЛ/СНІДу, серед груп, що практикують ризикові форми поведінки – працівники комерційного сексу, споживачі ін’єкційних наркотиків тощо. Третя стадія (з 2000 р.) – ґрунтується на впливі на середовище через формування умов, що підтримують профілактичну діяльність. У цей період відбувається розуміння того, що профілактика як попередження нових випадків ВІЛ-інфекції не може обмежуватися індивідуальними змінами у поведінці. Необхідну зміну умов соціального середовища може забезпечити лише взаємодія різних структур, які належать до державного, громадського і комерційного секторів, що сприятиме інтеграції людських та інших ресурсів, поліпшенню якості роботи з профілактики ВІЛ/СНІДу, насамперед, серед учнівської молоді.

У соціальній педагогіці процес сучасної профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді орієнтується на зміну епідеміологічної ситуації і суспільної свідомості стосовно проблеми поширення ВІЛ-інфекції і відбиває таку логіку: суб’єкт/об’єкт – представники системи освіти, соціальних служб, правоохоронних органів, охорони здоров’я, засобів масової інформації, громадських організацій, учнівської молоді, батьки, значуще оточення, в якому перебуває учень за межами освітніх установ; умови – ознайомлення з міжнародними і державними право­вими документами, що забезпечують розвиток особистості; інформування про можливі наслідки негативної поведінки; комплексність і скоординованість дій усіх суб’єктів профілактики на всіх рівнях; залучення до запобігання проблем зі здоров’ям усіх верств суспільства; встановлення партнерських стосунків у здійсненні профілактичної роботи між представниками державних і громадських організацій; застосування інтерактивних (тренінгових) методик; високий рівень знань у керівників державних і громадських організацій, а також у педагогічних кадрів у сфері організації профілактичної роботи та залучення додаткових ресурсів; розширення соціального досвіду учнівської молоді, формування життєвих навичок здорового способу життя на когнітивному, емоційному, вольовому і пове­дінковому рівнях; своєчасний початок втручання; наявність відповідних фінансових та інституційних ресурсів; наукове обґрунтування стратегій; постійний моніторинг результативності і науковий супровід; результат – зниження темпів росту епідемії ВІЛ-інфекції серед молоді (зменшення кількості нових випадків інфікування).

Історико-педагогічний аналіз проблеми профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні дозволив дійти висновку, що сьогодні профілактичні програми будуються на основі теорій, які було умовно класифіковано нами як: когнітивні теорії (соціально-когнітивна; когнітивного рішення проблем; сталості (гнучкості), мотиваційні теорії (мотиваційна; поступових змін поведінки), поведінкові теорії (соціального впливу; життєвих навичок; проблемної поведінки; просування до здоров’я; альтернативної діяльності; концепція здорового життєвого стилю; трансакціональна когнітивна теорія стресу і копінгу), що дало можливість визначити пріоритетність інтегративного підходу при створенні профілактичних програм, до яких включено такі складові профілактики: знання, мотивація, навички, діяльність, система цінностей, норми поведінки і стилю життя. Інтегративний підхід у профілактиці ВІЛ/СНІДу можуть забезпечити лише об’єднані зусилля всіх суб’єктів профілактичної діяльності, їх ефективна взаємодія.

З огляду на це з’ясовано, що соціально-педагогічна профілактика ВІЛ/СНІДу  – це сучасний, науково обґрунтований напрям соціально-педагогічної роботи, спрямований на попередження поширення епідемії ВІЛ/СНІДу, локалізацію причин її розповсюдження; мінімізацію негативних наслідків; формування якостей, необхідних для задоволення потреб людини безпечним шляхом.

На основі аналізу наукових джерел сформульовано, що подальший розвиток поширення ВІЛ-інфекції можна призупинити, лише одночасно впливаючи як на середовище, так і на особистість. А позитивний вплив соціального середовища може бути забезпечено завдяки активній діяльності кожного його члена за умови міжсекторної взаємодії.

Взаємодія державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді розглядається також на основі системного підходу. Процес аналізується на двох рівнях: суб’єктному і процесуальному. На суб’єктному рівні розглядаються суб’єкти взаємодії – державні і громадські організації та їх фахівці, котрі працюють з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді; на процесуальному – взаємодія цих суб’єктів на основі діяльнісного, системно-структурного, міждисциплінарного підходів, положень теорії менеджменту у соціальній сфері.

На основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду організацій, що працюють у недержавному секторі, визначено типи, характерні риси громадських організацій, їх сильні та слабкі сторони.

У процесі теоретичного осмислення проблеми було уточнено поняття “взаємодія державних і громадських організацій” як цілеспрямований взаємний вплив активних, діючих систем, що сприяють взаємозбагаченню та посиленню їх виховного потенціалу. Цей процес розглянуто під кутом етапності його розвитку та співвіднесено з характеристиками взаємодіючих сторін, їх основними рисами, функціями і властивостями. Визначення стану розвитку процесу взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді дало змогу виявити значну кількість проблем, серед яких, на нашу думку, найважливішими є: неузгодженість інтересів і дій; відсутність досвіду управління взаємодією; ресурсна незабезпеченість; відсутність особистої зацікавленості лідерів/керівників організацій; недотримання технологічності самого процесу; відсутність зворотного зв’язку; недолік позитивного досвіду взаємодії.

У другому розділі  – “Обґрунтування соціально-педагогічних умов ефективної взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу у молодіжному середовищі” – проаналізовано соціально-педагогічні умови ефективної взаємодії державних і громадських організацій. До визначення і розкриття сутності соціально-педагогічних умов взаємодії, її принципів і функцій звертались дослідники Т. Басюк, О. Безпалько, В. Бочарова, І. Братусь, Б. Вульф, Є. Дем’янов, Т. Дешко, А. Журавльов, І. Звєрєва, А. Каньковська, В. Крисько, О. Лебедев, І. Леонова, Ю. Луньов, М. Плоткін, Т. Протасова та ін. Близькість їхніх позицій виявляється в тому, що вони розглядають взаємодію як процес і акцентують увагу на відмінностях її суб’єктів.

Спираючись на результати аналізу наукових праць, умови взаємодії державних і громадських організацій трактуються у дослідженні як сукупність процесів і відносин, необхідних для виникнення, існування або зміни визначених об’єктів. Об’єктом взаємодії державних і громадських організацій є діяльність з реалізації взаємних цілей і інтересів партнерів спільно визначеними шляхами та засобами розв’язання питань профілактики ВІЛ/СНІДу і досягнення зниження темпів зростання епідемії серед учнівської молоді (об’єкт профілактики).

Розробка соціально-педагогічних умов взаємодії державних і громадських організації з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді базувалась на врахуванні наступних характеристик взаємодії: міжсекторної, управлінської, нормативно-правової, міжгрупової, особистісної (лідерської), територіальної, фінансової і специфічної (профілактичної). Соціально-педагогічними умовами взаємодії визначено: дотримання єдиних цілей і принципів взаємодії; визначення та реалізація спільної мети профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді; відбір і впровадження форм взаємодії, що забезпечують інтегративний підхід до профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді і підвищення рівня професійної компетентності фахівців державних і громадських організацій щодо профілактичної роботи, управління взаємодією і залучення додаткових ресурсів.

У перебігу дослідження визначення змісту, принципів, функцій взаємодії здійснювалося з урахуванням соціально-педагогічних умов. Так, встановлено, що процес взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді охоплює: різноманітну спільну соціально-педагогічну діяльність, позитивні стосунки і багатопланове спілкування; взаємодію один з одним, що призводить до збагачення потенціалу й активізації спільної роботи; управління взаємодією. Визначено принципи взаємодії державних і громадських організацій, що є базовими для підвищення її ефективності, а саме: пріоритетність інтересів партнерів; орієнтація партнерів на розв’язання конкретної проблеми; кінцево-цільова спрямованість; спільне планування; функціональна домовленість; відповідність функцій повноваженням, що наділяються; єдиний інформаційний простір; зворотний зв’язок; спільне прогнозування проміжних і кінцевих результатів; спільна оцінка діяльності через зіставлення отриманих результатів із запланованими; відповідальність; наукова і методична обґрунтованість; правова забезпеченість; комплексність і системність. У ході дослідження було також обґрунтовано, що основними функціями процесу взаємодії з профілактики ВІЛ/СНІДу є превентивна (підсилення профілактичних можливостей державних і громадських організацій в профілактиці ВІЛ/СНІДу, що відбувається за рахунок єдиного управлінського, інформаційного та оперативного простору), інтегративна (об’єднання і координація зусиль взаємодіючих сторін, що забезпечує рішення спільних завдань щодо зниження темпів росту ВІЛ-інфікування серед молоді), адаптивна (підвищення адаптивних можливостей кожної взаємодіючої сторони за рахунок оптимізації системи роботи, економного перерозподілу ресурсів), інформаційно-комунікативна (забезпечення достовірною та своєчасною інформацією), діагностична (виявлення відповідності інтересів, цілей і можливостей суб’єктів профілактичної діяльності потребам цільової групи), інноваційна (формування простору для інноваційної діяльності, що сприяє виникненню нових соціальних норм, які відображують загальні цінності).

Відповідно до завдань дисертаційного дослідження розроблені й використані компоненти взаємодії, критерії та показники оцінки процесу взаємодії.
У дослідженні розглядаються такі її компоненти: цільовий, що включає у себе наявність єдиних цілей, єдиного кінцевого результату, позитивні зміни у загальному об’єкті впливу, об’єднання специфічних можливостей, соціально-педагогічна наповненість змісту взаємодії; змістовий, котрий визначається у спільному плануванні й охопленні всіх напрямів профілактики ВІЛ/СНІДу, а також достатніх знаннях сторін один про одного; особистісно-ціннісний що припускає наявність спільної мотивації, зростання потенціалу кожного, залучення нових учасників, позитивну атмосферу стосунків; організаційно-управлінський, що реалізується в єдиному просторі функціонування, передбачає регулярність контактів і розділення процесу діяльності на окремі дії, що відображено в управлінні.

Критерії ефективної взаємодії розглядаються як сукупність ознак,
що дозволяють відрізняти рівні один від одного, а саме: цілісність (наявність єдиних цілей, достатні знання взаємодіючих сторін один про одного; глибокі знання проблем міжсекторної взаємодії); інтенсивність (оперативність і частота інфор­маційних контактів, забезпечення якості наданих послуг з організації профілактики ВІЛ/СНІДу, знання основ профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді), і результативність (позитивні зміни у загальному об’єкті профілактичного впливу; підвищення авторитету взаємодіючих сторін; взяття на себе функцій управління взаємодією). Для характеристики показників взаємодії виявлено чотири його рівні (продуктивний, середньопродуктивний, малопродуктивний і непродуктивний); складено їх характеристики. Результатом взаємодії вважається підвищення ефективності взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді.

У третьому розділі – “Експериментальне дослідження соціально-педагогічної моделі взаємодії державних та громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу” – представлено і розроблено соціально-педагогічну модель, розкрито методику експериментальної роботи й інструментарій експериментальної перевірки ефективності процесу міжсекторної взаємодії, висвітлено перебіг формувального етапу експерименту, результати дослідження опрацьовано методом математичної статистики.

На констатувальному етапі дослідження проаналізовано й узагальнено досвід роботи членів Координаційних рад при державній адміністрації з питань попередження поширення туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, а також голів комітетів, керівників севастопольських, волинських і дніпропетровських державних і громадських організацій, що працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу (41 особа), а також діяльність самих організацій, що працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу (54 організації). Завданням цього етапу стало проектування експериментальних методик організації взаємодії у практиці сучасних державних і громадських організацій; виявлення умов, що перешкоджають їх ефективній взаємодії.

На формувальному етапі експерименту дослідження було спрямовано на вивчення рівнів ефективної взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді. Дослідником проведено експериментальну перевірку теоретично обґрунтованих соціально-педагогічних умов взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді. У результаті цього розроблено “Програму соціально-педагогічного забезпечення взаємодії”, зміст якої покладений в основу формувального етапу експерименту.

На підставі аналізу результатів констатувального етапу експерименту було виявлено чотири рівні взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівський молоді. За результатами, у контрольній групі визначено, що 6,5%  організацій мають продуктивний рівень; 12,1%  організацій мають середньопродуктивний рівень; 63,4%  організацій знаходяться на рівні малопродуктивної взаємодії та 18,0%  непродуктивно організовують свою взаємодію. В експериментальній групі 8,8%  організацій взаємодіють на продуктивному рівні; 25,0%  організацій мають середньопродуктивний рівень; 53,7%  організацій знаходяться на рівні малопродуктивної взаємодії; 13,5%  непродуктивно організовують свою взаємодію. Враховуючи отримані результати, сформульовано висновок, що поширений малопродуктивний рівень взаємодії державних і громадських організацій обумовлений такими причинами: недостатня робота з керівниками державних і громадських ВІЛ-сервісних організацій, а також з педагогічними кадрами, що організують профілактичну роботу з питань залучення додаткових ресурсів у профілактику ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді; у процесі взаємодії найчастіше беруть участь організації, що не визначають спільних цілей; при організації взаємодії порушуються деякі принципи цього процесу; недостатньо уваги приділяється самій організації процесу взаємодії.

В ході дослідження було розроблено соціально-педагогічну модель (рис. 1) взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді та обґрунтовано можливі позитивні зміни у результаті її впровадження. Створення соціально-педагогічної моделі дало змогу узагальнити стан міжсекторної взаємодії з профілактики ВІЛ/СНІД, з однієї сторони, та спрогнозувати розвиток взаємодії з урахуванням соціально-педагогічних умов підвищення її ефективності, – з іншої.

Основними складовими соціально-педагогічної моделі взаємодії державних і громадських організацій є спільно визначені мета і зміст взаємодії державних і громадських організацій, що зумовлено сутністю соціально-педагогічної профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді. При цьому замовником послуг щодо профілактики виступає громада, а організатором взаємодії – загальноосвітня школа, які у визначенні мети та змісту взаємодії враховують її принципи та функції. Реалізацію мети і змісту здійснюють спеціально створені робоча група взаємодії, методична та консультативна ради.