СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ КОРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретичну основу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення дослідження, представлено експериментальну базу, особистий внесок автора, подано результати щодо апробації дослідження та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Теоретико-методичні засади дослідження девіантної поведінки підлітків” представлено результати теоретичного аналізу стану розробленості проблеми девіантної поведінки підлітків та її корекції в теорії і практиці; охарактеризовано різноманітні чинники, які детермінують девіантну поведінку сучасних підлітків.

Феномен девіантної поведінки як багатоаспектне явище є предметом дослідження багатьох наук. Так, філософські теорії висвітлюють проблему девіантної поведінки крізь призму системного підходу до аналізу соціальних явищ з позицій принципів системності, історизму, детермінації (О. Дробницький, І. Кант,
М. Каган, А. Скрипник). Біологічні та медичні теорії розглядають девіації у поведінці особистості у ракурсі медико-біологічних чинників, поведінкових і психічних розладів відповідно до медичних критеріїв та класифікацій хвороб (Гіппократ, Р. Ісаков, А. Личко, К. Леонгард, К. Лоренц, В. Менделевич, Т. Мозгова, О. Селецький У. Пірс, Дж. Харісон, У. Шелдон). Правові аспекти девіантної поведінки досліджуються як порушення правових норм ( Ю. Антонян, Р. Благута,
В. Кормщиков, В. Кудрявцев, І. Лановенко, І. Ярмиш). Різноаспектно досліджується ця проблема у галузях психологічної науки, зокрема у напрямах корекції та реабілітації, профілактики та інтервенції, психологічних детермінант поведінкових девіацій, попередження правопорушень тощо (С. Белічева, Е. Еріксон, О. Змановська, Н. Максимова, І. Нєвський, К. Роджерс Б. Скіннер, Т. Титаренко, З. Фрейд, П. Фрік Л. Шнейдер). Соціологічна наука представлена у досліджуваній проблемі теоріями аномії, стигматизації, соціальної ролі та соціальних очікувань, соціальної дезорганізації, культурних і соціальних норм (Я. Гілінський, Г. Беккер, Е. Дюркгейм, І. Кон, Р. Мертон Е. Лемерт, Т. Парсонс, Н. Дж. Смелзер).

Педагогічною наукою висвітлюється проблеми шкільної та соціальної дезадаптації, порушення моральних, естетичних, поведінкових норм у мікросоціальному середовищі, недоліки сімейного виховання, порушення у процесах виховання, соціалізації, соціальної адаптації підлітка ( Т. Алєксєєнко, Б. Алмазов,
В. Бочарова, І. Звєрєва, Е. Ейдеміллер, Ю. Клейберг, Б. Кобзар, В. Оржеховська,
Т. Федорченко).

Методичний рівень дослідження проблеми представлено у різних аспектах: профілактики девіантної поведінки в сучасних умовах, зокрема профілактики правопорушень серед дітей та підлітків, розроблення системи профілактики з дітьми різного віку (В. Оржеховська); розроблення методичних засад та апробація в соціально-педагогічній практиці програми корекційно-педагогічної діяльності 
(Ю. Клейберг); обґрунтування методичних засад підготовки студентів до здійснення соціально-правового захисту дітей та підлітків (І. Ковчина); розроблення методичних засад корекції відхилень у поведінці важковиховуваних дітей в процесі професійного педагогічного спілкування (І. Козубовська, Г. Товканець) тощо.

Теоретичний аналіз різних підходів щодо визначення девіантної поведінки, дає підстави для узагальнення: у широкому розумінні девіантна поведінка розуміється як вчинки та соціальні дії індивіда, які вступають у конфлікт із соціальними нормами суспільства і мають негативний вплив на оточуючих і саму особистість.

З огляду на неусталеність змісту поняття „соціально-педагогічна корекція девіантної поведінки”, ми визначаємо її як систему заходів та спеціальних педагогічних впливів, спрямованих на виправлення недоліків у поведінці та викривленої лінії розвитку та соціалізації особистості. У роботі уточнено зміст поняття „корекційно-педагогічної діяльності”, що визначається як певним чином спланований та організований навчально-виховний процес, що реалізується з підлітками, які мають відхилення у поведінці. Метою корекційно-педагогічної діяльності є не лише виправлення відхилень, які уже наявні у поведінці підлітка, а й створення передумов щодо його подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції у соціум. Результати експериментальної роботи дали змогу виокремити соціально-педагогічні детермінанти девіантних проявів підлітків на сучасному етапі розвитку суспільства.

У другому розділі – „Аналіз результатів констатувального експерименту дослідження” представлено узагальнені дані констатувального етапу дослідження, що дали змогу визначити й обґрунтувати методику експерименту, адекватну завданням і віку досліджуваних, виявлено найбільш поширені девіантні прояви у підлітків, які навчаються у позашкільних навчальних закладах, наведено якісно-кількісний аналіз отриманих результатів, визначено соціально-педагогічні умови корекції девіантної поведінки підлітків у позашкільних навчальних закладах.

У структурі корекції девіантної поведінки підлітків було виділено когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінково-регулятивний компоненти. Вони насамперед є основою морального розвитку особистості, дають змогу підлітку свідомо й ефективно виконувати різні соціальні ролі, вести нормальний спосіб життя, спираючись на морально-етичні норми та загальнолюдські цінності.
У моральній позиції особистості, як фактично зреалізованої форми її суб’єктивної сутності, виявляються інтереси, мотиви й установки, що втілюються безпосередньо у поведінці підлітка. Об’єктивна ж сутність виявляться у вчинках і поведінці підлітка, в оцінці їх морального значення.

Дослідження когнітивного компоненту була спрямована на вивчення обізнаності підлітків з правилами поведінки, їх моральними орієнтирами і знаннями; усвідомлення вчинків, визначення самооцінки та здатності до саморефлексії. Критеріями компоненту є морально-поведінкові орієнтири і знання, а показниками – самооцінка підлітка, формування моральної компетенції.

Емоційно-ціннісний компонент передбачав вивчення морального ставлення підлітків та мотивації щодо власної поведінки – ціннісне ставлення до моральних норм і вимог, поведінки; емоційне оцінювання своїх вчинків або ігнорування їх.
У процесі формування у підлітків ціннісного ставлення до спрямування у соціумі, важливим є компонент зацікавленості у позитивному спрямуванні, який викликає позитивні емоції у спільній діяльності та сприяє зламу звичних стереотипів в оцінці вчинків і поведінки. Критеріями є позитивна спрямованість особистості, а показниками – морально-ціннісне ставлення до норм, вчинків і поведінки, формування емоційної, комунікативної компетентностей.

У поведінково-регулятивному компоненті виокремлено: вивчення стійкості поведінкових відхилень, наявність умінь чинити правильно, наявність чи відсутність вольових, усвідомлених зусиль щодо виправлення власної поведінки,  здатність до самокерування поведінкою. Критерієм є суб’єктивний контроль поведінки,
а показниками – володіння вміннями і навичками саморегуляції поведінки, здатність до самоконтролю і самокерування поведінкою.

Розроблення структури корекції зумовило підбір різних методик, які б дали змогу отримати повнішу інформацію щодо предмету дослідження. Вивчення особистості підлітків відбувалося за допомогою педагогічного спостереження, тестування, анкетування, бесід, аналізу соціального оточення і взаємин підлітка з однолітками, педагогами, батьками тощо. Констатовано, що найчастіше свої негативні вчинки (вживання алкоголю, зухвала поведінка, агресивність, неусвідомлене ставлення до інших тощо) підлітки пояснюють збігом зовнішніх обставин, а не вважають їх закономірним результатом власної безвідповідальності чи своїх негативних якостей. І цей самообман, який одночасно є формою самозахисту, стимулює виникнення у підлітків смислового бар’єру („мені нема чого виправляти”) щодо пред’явлених педагогічних вимог і сприймання корекційно-педагогічних впливів.