СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ДІТЕЙ-СИРІТ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, експериментальну базу; охарактеризовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади профілактики правопорушень дітей-сиріт” – здійснено аналіз поглядів на проблему профілактики правопорушень дітей-сиріт у сучасній соціально-педагогічній і психологічній науках; розкрито зв’язок педагогічних процесів з нормативно-правовою базою при здійсненні профілактики правопорушень серед школярів; змодельовано процес соціально-педагогічної профілактики правопорушень дітей-сиріт молодшого шкільного віку; спроектовано й обґрунтовано модель профілактики правопорушень дітей-сиріт і окреслено напрямки соціально-педагогічної профілактичної роботи в навчально-виховних закладах інтернатного типу; розглянуто й охарактеризовано критерії, показники та рівні правомірної поведінки дітей-сиріт молодшого шкільного віку.

Результати аналізу наукових праць (І.В. Козубовської, Т.Є. Колесіної, В.М. Оржеховської та ін.) дозволили виявити багатоаспектність феномена “профілактика правопорушень” серед учнів. З’ясовано, що загальними причинами правопорушень молодших школярів є: педагогічна та соціальна занедбаність, відсутність належного сімейного та суспільного виховання, недостатній догляд дорослих і шкідливий вплив навколишнього соціального середовища.

 На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень (М.О. Алемаксіна, Т.В. Ковтун, І.О. Невського, О.А. Попелишко, В.Г. Сенько, В.М. Стратонова, Н.І. Фелінської та ін.) виявлено два основні наукові підходи до визначення факторів, що впливають на виникнення правопорушень у поведінці молодших школярів: освітній та сімейний.

З метою здійснення ефективної соціально-педагогічної профілактики правопорушень дітей-сиріт молодшого шкільного віку в навчально-виховних закладах інтернатного типу окреслено причини здійснення правопорушень саме цієї категорії дітей: зовнішні (ті, що породжуються педагогічним або учнівським колективом; ті, які виникли у сім’ї; породжені вулицею) та внутрішні (негативний індивідуальний досвід дитини, дитячий невроз, індивідуальні психічні особливості, відсутність інтересу до трудової і навчальної діяльності, погане самопочуття, незадовільний психофізіологічний стан).

Наголошено, що тривалість соціальної ізольованості та сирітство, особливо в ранньому віці, збільшує частоту формування у дитини негативних рис характеру. Навіть якщо вона вчасно отримала кваліфіковану допомогу педагогів, медиків, психологів, то в дитини зберігаються окремі відхилення у поведінці, особливо в такому закритому закладі, як школа-інтернат.

Розкрито основні характеристики дітей-сиріт молодшого шкільного віку, які можуть провокувати виникнення правопорушень у їх поведінці, зокрема: біологічні – погана спадковість, обмеженість у пізнавальній сфері; вікові –  схильність до наслідування, недоліки емоційно-вольового плану, внутріособистісні конфлікти та неадекватні психічні прийоми захисту; соціально-педагогічні – пасивна життєва позиція, незнання норм права, сформовані антисуспільні цінності та переконання, педагогічна занедбаність, спотворений особистий досвід, недисциплінованість, невихованість та егоцентризм, набуті шкідливі звички. Молодші школярі, котрі перебувають у школах-інтернатах, схильні до таких  антигуманних проявів: грубість, капризність, упертість, забіякуватість, байдужість, озлобленість, брехливість та ін.

Встановлено, що в умовах інтернату у дітей-сиріт спостерігаються суттєві порушення в мотиваційній сфері, що проявляються в “симптомі відчуження бажань”. Виявлено, що у молодших школярів, які виховуються в навчально-виховних закладах інтернатного типу, не розвинена довільна саморегуляція поведінки. Такий стан спричиняється суворою регламентацією їхньої життєдіяльності, пов’язаної із режимом дня, постійними вказівками дорослих. За таких умов діти не засвоюють досвіду правомірної поведінки, правових знань, а лише звикають до “покрокового” виконання вимог дорослих. Вони не вміють проявити позитивну ініціативність, не здатні самостійно планувати, діяти та контролювати поведінку відповідно до норм і правил.

Визначено, що схильність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до вчинення правопорушень, у порівнянні з дітьми, які виховуються у благополучних сім’ях, більша у 1,5-2 рази. Нерідко у кризових біологічних родинах дитина залучається до протиправних вчинків як у ролі жертви, так і мимовільного співучасника (зґвалтування, хуліганство, злодійство). При цьому доведено, що негативний досвід, якого дитина набула на ранніх стадіях розвитку особистості, має досить стійкий характер та виявляється у процесі її дорослішання у здійсненні правопорушень. Це обумовлює поетапність прояву схильності до вчинення правопорушень. Відповідно до відхилень у розвитку особистості визначено такі стадії формування поведінки правопорушника: несхвальна поведінка; поведінка, що засуджується; девіантна поведінка; делінквентна (передзлочинна) поведінка; злочинна поведінка.

Встановлено, що у більшості праць профілактика правопорушень розглядається у контексті соціально-педагогічної роботи, оскільки соціальні та педагогічні чинники можуть впливати найбільш ефективно у взаємозв’язку й обов’язково з урахуванням психологічних особливостей вікових груп вихованців. На основі аналізу змісту понять “профілактика” та “профілактика правопорушень” у педагогічній літературі було розкрито суть профілактики правопорушень дітей-сиріт молодшого шкільного віку в навчально-виховних закладах інтернатного типу, яку визначаємо як соціально-педагогічну діяльність колективу школи-інтернату, спрямовану на створення сприятливих соціально-педагогічних умов нейтралізації негативних впливів на вихованців молодшого шкільного віку (депривації, соціальної ізольованості, недостатності спілкування з дорослими, неадекватної самооцінки та ін.) та попередження таких впливів з метою запобігання антисуспільних та антигромадських проявів у їх поведінці, що можуть класифікуватися як “проступок” або “правопорушення”.

Проаналізовано міжнародні та державні законодавчі документи і виявлено нормативно-правове забезпечення, яке дозволяє у правовому колі здійснювати профілактику, зокрема, закони України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”, “Про охорону дитинства”. При цьому обґрунтовано необхідність здійснення профілактики правопорушень серед вихованців навчально-виховних закладів інтернатного типу, що, насамперед, потребує виховання правової культури дітей-сиріт.

Обґрунтовано критерії правомірної поведінки дітей-сиріт молодшого шкільного віку (когнітивний, емоційно-мотиваційний, поведінковий) та відповідні їм показники.

Когнітивний (знаннєвий) критерій характеризується такими показниками: наявністю в учнів правових знань; уявлень про загальнолюдські цінності; знань про способи продуктивного спілкування, вирішення конфліктних ситуацій.

Емоційно-мотиваційний критерій характеризується такими показниками: умінням здійснювати саморегуляцію; наявністю інтересу та мотивації до навчально-пізнавальної діяльності; мотивованістю до оволодіння правовими засобами та способами задоволення власних потреб.

Показники поведінкового критерію засвідчують наявність у дитини-сироти навичок соціально-позитивної поведінки; позитивних стосунків з оточуючими та однолітками; сформованості усвідомленої поведінки.

На основі визначених критеріїв та показників виявлено три рівні правомірної поведінки дітей-сиріт молодшого шкільного віку: низький, середній, високий.

Так, високий рівень прояву правомірної поведінки характеризується тим, що вихованці дотримуються загальношкільних правил і норм поведінки, оцінюють наслідки своєї поведінки; наявна правова обізнаність й усвідомлення знань та їх ролі для себе; конфліктні ситуації вирішуються продуктивно; наявне почуття відповідальності; вони контролюють свою поведінку і здатні до самокритики; у проблемних ситуаціях приймають обдумане позитивне рішення; сформована внутрішня мотивація до навчальної діяльності.

Середній рівень прояву правомірної поведінки характеризується дотриманням правил поведінки молодшими школярами, але за умови гарного настрою; недостатнім застосуванням правових знань на практиці; усвідомленістю наслідків своїх вчинків; умінням контролювати власну поведінку у конфліктних ситуаціях, проте інколи піддаються впливу негативних емоцій; залежністю від колективного настрою, що впливає на прийняття рішення; розвинутим почуттям відповідальності; самоконтролем власної поведінки, хоч інколи потребують вказівки дорослих.

Низький рівень сформованості правомірної поведінки засвідчують такі показники: прояв поведінки без усвідомлення наслідків; примітивні правові  знання; конфліктні ситуації вирішують деструктивно; конфліктні у спілкуванні; схильні до втеч із школи-інтернату та жебракування; почуття відповідальності слабко розвинуте; відсутність самоконтролю та самокритики; вчинки характеризуються спонтанністю і залежать від впливу референтної групи; відсутній інтерес до навчання.