СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПІДЛІТКІВ В ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; сформульовано гіпотезу та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділ і - «Профілактика правопорушень підлітків в діяльності правоохоронних органів як соціально-педагогічна проблема» розкривається стан розробленості проблеми профілактики правопорушень підлітків в діяльності правоохоронних органів та ідей і напрямів розв’язання проблеми, аналізується багатоплановість протиправної поведінки та її відображення в різноманітних аспектах: філософсько-етичних, соціально-педагогічних, правових, психологічних, медичних.

Аналіз літературних джерел та результати наукових досліджень Г. Бочкарьова, В. Дєєва, В. Єрмакова, К. Ігорева, Т. Калашнікової, В. Ковальова, В. Кондратенко, Г. Міньковського, В. Оржеховської, О. Пилипенка, В. Тюріної, Т. Федорченко із проблем соціальної педагогіки дозволив зробити висновок, що правопорушення – це такі дії, що не відповідають соціально визнаним нормам морально-правових відносин, і виявляються у формах, за якими настає адміністративна і правова відповідальність, а отже, це будь-яке невиконання не тільки моральних, але й правових норм, вимог законів про належну поведінку. Підлітки-правопорушники – це учні, що скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство, проявляють різні форми агресії, порушують адміністративні та інші норми, перебувають на шкільному обліку та в органах і службах у справах неповнолітніх.

Отже, в усіх випадках мова йде про правопорушення як протиправний вчинок. Результати дослідження переконують у тому, що правопорушення як соціально-педагогічна проблема вимагає свого послідовного вирішення, ефективність якого залежить від використання профілактичних засобів і форм впливу, спрямованих на попередження звичок і факторів, що викликають негативну поведінку.

Аналіз організаційних засад, змісту, форм і методів профілактики правопорушень дав змогу зробити висновок, що навчально-виховний процес у загальноосвітній школі має суттєві можливості для ефективного вирішення зазначеної проблеми. Водночас вивчення стану профілактичної діяльності у учнів 12-14 років свідчить, що цій проблемі не приділяється належної уваги, недостатньо обґрунтовані потреби профілактики правопорушень підлітків, відсутні інноваційні технології, діагностико-прогностичні методики профілактики правопорушень щодо підлітків.

У роботі виокремлюються такі типи поведінки, як аморальна, антисоціальна (делінквентна), кримінальна (злочинна), аутодеструктивна (адиктивна). Зв’язок між усіма цими видами правопорушень полягає в тому, що скоєнню протиправної дії завжди передує аморальна поведінка.

Проведений нами аналіз наукових досліджень М. Алемаскіна, П. Грінвуд, Л. Зюбіна, Т. Перепелиці, Г. Пономаренко Д. Фельдштейна, Н. Фелінської, підтвердив, що підлітки-правопорушники – це ті, що скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство), проявляють різні форми агресії та ін., порушують адміністративні та інші норми, перебувають на шкільному обліку та в органах і службах у справах дітей. Вони, як правило, важковиховувані, педагогічно занедбані. Якщо на початку 80-х років минулого століття до таких можна було віднести не більше 25% шкільного контингенту підлітків, то у 2007 році педагоги вказують на наявність 50-55% таких школярів.

До соціально-педагогічних детермінант правопорушень підлітків належать:

·        соціально-економічна (загально-соціальні, економічні, соціально-демографічні, соціотехнічні, організаційно-управлінські);

·         психолого-педагогічна (труднощі підліткового віку, пристосування до навколишнього середовища, конфлікт із оточенням, низька самооцінка, незадоволеність, незрозумілість оточуючими, психічний дискомфорт при незадоволенні потреб, стомлюваність, боязкість);

·         медико-біологічна (спадкова схильність до хімічної залежності, синдром мінімальної мозкової дисфункції, емоційна нестабільність, підвищена збудливість, генетична схильність, психічні розлади внаслідок вживання психоактивних речовин, статева дисфункція).

У структурі передумов профілактики правопорушень підлітків суттєву роль відіграють правоохоронні органи, зокрема структурні підрозділи кримінальної міліції у справах дітей (слідчі ОВС та оперуповноважені).

Діяльність правоохоронних органів у сфері профілактики правопорушень підлітків – це специфічний вид соціальної діяльності, спрямованої на виявлення та усунення причин та умов вчинення неповнолітніми протиправних дій, з метою зменшення кількості  вчинених ними правопорушень та забезпечення захисту прав та законних інтересів.

Процес профілактики правопорушень в діяльності правоохоронних органів – це цілеспрямована аналітико-профілактична, освітньо-профілактична та оперативно-профілактична робота, спрямована на дотримання підлітками правомірної поведінки.

На основі спроектованої структурно-функціональної моделі профілактики правопорушень підлітків у діяльності правоохоронних органів (рис. 1) визначено мету, завдання, функції, принципи, зміст, форми, методи, види та рівні профілактики, а також правомірну поведінку як результат профілактичної роботи правоохоронних органів щодо підлітків. Виходячи з цього, до мети і завдань відносимо: виховання у підлітків соціально ціннісних мотивів будь-якої діяльності (навчальної, ігрової, дозвіллєвої, трудової), спрямованої на дотримання норм і правил правомірної поведінки; розвиток організованості, відповідальності, взаємодопомоги; формування позитивних моральних якостей (прагнення до фізичного, духовного вдосконалення, здорового способу життя, подолання шкідливих звичок); формування і розвиток навичок самовиховання (самоорганізації, самореалізації, самореабілітації, корекції, визначення своєї позиції в житті).

Під змістом і структурою профілактичної діяльності ми розуміємо чітко визначене коло знань, умінь і навичок працівників правоохоронних органів, необхідних для систематичного цілеспрямованого впливу на підлітків та взаємодії з усіма суб’єктами профілактичного впливу. Під формами профілактичної діяльності маються названі різновиди організації діяльності, способи зовнішнього її вирішення. Це уроки, заняття, тематичні класні години, загально шкільні акції, засідання, лекції, дебати, дискусії, тренінги, різноманітні масові заходи тощо. Вони розділяються на індивідуальні, групові та масові. Під методами профілактичної діяльності розуміється сукупність дій представників правоохоронних органів, вчителів і самих учнів, у процесі яких відбувається засвоєння підлітками знань, умінь і навичок правомірної, моральної поведінки. Домінуючими у цьому вважаємо методи інформування, переконання, покарання, наочності тощо. Як свідчать наші дослідження, базовими принципами профілактики правопорушень підлітків в діяльності правоохоронних органів є ті, що ґрунтуються на світоглядно-методологічних засадах сучасної вітчизняної та зарубіжної науки: науковості і доступності, системності і наскрізності, неперервності та природовідповідності, інтегративності, динамічності і відкритості, плюралізму, превентивності, правдивості і довіри, індивідуального підходу і адресності, зрозумілості, тактовності, діловитості.

Реалізація принципів профілактичної діяльності реалізується в процесі позакласної та позашкільної роботи з підлітками, у роботі з батьками.

Умовою реалізації моделі профілактики правопорушень є, перш за все, узгодження з тим соціокультурним середовищем, у якому їй належить функціонувати. Таким у нашому дослідженні виступає навчально-виховний процес загальноосвітнього навчального закладу та діяльність співробітників правоохоронних органів.