ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, гіпотезу, методи дослідження, а також розкрито наукову новизну та практичне значення результатів, наведено відомості про апробацію.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження проблеми анімаційної діяльності соціального педагога” розкрито соціально-педагогічну сутність і зміст ключових понять (анімація, аніматор, анімаційна діяльність); здійснено ретроспективний аналіз ґенези анімації як соціального явища, з’ясовано теоретичні ресурси її розвитку, сучасний стан дослідження у вітчизняній та зарубіжній педагогічній науці й практиці.

Результати аналізу наукових джерел з проблеми стимулювання соціальних педагогів до анімаційної діяльності довели, що в сучасній педагогічній науці ще й досі не існує єдиного підходу до визначення ключового поняття „анімація”. Вивчення й теоретичне узагальнення концептуальних основ дослідження феномена анімаційної діяльності дозволило виявити, що її сутність трактується, по-перше, як педагогічна філософія, так звана „педагогіка дії” (С. Пальчевський); по-друге, як інноваційний напрямок соціально-педагогічної практики (О. Безпалько, Ж. Жійє, І. Звєрєва, Ж. Огюстен, І. Шульга, М. Ярошенко); по-третє, як технологія соціально-педагогічної діяльності (М. Петрова, Ж. Пужоль, Л. Сайкіна, Б. Стойкович, Л. Тарасов). Переважна більшість вітчизняних теоретиків і практиків соціально-педагогічної сфери розглядають анімаційну діяльність суто в контексті організації дозвілля (М. Головатий, А. Капська, С. Литвиненко, М. Панасюк, В. Поліщук, І. Петрова, В. Сидоров та ін.). Сама ж етимологія слова „анімація” пов’язана з поняттями – „надихати”, „спонукати до дії”, „оживляти”.

Базуючись на наукових позиціях дослідників (І. Звєрєва, С. Литвиненко, С. Пальчевський, С. Пащенко, В. Поліщук, А. Рижанова, Т. Семигіна, З. Фалинська, С. Харченко) щодо змісту соціально-педагогічної діяльності, анімаційну діяльність соціального педагога у дисертаційному дослідженні визначаємо як напрям інтегральної за характером соціально-педагогічної діяльності особистості, спрямованої на реалізацію професійних дій задля оздоровлення соціального клімату певного середовища, створення атмосфери креативності, сприяння інтеграції людей у соціокультурний простір через залучення їх до просоціальної діяльності. Аніматор – це соціальний педагог, метою соціально-педагогічної діяльності якого є розвиток особистості або групи через стимулювання соціальної ініціативності й творчої активності засобами просоціальної діяльності.

У розділі виокремлено основні методологічні засади анімаційної діяльності; досліджено взаємозв’язок анімаційної діяльності соціального педагога з такими явищами, як „перетворювальна ситуація” в соціально-педагогічній роботі та „коучінг”. Проаналізовано вітчизняний і зарубіжний досвід стимулювання соціального педагога до анімаційної діяльності.

У результаті теоретико-методологічного аналізу проблеми визначено зміст авторського підходу стосовно стимулювання майбутніх фахівців соціальної сфери до анімаційної діяльності, в якому ключової ролі набувають такі соціально-педагогічні умови: організація соціально-педагогічної просвіти студентів щодо сутності, змісту анімаційної діяльності та її значущості у соціалізації дітей і молоді; розвиток у студентів особистісно-професійних якостей, необхідних для успішного здійснення колективних творчих справ як інтерактивної форми анімаційної діяльності; підтримка майбутніх соціальних педагогів у розробці та реалізації анімаційних проектів регіонального, національного і міжнародного рівнів.

У другому розділі „Експериментальна перевірка соціально-педагогічних умов стимулювання студентів до анімаційної діяльності” науково обґрунтовано соціально-педагогічні умови стимулювання майбутніх соціальних педагогів до анімаційної діяльності, розкрито сутність процесу їх упровадження в професійну підготовку майбутніх фахівців соціальної сфери; подано аналіз дослідно-експериментальної роботи.

Спираючись на наукові уявлення про феномен „готовність особистості до професійної діяльності”, поняття готовності майбутнього соціального педагога до анімаційної діяльності було визначено як інтегроване особистісне утворення, що відображає якість підготовки фахівця соціальної сфери у вищому навчальному закладі та його здатність творчо здійснювати анімаційну діяльність на високому професійному рівні.

Розроблено й теоретично обґрунтовано рівні готовності особистості до анімаційної діяльності (низький, середній, вищий від середнього, достатній, високий) і з’ясовано характер здійснення такої діяльності на практиці (репродуктивний, репродуктивно-творчий, творчо-репродуктивний, творчий). Основними показниками і ціннісними орієнтирами у визначенні рівнів готовності студентів до анімаційної діяльності є своєрідність мотивів життєдіяльності особистості, наявність соціальної ініціативності, розвиненість особистісно-професійних якостей соціального педагога-аніматора, творчий підхід до розв’язання соціально-педагогічних проблем, ступінь активності у соціально-педагогічній волонтерській та громадській роботі.

Висвітлено загальні характеристики складових процесу анімаційної діяльності й провідних компонентів готовності майбутнього соціального педагога до її реалізації (мотиваційного, когнітивного та операційно-процесуального).

Результати діагностувального дослідження дали змогу констатувати недостатню обізнаність майбутніх соціальних педагогів щодо сутності понять „аніматор”, „анімаційна діяльність”. Зафіксовано переважно „середній” рівень їхньої готовності до анімаційної діяльності й, відповідно, репродуктивний характер такого різновиду діяльності студентів. Тож, більшість майбутніх соціальних педагогів виявилися неготовими до здійснення анімаційної діяльності, що актуалізує соціально-педагогічну потребу в її стимулюванні.

На основі аналізу підходів, які запроваджено в європейську практику підготовки соціальних педагогів-аніматорів, обґрунтовано взаємопов’язані і взаємозумовлені соціально-педагогічні умови стимулювання майбутніх фахівців до анімаційної діяльності на етапі їх навчання у вищій школі: організація соціально-педагогічної просвіти студентів щодо сутності, змісту анімаційної діяльності та її значущості у соціалізації дітей і молоді; розвиток у студентів особистісно-професійних якостей, необхідних для успішного здійснення колективних творчих справ як інтерактивної форми анімаційної діяльності; підтримка майбутніх соціальних педагогів у розробці та реалізації анімаційних проектів регіонального, національного і міжнародного рівнів.