СОКОЛЬСЬКИЙ РУХ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ (1921–1939 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її територіальні та хронологічні рамки, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методологію дослідження, показано її зв’язок з науковими програмами, сформульовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ – “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” – присвячений розгляду стану наукової розробки проблеми та характеристиці джерельної бази роботи.

У першому підрозділі – “Стан наукового вивчення теми” –  проаналізовано праці українських та зарубіжних науковців, присвячені досліджуваній проблемі.

Вітчизняна історіографія представлена новітніми працями українських учених. Для осмислення комплексу проблем історичного розвитку, напрямів діяльності, соціальної бази спортивно-гімнастичного товариства “Сокол” важливе значення мають узагальнювальні праці українських науковців з історії України й Польщі, в яких висвітлюються умови суспільно-політичного життя населення західноукраїнських земель міжвоєнної доби, що суттєво впливали на функціонування громадських організацій. Дослідники Ю. Сливка, Л. Зашкільняк, М. Крикун, О. Калакура звертають увагу на намагання польських владних інституцій перетворити Волинь і Східну Галичину в інтегровану частину Другої Речі Посполитої; з’ясовують місце політичних партій та громадських об’єднань в етнонаціональних процесах, вплив міжконфесійного чинника на польсько-українські відносини тощо.

Важливою тенденцією розвитку української історіографії в останні два десятиліття стала значна активізація регіональних досліджень. Своє переосмислення у низці праць дослідників М. Кучерепи, В. Комара, О. Никончук, В. Матійченка, Я. Мартинюк, Б. Савчука та ін. знайшли історичні процеси, що розгорнулися на Волині у міжвоєнний період. З’явився ряд дисертацій українських учених (Ю.  Крамар, О. Дудяк, Л. Юрчук, В. Доброчинська), присвячених політичному, соціально-економічному та культурному розвитку Волинського воєводства в 1921–1939 рр.

Вивчення міжвоєнної історії Волині зумовило звернення науковців й до аналізу функціонування громадських організацій. Серед нечисельних розвідок, в яких висвітлюються окремі питання становлення та розвитку польського сокольського руху на Волині, слід виділити праці О. Дем’янюка, Я. Поліщука, О. Прищепи. Діяльність осередків товариства “Сокол”, утворених представниками чеської громади Волинського воєводства, розглядається у публікаціях  О. Дрбала, С. Шульги, М. Солдатюк, Л. Хвоєвської, Л. Леонової та ін. Взаємовідносини польських харцерів та українських пластунів аналізуються в монографії Ю. Візітів “Пластовий рух на Волині у міжвоєнні роки”.

Питання розвитку сокольського руху у Волинському воєводстві в 1921–1939 рр. знайшли висвітлення в зарубіжній історіографії. Практично повністю вона представлена дослідженнями польських науковців, які поділено на три періоди. Перший з них – 1920–1930-ті рр. – став початком вивчення польськими ученими історії молодіжного руху. В цей час з’явилися перші дослідження, присвячені діяльності громадських організацій і товариств різного спрямування з традиційними та модерними формами роботи (Й. Гоффман, Б. Подгорський, А. Прушковський).

Другий етап – 1950–1980-ті рр. – представлений працями Й. Гая, М. Щербінського, В. Якубчика, А. Гротувни, А. Сухені-Грабовської, К. Топоровича, Б. Тушинського, М. Вейнерта, Р. Врочинського. Для них характерне однобічне висвітлення діяльності сокольських товариств у другій половині ХІХ ст. – 1918 р. Історія сокольського руху на Волині в згаданих працях не розглядається. 

З початку 1990-х рр. вивчення історії спортивно-гімнастичного товариства “Сокол” на польських землях значно активізується. Наукові статті К. Гандзелека, Л. Мрочки, Й. Снопко, А. Жултека, А. Богуцького, В. Менджецького, Зд. Павлючука, Є. Шиманської, Ч. Міхальського, Є. Нєвольської, Р. Добровольського розкривають різнопланові аспекти проблеми. Проте історія сокольства у Волинському воєводстві висвітлюється в них лише частково.

Низка праць польських дослідників (В. Ролбецький, В. Блажейевський, В. Гощинський, К. Вайс) розкриває питання розвитку польського скаутингу в Другій Речі Посполитій загалом і, у Волинському воєводстві, зокрема.

Таким чином, огляд історіографії показує, що у дослідженнях суспільно-політичних і культурних процесів на території Волинського воєводства міжвоєнного періоду проблема розвитку сокольського руху відображена лише фрагментарно. Тому існує необхідність комплексного вивчення обраної дисертаційної теми.

У другому підрозділі – “Джерела” – проаналізовано джерельну базу, яку класифіковано за наступними критеріями: а) засоби відтворення: опубліковані та неопубліковані; б) за походженням: матеріали архівів органів влади, товариства “Сокол”, інших громадських організацій та рухів: в) за видовою належністю: організаційні документи, мемуари, преса; г) за характером: наративні та аналітичні.

Основну частину джерельної бази дисертації становлять архівні документи. Зокрема, для дослідження теми опрацьовано справи фонду 707 Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) та фонду 389 Центрального державного історичного архіву України (м. Львів). У них представлена різнопланова документація (інформаційні звіти, журнали та ін.), що висвітлює діяльність польського і чеського товариств “Сокол”, їх співпрацю з культурно-освітніми, громадськими організаціями, що діяли в досліджуваний період на території Волинського воєводства, й окремими прихильниками, меценатами.

Матеріали центральних архівів доповнюють опрацьовані документи обласних державних архівів західних областей України. Зі збірок Державного архіву Волинської області найбільше документів про сокольських рух на Волині у 1921–1939 рр. включають фонди ф. 1 (Волинська воєводська команда державної поліції), ф. 34 (Волинська фінансова палата), ф. 36 (Луцьке повітове староство), ф. 45 (Повітова команда державної поліції), ф. 46 (Волинське воєводське управління). В них містяться відомості про відкриття місцевих осередків польського і чеського товариств “Сокол”, “Союзу польських харцерів”, програмні документи названих організацій, їхні звіти про суспільно-політичне становище, листування тощо.

У Державному архіві Рівненської області опрацьовано документи ф. 30 (Рівненське повітове староство), ф. 31  (Магістрат, м. Рівне), ф. 118 (Постерунок державної поліції в с. Басів-Кут Рівненського повіту), ф. 156  (Здолбунівське (до 1925 р. Острозьке) повітове староство), ф. 191 (Експозитура Рівненського повітового староства, м. Корець), ф. 314 (Комісаріат державної поліції, м. Рівне) та ін. Документи державних органів влади висвітлюють активність сокольських і скаутських осередків у воєводстві загалом, і в окремих населених пунктах, зокрема, напрями їхньої діяльності, структурні зміни, особовий склад, тощо.

Важливі для дослідження документи зберігаються у Державному архіві Тернопільської області у ф. 2 (Кременецьке повітове староство), ф. 191 (“Сокол” у Микуличинцях Тернопільського воєводства), ф. 231-сч  (Тернопільське воєводське управління). Вони дозволяють прослідкувати зв’язки волинських осередків товариства “Сокол” з іншими структурними підрозділами організації, які діяли на території Другої Речі Посполитої, із закордонними спортивними товариствами.

Окрему групу джерел складає періодична преса 1920–1930-х рр., на сторінках якої друкувалися повідомлення про діяльність товариства “Сокол”. Це місцеві газети “Ехо рівненське” (1924–19

32 рр.), “Волинський огляд” (1924–1932 рр.), “Волинь” (1933–1939 рр.), “Життя Волині” (1924–1928 рр.) та ін. Інформативними є періодичне видання спортивного товариства – “Гімнастичний путівник «Сокола»” (1881–1938 рр.), а також спеціалізовані часописи “Скаут” (1916–1921, 1923–1939 рр.), “Харцер” (1917–1921, 1925–1935 рр.), “Харцерська сторожа” (1929–1939 рр.), “Харцмістрж” (1916, 1919–1939 рр.).  

Для висвітлення порушених у дисертації питань проаналізовано опубліковані спогади чехів Й. Томан-Томанека, А. Паржізека, які у міжвоєнний період мешкали на території Волині. Незважаючи на суб’єктивізм цих матеріалів, їх наукова значимість є безперечною, даючи змогу реконструювати діяльність у краї чеського товариства “Сокол”.

Наявні джерельні матеріали доповнюють одне одного і дають можливість з науковою неупередженістю підійти до аналізу теми дисертації.

У другому розділі – “Організаційні засади польського товариства «Сокол»” – розкрито передумови зародження сокольського руху; з’ясовано, особливості його становлення у Волинському воєводстві; охарактеризовано організаційну структуру та символіку.

У першому підрозділі – “Створення та структурна розбудова” – проаналізовано процеси утвердження сокольських ідей на Волині та формування структурної бази товариства.

Перше просокольське гімнастичне товариство на західноукраїнських землях було організоване 1 листопада 1866 р. у Львові з ініціативи польських студентів К. Жукотинського та Л. Голтенталя. Невдовзі, 7 лютого 1867 р., осередок реорганізували за взірцем чеського “Сокола”, започаткованого М. Тиршем у 1862 р. в Празі. Своє завдання організатори вбачали у зміцненні національної єдності поляків, пропаганді здорового способу життя. Рух швидко набув популярності. Уже 22 грудня 1892 р. у Львові було об’єднано всі сокольські осередки, що діяли на території Австро-Угорської імперії. Організація отримала назву – “Союз польського сокольства”.

Після закінчення Першої світової війни і здобуття Польщею незалежності товариство “Сокол” відновило свою діяльність, чому сприяла офіційна реєстрація організації 29 листопада 1920 р. Задля структурної розбудови товариства територія Другої Речі Посполитої була поділена керівниками сокольського руху на шість дільниць. Волинське воєводство увійшло до Мазовецької дільниці, утворивши ХІ Волинський округ. Окружним містом протягом 1921–1929 рр. було Рівне, згодом ним став центр воєводства – м. Луцьк.

Перший сокольський осередок постав на Волині 16 вересня 1921 р. у  Луцьку, згодом сокольський рух поширився в інших населених пунктах воєводства. В умовах становлення Другої Речі Посполитої волинські юнаки та дівчата, об’єднані в сокольські “гнізда”, стали провідною частиною національно-свідомої польської молоді. Підтримка державою сокольських цілей та ідеалів; надання місцевими органами влади необхідної юридично-консультативної допомоги; популяризація організації на сторінках регіональної періодики забезпечили зростання у 1920-х рр. мережі товариства, формування позитивного ставлення до учасників руху з боку польської громадськості. Посаду президента Волинського округу товариства у різний час обіймали такі відомі особистості як Ласоцький, О. Клімко, С. Костровицький.

Проте на початку 1930-х рр. зацікавленість сокольським рухом починає спадати, що стало наслідком державного політичного курсу. В умовах приходу до влади військових, уряд Ю. Пілсудського головну увагу зосередив на популяризації та підтримці мілітарних організацій. Як громадська організація товариство “Сокол” висловило свою незгоду з політикою Ю. Пілсудського, що зумовило поступовий відтік з місцевих осередків частини учасників руху. 

Робота сокольських осередків велася згідно вимог статуту і внутрішніх розпоряджень. Затверджений 29 листопада 1920 р. міністром внутрішніх справ Польщі Ю. Кучинським статут організації визначив її основне завдання – сприяння фізичному розвитку польського суспільства, виховання у молоді відповідальності за свої вчинки, почуття обов’язку перед державою, моральних цінностей та любові до Вітчизни. Членом товариства могла стати тільки особа польської національності не молодше 21 року. “Сокол” формувався як організація пануючої нації, яка на Волині складала меншість – 16,6 %. Відповідно перед товариством ставилося завдання – виховати молодь, здатну реалізувати ідеї польської держави в краї.

Структурно “Сокол” складався з наступних одиниць: союз – дільниця – округ – “гніздо” – батальйон – рота – взвод – дружина. На Волині у міжвоєнний період працювало близько 20 “гнізд”, які фактично об’єднали 8 тис. поляків. Волинські “гнізда” ділилися лише на плутони (30–40 осіб) та дружини (10–13 осіб), що було зумовлене меншою кількістю учасників. Чоловічі групи укомплектовувалися відповідно до вікової градації, при формуванні жіночих відділів враховувалися фізичні дані. Самостійні жіночі відділи почали створюватися згідно з рішенням президента “Союзу гімнастичних товариств “Сокол” у Польщі“ від 2 травня 1926 р.

Фінансування організації здійснювалося за рахунок надходжень від сплати членських внесків, передання в оренду приміщень та стадіонів, що перебували у власності товариства, а також прибутків, отриманих від організації та проведення розважальних заходів.

У другому підрозділі – “Сокольська символіка” – досліджено комплекс атрибутів, що передають зміст діяльності організації, її мету і завдання.

Ініціатори та активісти сокольського руху з початку його формування ретельно підійшли до розробки символіки. До роботи були залучені відомі польські поети, композитори, художники. Кожен символ пройшов складний шлях становлення. Під час створення емблемних зображень, текстів, гасел, враховувалися історичні традиції, народні звичаї польського народу, релігійні норми, гуманістичні ідеали.

Емблемою товариства стало зображення сокола. У загальнослов’янській міфології цей птах виступав символом вправності, витривалості, блискавичної реакції, досконалої тілесної краси, благородства. Згідно геральдичного читання сокіл є уособленням свободи, торжества духу, безсмертя. Геральдисти доповнили герб організації булавою, яку сокіл тримає у лапах. У даному випадку булава виступає не лише символом військової влади, боротьби, але й підкреслює парамілітарні основи виховання сокольства. Вона також була незамінним спортивним інвентарем на усіх заняттях членів “Сокола”. На рівні “гнізд” та округів допускалися незначні варіації емблеми товариства.

Срібний сокіл у злеті з булавою був обов’язковим елементом печаток, бланків, іншої діловодної документації та прапорів організації. Бланки з сокольською символікою друкували лише чисельні та фінансово забезпечені осередки, зокрема, рівненьке, луцьке, здолбунівське, ковельське та інші.

Невід’ємною частиною організаційної атрибутики товариства “Сокол” був гімн, який у незмінному вигляді використовувався в організації з кінця ХІХ ст. (слова Я. Лама, музика В. Червінського). Дещо рідше виконувався марш Л. Бенедиктовича на ту ж мелодію. Названі твори обов’язково виконувалися на усіх заходах волинських “соколів” – присягах,  з’їздах, урочистих маніфестаціях тощо.

Організаційні штандарти виготовлялися згідно вимог §6 першого розділу статуту. Корогва шилася в червоному кольорі з оксамиту. На ній зображався герб товариства, вишивалося гасло – “В здоровому тілі – здоровий дух”. Прапор збагачували польською символікою та вказували місто, округ (дільницю) осередку, рік його заснування. Перший сокольський прапор на Волині отримало “гніздо” Луцька 26 лютого 1922 р. Штандарт місцевому осередку подарували ініціатори його формування – члени “Сокола” з Любліна. Корогву спеціально виготовили і привезли з німецького міста Бохум у Вестфалії. 

Необхідним елементом усіх сокольських заходів була уніформа, яка за історію розвитку сокольського руху неодноразово змінювалася. З особливою ретельністю до зовнішнього вигляду “соколи” підходили під час показових виступів, урочистої ходи та відкриття нових осередків.

Сокольська символіка у свідомості поляків асоціювалася з патріотизмом, витривалістю, загартованістю.

У третьому розділі “Форми сокольської діяльності” аналізуються організаційні форми діяльності й методичні підходи до виховання та освіти  членів спортивно-гімнастичного товариства “Сокол”.

У першому підрозділі – “Спортивно-військова підготовка” –  проаналізовано принципи фізичного виховання, роль здорового способу життя; досліджено методики спортивно-військового виховання.

Одним з пріоритетних напрямів діяльності товариства “Сокол” у досліджуваний період була спортивно-військова підготовка молоді, яка згодом мала поповнити лави збройних сил Другої Речі Посполитої. Сприяючи формуванню високого суспільного престижу армії, така діяльність знаходила постійну підтримку на державному рівні.

Згідно з ідеологією сокольського руху спеціально для кожної вікової групи учасників були розроблені навчально-методичні програми. Основні види діяльності, як обов’язкові, закріплювалися статутами. До них відносилися пропаганда фізичного виховання, проведення спортивних занять, навчання основам самооборони, організація курсів, екскурсій, літніх таборів тощо.

Більшість інструкторів військової справи були колишніми офіцерами. На теоретичних заняттях вони навчали членів товариства правил конспірації, орієнтування на місцевості, читання карт, сигналізації на варті, створення таборів та обозів, надання медичної допомоги та ін.

При проведенні фізичних занять педагоги товариства “Сокол” вдало поєднували традиційні методики та новітні підходи, зокрема методи фізичного виховання датчанина Н. Букха (1880–1950 рр.). Їх результативність, у ході змагань у Луцьку в липні 1924 р., засвідчили члени волинського осередку товариства, які першими почали тренуватися за новою методикою.

Гімнастичними вправами “соколи” займалися кілька днів на тиждень на власних чи орендованих стадіонах або у спортзалах. Кількість учасників таких занять коливалася від 10 до 100 осіб. За проведення занять з фізичного виховання у товаристві відповідали керівники, посада яких вважалася однією з найбільш почесних в адміністрації “Сокола”. Відомими на Волині керівниками були Б. Кондратович (м. Луцьк), С. Саутер (м. Рівне), Й. Шляхцяновський (м. Здолбунів), Ж. Горчинський (м. Корець), І. Оцьопінський (м. Ковель).

Окрім виконання фізичних вправ, популярними серед членів товариства були гребля, верхова їзда, велоспорт та ін. Свої досягнення у гімнастиці та різних видах спорту члени товариства демонструвати на спеціальних звітних виступах, спортивних змаганнях, окружних і дільничних з’їздах, загально-сокольських злетах (на Волині у досліджуваний період їх відбулося три). Доброю традицією стало проведення показових занять з призовниками.

Товариство “Сокол” започаткувало проведення фахових курсів з підготовки інструкторів з фізкультури для роботи в провінційних містах та селах. Вперше на Волині у 1925 р. такий цикл занять було організовано в м. Рівне.

Всі названі заходи були покликані пропагувати не лише ідеї товариства, але й популяризувати спорт, фізичне здоров’я, вони давали можливість обмінюватися досвідом, методичними напрацюваннями і т. д.

У другому підрозділі – “Культурно-освітня робота” – висвітлено просвітницьку діяльність товариства ”Сокол“, її вплив на громадськість Волині.

Важливою складовою формування нових поколінь поляків у Другій Речі Посполитій визнавалося виховання у них високого рівня духовної, морально-етичної, комунікативної та естетичної культури. Саме тому керівники товариства ”Сокол“ спортивно-військову підготовку молоді поєднували з культурно-освітньою роботою, спрямованою на різнобічний розвиток особистості.

Для популяризації книги і організації системи самоосвіти при місцевих осередках товариства створювалися бібліотеки. Наприклад, у Рівному, Луцьку, Здолбунові такі книгозбірні налічували понад одну тисячу томів. Здійснювалася передплата громадської та культурно-освітньої преси – “Щоденника урядового кураторіуму Волинського шкільного округу”, “Волинського щоденника”, “Волинського кур’єра” та ін.

На базі сокольських організацій розвивалося аматорське театральне мистецтво. У досліджуваний період на Волині драматичні гуртки діяли при 15 осередках товариства, з них найбільш активними і популярними були гуртки в Здолбунові, Рівному, Луцьку й Дубно. Члени товариства також займались музикою, хоровим співом, хореографією, залучалися до проведення масових культурних заходів (різнотематичні вечори, карнавали, вечорниці та ін.). Підготовка та проведення свят, пам’ятних днів, участь у русі пам’яті невідомих героїв-солдатів, урочистих маршах сприяли вихованню у “соколів” патріотизму, розуміння уроків історії, почуття єдності. Просвітницькі гуртки товариства налагодили й постійно поглиблювали зв’язків з іншими громадськими об’єднаннями воєводства. Культурно-освітня робота “Сокола” стала важливою складовою громадської ініціативи й активності у краї. Вона допомагала поширенню на Волині польської культури, полонізації регіону.

У четвертому розділі – “Опікунська робота сокольських осередків” – розкрито особливості патронату польського товариства “Сокол” над чеським сокольським рухом та скаутингом.

У першому підрозділі – “Патронат над чеським гімнастичним товариством «Сокол»” –  охарактеризовано співпрацю польського “Сокола” з однією із гілок слов’янського сокольського руху, а саме товариством національної меншини – чеським “Соколом”. 

Особливістю польського сокольського руху на Волині міжвоєнних років було  об’єднання двох організацій – польської й чеської – в спільний “Союз гімнастичних товариств «Сокол» у Польщі”.

Саме чехи наприкінці ХІХ ст. привезли на Волинь традиції сокольського руху, розроблені їхніми земляками. У ХІХ – на початку ХХ ст. ідеї сокольського руху фактично не виходили за межі чеських колоній. Лише з активізацією польського сокольського руху на Волині в середині 1920-х рр. керівникам чеського “Соколу” стала зрозумілою необхідність співпраці. Після низки консультативних зустрічей, представники обох товариств, відстоюючи ідеї  сокольського панславізму, вирішили об’єднатися в одній організації.

Чеська спортивно-виховна організація “Сокол” номінально підпорядковувалася ХІ Волинському сокольському округу та відповідно Мазовецькій (Малопольській) дільниці. Проте за чехами-соколами залишалося право представництва свого товариства, як гілки власне чехословацького “Сокола”, але в еміграції.

З 1925 р. у повітових і воєводському управліннях Волині починається оформлення необхідних документів та офіційна легалізація чеських сокольських осередків. До спеціальних реєстрів протягом 1925–1928 рр. були внесені чеські товариства “Сокол” у селах Мирогоща-Чеська, Страклів-Чеський, Семидуби-Чеські Дубенського повіту, містах Луцьк, Здолбунів, Остріг, селах Гільча-Чеська, Квасилів-Чеський Здолбунівського повіту. Цей процес був продовжений у наступні роки. Відповідно до розпоряджень Волинського воєводського управління та повітових староств кожен зареєстрований осередок регулярно інформував владу про всі напрями своєї діяльності.

Організаційна структура чеського товариства “Сокол” загалом відповідала мережі всепольської організації. Нововведенням стало запровадження такої адміністративної одиниці як підокруг, який керував усіма чеськими сокольськими осередками Волині. Центром товариства чехи обрали колонію Квасилів-Чеський Здолбунівського повіту. З вищими структурними одиницями загальнопольського “Союзу «Сокола»” постійно співпрацювали старости (президенти) чеських осередків товариства. Відомими в польсько-чеському сокольському середовищі були президенти-чехи – Я. Вилетял (м. Рівне), Л. Тзчек (с. Глинськ-Чеський Рівненського повіту), В. Сваровський (с. Квасилів-Чеський Здолбунівського повіту), Р. Говорка, В. Кашпар  (с. Гільча-Чеська Здолбунівського повіту) та інші.

У своїй основі символіка чеського та польського “Сокола” була ідентичною, за винятком окремих деталей, які відтворювали національні особливості.

Значна увага в діяльності чеських осередків приділялася заняттям спортом. Систематично організовувалися чемпіонати, турніри, змагання. Періодично польська і чеська гілки сокольського руху проводили спільні заняття, які супроводжувалися обміном досвідом.

 Ще одним напрямом діяльності чеських “соколів” Волині стала протипожежна робота. Сокольські дружини завжди брали участь у гасінні пожеж. Чеські “соколи” відвідували курси при пожежних товариствах, а згодом і самі готували цикли лекцій для учасників сокольського руху.

Розвивалося в середовищі чеського товариства й аматорське театральне, музичне й танцювальне мистецтво. Заняття у таких гуртках урізноманітнювали дозвілля, сприяли естетичному вихованню, збереженню національних традицій.

Всіма своїми заходами чеський “Сокол” підкреслював лояльність з боку чеської меншини до уряду Ю. Пілсудського, готовність співпрацювати з польськими органами влади.

У другому підрозділі – “Вплив сокольського руху на становлення та розвиток польського скаутингу-харцерства” – досліджено особливості співпраці польського “Сокола” та “Союзу польських харцерів”.

Польське спортивно-виховне товариство “Сокол” стало основою формування у середовищі поляків нового молодіжного руху – скаутингу (харцерства). На початку 1920-х рр. ідеї польського скаутського руху, одночасно з відродженням і поширенням сокольських, проникають на Волинь. Хоча на відміну від інших воєводств Другої Речі Посполитої, харцерський рух на території Волині не набув великої популярності.

Харцери воєводства підпорядковувалися Волинській харцерській хоругві. Найбільші відділи працювали в містах Ковель, Рівне, Дубно, Луцьк, Здолбунів. Загалом харцерський рух охопив понад 15 тисяч юнаків  і дівчат краю.

Польський скаутинг на Волині мав певні особливості. На відміну від інших адміністративних одиниць, де склад “Союзу польських харцерів” був суто польським, на Волині до організації приймали українців, росіян, чехів, німців. Залучення представників інших національностей до роботи громадської організації стало складовою частиною реалізації політики популяризації польської культури, ополячення місцевого населення. 

Важливим завданням скаутського руху визнавалось “всебічне самовиховання”, яке включало в себе фізичний, інтелектуальний, духовний розвиток особи, формування лідерських вмінь і знань. Принцип “патріотичності” у самовихованні спрямовувався на збереження польських традицій, мови, історії.

Розроблені спеціально для кожного харцерського відділу навчально-методичні програми забезпечували умови для військової і патріотичної підготовки молоді. Напрямами культурно-освітньої роботи польського харцерства на Волині були релігійне виховання, бібліотечна справа, пропаганда книги, видавнича діяльність, робота спеціалізованих секцій (гуртків), відкриття музеїв, ведення літописів, організація масових культурно-освітніх заходів.

“Союз польських харцерів” намагався бути поза політикою. Харцери тісно співпрацювали з товариством «Сокол». Волинські скаути були постійними учасниками сокольських заходів: показових виступів, фахових освітніх курсів з фізичної культури, церковних служб, урочистих маніфестацій з нагоди сокольських ювілейних заходів, злетів, міжнародних зустрічей.

Керівники організації також постійно тримали у полі зору діяльність спорідненої скаутської організації – “Українського пластового уладу”. Уже з перших років діяльності “Пласту” “Союз польських харцерів” намагався поширити свій вплив на названу організацію. Харцери неодноразово висловлювали пропозиції щодо злиття в одне товариство. Однак ці плани не могли бути реалізованими, оскільки Пласт об’єднував національно-свідому українську молодь, яка підтримувала Українську військовому організацію, а на початку 1930-х рр. – Організацію українських націоналістів.