Сосновик Діяльність органів внутрішніх справ щодо надання адміністративних послу: організаційно-правові питання

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Загальна характеристика адміністративних послуг в діяльності органів внутрішніх справ” присвячено з’ясуванню змісту та ознак адміністративних послуг, які надають органи внутрішніх справ, визначенню їх поняття, характеристиці правового статусу органів внутрішніх справ як суб’єктів надання адміністративних послуг, аналізу системи правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг.

У підрозділі 1.1 „Поняття та ознаки адміністративних послуг, які надають органи внутрішніх справ” зазначається, що концептуальним в розвитку державності України має стати те, що державна влада – це не тільки реалізація повноважень, які покладають зобов’язання на приватних фізичних та юридичних осіб, а й виконання певних обов’язків перед ними, за які вона є цілком відповідальною. Звідси два висновки: по-перше, сучасна держава через систему державних органів не тільки керує суспільством, а й надає йому послуги; по-друге, фізичні та юридичні особи є не прохачами у відносинах з органами влади, а споживачами адміністративних послуг.

Адміністративні послуги органів внутрішніх справ визначено як публічну діяльність, пов’язану з реалізацією владних повноважень органу (підрозділу, служби) чи окремої посадової особи, яка здійснюється за ініціативою фізичної (юридичної) особи, як правило, має чітко фіксований платний характер, спрямована на охорону, захист та реалізацію її прав, свобод і законних інтересів, і результатом якої є адміністративний акт.

Наведено перелік спеціальних ознак адміністративних послуг в органах внутрішніх справ.

Зроблено висновок про те, що нагальною є потреба у виробленні нового розуміння мети, завдань та функцій органів внутрішніх справ, які за своїм змістом повинні полягати у наданні адміністративних послуг, нової управлінської ідеології, спрямованої на оновлення адміністративної культури, формування готовності працівників органів внутрішніх справ до прийняття рішень в умовах зростаючої свободи дій населення та підвищення особистої відповідальності з орієнтацією на служіння громадянам.

У підрозділі 1.2 „Правовий статус органів внутрішніх справ як суб’єктів надання адміністративних послуг” цей статус визначено як закріплення у нормативно-правових актах мети їх діяльності, організаційно-функціональної структури, завдань, функцій, обов’язків, прав та відповідальності.

Детальний аналіз статусних обов’язків міліції дозволив виділити серед них ті, які безпосередньо або опосередковано стосуються надання міліцією адміністративних послуг. Це, зокрема, обов’язки: здійснювати реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи тощо.

Аналіз прав міліції, які закріплено у ст. 11 Закону „Про міліцію”, дозволив виділити серед них ті, які передбачають надання органами міліції адміністративних послуг. Це, зокрема, права: проводити технічний огляд автомототранспорту; видавати чи анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів, видані громадянам тощо.

У підрозділі зазначено, що успішне здійснення адміністративної реформи в Україні нерозривно пов’язане із чітким визначенням правового статусу державних органів, зокрема, міліції. Наголошується, що нормативне закріплення її завдань, функцій, повноважень щодо надання адміністративних послуг, відповідальності за їх ненадання чи не належне надання значно покращать правотворчу та правозастосовчу діяльність міліції у цій сфері, дозволить побудувати загально прийняту та перевірену практикою діяльності поліцейських органів розвинутих демократичних країн світу так звану „сервісну” модель правоохоронної діяльності вітчизняної міліції, що в результаті позитивно відобразиться на її авторитеті серед населення та інтенсифікує його роль у боротьбі із правопорушеннями.   

У підрозділі 1.3 „Правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг” зазначено, що предмет правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг складають цілі, завдання, функції, повноваження, принципи, форми, методи та процедури їх діяльності, нагляд та контроль за цим видом діяльності, її організаційно-правові засади та юридична відповідальність.

Зроблено висновок, що механізм правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг охоплює дуже широке коло питань. Правові норми, що діють у даній сфері, можна об’єднати в такі групи: 1) ті, які регулюють поведінку людей, визначають права й обов’язки приватних осіб як учасників адміністративно-правових відносин; 2) ті, які визначають правовий статус органів внутрішніх справ як суб’єктів надання адміністративних послуг.

Усю нормативну базу, якою керуються працівники органів внутрішніх справ під час надання адміністративних послуг, поділено на зовнішню, що створюється формально за межами органів внутрішніх справ, але до створення якої вони мають пряме відношення, безпосередньо розробляючи або беручи участь у розробці проектів тих чи інших нормативних актів, і внутрішню, тобто відомчу нормативну базу, яка розроблена в системі МВС України.

Запропоновано розробити та прийняти Концепцію адміністративних послуг, яка могла б стати базою для подальшого удосконалення правового регулювання в цій сфері, кінцевим результатом якого має стати прийняття Закону України „Про адміністративні послуги населенню”, окремий розділ якого був би присвячений правовому регулюванню надання адміністративних послуг у сфері правоохоронної діяльності.

У підрозділі наголошується, що раціональне та адекватне правове визначення змісту правовідносин із надання органами внутрішніх справ адміністративних послуг, чіткість та недвозначність формулювань, нормативне вирішення існуючих правових прогалин надасть позитивні результати, наслідком чого стане приведення поведінки учасників зазначених відносин у відповідність до вимог правових норм.

Розділ 2 „Організаційно-правові засади надання органами внутрішніх справ окремих адміністративних послуг” присвячено визначенню видів адміністративних послуг в органах внутрішніх справ, характеристиці дозвільних та реєстраційних адміністративних послуг, окресленню перспектив розвитку зазначеного інституту в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 2.1 „Види адміністративних послуг в органах внутрішніх справ” зазначено, що розгляд послуг, які надаються органами внутрішніх справ, дозволив виділити два їх різновиди: 1) адміністративні послуги, надання яких супроводжується виданням адміністративного акта, який надає певне право або підтверджує його, і надання яких безпосередньо пов’язане з реалізацією їх владних повноважень; 2) публічно-сервісні послуги, тобто ті, надання яких не потребує видання певного адміністративного акта, безпосередньо не пов’язане з реалізацією наданих їм владних повноважень, однак зобов’язує посадову особу органів внутрішніх справ здійснити певні дії, пов’язані із забезпеченням реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Наголошується, що можна виокремити різні критерії класифікації адміністративних послуг, які надаються органами внутрішніх справ. Однак, важливими є насамперед ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість сформулювати рекомендації щодо покращення системи надання органами внутрішніх справ адміністративних послуг. Наприклад, 1) за критерієм платності адміністративні послуги поділяються на платні й безоплатні; 2) за рівнем правового регулювання – на адміністративні послуги загальнодержавного регулювання (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів України); адміністративні послуги централізованого регулювання (нормативні акти МВС України та інших центральних органів виконавчої влади); адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); адміністративні послуги зі „змішаним” регулюванням; 3) за видом адміністративного акта, який є кінцевим результатом розгляду звернення громадянина за тією чи іншою послугою, – посвідчення, сертифікат, дозвіл, ліцензія, довідка, технічні умови, свідоцтво, талон про проходження державного технічного огляду, реєстраційний документ, експертний висновок (акт); 4) залежно від суб’єкта органів внутрішніх справ, тобто конкретного органу чи підрозділу, який надає адміністративні послуги, напрямку його діяльності. За цим критерієм адміністративні послуги органів внутрішніх справ поділяються на послуги, які надають: підрозділи ДАІ; дозвільні підрозділи адміністративної служби міліції; підрозділи державної служби охорони; служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб; інформаційні підрозділи тощо.

У підрозділі 2.2 „Дозвільні адміністративні послуги в органах внутрішніх справ” зазначається, що дозвільна діяльність здійснюється у зв’язку з тим, що використання окремих предметів, речовин, матеріалів, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт становить підвищену небезпеку, що потребує відповідного порядку отримання офіційних документів, здійснення контрольно-наглядової діяльності, складання відповідної статистики тощо.

Дозвільні адміністративні послуги органів внутрішніх справ визначено як діяльність окремих служб, підрозділів чи органів (їх окремих посадових осіб), пов’язану з реалізацією владних повноважень, результатом якої є видання офіційного документа суворої звітності (дозволу, ліцензії, сертифікату, свідоцтва тощо) з дотриманням відповідних умов і порядку, що надає право фізичній чи юридичній особі здійснювати передбачений у цьому документі вид діяльності, контроль та нагляд за яким здійснюється тим же органом (посадовою особою), який його видав.

Обґрунтовано, що дозвільну систему можна розглядати в трьох площинах. З одного боку, це, так би мовити, „дозвільний порядок”, який регламентує певні юридичні дії, що здійснюються різними суб’єктами, з іншого – специфічна діяльність державних органів з організації контролю та нагляду за здійсненням спеціальних правил функціонування деяких об’єктів господарювання, а також поводження з предметами та речовинами підвищеної небезпеки, безконтрольне зберігання та використання яких може завдати суттєвої шкоди суспільним інтересам. У третьому випадку дозвільну систему доцільно розглядати як засіб забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами прав щодо використання (користування) предметів, матеріалів та речовин, які перебувають в обмеженому використанні.

У підрозділі визначено систему дозвільних адміністративних послуг, які надаються органами внутрішніх справ, здійснено їх детальну характеристику.

У підрозділі 2.3 „Реєстраційні адміністративні послуги в органах внутрішніх справ” акцентується увага на тому, що завданням будь-якої державної реєстрації є: забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами передбачених нормативними актами прав та законних інтересів, виконання передбачених обов’язків; забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації певних фактів; внесення до реєстраційних документів необхідних змін, доповнень та виправлень; поновлення втрачених та анулювання повторно складених реєстраційних документів; збереження архівного фонду реєстраційних документів.

До ознак реєстраційних адміністративних послуг органів внутрішніх справ віднесено те, що: 1) вони є право-обов’язком спеціально визначених органів, служб, підрозділів (їх посадових осіб) внутрішніх справ; 2) становлять процесуально-правову дію, змістом якої є фіксація певних фактів; 3) їх основним призначенням є визнання за фізичними та юридичними особами певних прав (чи їх підтвердження), наділення їх певними обов’язками та відповідальністю; 4) підставою надання реєстраційних адміністративних послуг є заява фізичної чи юридичної особи; 5) наданню конкретної реєстраційної адміністративної послуги передує перевірка особи та (чи) об’єкта; 6) результатом реєстраційних адміністративних послуг є видача реєстраційного документа (свідоцтва, посвідчення, іншої форми документа), який надає заявнику певні права чи їх підтверджує; 7) органи внутрішніх справ (посадові особи), які надають реєстраційні адміністративні послуги, уповноваженні здійснювати контрольно-наглядову діяльність за певними об’єктами (предметами), що підлягають реєстрації.

Зазначається, що в органах внутрішніх справ реєстраційні адміністративні послуги надають: 1) підрозділи ДАІ; 2) Департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України; 3) підрозділи дозвільної системи. У підрозділі здійснено детальну характеристику реєстраційних адміністративних послуг, які надаються органами внутрішніх справ.

У підрозділі 2.4 „Перспективи розвитку інституту адміністративних послуг в органах внутрішніх справ” насамперед визначено недоліки, які існують у діяльності органів внутрішніх справ щодо надання адміністративних послуг, до яких віднесено: наявність необґрунтованих видів адміністративних послуг; перекладання обов’язків органів внутрішніх справ щодо збирання довідок, візування, погодження на приватних осіб; необґрунтоване завищення ціни на окремі види адміністративних послуг; обмеженість днів та годин прийому громадян в органах внутрішніх справ; проблеми доступу до інформації, необхідної для отримання адміністративних послуг; необґрунтовано великі строки для надання окремих послуг; зобов’язання приватних осіб сплачувати так звані „добровільні” благодійні внески за надання адміністративних послуг; необґрунтовано перебільшений перелік документів, які повинні надавати приватні особи для отримання певної послуги; відсутність можливості замовити певну адміністративну послугу, зробивши попередньо заяву по телефону, факсу, Інтернету тощо.

У підрозділі визначено систему принципів, на яких має базуватись діяльність органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг: загальні і спеціальні.

До критеріїв оцінювання якості надання органами внутрішніх справ адміністративних послуг віднесено: 1) задоволеність споживача; 2) економність та ефективність надання послуги; 3) результативність.

З метою розвитку інституту адміністративних послуг в органах внутрішніх справ сформульовано низку пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, розробки та прийняття нових нормативних актів з цих питань.