СПЕЦИФІКА КРОС-КУЛЬТУРНИХ ВЗАЄМОДІЙ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, з’ясовано ступінь наукового опрацювання проблеми, вказано об'єкт і предмет дослідження, розкрито основні положення, що характеризують наукову новизну роботи, окреслено теоретико-методологічні засади дослідження, його теоретичне і практичне значення, приведені дані про апробацію результатів роботи, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі «Крос-культурні взаємодії як предмет філософського аналізу» розглянуто основні засади встановлення крос-культурних взаємодій.

У підрозділі 1.1. «Становлення уявлень про міжкультурні контакти» досліджено особливості сприйняття та розуміння крос-культурних інтеракцій. Доведено, що зародження міжкультурних контактів прямо пов`язано з міграцією населення. Натомість, порівняно із сучасністю, первісні контакти мали виключно природній, хаотичний характер. Однак роль встановлення крос-культурних контактів як невід’ємної умови розвитку людської цивілізації сьогодні значно змінилася, що обумовлено, перш за все, збільшенням кількості культур і культурних утворювань, поглиблення розриву в їх розвитку, організацією складної системи міжнародних відносин, де відбувається негласний розподіл на більш і менш гідних. Розвиток філософських поглядів на проблеми взаємодії культур пов’язаний з популяризацією демократичних ідей. Жорстка боротьба представників різних народів за рівноправ’я, регулярні зіткнення на міжетнічному рівні, складні відносини з представниками афроамериканських народів – стимулювали активність дослідників переважно західної цивілізації. Зокрема, проблем вивчення міжкультурних контактів торкалися такі закордонні дослідники, як Д. Бернланд, П. Бернс, Р. Білз, Ф. Боас, М. Бубер, М. Гірдхам, В. Гудикунст, А. Кребер, В. Макнейл, Дж. Мід, А. Тойнбі, Л. Уайт, Дж. Фейблман, А. Халлоуел, М. Хантер, С. Хантингтон, Г. Хофстеде, Д. Харві, Р. Хоггарт, Е. Холл, О. Шпенглер та ін. На відміну від емпіричної та практичної спрямованості зарубіжних досліджень, вітчизняні вчені спрямовували свої дослідження переважно у теоретичну площину. До такого плану можна віднести роботи Г. Аванесової, Ю. Арутюняна, Л. Баткіна, М. Бахтіна, Д. Берестовської, В. Біблера, С. Бурмістрова, Л. Гумільова, М. Кагана, О. Лапшина, В. Мясникова, Г. Почепцова, А. Садохіна, Ю. Сорокіна, Ю. Лотмана, Ю. Тен, О. Шоркіна, Е. Яценка та ін. Різноманітність та багатоаспектність підходів до вивчення міжкультурних контактів стали причиною проблематичності зведення їх до єдиної схеми. Спираючись на диференціацію в розумінні сутності культури як суб’єкта комунікації, особливості організації процесів комунікації, їх роль в побудові та регулюванні суспільних відносин, властивості контактуючих сторін, специфіку протікання інтеракції, можна виділити функціональний, структурний і процесуальний підходи до розуміння міжкультурних контактів.

Аналіз робіт представників функціонального підходу (Д. Бернланда, П. Бернса, М. Гірдхама, О. Мошняги, Е. Холла та ін.) дозволяє оцінити важливість установлення інтеракції та її ролі в розвиткові суспільства. Спробу аналізу крос-культурних контактів з позиції вивчення суб’єктів, що беруть у них участь, здійснюють також представники структурного підходу Ф. Боас, К. Гірц, Е. Сепір, А. Тойнбі, Б. Уорф, А. Халлоуел, С. Хантингтон, Р. Хоггарт, О. Шпенглер та ін. Однак недостатня вивченість питань щодо сутності міжкультурних інтеракцій стала причиною існування великої кількості версій стосовно механізму їх здійснення. А саме, з’ясуванню особливостей організації крос-культурних взаємодій присвячено дослідження М. Бахтіна, Д. Берестовської, Р. Білза, Ф. Боаса, К. Гірца, А. Кребера, С. Хантингтона, О. Шоркіна, О. Шпенглера. Отже цілком зрозуміло, що функціональний, структурний, процесуальний підходи до вивчення міжкультурних контактів акцентують на беззаперечності впливу комунікації на розвиток культури. Об’єднання чинних теорій у рамках цих підходів окреслюють коло проблем, які потребують вирішення при аналізі міжкультурних контактів. Передусім – проблеми розуміння сутності контактів, осмислення умов і передумов їх здійснення, опису процесів, у рамках яких вони втілюються, та аналізу специфіки учасників комунікації.

У підрозділі 1.2. «Поняття крос-культурної взаємодії» проведено аналіз розуміння сутності крос-культурних інтеракцій як специфічного явища. З’ясовано, що вперше поняття крос-культурної взаємодії було введено в науковий обіг лінгвістом американського походження Е. Холлом. Аналіз існуючих визначень свідчить про те, що крос-культурні взаємодії є ні що інше, як особливий вид зв’язків і взаємовідносин, що виявляються в обміні ідеями, нормами, цінностями та іншими елементами культури. Подібні відносини складаються між культурами у різних сферах життя суспільства. У межах даного дослідження найбільшу увагу приділено соціально-економічному, психологічному та філософському аспектам розуміння крос-культурної взаємодії. Відповідно до теорії Ю. Хабермаса міжкультурний контакт перебуває у тісному зв’язку із поняттям структури суспільства, оскільки спроможність взяти участь у комунікації – ознака лише високо організованої системи.

Філософський аналіз крос-культурної взаємодії, бере за основу теорію екзистенційної комунікації К. Ясперса. Ототожнення дослідником понять екзистенції й свободи переконує, що найбільш повно культури розкриваються у стані повної незалежності від зовнішніх чинників, що унеможливлюється в сучасних умовах. «Втискання» культури у рамки стандартів, спонукання до встановлення комунікації виключають свободу, невимушеність у поводженні й стають причиною нейтральності у спілкуванні. У підсумку запропоновано визначення крос-культурної взаємодії, відповідно до якого під крос-культурною взаємодією слід розуміти вимушений або випадковий, несвідомий або свідомий процес встановлення контактів, при якому відбувається обопільний вплив відмінних або схожих систем патернів під впливом різного роду факторів і внутрішніх особливостей учасників інтеракції. Його мета – передати інформацію (як всередині однієї системи, так і між різними), що сприяє збагаченню, розвитку, збереженню унікальності культури, здійснити більш глибоке пізнання чужих і власних культурних особливостей.

У підрозділі 1.3. «Параметри крос-культурних взаємодій» запропоновано аналіз крос-культурних взаємодій із урахуванням розвитку в них параметричних характеристик суб’єктів, процесів і типів міжкультурних інтеракцій.

Так, у пункті 1.3.1. «Параметричні характеристики суб’єктів крос-культурних взаємодій» досліджено сутності сторін-учасників міжкультурних контактів. Виявлено, що під час аналізу міжкультурних комунікацій потрібно враховувати чотири фактори: 1) існування ситуації, у якій був би реалізований контакт; 2) зацікавленість контактуючих сторін у здійснені даного процесу; 3) наявність суб’єктів-носіїв культури; 4) встановлення контактів та їх реалізація, за допомогою чого здійснюється процес передачі інформації. Відповідно виявлено умови (зовнішні фактори, що незалежно від волі індивіда впливають на хід комунікації) та передумови (внутрішні фактори, що визначають ступінь готовності та зацікавленості культур у спілкуванні) комунікації. Встановлено, що неможливо абсолютизувати роль індивідів у формуванні та розвитку культури, однак невірним є й нівелювання факту участі окремої особистості у процесі взаємодії. У дослідженні міжкультурних контактів найбільш важливим є вивчення узагальнених характеристик культур, їх персоналізованих особливостей, що константно впливають на характер і специфіку контактів. Такими параметрами суб’єктів інтеракції є рівень міжкультурної компетенції, поріг крос-культурної сенситивності, культурна селективність та ступінь стереотипізації комунікантів. Міжкультурна компетенція заснована на знанні специфіки іншої культури та має два аспекти: з одного боку, розвиток компетенції впливає на можливість встановлення контакту, а з іншого – є першим кроком у вихованні інокультурної ідентичності. Крос-культурна сенситивність забезпечує сприйняття, розуміння, відтворення та інтерпретацію культурних особливостей. Зростання цього параметру стає одним із факторів, що забезпечують успішну крос-культурну інтеракцію, але водночас загрожують самобутності контактуючих культур. Культурна селективність має у своїй основі вибірковий переніс патернів. Спробу оцінити чужу культуру через призму власної здійснюють етнокультурні стереотипи. Вони готують культури до комунікації шляхом амортизації впливу культурного шоку. Параметричні характеристики міжкультурних відносин визначають характер взаємодій і правила, за якими здійснюється міжкультурний процес. Визначення специфіки параметрів суб’єктів крос-культурних взаємодій дозволяє оцінити процес інтеракції в цілому та у сучасних умовах зокрема.

У пункті 1.3.2. «Параметри і типи крос-культурних взаємодій» здійснено аналіз процесів (підпункт 1.3.2.1. «Параметричні характеристики процесів міжкультурних контактів») та розроблено типологію (підпункт 1.3.2.2. «Параметричні характеристики типів крос-культурних взаємодій») крос-культурних контактів.

У підпункті 1.3.2.1. «Параметричні характеристики процесів міжкультурних контактів» з’ясовано три базові параметри крос-культурних контактів. Перший фіксує ступінь значущості зміни для культур, що беруть участь в інтеракції. Враховуючи цю особливість, доцільно виділити фундаментальні та поверхневі міжкультурні контакти. Фундаментальні – причина суттєвих змін культурних традицій, що може спричинити зародження нової культури (наприклад, взаємодія культур кримських готів та аланів). Поверхневі міжкультурні контакти зумовлюють незначні культурні перетворення, не здатні змінити основу культури (модні віяння в одязі, музиці, живописі, дизайні, архітектурі).

Значення другого параметру пов’язане з масштабами та іншими соціокультурними особливостями утворень, що вступили в інтеракцію. До контактів такого типу можна віднести цивілізаційні (використання майстрами та мислителями епохи Ренесансу гуманістичних принципів Античності), національні (наслідування європейськими державами демократичних принципів античної Греції), етнічні (найбільше поширені в густонаселених районах світу, поліетнічних державах) та індивідуальні (взаємодії на рівні індивідів і субкультур) крос-культурні взаємодії.

Третій параметр фіксує взаємодії культур в залежності від їх існування відносно один одного у часі та просторі. Автором виділено «діахронічні» та «синхронічні» аспекти міжкультурних взаємодій. Часові взаємодії між культурами, що розвивалися в різні історико-культурні періоди, можна визначити як діахронічні комунікації (трансляція загальнолюдських цінностей). Взаємодії культур, що розвиваються паралельно, переживають однакові події, належать до синхронічних контактів (культура Іспанії, яка увібрала в себе досягнення християнських та мусульманських світів, з подальшим проявом в архітектурі та музиці). Таким чином, різна комбінація названих міжкультурних інтеракцій дозволяє виділити типологію крос-культурних взаємодій із урахуванням параметричних характеристик суб’єктів і типів взаємодії.

У підпункті 1.3.2.2. «Параметричні характеристики типів крос-культурних взаємодій» здійснено спробу побудови типології міжкультурних контактів із урахуванням специфіки суб’єктів і типів взаємодії. На базі поєднання різних процесів крос-культурних взаємодій було виділено 16 типів крос-культурних контактів, для яких властиві певний рівень міжкультурної компетенції, поріг крос-культурної сенситивності, культурна селективність та ступінь стереотипізації комунікантів. Складна різноманітність типів інтеракцій, конфігурацій значень і параметрів, їх умов і процесів реалізації приводить до чотирьох варіантів міжкультурних відносин: дружніх, агресивних, конкурентних і відносин уникання. У рамках дослідження детально описано кожний з виділених типів крос-культурних взаємодій на основі параметричних характеристик суб’єктів взаємодії, на конкретних прикладах проаналізовано можливі варіанти відносин міжкультурних контактів. Зокрема, наведено принципи модних тенденцій в одязі та музиці, взаємин західної та східної цивілізацій, традиційних та інноваційних культур, християнської та язичницької традицій, християнської та мусульманської культур, проілюстровано окремі історико-культурні епохи, оцінено відносини національних культур України, Росії, Молдови, Румунії, СССР, США, Грузії, досліджено причини розвитку ксенофобських і дискримінаційних настроїв у суспільстві, розглянуто сутність різноманітних міжнародних проектів у галузі культури, описано синтез традиції та сучасності в культурах, досліджено особливості міжетнічної комунікації кримських готів, скіфів, аланів, сарматів, кримських татар, народу хуейхуей, російського та українського етносів, кримчаків, проаналізовано творчість П. Гогена, Е. Мане, М. Гоголя, Мікеланджело, вивчено діяльність Б. Малиновського, І. Котляревського та інші різновиди міжкультурних інтеракцій. Усі варіанти міжкультурних взаємодій підтверджуються особливостями параметричних характеристик суб’єктів, що беруть в них участь. У підсумку сформульовано висновок про залежність специфіки протікання міжкультурного спілкування від розвитку в учасниках інтеракції компетенції, сенситивності, селективності та рівня застереотипізованості культур. Певний набір виявлених властивостей визначає характер процесів взаємодії та дає змогу передбачити результат контакту.

Другий розділ «Вплив глобалізації на процеси крос-культурної взаємодії» складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду глобалізації як явища та її впливу на крос-культурні взаємодії.

У підрозділі 2.1. «Глобалізаційні процеси в історії культури» проаналізовано історико-культурні події, що сприяли процесам об’єднання, інтеграції різних країн, народів і культур в єдиний світовий економічний, політичний та культурний простір. Вивчення світових процесів засвідчує, що об’єднання, як правило, переслідують різні цілі, здійснюються через різні обставини, причини, проте усі такі процеси пов’язані переважно з потужними поштовхами в розвиткові культури. Це підтверджується аналізом епохи Античності, за часів правління Олександра Македонського, Римської імперії. Однак, про глобалізацію як масштабне світове явище прийнято говорити, починаючи з доби Великих географічних відкриттів. Тоді усі інтеграційні процеси відбувалися цілеспрямовано, відкрито і носили переважно однобічний та пізнавальний характер. Протягом дослідження було виявлено три компоненти глобалізації як явища: джерела, інструменти та продукти. Джерела становлять собою потужні сили, здатні рухати інтегративні процеси, що характеризуються масштабністю, константністю, концентрацією, високим розвитком, наявністю зв’язків з різними регіонами, стійкістю до змін, насиченістю економічними благами, сформованою культурою та наукою. До джерел глобалізації можна віднести: Давню Грецію, Римську імперію, Європу доби Великих географічних відкриттів, СРСР, США, Європейський Союз, Китай, Індію та ін. Активність джерел забезпечують інструменти глобалізації. Останні визначаються як певні засоби впливу з боку джерел глобалізації, покликані створювати єдиний простір, скорочувати відстані, забезпечувати умови для здійснення комунікації. Отже, інструментами глобалізації є: телеграф, телефон, радіо, засоби пересування людей, Інтернет, есперанто, реклама, ідеологія, релігія, війна, міжнародні спілки та організації, єдина валюта і т.п. Виникнення продуктів глобалізації можна пояснити потужністю джерел та ефективністю роботи інструментів, що застосовуються. Продукти глобалізації являють собою конкретні об’єкти – ресторани «McDonald’s», продукти компаній «Intel», «Coca-Cola», «Microsoft», «Apple», економічні системи, продукти Голівуда, демократія. Вільне та ефективне поширення й функціонування ідей глобалізації свідчить про спроможність та дієвість джерел, інструментів і продуктів інтегративних процесів.

У підрозділі 2.2. «Сучасні уявлення про глобалізацію» розглянуто сутність, причини та джерела виникнення, історичні аспекти розвитку та поширення глобалізації, характер наслідків впливу глобалізаційних процесів на різні сфери суспільного життя. Зокрема, у цьому аспекті розглянуто теорії як вітчизняних (С. Бурмістрова, В. Буряка, І. Глебової, А. Гусейнова, М. Делягіна, І. Ільїна, Ю. Любимова, А. Миронова, О. Пастухова), так і закордонних авторів (З. Бжезинського, А. Вебера, Е. Гідденса, Д. Гольдблата, Ж. Дерріди, Е. Макгрю, М. Олброу, К. Оме, Дж. Перратона, Р. Робертсона, Т. Фрідмана, Ф. Фукуями, С. Хантингтона, А. Циняня, М. Емара). Спираючись на роботи М. Гайдеггера, Х. Ортега-і-Гасета, Ж. Дерріди та ін., аналіз явища глобалізації вибудовано на з’ясуванні першоджерел глобалізації, у прагненні людини до єднання та бажанні заволодіти новими ресурсами, що стимулюють розвиток науки і техніки. Відкритість кордонів, здатність у найкоротший термін долати відстані, доступність та зрозумілість запропонованих за допомогою масової культури цінностей, сприяють стрімкому поширенню глобалізаційних процесів. Доведено, що безперешкодне проникнення глобальних традицій та цінностей у різні культури призводить до розвитку не лише процесів централізації, але й глокалізації, що стає причиною зміщення епіцентру розвитку глобалізації, насичує даний процес новими елементами, розширяючи ареал його впливу, додаючи нові смисли в розуміння цього явища. Розширюючи сфери впливу, глобалізація охоплює все більші території, народи, культури, що вимагає застосування нових підходів до розуміння комунікації з метою уникнення конфліктів та мирного вирішення протиріч.

Підрозділ 2.3. «Вплив глобалізації на крос-культурні взаємодії» присвячено аналізу залежності процесів міжкультурних контактів від сучасних інтеграційних тенденцій. З’ясовано, що різка інтенсифікація міжкультурних контактів передбачає активне проникнення незнайомих патернів. Збільшення прецедентів комунікації веде до прискорення та насичення інформаційного обміну. Однак нині популярне гасло свободи доступу до інформації має ілюзорний характер, а заклики до відвертості та відкритості призводять до формальності при встановленні контактів. Глобальні зміни та втручання прямо відбиваються в трансформації параметричних характеристик культур-учасників інтеракції. Позитивний вплив на крос-культурну компетенцію полягає у збільшенні знань про свою та чужу культуру, однак надмірне занурення у чужу культуру призводить до розвитку культурного релятивізму та неприязні до рідних традицій. При залученні культур до глобальних процесів крос-культурна сенситивність значно занижується, а постійне здійснення обміну цінностями формує в культурах здатність жити на кордонах різних традицій, що забезпечує максимальну пристосованість до змін навколишнього світу. Часті взаємодії як невід’ємні риси глобалізації знижують міжкультурну вибірковість, що відкриває шлях не тільки для інновацій, але і для впливів, здатних зруйнувати культурний базис. Завищена селективність, спрямована на збереження культури, перешкоджає комунікації. Значно прискорює крос-культурні контакти широке використання етнокультурних стереотипів, натомість ідеологія глобалізації утверджує принципи свободи від стереотипів, однак відмова від стереотипів стає причиною допущення помилок при спілкуванні. Описані в роботі зміни параметричних характеристик суб’єктів крос-культурних взаємодій, викликані впливом глобалізації, вносять істотні трансформації у всі типи міжкультурних інтеракцій.

Дослідження змін у міжкультурних контактах доводить необхідність встановлення дружніх відносин. Прикладом може бути створення мережі кошерних ресторанів «McDonald’s», що є варіантом поверхневого цивілізаційного синхронічного типу крос-культурних взаємин. Глобалізаційні тенденції пробуджують в культурах зацікавленість у використанні та розвитку власних традицій, їх протиставленні патернам інших культур. Саме тому актуальними стають конкурентні відносини, характерні для російської та української культур, які розглядаються як фундаментальні синхронічні міжетнічні взаємодії. У сучасних умовах конкуренція є невід’ємною рисою культурного виживання, але для цього даний процес повинен завершуватися адаптацією запозичених цінностей. У добу глобалізації найбільш неприйнятними для культур є відносини уникання. Незважаючи на те, що ухилення від спілкування – найбільш ефективний метод збереження власної культури, така відчужена культура поступово втратить актуальність та навички спілкування через свою застиглість. Тому взаємини набувають форми латентного конфлікту (прийняття закону про заборону на носіння нікаба і паранджі у Франції в 2010 р.). Згідно з розробленою типологією, це приклад фундаментального національного синхронічного типу взаємодії. Під впливом глобалізаційних принципів природнім є загострення міжкультурної ворожнечі, що може проявлятися відносно глобальних традицій, представників власної культури або щодо чужих культур. Так, на думку автора, культурні зіткнення та конфлікти стають невід’ємною рисою сучасної крос-культурної інтеракції. Як приклад, розглянуто фундаментальний індивідуальний синхронічний тип контакту через призму подій 22 липня 2011 р. в Норвегії, спричинених А. Брейвіком, який є представником популярної та потужної субкультури націоналістів, що функціонує у багатьох європейських державах.