СРЕДСТВА ВЫРАЖЕНИЯ АГЕНСА СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧЕСКОЙ СТРУКТУРЫ ПОСЛОВИЦ РУССКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, практичне та теоретичне значення роботи, визначено методи дослідження, його об’єкт, предмет і матеріал.

У першому розділі «Теоретичні основи семантико-функціонального аналізу прислів’їв російської мови» окреслено коло найважливіших проблем теорії семантичного синтаксису й запропоновано їх власне розуміння на досліджуваному матеріалі; визначено механізм формування значення іменників, що дозволяє знайти внутрішньомовне обґрунтування закономірності існування субстантивного каркасу семантичних структур висловлювань; встановлено понятійні й мовні категорії, які дозволяють виявити семантичну роль агенса семантико-синтаксичних структур прислів’їв російської мови.

У роботі зазначено, що сучасний стан дослідження синтаксису характеризується пріоритетним вивченням значення речення (Ю. С. Степанов, Н. Д. Арутюнова), сигніфікатом якого є його семантична модель (Т. В. Булигіна, С. А. Крилов), тому необхідно досліджувати семантико-синтаксичну структуру висловлювань на підставі визнання фундаментальності ролі понятійних категорій як у процесі породження висловлювань, так і в процесі їх сприйняття. У розділі названо категоріальні понятійні значення, на основі яких у роботі визначено семантичну роль агенса семантико-синтаксичних структур прислів’їв російської мови – а саме категорії активності, потенціальності, спричинення і бенефактивності. Визначення фундаментальності ролі понятійних та відповідних їм мовних категорій для семантико-синтаксичного аналізу дозволяє визнати, що ознака оживленості, що є у більшості рольових класифікацій основною характеристикою ролі агенса (В. В. Богданов, М. В. Всеволодова, А. Є. Кібрик), займає периферійне місце у комплексі критеріїв визначення цієї ролі. Російські прислів’я дають численні підтвердження активного представлення абстрактних понять, протиставляючи їх агентивності неактивність людини: 1. Счастье ума прибавляет, несчастье последний отнимает; 2. Нужда научит богу молиться.

Новаторство відмінкової граматики Ч. Філлмора полягає в тому, що, починаючи реконструкцію семантичних структур висловлювань з аналізу поверхневих формально-граматичних представлень і вважаючи кінцевою метою лінгвістичних досліджень вивчення когнітивних сцен, утворюваних або активізованих висловлюваннями, Ч. Філлмор запропонував для створення моделі мислення використовувати понятійні категорії.

Розроблена Ч. Філлмором система семантичних відмінків являє собою набір універсальних понять, що відповідають узагальненим відношенням, які виникають між учасниками ситуацій, і відображенню таких понять, як агенс, експерієнцер, об’єктив, локатив та ін., що мають реляційне значення, в усій системі мови.

У реферованій дисертації обґрунтовується, що з двох загальних принципів визначення семантичних відмінків семантико-синтаксичних моделей висловлювань, запропонованих відмінковою граматикою як додаток до традиційно визнаних засобів мовного оформлення субстантивної категорії відмінка, – значення всього висловлення і значення дієслова – Ч. Філлмор головну роль відводить першому принципу, який є основоположною характеристикою відмінкової або рольової граматики.

Виділено дві групи суперечливих теоретичних тверджень Ч. Філлмора щодо процесу породження висловлення. Твердження про домінантність ролі дієслова обумовлені його розумінням важливості значення дієслова у визначенні семантичних ролей і використанням для позначення цієї функції дієслова терміна Л. Теньєра валентність дієслова. Друга група теоретичних положень, що визначає вихідною семантичною одиницею процесу породження висловлювання один або кілька актантів, знаходить своє підтвердження у практиці аналізу синтаксичних структур, який проводить Ч. Філлмор.

У роботі вказано на значення кількох положень теорії відмінкової граматики, що виявляють сутнісні механізми перш за все синтаксичного рівня мови і не одержали належного розвитку у численних працях лінгвістів, які використовують систему семантичних ролей (В. В. Богданов, М. В. Всеволодова, В. З. Дем’янков, Г. О. Золотова, А. Є. Кібрик, Ю. С. Степанов та ін.).

Трактування відмінкової граматики Ч. Філлмора як теорії, що є розвитком вербоцентричної теорії Л. Теньєра, призвело до створення лінгвістами, які інкорпорували науковий апарат відмінкової граматики у свої дослідження, достатньо формальних таксономій, у яких традиційна класифікація предикатів у групах дія, процес, стан, якість та відношення доповнювалась умовними відомостями про рольові характеристики поєднуваних з предикатами кожної групи імен. При цьому ігнорувався основний принцип теорії Ч. Філлмора – урахування значення цілісної синтаксичної структури і граматичних категорій, що виражаються нею. Так, наприклад, вважають, що суб’єкт, характеризований предикатами стану і якості, відповідає семантичній ролі пацієнс (У. Л. Чейф).

Агенс семантико-синтаксичних структур прислів’їв російської мови у реферованому дослідженні визначається як актант семантико-синтаксичної структури прислів’я російської мови, що являє собою предметний або непредметний об’єкт, який визначає властивими йому характеристиками або фактом своєї присутності дії, відношення або характеристики інших учасників ситуації, позначуваної прислів’ям.

У розділі зазначено, що класифікаційні підстави навіть у роботах, присвячених семантичним аспектам предикатів (Т. В. Булигіна), враховують головним чином видо-часові характеристики предикатів, що обумовлено наочністю і, відповідно, розробкою їх аспектуально-темпоральних параметрів, не враховуючи сутнісні для вираження суб’єктно-об’єктного відношення через посередництво предиката мовні категорії. У дисертації обґрунтовується, що, оскільки мовні форми предикації належать не лише предикату, а реченню в цілому (Ю. С. Степанов), необхідно брати до уваги всі семантико-синтаксичні відношення між елементами речень для визначення рольового складу їх семантико-синтаксичних моделей.

В аналізі мовних процесів, що відбуваються на синтаксичному рівні мови фундаментальною є роль понять «простір» і «час». У сучасних семантико-синтаксичних дослідженнях усталилась тенденція вивчення семантики мовних одиниць, що потрапляють під категорію «конкретність – неконкретність», на основі належності їх до сфери понять «простір» і «час». Вважають, що предметні поняття співвідносяться з відношеннями просторового характеру, а непредметні пропозитивні поняття організовані на основі логіко-темпоральних відношень. У реченні денотатний і сигніфікатний компоненти значення лексем також є розведеними: стверджується, що суб’єкт реалізує своє денотатне значення, а предикат – свій сигніфікатний зміст (Ю. С. Степанов, Н. Д. Арутюнова). У розділі обґрунтовується, що наявність лише сигніфікатного складника у предиката не доводить наявності тільки денотата у суб’єкта і що, виходячи з тези про вивідність значення слова з його використання у мовленнєвих актах (Л. Вітгенштейн), іменник здійснює ідентифікуючу функцію через посередництво властивого йому комплексного значення, що містить усі узуально допустимі предикації. Ті предикації, які не актуалізують узуально закріплені ознаки, а приписують нову ознаку іменнику в позиції суб’єкта, розширюють його сигніфікат, що свідчить про здатність сигніфіката іменників збагачуватися й еволюціонувати. У роботі пропонується розглядати непредметні об’єкти − абстрактні іменники й номіналізовані речення – як об’єкти інтенсивного, можливого, ментального світу (В. В. Петров, Дж. Серль) – світу епістемології, якому поняття «простір» і «час» властиві такою ж мірою, якою вони характеризують і реальний світ предметних об’єктів – світ онтології.

Оскільки основним компонентом сигніфікативного змісту предикатів і цілісних синтаксичних структур є значення відношення, в реферованій роботі використано графічне вираження відношення взаємодії, що об’єднує двох головних учасників події, які детермінують ситуацію, – агенса і пацієнса, через посередництво стрілки впливу, яка виходить з іменної групи, що позначає партиципанта, який впливає, і спрямована на іменну групу, що виражає партиципанта, який зазнає цього впливу.

Аналіз семантико-синтаксичної моделі за допомогою стрілок впливу є ефективним у встановленні найактивнішого елемента ситуацій, позначуваних прислів’ями, і виявленні засобів поверхневого уявлення +активних елементів семантичних структур прислів’їв російської мови. У прислів’ях 3. Без счастья и в лес по грибы не ходи; 4. Не отведывай счастья, не купи коня хрома; 5. Не хвались серебром, а хвались добром модальність необхідності приписуваних дій обумовлена об’єктивною закономірністю – наявністю причиново-наслідкових відношень між семантичними елементами означуваних ситуацій. У прислів’ях 3, 4, 5 наслідки причин не вербалізовані і вплив на усунених суб’єктів поверхневих структур цих прислів’їв, що відповідають займеннику 2 ос., одн. ти, обумовлений сприятливими чи несприятливими наслідками, які знаходяться у словесно виражених причинах, що займають у поверхнево-синтаксичних структурах позицію додатка.

У другому розділі «Критерії визначення агенса в семантико-синтаксичних структурах прислів’їв російської мови» досліджується гіперструктура прислів’їв російської мови, що утворюється гіперролями агенса і пацієнса, які діють на рівні цілісних семантико-синтаксичних структур і спричинюють створюваною ними рольовою перспективою гіпервідношення впливу. Виявлення напрямку гіпервідношення впливу, що поєднує актантів, які впливають і які зазнають впливу, здійснюється за допомогою таких сигніфікаторів мовної категорії активності / пасивності, як мовні засоби вираження категорій каузальності, модальності і стану. У розділі аналізується дія семантичної ознаки потенціальності, яка лежить в основі доцентрової та відцентрової активності потенціалу іменників і виявляється у функціонуванні іменних груп, що відповідають як підмету, так і додатку й обставинам як назви актантів, що обумовлюють рольові конфігурації семантико-синтаксичних структур російських прислів’їв, тобто їх агенсів. У розділі описано елементарні (лексеми) і комплексні ономасіологічні одиниці (неповні номіналізації та структурно-семантичні біноми) позначення агенса російських прислів’їв.

У зв’язку з популярністю теорії семантичних відмінків, обумовленою її потужним пояснювальним потенціалом, сьогодні існує велика кількість списків семантичних ролей, що створюються на різних засадах і з різним ступенем деталізації рольових функцій. Однак з метою вдосконалення методик визначення ролей всю різноманітність пропонованих семантичних відмінків, на нашу думку, варто звести до кількох гіперролей, у яких за необхідності можна буде розрізняти специфічні ролі, що мають як узагальнювальне значення певної гіперролі, так і часткові значення.

Найпершим завданням є встановлення основних формальних і семантичних критеріїв виявлення ключової ролі відмінкової граматики – агенса у її протиставленні ролі пацієнса, оскільки у сучасних семантико-синтаксичних дослідженнях саме ця проблема є найбільш суперечливою. Лінгвісти відзначають, що неоднозначність традиційних відмінкових форм і, навпаки, можливість набуття семантико-синтаксичними функціями різних відмінкових оформлень (Ч. Філлмор, Ю. Д. Апресян, М. В. Всеволодова) роблять необхідним пошук додаткових показників, які маркують ролі. Крім канонічних засобів оформлення відмінків − афіксальних морфем і прийменниково-відмінкових іменних груп здатність виражати відмінкові значення, на думку лінгвістів, мають і прийменники (Ч. Філлмор, Ю. Д. Апресян, В. В. Бабайцева, Т. А. Рєпіна).

Як основні семантичні критерії визначення агенса в семантико-синтаксичних дослідженнях використовуються ознаки наміру, контролю й основної відповідальності (Ч. Філлмор, Дж. Лакофф, Н. Д. Арутюнова). Варто відзначити дослідження семантики російських і англійських предикатів О. Н. Селіверстової, А. Г. Єлисеєвої та Т. В. Булигіної, в яких рішення щодо активності чи пасивності ролей приймається не тільки на підставі семантики предиката, а й на основі семантичних ознак актантів, які, своєю чергою, визначаються співвідношенням сил впливу учасників ситуації, володіння агентивним потенціалом яких не заперечується поза залежністю від тієї синтаксичної позиції, яку вони займають у поверхневій структурі висловлення.

У реферованому дослідженні подано теоретичне обґрунтування процедур виявлення агенса прислів’їв, які мають інверсійну синтаксичну конструкцію, утворювану предикатами афективного впливу, стану і володіння. О. В. Бондарко вважає, що в безособових реченнях типу Морозит; Его лихорадит; Сегодня мне хорошо работается неявно виражені змістові й формальні ознаки як активності, так і пасивності, і ця семантико-синтаксична перехідність створює умови для різних тлумачень, що варіюються від активності (О. В. Бондарко) до пасивності (В. С. Храковський).

Речення типу Меня знобит запропоновано розглядати як активні з усуненим суб’єктом-річчю – не конкретизованою зовнішньою щодо семантичного об’єкта, представленого об’єктною формою особових займенників, силою; речення типу Моросит – як активні локус-речення з усуненим суб’єктом природа (Ю. С. Степанов); речення типу Мне хорошо читается – як деміактивні структури з дезактивуючим давальним відмінком особового займенника (Т. В. Булигіна) і речення типу Мне не читается – як пасивні структури із лексично вираженим (суплетивним) пасивом.

Наступне прислів’я з дезактивуючим давальним відмінком усуненого займенника / іменної групи підтверджує пасивність позначуваного цією формою партиципанта: 6. Хотелось (собирались) пировать, а пришлось горевать. У цьому прислів’ї деміактивність значення синтаксичної структури доповнюється лексично вираженою пасивністю предиката горевать.

У розділі аналізуються типологічно важливі конструкції предикацій зі значенням володіння (Т. В. Булигіна). У російській мові зберігається інверсійна конструкція в таких реченнях, як Мне есть / было / будет задание. Речення типу У нее много работы допускають трансформації в конструкції з давальним відмінком і факультативною модальністю необхідності, яка посилює сему залежності денотата, ідентифікованого особовим займенником від наявності / відсутності работы – Ей много работы; Ей нужно / Она должна сделать много. Розробляючи логіко-семантичні аспекти мови, Г. Г. Сильницький встановив домінантність ролі об’єкта володіння посесивних синтаксичних структур. Переконливим доказом такої семантично домінантної ролі об’єкта володіння є такі прислів’я з інверсійними синтаксичними конструкціями: 7. Живется, у кого денежка ведется; 8. Пожилось Ермаку, по три чирья на боку. Семантичні структури цих прислів’їв демонструють підрядну роль десемантизованого предиката у формуванні змісту висловлювань, які передають ці ситуації й контроль за ситуаціями, що виходить із семантичних елементів денежка і три чирья на боку, представлених мовою як агенси.

У розділі встановлено значення оцінних предикатів у визначенні активних партиципантів семантичних моделей, назви яких можуть бути не лише у позиції підмета активних конструкцій. П. Х. Ноуелл-Сміт виділив дві категорії оцінних предикатів, значення яких не обмежується дескриптивністю − це каузуючі слова, що позначають здатність об’єктів викликати певну психічну реакцію в людини (разочаровывающий, великолепный) і слова, які П. Х. Ноуелл-Сміт визначає як зобов’язуючі, оскільки вони вимагають від людини якоїсь дії (похвальный, предосудительный). Вказано, що виділені П. Х. Ноуелл-Смітом предикати, утворюючи іменні групи з суб’єктами каузації, дозволяють звернути увагу на актанти, які впливають на всіх учасників ситуації. Зазначено, що загальнооцінні предикати хороший, плохой, хорошо, плохо, пов’язані з модальностями повинності й прагнення (О. Г. Дробницький, Р. Г. Апресян, Л. А. Бірюлін, Є. Є. Корді), також акцентують оцінкою як епістемологічною категорією на семантично активних ролях, що змушують інших учасників до дії.

У розділі доведено правомірність приписування ролі агенса каузуючим актантам, що визначають рольову конфігурацію семантико-синтаксичних структур прислів’їв російської мови незалежно від тієї позиції, яку вони займають у поверхнево-синтаксичній структурі. Актант, який обумовлює співвідношення ролей, є агенсом тому, що він є домінантою каузативного відношення – генералізуючого типу семантико-синтаксичних відношень. У межах вербоцентричних теорій В. В. Богданов установив генералізуючий характер модальних і каузативних дієслів, що підпорядковують предикат, виражений присудком. До підпорядковуючих предикатів В. В. Богданов відносить також прислівники-сирконстанти і прийменниково-відмінкові форми, що традиційно називають обставинами, тобто сирконстанти часу, мети, причини, наслідку, умови і способу дії. На підставі цього вчений пропонує виділяти в цих сирконстантах предикат і не вводити в семантико-синтаксичний аналіз відповідні функції. Ю. С. Степанов виділяє суперпредикати, до яких разом із кванторами модальності, існування, заперечення і ствердження відносить сполучники причини, наслідку, часу і прийменники. Ми не зараховуємо до підпорядковуючих предикатів сирконстанти, оскільки вони оформлені як іменники і відповідно мають повне значення, що включає денотат і сигніфікат.

У розділі зазначено, що варто розглядати не тільки відношення між підпорядковуючими і підпорядковуваними предикатами, а й рольову ієрархію між актантами, які пов’язані тими відношеннями, що виражаються цими предикатами. Визнання об’єктивності існування гіпервідношення, що виражається також і виявленими підпорядковуючими предикатами і яке виникає між діючими на рівні цілісної структури речення гіперролями агенсом та пацієнсом, доводить обґрунтованість віднесення каузуючих актантів до ролі агенса, а, беручи до уваги включеність функціонально-семантичного поля причинності в обставинні поля, варто визнати належність каузуючих сирконстантів до ядерного типу ролі агенса. Семантичні структури наступних прислів’їв демонструють агентивність каузуючих сирконтантів місця: 9. Житье, что в раю. Жить, что попадье за попом; 10. Где люба, там не дают; где нелюбы, там двух да трех. У прислів’ї 10 агенсами є непредметні об’єкти где люба та где нелюбы, які являють собою місця, що характеризуються наявністю об’єктів, означених субстантивованими прикметниками люба і нелюбы. Синкретично виражений у предикаті дают суб’єкт поверхневої структури (невизначені особи) агенсом не є, оскільки його дії повністю детерміновані умовами місця. Характерним є відсутність дискретно вираженого суб’єкта і вербалізації об’єкта – того чи тих, кому дають нелюбых і не дають любых. Вербалізуються тільки агенси – непредметні об’єкти где люба і где нелюбы та визначені ними дії невласне агентивного актанта, що відповідає усуненому суб’єкту поверхневої структури. Прикладом агенса зі значенням часу є агенс прислів’я: 11. Кому время спорит, тот ни о чем не грустит. Агенс із синкретичним значенням місця і мети функціонує у семантичній структурі прислів’я: 12. И крылья есть, да некуда лететь. У прислів’ї 12 агенс некуда лететь є визначальним, каузуючим пасивний стан актанта крылья і вилученого із поверхневої структури на основі його пасивності власника крыльев; цей агенс позначає непредметний об’єкт, виражений дейктичним займенниковим словом некуда з редукованою ідентифікуючою предикатною дескрипцією – інфінітив лететь.

В аналізі мовних механізмів синтаксичного рівня і у визначенні агенса семантико-синтаксичних структур російських прислів’їв важливим є з’ясування семантичної ознаки потенціальність. У розділі вказано на встановлений Арістотелем зв'язок агентивності й потенціальності (А. В. Лебедєв, К. В. Бандуровський) і на те, що поняття «акт» і «потенція» (у перекладі з грецької дійсність і можливість) є субстанціональними поняттями. Однак у лінгвістичній літературі поняття потенціальності інтенсивно використовується при вивченні значень предикативних форм (О. В. Бондарко, Е. І. Бєляєва, С. Н. Цейтлін). У реферованому розділі встановлено прояв дії семантичної ознаки потенціальності, властивої іменникам у складі синтаксичних структур різного ступеня розгорнутості – ономасіологічних синтагм, цілісних синтаксичних структур російських прислів’їв та в іменних групах, що функціонують автономно і називають ситуації. В ономасіологічних синтагмах потенціальність іменників виражається у поповненні значення дієслів через поєднання з іменниками у процесі формування значення предикатів – дієслівно-субстантивні синтагми типу принять закон, принять благоприятный оборот. У межах цілісних синтаксичних структур російських прислів’їв властивість потенціальності виявляється в іменниках у позиціях підмета, додатка і обставини: 13. Счастье придет и на печи найдет; 14. Золото (или: Мошна) не говорит, да много творит (или: а чудеса творит); 15. Не я лгу, мошна лжет; 16. Сила и слава богатству послушны; 17. Не кланяюсь богачу, свою рожь молочу; 18. Достают невест собою, а ино и Фомою; 19. Алтыном воюют, без алтына горюют; 20. Деньги счетом крепки. Считанная сотня полна; 21. Силен смирением, богат нищетой; 22. О чем тому тужить, кому есть чем жить; 23. Деньгами души не выкупишь; 24. И большою милостынею в рай не войдешь. Об’єктом +бенефактивного впливу семантичної структури прислів’я 22 є пропозиційний об’єкт поверхневої структури тому, кому есть чем жить, виражений неповною номіналізацією ( Н. Д. Арутюнова, О. В. Падучева). Цей оживлений об’єкт схарактеризований за ознакою володіння непредметним об’єктом, також вираженим неповною номіналізацією. Прислів’я 22 підтверджує можливість об’єктного відмінкового оформлення суб’єкта володіння (ця проблема розглядалась у підрозділі 2.2), що пояснюємо агентивним впливом з боку об’єкта володіння – того, чем можно жить, чем жить.

Потенціальність актантів, що обумовлюють ситуацію, − їх агенсів – пояснює й таке мовне явище, як розмежування ролей агенса й виконавця в межах одного висловлювання. Прислів’я 15 демонструє перенос семи ‘каузатор’ з підмета я, що вказує на мовця, на потенційний об’єкт, названий словом мошна, – основного відповідача за події, тобто агенса семантичної структури цього прислів’я. Перенос ролі агенс здійснюється і в прислів’ї 17. Об’єкт поверхневої структури свою рожь є суб’єктом причиново-наслідкового відношення цілісної синтаксичної структури, що каузує +бенефактивний стан об’єкта свого впливу, який відповідає суб’єкту поверхневої структури – займеннику 1-ї особи одн. я, синкретично вираженому у предикативних формах прислів’я. Отже, відбувається обмін ролями – роль агенса переходить від актанта, що знаходиться у позиції підмета і характеризується дією в активому стані, до актанта у позиції додатка поверхневої структури. Такий обмін ролями відбувається і в прислів’ях 18 і 19.

Прикладами автономного функціонування іменних груп, що позначають ситуації, є прислів’я 25. Ни крова, ни пристанища. Ни скрывища, ни сбывища; 26. Ни в кладу кладушечки, ни в столе краюшечки, ни в мошне полушечки. Таке функціонування іменних груп обумовлене їх здатністю вбирати у свій потенціал значення співвідношення всіх елементів означуваної ситуації. Отже, означування ситуацій іменними групами являє собою відцентрову дію їх семантичного потенціалу, а поглинання значень цілісних речень, що актуально означують ситуації, − це доцентрова дія їх семантики. Було встановлено, що при субстантивному поданні означуваної ситуації одержує словесне вираження іменна група, яка відповідає актанту, що має найвищий ступінь активності й детермінування конкретної ситуації – тобто її агенса. Стислість іменного означування ситуацій дозволяє зіставляти кілька подій в одному прислів’ї: 27. Лучше хлеб с водою, чем пирог с лихвою.

При визначенні рольового статусу оживленого актанта діагностичний характер має ознака +бенефактивності, оскільки метою будь-якої діяльності людини є досягнення сприятливого (бенефактивного) результату. У прислів’ї 28. Бедность в клюку гнет. Нищета пуще смерти усунений з поверхневої структури на підставі пасивності його ролі в ситуації людина – бідність оживлений партиципант зазнає –бенефактивного впливу агенса бедность.

На основі виявлених семантико-синтаксичних критеріїв визначення агенса семантичних моделей 1700 прислів’їв російської мови встановлено такі мовні одиниці оформлення цієї ролі у поверхнево-синтаксичних структурах: 1) лексема (конкретний чи абстрактний іменник) або іменна група з означенням у позиції підмета – 20 % від загальної кількості розглянутих прислів’їв: 13. Счастье придет и на печи найдет; 29. Бедность учит, счастье портит; 2) лексема (конкретний чи абстрактний іменник) або іменна група з означенням у позиції додатка – 14 % від загальної кількості прислів’їв: 30. Не бьет стрела татарина; 16. Сила и слава богатству послушны; 3) неповні номіналізації, що позначають оживлені, неоживлені і непредметні об’єкти – 6 % від загальної кількості прислів’їв: 12. И крылья есть, да некуда лететь; 10. Где люба, там не дают, где нелюбы, там двух да трех; 4) структурно-семантичний біном, що є номіналізацією причиново-наслідкового відношення позначуваної прислів’ям ситуації – 60% від загальної кількості прислів’їв: у прислів’ях 31. Рубль есть - ум есть; нет рубля – нет и ума; 32. Богатство родителей – порча детям агенсами є біноми рубль → ум; нет рубля → нет ума; богатство родителей → порча детям.

У розділі обгрунтовується виділення такої одиниці мовного вираження агенса, як структурно-семантичний біном, який номіналізує причиново-наслідкові відношення ситуацій, позначуваних прислів’ями російської мови. Необхідність виділення такої складної ономасіологічної одиниці обумовлена тим, що значення активності, яке полягає у суб’єктно-об’єктному відношенні спричинення, має складну змістову структуру, утворювану двома елементами, що складають причиново-наслідкове відношення, − причиною і наслідком. Прислів’я російської мови мають багато варіантів втілення семантичної метамоделі, яка має бінарну структуру і відображає нерозривний генетичний зв'язок причини і наслідку, оскільки ця метамодель втілюється у мовній одиниці синтаксичного рівня – реченні, канонічність суб’єктно-об’єктної структури якого свідчить про фундаментальність категоріальної ситуації (О. В. Бондарко) причини: 33. Рубль – ум; два рубля – два ума; 34. Через золото слезы льются. Цей тип прислів’їв демонструє функціонування потенціальних іменників, які мають у своєму сигніфікаті змістові відношення та їх спрямованість. Агенси прислів’їв такого типу пропонуємо представити такою схемою: N → N. Обґрунтованість такого представлення підтверджується частотністю іменних виражень прислів’їв, які мають аналогічну схематичну поверхневу структуру. Отже, агенсами таких прислів’їв є біноми богатство родителей → порча детям; рубль → ум; нет рубля → нет ума; два рубля → два ума; золото → слезы.

У тих прислів’ях, де причиновий або наслідковий елемент агентивного бінома виражений не іменником, прояв агенса вимагає здійснення субстантивізуючих трансформацій. Такі трансформації мовних позначень ситуації-причини або ситуації-наслідку є закономірними мисленнєво-мовними явищами, що підтверджується регулярністю паралельно існуючих варіантів прислів’їв з відповідними субстантивними елементами агентивних бінонімів: 35. Счастливый на коне, бессчастный пеш ( или: под конем); 36. Счастье на коне, бессчастье под конем; 37. Убогого докука, богатого скука одолевает; 38. Богатый не тужит, да скучает. Обґрунтованість вичленування субстантивного складника у дієсловах відповідає виділенню у предикатах внутрішнього об’єкта (О. Єсперсен, Г. А. Уфімцева, Н. Д. Арутюнова) й одночасним функціонуванням у мовній системі предикацій, здійснюваних дієсловами та відповідними «розщепленими» сполученнями напівслужбових дієслів з іменами дії, описаними О. В. Падучевою.

Виділення агентивного бінома на матеріалі прислів’їв російської мови корелює зі складними системами позначень оновлюваного номінативного фонду сучасних мов (О. С. Кубрякова). У реферованій дисертації встановлено, що таке явище як синтаксична компресія, яке лежить в основі сучасних мовних форм репрезентації складних структур знання (Н. С. Валгіна, Т. С. Пристайко), є характерним і для російських прислів’їв, які мають схематичні поверхневі структури: 39. Богатый в пир, убогий в мир (т. е. по миру); 40. Богатый о корабле, бедный о кошеле (т. е. тужит); 41. Что ни пирог, то и запинка; 42. На гнилой товар, да слепой купец. Показовим є те, що надлишковим елементом у цьому типі прислів’їв стають предикати, і збереження семантико-синтаксичного значення забезпечується іменними складниками, що позначають причиново-наслідкові відношення.

У розділі проаналізовано частотну семантико-синтаксичну структуру прислів’їв, яка характеризується наявністю двох фокусів емпатії, утворюваних підметом і топіком – будь-яким членом речення, що синтагматично попереджає підмет і займає початкову позицію в поверхневій структурі. Встановлено, що у прислів’ях такого типу узгодження топіка з іншою частиною речення маркується мовними засобами вираження модальності необхідності чи можливості й каузальності, що вказує на агентивність ролі актанта, який відповідає топікалізованому члену речення.

У висновках систематизовано й узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є такі:

1. Керівну роль у семантичній структурі висловлювань Ч. Філлмор відводив іменним групам, які утворюють каркас семантико-синтаксичної структури висловлювання. Підтвердженням науноцентричності теорії рольової граматики є і введення Ч. Філлмором глибинного об’єкта як ядерного компонента глибинної структури.

2. Агенсом є актант семантико-синтаксичної структури прислів’я російської мови, що являє собою предметний або непредметний об’єкт, який визначає на базі властивих йому характеристик або фактом своєї присутності дії, відношення чи характеристики інших учасників ситуації, позначуваної прислів’ям.

3. Основним засобом вираження мовної універсалії активності / пасивності є гіпервідношення семантико-синтаксичної структури, що є результуючою всіх часткових семантико-синтаксичних відношень і утворюється гіперролями агенса і пацієнса, які діють на рівні цілісних структур прислів’їв російської мови. До мовних засобів, що позначають гіпервідношення семантико-синтаксичних структур прислів’їв, відносимо засоби вираження мовних категорій стану, модальності та каузальності.

4. У дисертації обґрунтовується актантне керування предикатом, що відповідає характеру процесу породження висловлювання і дозволяє проаналізувати функціонування всіх компонентів семантико-синтаксичних структур – як предикатів, що мають винятково реляційне значення, тобто сигніфікат, так і актантів, названих одиницями повного об’єму значення з його денотативним і сигніфікативним компонентами.

5. Поясненням численних фактів функціонування у ролі агенса семантико-синтаксичних структур російських прислів’їв неоживлених предметних і непредметних субстанцій об’єктивної дійсності є властива останнім семантична ознака потенціальності. Значення потенціальності виявляється в різних синтаксичних структурах – ономасіологічних синтагмах, цілісних синтаксичних єдностях та в іменних групах, що функціонують автономно.

6. Автономне функціонування іменних груп, що називають ситуації й утворюють семантично повноцінні бездієслівні висловлювання, є можливим завдяки здатності іменника включати в сигніфікативний складник свого значення всі допустимі узусом предикації. Для означування цілісної ситуації мовною свідомістю обирається іменна група, яка відповідає актанту, що має найбільший агентивний потенціал, тобто агенсу рольової конфігурації семантико-синтаксичних структур російських прислів’їв.

7. У межах речення актант, наділений найбільшим агентивним потенціалом, може бути просунутий на позицію підмета поверхнево-синтаксичної структури. У такому разі статус агенса цього партиципанта підтверджується значенням позиції підмета активних конструкцій як синтаксичної позиції суб’єкта каузативного відношення та іншими лексико-граматичними засобами вираження значення активності семантичної ролі, яка знаходиться в позиції підмета. Сигніфікаторами агентивності семантичної ролі, яка займає позицію додатка або обставини поверхневих структур російських прислів’їв, є лексико-граматичні засоби вираження категорій стану, модальності та каузальності.

8. Необхідно включати до переліку основних семантичних критеріїв визначення агентивності актанта-істоти семантичну ознаку +бенефактивності, тому що будь-яка діяльність людини має на меті досягнення +бенефактивного термінального стану.

9. На основі встановлених семантико-синтаксичних критеріїв визначення агенса виявлено такі мовні засоби вираження агенса семантико-синтаксичних структур прислів’їв російської мови: лексема (конкретний або абстрактний іменник) або іменна група з означенням у ролі підмета – 20 % від загальної кількості розглянутих прислів’їв; лексема (конкретний чи абстрактний іменник) або іменна група з означенням у ролі додатка – 14% від загальної кількості прислів’їв; неповні номіналізації, що позначають оживлені, неоживлені і непредметні об’єкти – 6 % від усіх прислів’їв; структурно-семантичний біном, що є номіналізацією причиново- наслідкового відношення позначуваної прислів’ям ситуації – 60 % від загальної кількості аналізованих прислів’їв.