СТАН ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ, ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ, ВЕГЕТАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЕРЦЕВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ХВОРИХ НА НЕСТАБІЛЬНУ СТЕНОКАРДІЮ ТА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА ПІД ВПЛИВОМ АД’ЮВАНТНОЇ ТЕРАПІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ МЕТОПРОЛОЛУ, КАРВЕДИЛОЛУ І МЕЛАТОН

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. В основі дисертаційного дослідження лежать клінічні спостереження за 111 хворими із ГКС, що лікувалися в Чернівецькому обласному клінічному кардіологічному диспансері з 2002 по            2005 р.р. Серед обстежених – 77 чоловіків (69,37%), 34 (30,63%) жінки. Середній вік хворих становив 60,81±2,47 років.

За критеріями ВООЗ на підставі клінічних, електрокардіографічних і лабораторних даних у 30 пацієнтів діагностовано нестабільну стенокардію (НС), у 81 – ІМ (45 – не Q-IM, 36 – Q-IM). Серцева недостатність (СН) І стадії зареєстрована у 6 осіб на НС (20%); СН ІІА – у 24 (80%).

У хворих на IM СН І стадії виявлена у 10 осіб (12,35%), СН ІІА у 71 (87,65%). Гостра серцева недостатність І класу за Killip спостерігалась у 64 (79,01%) пацієнтів, ІІ класу – у 17 (20,99%). У хворих на ІМ ураження передньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) спостерігалась у 55 (67,9%) випадках, задньої стінки – у 26 (32,1%).

Залежно від лікування хворі на НС були розподілені на дві групи. Пацієнти першої групи (15 осіб) отримували стандартну терапію – нітрати,                                  в-адреноблокатор метопролол у дозі 50 мг двічі на добу (у перші 2 дні – 25 мг двічі на добу), антикоагулянти, дезагреганти, метаболічні препарати. Друга група (15 пацієнтів) отримувала нітрати, б-,в-адреноблокатор карведилол у дозі 25 мг двічі на добу (у перші 2 дні – 12,5 мг двічі на добу), антикоагулянти, дезагреганти, метаболічні препарати.

При призначенні лікування хворі на ІМ були розподілені на три групи. Пацієнти першої групи (15 осіб – не Q-IM, 13 – Q-IM) отримували стандартну терапію, яка включала антикоагулянти, антиагреганти, нітрати, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту і в-адреноблокатор метопролол у дозі  50 мг двічі на добу (у перші 2 дні – 25 мг двічі на добу). Пацієнти другої                  групи (15 осіб – не Q-IM, 13 – Q-IM) отримували антикоагулянти,                        антиагреганти, нітрати, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту і                                    б-,в-адреноблокатор карведилол у дозі 25 мг двічі на добу (у перші 2 дні – 12,5 мг двічі на добу). Третю групу (15 осіб – не Q-IM, 10 – Q-IM) склали пацієнти, які окрім стандартної терапії (в-адреноблокатор – метопролол) отримували мелатонін у дозі 3 мг двічі на добу.

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб відповідного віку та статі.

До комплексного обстеження пацієнта входили аналіз суб’єктивних (вираженість больового синдрому, задуха, загальна слабкість), об’єктивних (частота серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск) і інструментальних (ЕКГ, ЕхоКС) даних, а також  загальноприйнятих лабораторних методів дослідження.

Стан вегетативної регуляції серцевого ритму визначався за допомогою ритмографії (інтервалографії). Реєстрацію інтервалограми (ІГ) починали через    15 хв перебування пацієнта в кліностазі. Проводився запис послідовних 200 інтервалів R-R (І_R-R) у другому стандартному відведенні ЕКГ при швидкості руху стрічки 25 мм/с на електрокардіографі ЭК1Т-04 „Аксион”. Тривалість І_R-R вимірювалася лінійкою часу. Визначали середню тривалість І_R-R, середньоквадратичне відхилення R-R (σ_R-R), що відображає дисперсію ІГ, варіаційний розмах (ВР), моду, вираховували показник сумарної вегетативної активності (ПСВА). Проводили графічну побудову ІГ і варіаційних ритмограм.

Електричну нестабільність міокарда вивчали за допомогою вимірювання дисперсії інтервалу Q-T (dQ-T), як різниця між максимальним і мінімальним значенням тривалості інтервалу Q-T у 12 стандартних відведеннях ЕКГ. Визначали кориговану від ЧСС dQ-T (dQ-Tс).

При вимірюванні інтервалу Q-T брали за основу наступну методику: початок інтервалу від ранньої точки комплексу QRS (у місці переходу ізоелектричної лінії сегмента P-Q (R) до зубця Q (R) до максимально пізньої точки зубця Т у місці його переходу до ізоелектричної лінії Т-Р. У кожному відведенні інтервал Q-T та передуючий йому інтервал R-R вимірювали не менше, ніж у трьох послідовних циклах із розрахунком середнього значення. Одиниці виміру – секунди та мілісекунди. Із аналізу виключалися відведення  з нечіткою диференціацією зубця Т, ЕКГ з блокадою гілок пучка Гіса та миготливою аритмією. ЕКГ знімали               при швидкості руху стрічки 50 мм/с на триканальному електрокардіографі                 „Юкард – 200”. Тривалість інтервалів Q-T  вимірювалася лінійкою часу.

Структурно-функціональний стан міокарда оцінювали за допомогою ЕхоКС, яку проводили на апараті Toshiba SАL-38AS. Визначали кінцевий систолічний (КСР) та діастолічний (КДР) розміри ЛШ, фракцію викиду (ФВ) ЛШ, розмір лівого передсердя (ЛП).

Визначали у плазмі крові вміст глутатіону відновленого (ГВ), малонового альдегіду (МА) плазми та еритроцитів, молекулярних продуктів ПОЛ – ізольованих подвійних зв’язків у сполуках, дієнових кон’югатів (ДК), кетодієнів та спряжених триєнів. Вивчали активність ферментів: глутатіонредуктази (ГР), глутатіонпероксидази, глутатіон-S-трансферази (ГТ), супероксиддисмутази (СОД), каталази, церулоплазміну. Активність ферментів розраховували на 1 г гемоглобіну (Hb).

Вивчали у плазмі крові інтенсивність ОМБ, рівні загального холестеролу (ХС), триацилгліцеролів (ТГ).

Для оцінки стану ендотеліальної функції у пацієнтів визначали кількісний вміст ЕТ-1 у плазмі крові імуноферментним методом із використанням набору реактивів Endothelin-1 EIA kit виробництва Biomedica (Австрія). Використовували імуноферментний аналізатор-колориметр STAT – FAX – 303 plus (США).

Математичний аналіз отриманих результатів здійснено за допомогою електроних таблиць «Excel-5» і статистичними програмами «Statistica for Windows v. 5.0», «Biostat» з визначенням середньої величини (М), помилки середньої величини (m), критерію вірогідності (t), значення достовірності (р) Стьюдента. Для всіх груп аналізу статистично достовірними вважалися значення р<0,05. Кореляційний аналіз проводили шляхом визначення лінійного параметричного коефіцієнта кореляції Пірсона.

Основні результати дослідження. Аналіз отриманих даних свідчить, що у хворих на гострий ІМ показники ПОЛ, ОМБ та АОЗ суттєво відрізняються від показників практично здорових осіб. Виявлено достовірне (р<0,05) підвищення вмісту ізольованих подвійних зв’язків (6,36±0,14 Е₂₂₀/мл крові – не Q-ІМ, 6,62±0,17 Е₂₂₀/мл крові – Q-ІМ; у здорових – 5,24±0,40 Е₂₂₀/мл крові), ДК (2,94±0,08 Е₂₃₂/мл крові – не Q-ІМ, 3,12±0,12 Е₂₃₂/мл крові – Q-ІМ; у здорових – 2,50±0,18 Е₂₃₂/мл крові), кетодієнів та спряжених триєнів (1,57±0,05 Е₂₇₈/мл крові – не Q-ІМ, 1,55±0,03 Е₂₇₈/мл крові – Q-ІМ; у здорових – 1,05±0,08 Е₂₇₈/мл крові) та вторинних (МА плазми та еритроцитів) продуктів ПОЛ. У пацієнтів на НС встановлено значуще зростання вмісту тільки вторинних продуктів ПОЛ                (МА плазми та еритроцитів).