СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ИНСТИТУТОВ СОВМЕСТНОГО ИНВЕСТИРОВАНИЯ В СТРАНАХ ЗАПАДНОЙ ЕВРОПЫ, США И УКРАИНЕ (ИСТОРИКО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами і планами, визначаються його мета і задачі, об’єкт, предмет, схарактеризовано методологічну та історико-теоретичну основу, емпіричну базу, хронологічні та територіальні рамки, сформульовано його наукову новизну і практичне значення, наведено дані про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи історико-правового дослідження інститутів спільного інвестування», що містить два підрозділи, аналізуються праці, які, хоч і опосередковано, але стосуються означеної теми, характеризується методологічний інструментарій, понятійно-категоріальний апарат дослідження, природа і місце ІСІ в інвестиційному процесі.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми та методологічний інструментарій дослідження» зазначено, що у вітчизняній історико-правовій науці не проводилося системного опрацьовування питань з історії виникнення і розвитку ІСІ в країнах Західної Європи, США та Україні, не вивчалося й законодавство зарубіжних країн, яке регулює діяльність цих інститутів, у тому числі в контексті аналізу використання Україною його позитивного досвіду. Лише деякі питання правового становищу та організаційних основ діяльності ІСІ (переважно українських) були предметом аналізу в окремих дослідженнях з цивільно-та адміністративно-правової наук.

Історіографія дисертації різноманітна і не рівнозначна за обсягом інформації: вона містить як історичні факти, що безпосередньо стосуються питань формування і функціонування ІСІ, так і історичні процеси і явища, що обумовлювали появу ІСІ або, навпаки, перешкоджали їх виникненню. Систематизація літератури, використаної для написання дисертації, здійснена за просторовим виміром: перший її блок включає наукову і учбову літературу, в якій розкриваються умови для розвитку ІСІ в країнах Західної Європи та США; до другого блоку віднесено публікації, які у тій чи іншій мірі торкаються питань становлення і розвитку ІСІ в Україні.

Перший блок складають переважно історико-економічні праці зарубіжних учених, які перекладені на російську мову: Г. Д. Александера, Е. Ф. Бригхема, Е. С. Бредлі, Ф. В. Бейлі, П. Кайсела, Р. Дж. Тьюлза, Ф. Дж. Фабоцці, У. Ф. Шарпа, П. Штольте та ін. Англомовна монографія N. McKendrik & J. Newlands «A History of Foreing & Colonial Investment Trust» (Лондон, 1999), що присвячена історії виникнення та діяльності найстарішого англійського ІСІ (існує з 1868 р. до наших днів), уперше запроваджена у вітчизняний науковий обіг.

До другого блоку віднесено монографії сучасних українських істориків права, які допомагають дослідити еволюцію правової регламентації інститутів права, державних та приватних фінансових установ у дореволюційній Україні (як частини Росії): О. М. Головка – про розвиток фінансових установ в Україні кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. (Х., 2005), В. Є. Кириченка – про установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні у другій половині ХХ –початку ХХ ст. (Х., 2011), В. С. Рубаніка – про інститут права власності в Україні від найдавніших часів до 1917 р. (Х., 2002) та ін.

Враховуючи міждисциплінарний характер дисертаційного дослідження, затребуваними стали наукові досягнення вітчизняних учених-фахівців з цивільного, господарського, фінансового, адміністративного та інших галузей права: Є. О. Алісова, Л. К. Воронової, В. І. Борисової, В.М.Бутузова, О. М. Винник, А. П. Закалюка, Н.С.Кузнецової, О. Р. Кибенко, І.Р.Назарчука, В. Л. Мусіяки, Н. О. Саніахметової, І. В. Спасибо-Фатеєвої, О.Є.Симсон, Г.Г.Харченко, Р. Б. Шишки, В. Н. Шелудько, В. С. Щербини та ін.; монографії

українських і російських учених з проблем економіки та фінансів – М.Ю.Алексєєва, А.І.Басова, В.А.Галанова, Н.Т.Клещева, П.І.Ляшенка, О.М.Мозгового, А. А. Пересади; навчальна література з цієї тематики.

Методологічний інструментарій дослідження складають методи (філософські, загальнонаукові, спеціально-наукові), загальні підходи та принципи пізнання. Важливу роль у здобутті необхідних наукових результатів дослідження відіграло поєднання на спеціально-науковому рівні методологічного інструментарію історичної та юридичної наук, де історичне – економічне і юридичне, будучи в принципі диференційованим, практично виступає у тісному взаємозв’язку. Методологія історичної науки дозволила виявити історико-економічні закономірності виникнення і розвитку ІСІ у країнах Західної Європи, США та причини відсталості України у розвитку цих інститутів порівняно з західними країнами, а методологія історико-правової науки сприяла встановленню особливостей правового регулювання утворення та діяльності ІСІ в Україні у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Висвітлення практичної діяльності ІСІ затребувало використання, поряд з діяльнісним, й аксіологічного підходу – для характеристики правової регламентації цієї діяльності з точки зору визнання цінним того, що пов’язано з людиною, індивідуальним правом. Досягти конкретності, уникнути абстрактних міркувань щодо предмета дослідження, підкріпити різноманітними фактами допомогли принципи (єдності історичного і логічного, емпіричного і теоретичного, конкретного і абстрактного, спільного і особливого, об’єктивності, просторово-часової визначеності), на основі яких реалізувалися вказані методи і загальні підходи.

У підрозділі уточнено сенс уживаних понять та категорій «фінансова система», «фондовий ринок», «цінні папери», «інвестиції», за допомогою яких визначаються місце і роль в економіці, зародження і розвиток, правове регулювання діяльності досліджуваних інститутів.

Підрозділ 1.2. «Інститут спільного інвестування як правова категорія: поняття, сутність, місце в інвестиційному процесі» присвячений розкриттю правової природи ІСІ як інституціональних інвесторів.

З метою з’ясування загального і особливого у нормативно-правових підставах виникнення та функціонування ІСІ в США, Німеччині, Франції (в минулому), країнах Європейського Союзу (з часів його існування), а також в України (за роки її самостійної державності), здійснено порівняльно-правовий аналіз законодавств цих держав. В результаті аналізу встановлено, що об’єднавчими ознаками ІСІ як інституціональних інвесторів та одночасно фінансових посередників в усіх державах є те, що, з одного боку, вони виступають стороною, яка приймає інвестицію (реципієнт), а, з іншого, здійснюють діяльність по вкладенню коштів в об’єкти інвестування. Особливе виражається в тому, що, відповідно до законодавства певних держав, на їх фондових ринках мають можливість діяти різні типи цих інститутів.

 На основі виявлених ознак, загальних для ІСІ, які існували у просторі (країни Західної Європи, США і Україна) і часі (XIX – XXI ст.ст.), та враховуючи їх сучасне доктринальне осмислення представниками галузевих правових наук, запропонована наступна авторська дефініція: ICI – це інституціональні інвестори, що діють у різних організаційно-правових формах, з утворенням юридичної особи або без неї, не здійснюють операцій по прийманню коштів на депозити, а шляхом випуску своїх цінних паперів об’єднують кошти індивідуальних інвесторів й з метою прибутку вкладають їх (з диверсифікованістю можливих ризиків) у цінні папери інших емітентів та у ті об’єкти інвестування, які визначені нормативно-правовими документами. Діяльність ICI по об’єднанню коштів інвесторів і вкладенню їх в об’єкти інвестування заснована на договорах приватноправового характеру.

Другий розділ «Етапи становлення інститутів спільного інвестування у Західній Європі та США» складається з двох підрозділів, які присвячені історії виникнення та розвитку ІСІ, правового регулювання їх виникнення та діяльності.

У підрозділі 2.1. «Історико-економічні закономірності виникнення інститутів спільного інвестування у країнах Західної Європи та США» наголошується на тому, що виникнення ІСІ у країнах Західної Європі та США відбувалося разом із розвитком і удосконаленням фінансових систем держав, у тому числі такої їх ланки як фондовий ринок.

Виникнення ІСІ зумовлено масовим утворенням акціонерних товариств та їх цінних паперів (акцій), що, у свою чергу, було викликано промисловою революцією та будівництвом залізниць. В умовах зростання вкладень коштів індивідуальних інвесторів в акції підприємств, їх більшої прибутковості порівняно з відсотками по вкладах у банки, виник попит на послуги посередників із професійного інвестування коштів у акції та інші цінні папери, з управління вказаними інвестиціями. Все це обумовило утворення ІСІ, які почали брати на себе надання цих послуг.

Наводяться конкретні історичні факти утворення ІСІ у Нідерландах, Франції, Англії та США у різні роки ХІХ ст., чим підтверджуються концептуальні історико-економічні закономірності їх становлення і розвитку. Перший у світі ІСІ, у вигляді інвестиційної компанії, виник у 1822 році у нинішній столиці Бельгії місті Брюсселі, яке у період 1815 – 1830 рр. входило до складу Нідерландів. Услід за Брюсселем засновуються інвестиційні компанії у Швейцарії (1849 р.), Франції (1852 р.). У середині ХІХ ст. масштабного розмаху набуває спільне інвестування завдяки виникненню ІСІ в Англії. У США первинні ІСІ з’явилися у першій половині ХІХ ст. Саме тоді у цій країні значно збільшилась кількість утворюваних акціонерних товариств (корпорацій).

Зазначається, що у країнах Західної Європі та США ІСІ утворилися та функціонували не в результаті видання державою якихось спеціальних нормативних актів, а на підставі чинного законодавства про акціонерні товариства, про власність, про договірні відносини.

Підрозділ 2.2. «Розвиток інститутів спільного інвестування у країнах Західної Європи і США у контексті правового забезпечення їх діяльності в новий та новітній час» присвячено аналізу правового досвіду виникнення і діяльності ІСІ з останньої чверті ХІХ ст. до сьогодення, коли лідерство в експорті капіталу переходить від Англії до США як найбагатшої країни. Окрім економічних причин на динамічність розвитку ІСІ у США справляє позитивний вплив американська модель фондового ринку, за якою комерційні банки правовими засобами відсторонювалися від операцій з приватними цінними паперами.

Становлення та розвиток ІСІ у США висвітлено по періодах, запропонованих автором.

1-й період (початок – середина 70-х рр. ХІХ ст.) – ІСІ виникають на фоні промислового перевороту в економіці, розвитку акціонерних товариств (корпорацій) та набувають виявлення в організаційних формах: а) кооперативів, члени яких об’єднують свої кошти на підставі «спільної» власності для спільних фінансових укладень у цінні папери; б) інвестиційних трастів на базі інституту довірчої власності. 2-й період (середина 70-х рр. ХІХ ст. – 1929 р.) – характеризується зростанням інвестиційної активності населення, яка стимулюється: а) появою нових різновидів ІСІ – фондів сертифікатів номінальної суми, управлінських компаній (спочатку закритих, а з 1924 р. – відкритих), інвестиційних трастів; б) набуттям ІСІ різних організаційно-правових форм (корпорація, партнерство, обмежене партнерство, траст). 3-й період (1929 – 1940 рр.) – припадає на економічну кризу, відому в історії як «Велика депресія», під час якої викриваються численні зловживання на фондовому ринку, у тому числі з боку ІСІ, та приймається ряд законів про державне регулювання фондового ринку, в тому числі Закон «Про інвестиційні компанії» (1940 р.), з метою відновлення «старомодних принципів справедливості та чесності». 4-й період (1940 – початок 1970 рр.) – заохочується швидкий розвиток інвестиційних компаній відкритого

типу (взаємні фонди), що призводить до зниження популярності фондів сертифікатів та інвестиційних трастів. 5-й період (початок 70-х років ХХ ст. – до наших днів) – відзначається: а) широким впровадженням у практику назв «інвестиційний фонд», «взаємний фонд; б) утворенням взаємних фондів грошового ринку; в) визнанням ІСІ (виникли 200 років тому як прості кооперативи) «альтернативною американською банківською системою».

У Великій Британії розвиток відносин спільного інвестування не був таким різноплановим, тому що модель фондового ринку в цій країні мала свої особливості: сильними конкурентами ІСІ на інвестиційному ринку виступали комерційні банки, які також здійснювали інвестування у цінні папери. Утім, система спільного інвестування, що виникла тут у середині ХІХ ст., повноцінно функціонує у складі інвестиційних трастів (тип закритих інвестиційних компаній) та юніт-трастів (інвестиційних компаній відкритого типу). Показово, що серед головних завдань утвореної тут Ради з цінних паперів та інвестицій (відповідно до прийнятого Закону «Про фінансову діяльність» 1986 р.) на першому місці стоїть захист приватних інвесторів від шахрайств з боку інвестиційних фірм, а серед принципів діяльності учасників ринку – чесність.

У країнах континентальної Європи історично складається своя модель фондового ринку, за якою на ринку панували комерційні банки. До того ж на перешкоді функціонування ІСІ стала Друга світова війна та її наслідки. У Німеччині правове регулювання діяльності ІСІ здійснюється після війни на основі Закону «Про інвестиційні компанії» (набрав чинності 18.04.1957 р.), і тільки починаючи з 70-х років ХХ ст., по мірі підвищення добробуту населення, спостерігається зростання кількості німецьких ІСІ. У Франції регламентація діяльності ІСІ у даний час здійснюється Законом «Про установи колективного інвестування» від 23.12.1988 р. та деякими іншими актами. Тут ІСІ представлені інвестиційними компаніями з постійним та змінним капіталом, а також спільними фондами інвестицій без утворення юридичної особи.

Сучасною загальною тенденцією правового регулювання ІСІ у країнах Західної Європи (членах ЄС) стала координація законодавчих і підзаконних актів, що встановлюють основні принципи утворення та діяльності вказаних інститутів.

Третій розділ «Причини відставання України у розвитку інститутів спільного інвестування від країн Західної Європи, США та особливості правового регулювання їх діяльності у кінці ХХ – початку ХХІ ст.» складається з чотирьох підрозділів, які присвячені аналізу причин більш пізнього виникнення ІСІ в Україні порівняно з країнами Західної Європи та США, особливостям правової регламентації їх функціонування, перспективам подальшого розвитку.

У підрозділі 3.1. «Історико-економічні фактори, що обумовили відсутність інститутів спільного інвестування в Україні до кінця ХХ ст.» аналізується різноманіття причин, що перешкоджали розвитку ІСІ на українських землях, які перебували у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської, а потім після короткострокового відродження української державності в УНР (1917 – 1920 рр.) і ЗУНР (1918 – 1919 рр.) увійшли до складу СРСР (1922 – 1991 рр.) у статусі Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Основною економічною причиною відсутності ІСІ за часів входження більшості українських земель до Російської імперії є запізніла відміна кріпацтва. Лише у пореформений (капіталістичний) період відкрилися можливості для зростання промисловості, будівництва залізниць, формування акціонерних товариств. Нажаль, порівняно з країнами Західної Європи та США ці процеси в Російській імперії були слабкішими – вони не призвели до такої інвестиційної активності населення, коли виникає потреба у появі ІСІ. Перешкоджала виникненню ІСІ й система таких факторів, як пряме втручання держави в економіку; певна недосконалість акціонерного законодавства; формування фондового ринку з пануванням на ньому банків; високі номінальні ціни на акції, що виключали можливість участі в угодах з купівлі-продажу цінних паперів дрібних інвесторів; відсутність вільних коштів для інвестицій в цінні папери у більшості населення.

Розвиток капіталістичних відносин в українських землях, що входили до Австро-Угорської імперії, гальмувався колоніальною економічною політикою імперії, бідністю більшості населення, його масовою еміграцією. У таких умовах формування фінансових відносин на початку ХХ ст. обмежувалося утворенням безлічі різних кредитних установ – кредитних, ощадних спілок та кас, взаємних кас, споживчих товариств.

Не існувало умов для виникнення ІСІ й у період короткочасного відродження української державності (УНР, ЗУНР). Не могло їх скластися і в УРСР через соціалістичний уклад економіки в СРСР.

У підрозділі 3.2. «Соціально-економічні причини виникнення інститутів спільного інвестування в Україні в кінці ХХ ст.» зауважується, що Україна, будучи позбавлена історичної наступності в існуванні ІСІ і будь-якої практики правового регулювання їх діяльності, змушена була звертатися до використання зарубіжного досвіду, природно, з урахуванням власного соціально-економічного розвитку та при усвідомленні необхідності проведення ринкових реформ.

Здійснення у стислі строки роздержавлення і приватизації державної власності – найважливіших складових ринкових реформ в Україні, обумовило прийняття державою нормативних актів про утворення ІСІ. Указом Президента України від 19.02.1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» було затверджено Положення про ці інститути, що й дало поштовх до утворення ІСІ у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, які утворювали взаємні фонди. Випускаючи свої цінні папери – інвестиційні сертифікати, ІСІ поширювали їх серед громадян в обмін на їх приватизаційні майнові сертифікати та інші приватизаційні папери, а за них на фондовому ринку придбавали акції підприємств, що приватизувалися.

У підрозділі 3.3. «Етапи та рівні правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування у незалежній Україні» вперше пропонується поетапна історико-правова характеристика становлення та розвитку ІСІ в незалежній Україні з визначенням їх рівнів.

Перший етап (19.02.1994 – 15.03.2001 рр.) визначається дією Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (затверджено Указом Президента України від 19.02.1994 р.) і нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). На цьому етапі нормативна база щодо діяльності ІСІ не досягала законодавчого рівня, попередньо встановленого Концепцією (1994 р.) та законами про приватизацію (1992 р.). Утім, враховуючи екстремальну обстановку, що склалася на той час в економіці країни (економічна криза, політична нестабільність, гіперінфляція), прийняття зазначеного Указу Президента України сприяло доступу рядових громадян до фондового ринку та більш швидкому проведенню сертифікаційної приватизації державного майна.

Другий етап (15.03.2001 р. – дотепер) характеризується законодавчим регулюванням утворення та діяльності ІСІ, починаючи з прийняття Закону України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Цим Законом було ініційовано виникнення нових видів українських ІСІ – пайових та корпоративних інвестиційних фондів. Законом від 18.12. 2008 р. до нього були внесені зміни. Отже, завдяки законодавчій регламентації було здійснено поворот у діяльності українських ІСІ – від акумулювання приватизаційних паперів громадян до класичного спільного інвестування.

Для удосконалення державного регулювання ринку цінних паперів Указами Президента України від 23 листопада 2011 року № 1061/2011 та № 1063/2011 ліквідована ДКЦПФР та утворена Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР), яка наділена, поряд з іншими, функціями здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування.

У підрозділі 3.4. «Шляхи удосконалення правового регулювання утворення та діяльності інститутів спільного інвестування в умовах орієнтації України на входження до ЄС» аналізуються перспективи розвитку ІСІ в Україні, спираючись на невеликий власний та плідний історичний досвід правової регламентації їх функціонування в країнах Західної Європи та США. Виокремлюються дві умови, за яких ІСІ в Україні матимуть змогу запрацювати з належною ефективністю: 1) наявність у основної маси населення вільних грошових коштів, які можна буде використовувати для інвестицій у цінні папери – за умови одержання більш високого прибутку, ніж за банківськими депозитами; 2) вміння за допомогою правових засобів створити сприятливі умови, адекватні тим, за яких ІСІ розвиваються за кордоном. Сьогодні такі умови в Україні не склалися у необхідному обсязі, тому фактичний внесок цих інститутів у інвестування економіки країни ще незначний.

Наголошується, що не менш важливою умовою активізації діяльності ІСІ є довіра громадян до цих інститутів. В обґрунтування авторської позиції наводяться сучасні документи ЄС, в яких містяться вимоги до осіб, котрі вступають у правовідносини на ринку цінних паперів, серед них – обов’язок сприяти довірі інвесторів шляхом додержання кращих стандартів комерційної чесності та професійної поведінки. Пропонується врахувати і нормативні акти ЄС та держав-членів, які гарантують певний рівень компенсації для інвесторів у випадку, якщо ІСІ виявляється неспроможним виконати свої обов’язки перед ними.