Розділ 1 – «Теоретичні основи становлення та розвитку державно-приватного партнерства» – присвячено визначенню особливостей змісту, структури, механізмів та чинників формування державно-приватного партнерства у вугільній промисловості; проблемам його організації у розвинутих країнах світу та визначенню економічних й організаційних проблем формування конкурентоспроможності вітчизняної вугільної промисловості, що створюють передумови для розробки механізмів становлення та розвитку державно-приватного партнерства в галузі.
У дослідженні визначено, що проблематика становлення та розвитку державно-приватного партнерства у вугільній промисловості є цілком логічною і виправданою.
Доведено, що саме впровадження механізмів державно-приватного партнерства є каталізатором вирішення проблем щодо несформованості конкурентного середовища галузі, недосконалості ринку вугільної продукції, відсутності мотивації вугільних підприємств до підвищення продуктивності праці і впровадження нових технологій; фіскальної спрямованості податкової системи; низького інноваційного потенціалу та, відповідно, нестачі інвестицій.
Встановлено, що для реалізації проектів державно-приватного партнерства у вугільній промисловості необхідні не тільки фінансові, інвестиційні, інформаційні, кадрові та інноваційні ресурси, але й механізми, за рахунок яких можна ефективно подолати проблему збитковості галузі. В цьому випадку державно-приватне партнерство запропоновано представити як систему, що охоплює комплекс економічних, соціальних, правових, політичних, організаційних, управлінських та інших взаємозв'язків й взаємовідносин між державою та приватним партнером, що направлені на максимально ефективне використання ресурсів та їх джерел для організаційного, соціального та економічного розвитку проектів.
Визначено, що особливості змісту, структури, механізмів та чинників формування державно-приватного партнерства направлені на становлення конкурентної основи між приватними партнерами за право співробітництва з державою. А враховуючи гостру потребу в залученні додаткових коштів у вугільну промисловість, впровадження державно-приватного партнерства шляхом активізації інвестиційної діяльності, залучення інвестицій та здійснення технічного переоснащення при одночасній економії коштів державного бюджету та набуття права вибору співпраці з інвесторами, реально зацікавленими в підвищенні продуктивності праці та впровадженні нових технологій на стратегічних об'єктах цілком узгоджується із стратегічними цілями України щодо подолання депресивності територій у зв'язку з закриттям та реструктуризацією вугільних підприємств.
У дослідженні показано, що інститут державно-приватного партнерства в Україні робить тільки перші кроки, в той час як у світовій практиці є вельми поширеним. При цьому причини їх виникнення у всіх країнах є ідентичними: зростання попиту населення на громадські послуги через розвиток суспільств і ринків, зростання відповідних бюджетних видатків, збільшення обсягу бюджетних надходжень шляхом збільшення обсягів чи бази оподаткування, стрімке зростання державного дефіциту, протести громадськості щодо зростання податків, втрата можливості використання механізмів приватизації для підвищення ефективності розвитку підприємств, які традиційно являються монополіями держави і з правової та політичної позицій не можуть бути передані у власність бізнесу. Все це стало поштовхом до пошуку нових моделей фінансування - державно-приватного партнерства, яке було вписано в загальні процеси децентралізації економічної влади, передачі ряду публічних повноважень з центрального на місцевий рівень, а також часткової приватизації деяких функцій держави. При цьому проблеми поліпшення управління державною власністю та можливості залучення капіталів до реалізації суспільних інтересів та державних ініціатив потребували регулярного концептуального доопрацьовування.
Показано, що для запобігання ігнорування інтересів основних соціальних груп та превалювання приватних інтересів вузьких елітних груп, сконцентрованих на отриманні політичної ренти, стає доцільним створення ефективної системи прямих та зворотних зв'язків держави та тих організацій й груп, які в сукупності представляють агреговані інтереси бізнесу, та залучення більш широкого спектру суб'єктів в партнерські відносини. При цьому вибір методів взаємодії державних та приватних інститутів повинен в значному ступені визначатися стадією життєвого циклу системи взаємодії держави та бізнесу (рис. 1).
Ключовими етапами життєвого циклу такої системи є стадії зародження, зростання, стабілізації та спаду, згідно яких повинна проводитися систематизація стратегій та цілей взаємодії держави та бізнесу.
На основі ретроспективного огляду розвитку вугільної промисловості, вивчення світового досвіду та законодавчої бази України щодо державно-приватного партнерства визначено, що найбільш перспективною формою ДПП для галузі в силу її капіталомісткості, довготривалої окупності та потреби у висококваліфікованому управлінні є концесія
У розділі 2 – «Підвищення конкурентоспроможності вугільної промисловості за рахунок формування державно-приватного партнерства» – проведено оцінку ефективності використання потенціалу конкурентоспроможності вугільної галузі, досліджено фінансовий стан її розвитку та розглянуто рівень інвестиційної привабливості державно-приватного партнерства у вугільній промисловості України.
Запропоновано сутність поняття «потенціал конкурентоспроможності вугільної промисловості» розуміти як сукупність економічних ресурсів - матеріальних, трудових, фінансових, енергії, інформації, виробничих можливостей галузі, які повинні бути використані для максимізації об’ємів видобутку за існуючих гірничо-геологічних умов, з метою досягнення комерційної ефективності галузі та інвестиційної привабливості; підприємницької здатності; функціонального потенціалу, в склад якого входять організаційно-фінансове управління, маркетинг, науково-дослідницькі і проектно-конструкторські розробки.
Дослідження сучасного використання потенціалу конкурентоспроможності національної вугільної промисловості дає підстави стверджувати про необхідність впровадження державно-приватного партнерства в галузі. Це дозволить сформувати спільні інвестиційні ресурси державного та приватного секторів; підвищити ефективність використання об’єктів державної власності на основі підприємницької мотивації; створити нові методи управління; ефективніше вирішувати соціальні завдання держави; забезпечити оптимальне використання ресурсів, зменшити собівартість видобутку та тим самим посилити конкурентоспроможність галузі в цілому.
Запропоновано концептуальні підходи щодо формування стратегічних напрямів та пріоритетів розвитку вугільної промисловості через механізм державно-приватного партнерства (рис. 2).
В разі набуття державним підприємством приватного співвласника, що реально зацікавлений у об'єктивності й точності результатів проведеного аналізу даних діяльності інвестиційних об'єктів для виявлення минулих й прогнозування майбутніх тенденцій щодо руху та стану основних фондів в залежності від сукупності техніко-економічних показників, запропоновано доповнювати аналіз загальновідомих показників основних фондів за допомогою розрахунків зміни базових індексів кількості обладнення по відношенню до показників видобутку; споживання електроенергії підприємствами на 1 тонну готового вугілля та розрахунком динаміки електроозброєності.
Показано, що впровадження державно-приватного партнерства значно збільшує ймовірність покращення показників ефективності роботи державних вугільних підприємств, в разі набуття ними статусу об'єктів ДПП. Це спостерігається, головним чином, через зростання продуктивності праці, детальне дослідження якої дозволило побудувати регресійну економічну модель, що відображає зв'язок між чисельністю промислово-виробничого
