СТАНОВЛЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ САМОВРЯДНОЇ (МУНІЦИПАЛЬНОЇ) ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження. Прийняття Конституції України 1996 р. стало найважливішою історичною подією на шляху побудови Україною демократичної, правової державності. Становлення в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1 Конституції України) об'єктивно актуалізувало не тільки визнання, але й послужило нормативною підставою наукової і прагматичної легалізації публічної влади (ст. 5 Конституції України). Конституційне правоположення про те, що "носієм суверенітету й єдиного джерела влади в Україні є народ" і що "народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади й органи місцевого самоврядування", явилося нормативною й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації публічної влади та її інституціоналізації на публічну державну і публічну самоврядну (муніципальну) влади. Варто зазначити, що якщо існування публічної влади визнавалося в радянській правовій доктрині, то положення про її структурування й виділення як самостійної публічної самоврядної влади висувалися філософами, суспільствознавцями й юристами тільки стосовно формування самоврядних засад народовладдя й функціонування державності в комуністичній перспективі. Становлення сучасного підходу до конституювання публічної самоврядної (муніципальної) влади нерозривно пов'язано з демократизацією державного і громадського життя, з розвитком в Україні громадянського суспільства і правової держави, що привело до самообмеження державної влади й визнання, легалізації державою інших, недержавних інтересів, які продукують локальні співтовариства. Ці глибинні процеси привели до модифікації та корінної перебудови відносин у системі координат "держава – громадянин", коли починає змінюватися домінуюча роль держави, звужується сфера її впливу на визначення й формування поведінських настанов особистості, розширюються можливості вибору останньої своєї поведінки в умовах правовільного простору, утвореного громадянським суспільством. Як відзначив у своєму виступі "Не людина для держави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин" на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного Суду України 18 жовтня 2001 р. Президент України Л.Д. Кучма, "у конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, що істотно відрізняються від тієї, за якої ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини – ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя". Найбільш яскраво ця тенденція виявляється при конституюванні публічної самоврядної (муніципальної) влади в процесі інституціоналізації та функціонування системи місцевого самоврядування. Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена, крім того, складними, суперечливими процесами становлення локальної демократії, неоднозначним, амбівалентним ставленням до неї держави. З одного боку, має місце позитивне ставлення – визнання, легалізація, нормативна регламентація й гарантування місцевого самоврядування (ст. 7, Розділ XI Конституції України, профільне законодавство, міжнародні договори), прийняття цілого ряду найважливіших документів, спрямованих на інституціоналізацію місцевого самоврядування в Україні, в яких, зокрема в Указі Президента України "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30 серпня 2001 р. визначається, що такий розвиток "є на сучасному етапі одним із найбільш пріоритетних напрямів державної політики України", з іншого – спостерігається "варіабельність централістських тенденцій" (М.О. Баймуратов), що істотно ускладнює продуктивні процеси розвитку системи місцевого самоврядування, становлення територіальної громади як його первинного суб'єкта, формування компетенційної бази суб'єктів місцевого самоврядування, нормативне визначення й закріплення його об'єктного складу і, в остаточному підсумку, конституювання публічної самоврядної (муніципальної) влади. У зв'язку з цим особливе значення має розроблення теоретичних основ становлення й розвитку публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні в ординарних і екстраординарних режимах, що має стати вихідним для галузевих науково-юридичних досліджень цієї проблематики. Заслуговує на увагу й зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Входження України в Раду Європи – найбільшу міжнародну міжурядову організацію континенту – обумовило реалізацію нею цілого ряду зобов'язань, узятих під час підписання міжнародних договорів рамкового характеру, розроблених державами-членами цієї організації, у тому числі й у сфері становлення й розвитку місцевого самоврядування на своїй території. Найважливіші з них, що мають характер фундаментальних принципів організації та функціонування місцевого самоврядування, знайшли своє закріплення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування 1985 р. і носять характер міжнародних стандартів конституювання муніципальної демократії, публічної самоврядної (муніципальної) влади. Ратифікація 15 липня 1997 р. Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування стала не тільки фактом визнання таких стандартів, але й наклала обов'язок на державу з їх практичної реалізації, тим більше, що, відповідно до ст. 9 Конституції України, Хартія стала частиною її національного законодавства, набравши силу поточного законодавчого акта. Сукупність зазначених причин і обумовила вибір теми дослідження. У спеціальній літературі розгляд концептуальних основ функціонування суб'єктів публічно-владних відносин, зокрема стосовно діяльності місцевих Рад народних депутатів, їхніх виконавчих органів, ролі громадян у здійсненні народовладдя в контексті загальних проблем теорії держави і права, конституційного права й радянського будівництва, адміністративного права та ін., ще в радянський період проводився в роботах В.Б. Авер'янова, Г.В. Ата-манчука, М.І. Байтіна, І.Ф. Бутка, В.В. Копейчикова, М.І Корнієнка, Б.П. Ку-рашвілі, Б.М. Лазарєва, А.І. Лук'янова, В.Ф. Погорілка, Ю.А. Тихомирова, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького та інших дослідників. Відмічаючи значний внесок зазначених авторів у розроблення теоретичних основ становлення й здійснення публічно-владних відносин, слід зазначити, що вони в основному розглядали їх як соціальні явища, обумовлені й нерозривно пов'язані винятково з діяльністю держави. Після набуття Україною незалежності й становлення в юридичній науці національної школи муніципального права почався процес формування сучасних поглядів на муніципально-правову проблематику, зокрема становлення інституту місцевого самоврядування й формування публічної самоврядної (муніципальної) влади. Ця проблематика знайшла особливе місце в працях Б.П. Андресюка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, М.П. Воронова, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, А.А. Карлова, А.А. Коваленка, М.І. Корнієнка, В.В. Медведчука, М.П. Орзіх, Б.А. Пережняка, В.Ф. Погорілка, М.А. Пухтинського та інших учених. При науковому дослідженні окремих аспектів становлення й розвитку публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні використовувалися праці відомих дореволюційних і сучасних вітчизняних й іноземних учених-правознавців – С.А. Авак'яна, Х. Адріана, Ж. Веделя, І.В. Видріна, Дж. Гудмена, Л. Гумиловича, Б. Гурне, Р. Дарендорфа, М.М. Коркунова, М.А. Крас-нова, О.Є. Кутафіна, М.І. Лазаревського, Б.А. Страшуна, А. де Токвиля, В.І. Фа-дєєва, К.-Х. Хартвига, А. Шайо. Слід зазначити, що після набуття державної незалежності в Україні захищено ряд дисертацій, що містять науковий аналіз окремих аспектів місцевого самоврядування. Але ці роботи не містять комплексного наукового аналізу становлення й розвитку публічної самоврядної (муніципальної) влади, тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність зазначених робіт не позбавляє його актуальності. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося як складова частина тематики досліджень, проведених в Одеській національній юридичній академії за темою "Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195).