Становлення та розвиток музичної освіти на Буковині (кінець XVIII – початок ХХ століття)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, відображено їх апробацію.

У першому розділі - „Культурно-історичні передумови становлення та розвитку музичної освіти на Буковині (кінець XVIII – початок ХХ століття)” – розкрито ступінь дослідженості проблеми в науковій історико-педагогічній, музикознавчій та краєзнавчій літературі, проаналізовано соціокультурні чинники становлення та виокремлено етапи розвитку музичної освіти на Буковині в досліджуваний період.

         Доведено, що процес становлення, сутність, характер та етапи розвитку музичної освіти на Буковині зумовлені політичними, економічними та соціокультурними факторами кінця XVIII – початку ХХ століття. Завдяки підтримці австрійською владою переселенських процесів на територію краю, появі в 30-х роках ХІХ ст. перших учителів музики, музикантів-виконавців зароджується приватна професійна музична освіта, що була доступна лише заможному класу. Для широкого загалу можливість здобути навички співу та елементарні знання з музики реалізовувалась через діяльність церковнопарафіяльних, монастирських шкіл та шкіл-дяківок, які діяли в кінці XVIII – на початку ХІХ століття.

Крізь призму загальноєвропейських мистецьких традицій відбувається створення внутрішнього культурномистецького середовища в Чернівцях, де у 30-40-х роках ХІХ ст. розгортається музично-концертне життя. На цей період припадає приїзд на Буковину всесвітньо відомих музикантів-віртуозів і композиторів (Н. Бернацького, М. Гаузера, К. Ліпінського, Ф. Ліста, Ф. Кольберга, І. Тедеско), фахове становлення місцевих обдарованих музикантів (Й. Кауфмана, К. Мікулі) та налагодження культурної співпраці між Чернівцями, Львовом та Віднем.

Становлення музичної освіти в краї відбувалося у контексті розвитку шкільництва, ініційованих урядом освітніх реформ (закон від 14 травня 1869 р.), суспільно-громадських процесів. Маємо на увазі фінансову підтримку шкільництва, розбудову мережі народних, середніх та професійних навчальних закладів, проголошення Буковини у 1861 р. окремим коронним краєм Австрії, створення вищого органу крайової влади Буковинського сейму, заснування Крайової Шкільної Ради, яка здійснювала контроль за діяльністю повітових і місцевих шкільних рад, затверджувала навчальні плани, посібники, підручники для середніх і релігійних шкіл, складала річні звіти про стан шкільної справи тощо. Зазначимо, що в освітній політиці австрійського уряду, в контексті підтримки європейських стандартів викладання у галузі музичної освіти, чіткого окреслення набуває позиція надання музичному вихованню загальнодоступного характеру.

Важливим свідченням підтримки австрійським урядом розвитку культури було ініціювання Міністерством освіти і віросповідань заходів по збереженню та запису музичного фольклору народів Австро-Угорщини, і Буковини зокрема, запровадження мистецьких стипендій для талановитих композиторів, художників та літераторів, серед яких значне коло займали українські діячі літератури і мистецтва. Такі стипендії на Буковині отримали у свій час композитори С. Воробкевич, О. Гржімалі, Є. Мандичевський, письменниця О. Кобилянська, художники Е. Бучевський, М. Івасюк, А. Кохановська та ін., що підкреслює толерантну суспільно-культурну політику австрійської влади. Загалом, музичне мистецтво Відня справило величезний вплив на формування провідних композиторів і митців краю С. Воробкевича, Є. Мандичевського, К. Мікулі, Ч. Порумбеску, О. Руснака, В. Урсуляк, Т. Флондора та ін., які у вищих музичних закладах Австро-Угорської імперії отримали вільний доступ до скарбниці науки й мистецтва.

Діяльність громадських об’єднань і рухів стала результатом заснування в краї національних музичних і співочих організацій: „Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині”, „Чоловічого співочого товариства”, „Шубертбунду”, „Гармонії”, „Буковинського Бояну”, „Міщанського хору”, „Товариства плекання української музики, пісні і драматичної штуки”, українських студентських товариств „Согласіє”, „Січ”, „Союз” та ін., які відіграли помітну роль у національно-культурному відродженні краю, в пропаганді музичного мистецтва та освіти через проведення концертної діяльності, музичних ярмарок, мистецьких з’їздів тощо. Завдяки їх плідній праці були закладені основи для поширення фахової музичної освіти, яка, маючи громадський характер і ґрунтуючись на правових нормах австро-угорського законодавства, створила перспективи для діяльності національних музичних шкіл.

Визначені соціокультурні передумови вплинули на формування етапів становлення та розвитку музичної освіти в краї, які, умовно, складали п’ять періодів: початковий (1775-1829 рр.), підготовчий (1830-1848 рр.), формуючий (1849-1861 рр.), сутнісно-ступеневий (1862-1913 рр.) та період „згасання” (1914-1918 рр.).

         У другому розділі – „Розвиток музичної освіти в навчальних закладах Буковини (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” – проаналізовано еволюцію змісту, форм і методів музичної освіти в системі шкільництва Буковини, висвітлено методичне забезпечення викладання музичних дисциплін у навчальних закладах досліджуваного періоду та оцінку тогочасних педагогів розвитку музичної освіти і виховання в місцевому шкільництві.

         Встановлено, що предмет „Співи” в навчальних закладах Буковини різних типів поділявся на церковний та світський хоровий спів. Зміст та види вокально-музичної діяльності учнів на уроках співів реалізовувалися на таких рівнях: початковий - курс вправ, спрямованих на вироблення умінь корегувати роботою слуху і голосу, розвиток відчуття ритму і ладу, навичок правильного дихання, вимови і потрапляння в тон; основний - вивчення пісень релігійного та світського характеру й знання нотної грамоти, вищий - оволодіння навичками двоголосого співу. Вони визначались змістом навчальних планів, затверджених для кожного типу народної школи. Рівень школи впливав на градацію навчальних вимог. Чим меншекласною була школа, тим простішими вони були. Загалом предмет „Співи” у різних типах народних шкіл складав від 2 до 6 годин на тиждень. Виявлено, що навчання співу в народних школах Буковини здійснювалося такими методами: синтетичним (використання нотної грамоти), аналітичним (спів на слух почутої мелодії з голосу вчителя і її аналіз) та цифровим (за допомогою цифр учні визначали висоту й довжину ноти).

         У середніх навчальних закладах Буковини предмет „Співи” входив до циклу факультативних дисциплін. Його впровадження пов’язане з реформою середньої школи 1849 року, здійсненою відповідно до „Організаційного нарису гімназій і реальних шкіл Австрії”, в якому було ініційовано введення до навчального плану необов’язкових предметів. Доведено, що, незважаючи на вільний статус предмету „Співи”, рівень його викладання був надзвичайно високим; це підтверджують звіти, річники і програми гімназій. Учнівські хорові колективи виконували чотириголосі твори багатьох німецьких, українських та румунських композиторів, серед яких виділимо Бріннса, Дюррнера, Котеса, Лідерштрауса, Меєрса, Мендельсона, Сімона, Штадлера, Шустера; Бортнянського, Колессу; Віду, Музическу, Піма, Порумбеску та ін. Організація хорових занять ґрунтувалася на диференційованому підході. Для кожної групи хорового колективу була підібрана відповідна система навчальних завдань, вправ і вокалізів, за допомогою яких удосконалювалася хорова майстерність учнів. Кількість відведених годин на заняття співом у різних середніх закладах коливалася від 2 до 9 годин навчального часу на тиждень, що зумовлювалось конфесійним характером музичної освіти. Для кожної національної групи учнів проводилися хорові заняття.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття спостерігається підвищення інтересу учнів до світської хорової та інструментальної музики. Спільною рисою для уроків співів у закладах народного і середнього шкільництва Буковини була тенденція до оновлення форм музичної освіти через введення театральних вистав, виступи хорових учнівських колективів на шкільних святах, „сходах”, у недільних богослужіннях у храмах, використання співу під час прогулянок, дитячих ігор і забав, звернення до народних і авторських пісень, зацікавлення грою на музичних інструментах, проведення музично-декламаторських, літературно-музичних вечорів тощо.

         Розкрито роль фахової підготовки вчителів народних шкіл, важливим компонентом професійного становлення яких була музично-виконавська діяльність і навчально-методична підготовка з викладання предмету „Співи” в закладах народного шкільництва. Встановлено, що обов’язковою складовою уроків музики в учительських семінаріях було використання вправ для вироблення і розвитку голосу з поступовим оволодінням навичок керування хоровим колективом, наявність базових знань з музикознавства, теорії та гармонії музики, музичної літератури і методики навчання співу, яка складала, згідно із законодавчими приписами, 6 годин на тиждень. До базового компоненту музичної освіти в учительських семінаріях входило володіння грою на скрипці, для чого відводилось 2 тижневих години навчального часу. На чоловічому відділенні Чернівецької учительської семінарії гру на скрипці запроваджено 1870/71 н. р., до обов’язкових предметів 1882/83 н. р введено також гру на органі та фортепіано. Для студентів третього курсу семінарії організовувалося спостереження практичних уроків співів у базових школах (школах вправ), а на четвертому курсі тривала педагогічна практика з викладання предмету „Співи” для різних ступенів народної школи.

Професійні основи музичного виховання підтримувалися й у приватній педагогічній освіті. Так, діяльність української жіночої учительської семінарії товариства „Українська школа” в Чернівцях (1909-1920 рр.) підтверджує вивчення майбутніми вчителями широкого спектру народних пісень патріотичного та релігійного змісту, які складали основу рекомендованого для народних шкіл покажчика пісень. Авторитетність музичної освіти у змісті підготовки вчителів забезпечувались і тим, що викладацький склад учительських семінарій був представлений відомими діячами музичного мистецтва і освіти на Буковині С. Воробкевичем, Д. Діяконовичем, А. Кужелею, В. Рустом, І. Хавеліком та ін.

         Потреба народних і середніх шкіл у навчально-методичній літературі з музики спонукала С. Воробкевича і Ю. Федьковича до створення у 60-80-х рр. ХІХ ст. низки підручників, посібників і співанників, які утворили навчально-методичне підґрунтя для вивчення музично-естетичних дисциплін у школі. Основними принципами побудови підручника „Музична гармонія” і посібника „Короткого, загального курсу навчання музики для школи і дому” С. Воробкевича були: методична доцільність запропонованих тем і завдань; відповідність складності та обсягу навчального матеріалу можливостям його засвоєння учнями; насиченість музичними прикладами, правилами, зразками, визначеннями, знаковими позначеннями; висока художня якість ілюстрацій музично-теоретичного матеріалу; синтез найважливіших відомостей з теорії музики, гармонії, музичних форм і жанрів, що в комплексі складає основу музично-теоретичних дисциплін. Співанники і збірники пісень, укладені С. Воробкевичем і Ю. Федьковичем для потреб народної і середньої школи, ґрунтувалися на принципах народності, природовідповідності, доступності, духовності, моральності, патріотизму, мотивації зацікавленості у навчанні з урахуванням здібностей учнів, введення незначного обсягу музичних відомостей з теорії музики, що входило до обов’язкового компоненту музичної освіти в народній школі, відповідність дидактичним вимогам залежно від віку учнів.

Питання викладання предмету „Співи” в навчальних закладах краю викликали резонанс у науково-педагогічній та суспільно-політичній пресі Буковини останньої третини ХІХ – початку ХХ століття, серед яких виділимо „Bukowiner Padägogische Blätter” („Буковинські педагогічні листки”), „Bukowiner Schule” („Буковинську школу”), „Каменярі”, „Промінь”, „Буковину”, „Нову Буковину” та ін. На шпальтах крайових видань дописувачами (І. Бажанський, Ш. Бідерберг, І. Вигодівна, С. Воробкевич, А. Гуцайло, С. Канюк, О. Маковей, Ом. Попович, С. Яричевський й ін.) порушувалися навчально-методичні питання музичного виховання, важливості введення народної пісні та дитячого музичного фольклору до структури музичних занять, розробки психоло-педагогічних аспектів розвитку музичної освіти в школі, її взаємодії з іншими предметами.

         У третьому розділі – „Формування професійної музичної освіти на Буковині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)” – розглянуто діяльність музичних шкіл, що входили до структури музичних товариств краю - німецького „Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині” та українського „Товариства плекання української пісні, музики та драматичної штуки”, розкрито можливості творчого використання досвіду музичної освіти Буковини досліджуваного періоду в сучасній системі освіти України.

         Заснування і діяльність музичних шкіл свідчить про високий рівень розвитку музичної освіти. Метою цих закладів було надання учням ґрунтовної професійної освіти як у вокальній, так і в інструментальній музиці. Спектр навчальних предметів у німецькій музичній школі був досить широким: вокальний та хоровий спів, сольна та оркестрова гра, теорія музики, гармонія, простий і подвійний контрапункт, музичні форми, інструментовка, естетика, риторика, музична література та історія мистецтв, французька та італійська мови. Навчання на кожному відділі складало 6 класів. До школи приймали учнів восьмирічного віку. Особливо здібним учням музичне товариство оплачувало навчання, вкладало кошти у налагодження плідної музично-просвітницької та концертної діяльності, розширення контингенту викладачів школи. Серед визначних педагогів музичної школи у період з 1862 по 1918 рр. були Г. Вінцент, Г. Горнер, А. Гржімалі, Й. Звонічек, Ф. Корнер, Ф. Мідларж, Ф. Пауер, А. Шлютер та ін. Славу музичній школі принесли її випускники Е. Емері, Є. Мандичевський, Д. Мейер, Е. Пауер, Л. Роттенберг та ін.

         Підготовці українських професійних музичних кадрів сприяла музична школа імені М. Лисенка в Чернівцях, що діяла в 1905 - 1914 роках у структурі „Товариства плекання української пісні, музики та драматичної штуки”. Її засновником і директором був український співак, диригент, музичний критик, громадсько-культурний діяч Буковини М. Левицький. Метою діяльності музичної школи стало надання молоді загальної музичної освіти, широких і глибоких професійних знань. У школі працювали досвідчені фахівці Г. Бухер, Г. Ганкевич, П. Демант, А. Франк, Р. Шульц та ін. У 1908 р. вона отримала право публічності та повноваження для видання державних свідоцтв про музичну освіту. В школі працювали такі відділи: теорії музики і композиції, де вивчали гармонію, контрапункт, основи музичної імпровізації та історію музики; відділ вокального і хорового співу; відділ фортепіано та оркестрових інструментів. Заняття були платними, їх тривалість залежала від обраного учнем фаху та складали від 5 до 8 років. Необхідною умовою для всіх викладачів школи було знання української мови та письма, що відповідало провідній ідеї її діяльності – наданню музичної освіти українським дітям. Крім того, викладачі і учні брали активну участь у концертному житті краю. Школа відіграла помітну роль у культурно-мистецькому розвитку населення Буковини на початку ХХ століття.

         Аналіз джерельної бази, організаційно-змістових і навчально-методичних основ становлення та розвитку музичної освіти Буковини досліджуваного періоду дає підстави стверджувати, що напрацьовані в минулому здобутки можливо і доцільно екстраполювати на сучасність, творчо використати для покращення нині діючої системи музичної освіти в Україні. Першочерговим завданням є пожвавлення вокально-хорової діяльності в загальноосвітніх школах, посилення наукового рівня знань учнів з музики (теорія музики, сольфеджіо), використання спрощених методів наочного запису музичного тексту в донотовому періоді навчання музиці і співу, застосування системи вокальних вправ, розспіванок, вокалізів, скоромовок для розвитку голосу школярів та загальних аспектів музикальності, акцентування на підтримці музично-творчої діяльності у сфері вокально-хорового виконавства, збільшення вивчення українських народних та церковно-релігійних пісень. Також доцільно покращити підготовку педагогічних кадрів у системі музичної освіти: учителів музики і початкових класів. Порівняльний аналіз навчальних планів досліджуваного періоду і сучасності ілюструє нинішнє різке зменшення годин на вивчення музично-естетичних дисциплін. Тому необхідно оптимізувати у студентів розвиток навичок самоосвіти, науково-дослідницької, творчої, виконавської діяльності, збагатити форми і методи викладання предметів „Музика” і „Музичне мистецтво” під час проходження педагогічної практики, налагодити співпрацю між музично-педагогічними навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації та інститутами післядипломної педагогічної освіти. Запозичення кращих здобутків у сфері функціонування початкових мистецьких навчальних закладів Буковини досліджуваного періоду, характерними рисами яких були професіоналізм, розвиток творчих проявів особистості у сфері композиторської та вокально-інструментальної діяльності, ґрунтовність музично-теоретичних та мистецтвознавчих знань, створить основи для вдосконалення діяльності позашкільної ланки музичної освіти сьогодні.