Старіцин О.В. Правові основи служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії (1784 - 1917 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні та нормативні основи дослідження, його наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ „Джерела, історіографія та понятійно-категоріальний апарат  дослідження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Характеристика джерел дослідження”  всебічно розглянуто комплекс історико-правових джерел, що сприяли науковій реконструкції подій, пов'язаних із службою кримських татар у збройних силах Російської імперії. Джерельну базу дослідження представлено за такими блоками: відомості державно-правового змісту, що зберігаються в архівах; опубліковані нормативно-правові та правозастосовні акти; матеріали державно-правового змісту, які містяться  в  опублікованій монографічній літературі; відомості державно-правового змісту, що почерпнуті з енциклопедичних видань та іншої довідкової літератури; відомості державно-правового змісту, які були надруковані у пресі.

Певним джерелом для дослідження стали правові документи, що зберігаються в Державному архіві при Раді міністрів Автономної Республіки Крим: підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади – акти-документи (ордери, рапорти, накази), діловодна документація й матеріали (відомості, іменні списки, формулярні списки, канцеляристські матеріали, щомісячні рапорти, реєстри, свідоцтва, листи тощо), які проливають світло на історико-правові ситуації, що складалися в Криму під час утворення кримськотатарських військових формувань.

Найбільшу вартість для дослідження становить система опублікованих нормативних правових актів: їх більше, ніж неопублікованих. Варто виділити   нормативно-правові акти – консолідовані:  “Полное собрание законов Российской империи”, що є класичною збіркою правових актів імператорського періоду історії Росії; кодифіковані – “Устав о воинской повинности”; “Устав внутренней службы”; “Дисциплинарный Устав”, “Воинский Устав о наказаниях” та “Воинский Устав о гарнизонной службе”, “Высочайше утвержденные краткие правила строевой службы для иррегулярного войска...”, “Правила для состава построений и движений в войсках казачьих и иррегулярных из мусульман”. Визначено ознаки, за якими останні віднесені до кодифікованих нормативно-правових актів.  Встановлено підзаконний характер нормативного документу “Штат лейб-гвардии Кавказских 1 и 2 кубанских и Терского эскадронов собственного его императорского величества конвоя, с причисленной к ним командой л.-г. Крымских татар”, що містить  певні відомості з даної теми.

Цінними для дослідження є правові документи, що містяться в опублікованій монографічній літературі різних років видання: як випущені в дореволюційні часи (їх більше), так і сучасні. Серед перших привертають увагу підзаконні нормативні акти канцелярії правителя князя Г.О. Потьомкіна, а саме: серія ордерів правителю Таврійської області В. Каховському 1787 р. (вони були опубліковані силами співробітників краєзнавчої організації Таврійської вченої архівної комісії в 1888 – 1889 рр.). У виданні Г. Габаєва під назвою “Законодательные акты и другие документы о военной службе крымских татар в рядах войсковых частей...” (1914 р.) містяться джерела, що “працюють” на розкриття предмета дослідження. Не меншу вартість мають історичні документи правового і організаційного характеру, що наведені у сучасній книзі М.В. Масаєва “Таврические татарские дивизионы бешлейского войска (1784 – 1796 гг.). Документы и материалы” (1999 г.). На жаль, ці документи не пройшли первинної джерелознавчої обробки, і тому їх досить складно використовувати.

Серед збірок документів, опублікованих в наші часи, треба зазначити й працю Д.Ю. Арапова “Ислам в Российской империи (законодательные акты, описания, статистика)” (2001 р.) та виділити, зокрема, оприлюднення ним документа під назвою “Учредить штатные должности военных магометанских мулл”, що має певне значення для даного дослідження.

Науковим джерелом слугувала й довідкова література, що вже стала “рідкісною книгою”: “Кавалерия (кроме гвардейских и казачьих частей)” (1914 р.), “Императорская российская гвардия. Хронологические таблицы 1700 – 1878 рр.” (1878 р.) тощо, а також публікації в тогочасній газеті “Терджиман” (1883 – 1905 рр.), в яких висвітлювалися епізоди із служби кримських татар в російській армії.

Підрозділ 1.2. „Історіографія проблеми як її ідейно-теоретичне  підґрунтя” присвячено поділу історіографії проблеми дослідження на загально-історичний та історико-правовий блоки; у ньому визначено, що перший є переважаючим за кількістю публікацій, а також важливий тим, що до висвітлення історичних процесів залучалися й юридичні документи. Вже з середини ХІХ ст. почали з’являтися краєзнавчі та військово-патріотичні розвідки із так званої полкової історії С. Пєтіна (1899 р.), І. Муфтійзаде (1905 р.), Г. Габаєва (1913 р.), Г. Бако (1934 р.) тощо. Фундаментальний характер має робота “Столетие военного министерства 1802 – 1902. Главное управление казачьих войск...” (1902 р.), а також узагальнюючі дослідження М.Ф. Дубровіна з історії приєднання Криму до Росії, А.І. Маркевича з історії Кримської війни та епохи 1806 – 1814 рр.

У радянські часи проблемі військової служби кримських татар майже не надавалося значення. Лише у 1991 р. були опубліковані тези В.П. Петрова “Из истории крымскотатарских воинских формирований в составе русской армии в конце XVIII – начале ХХ вв.”.  Зате сучасні  вітчизняні історики О.Є. Бойцова, В.Ю. Ганкевич, Б.А. Короленко, М.В. Масаєв, І.В. Савченко та російські дослідники Д.Ю. Арапов, Р.Т. Дейніков, О.Ю. Захарова, А.А. Кручінін, В.С. Лопатін, М.А. Трифанов, висвітлюючи питання з історії війн Росії цього періоду, що тією чи іншою мірою пов’язані з Кримом, торкаються питань про участь кримських татар у збройних силах Росії. Однак історико-правовий блок історіографії проблеми не представлений спеціальними дослідженнями, котрі б стосувалися теми дисертації.

           Підрозділ 1.3. „Понятійно-категоріальний апарат дослідження”. В дослідницькому полі проблеми визначено ряд базових дефініцій, що мають змістовне наповнення при розкритті концепцій: “геополітичний інтерес”, “етнічна меншина”, “кримськотатарські військові формування”, “функції”, “військові традиції”. “Кримськотатарські військові формування” - це створені відповідно до законодавства підрозділи у складі збройних сил Російської імперії, що комплектувалися військовослужбовцями з кримських татар і призначені як для її оборони, захисту у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій, так і для виконання міліційних та інших функцій охоронного характеру.  “Військові традиції”  виявляються подвійно:  а) передають норми, принципи, що склалися й удосконалилися протягом військової служби багатьох поколінь у певних формуваннях збройних сил держави; б) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин в своєму середовищі або вимагають від військового керівництва, що впроваджує норми державної влади, проводити політику компромісів.

Поняття  терміну “функція” розглянуто найповніше, оскільки звернення до нього має науково-практичне значення в контексті досліджуваної проблеми. Будь-яке явище соціальної дійсності може реалізувати своє призначення, якщо воно буде функціонувати. По тому, які функції воно здійснює, яким чином відбувається реалізація цих функцій і з якою ефективністю, можна судити про саме явище, про його основні риси, значення в житті суспільства і місце серед подібних соціальних явищ, а також про перспективи його існування і розвитку. Саме твердження про  специфічний характер військової служби кримських татар, що виявлявся переважно у виконанні охоронних, міліційних, а не виключно воєнних (бойових) функцій, доповнює і визначає спрямованість концепції дослідження.

Другий розділ „Правові засади формування та функціонування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Політико-правові передумови формування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська у  Криму  ” висвітлюється процес кардинальної зміни політичної й військово-організаційної ситуації в Криму за період від 1475 р., коли Кримське ханство перебувало під контролем Османської імперії, до видання Катериною ІІ 08.04.1783 р. спеціального маніфесту “Про взяття півострова Кримського, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під Російську державу”, який поклав кінець кримськотатарській державності.

У підрозділі досліджується питання про організацію Г.О. Потьомкіним та його представниками прийняття присяги від кримських татар на вірність російській імператриці 10.07.1883 р. після проголошення Маніфесту про приєднання Криму до Росії. Визначається, що застосовувалися жорстокі катування та репресії щодо кримських татар, котрі зберігали вірність халіфу. Простежується, як російська адміністративна та судова влада залучала кримських татар до співпраці після підписання Катериною ІІ іменного указу Г.О. Потьомкіна “Про прийняття кримських мешканців та інших татарських народів до російського підданства”. Оскільки кримські татари звільнялися від військового обов’язку, який у той час в Російській імперії мав форму насильницької рекрутчини, російський уряд організаційно-правовими заходами підтримував і стимулював їхнє бажання служити в російському війську на добровільних засадах.

У підрозділі 2.2. „Нормативно-правова база формування та розвитку Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” відзначено, що   нормативно-правові підстави для формування Таврійських дивізіонів бешлейського війська закладено документом „Найвище побажання” („Высочайшее соизволение”) від 09.02.1784 р. за підписом Катерини ІІ. А безпосереднім нормативним актом, який оголосив про створення військових підрозділів, що мають комплектуватися з кримських татар, став “Іменний указ”, підписаний імператрицею 01.03.1784 р. Складений на ім’я князя Г.О. Потьомкіна, він мав назву “Про склад війська із підданих, що мешкають у Таврійській області із додатком його штату”.

Відомчим актом верховного командування було створено два дивізіони – ІІ-й під командуванням майора Абдули Веліча та ІІІ-й під командуванням майора Батир-ага Тамагул-Кримтаєва. У 1787 р. був сформований ще один – І-й під командуванням ротмістра Мустафи Киятова, але невдовзі його було розпущено. Після переформування, яке відбулося наприкінці 1787 р., із службовців були залишені кращі, а інші були відпущені по домівках до часу, коли в них виникне потреба. Служити залишилися два дивізіони. Після чергового переформування вже у 1790 р. на додаток до двох було створено ще чотири дивізіони.

У підрозділі висвітлюються особливості нормативного регулювання штатного розпису особового складу війська, забезпечення його озброєнням, обмундируванням та амуніцією, джерела та обсяги фінансування, регіони комплектування особового та офіцерського складу, складні процеси формування татарських дивізіонів, іррегулярна служба кримських татар поза межами Криму. Розкриваються позитивні і негативні факти служби Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська; серед останніх, зокрема, факти дезертирства, якими була заплямована їхня служба, особливо під час здійснення походу на кордон із Річчю Посполитою. Відзначаються факти інтернування бешлеїв-дезертирів до Криму (особливо у 1793 році), про що свідчать відповідні документи, які зберігаються у фондах Державного архіву при Раді міністрів АР Крим. Вказується, що таврійські татарські дивізіони бешлейського війська припинили свою діяльність 29.03.1796 р. очевидно в процесі ліквідації імператором Павлом І державно-адміністративних заходів імператриці Катерини ІІ.

У підрозділі 2.3. „Охоронно-міліційні функції як провідні у діяльності Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” обґрунтовуються мотиви, за якими керівництво російських окупаційних сил вирішило створити з числа кримськотатарського населення воєнізовані структури з чітко визначеними охоронно-міліційними функціями. Організація міліційних сил змогла б допомогти вирішити кілька важливих питань. По-перше, заспокоїти збентежене населення приєднаних територій й показати, що власне самі кримські татари залучені для збереження порядку в Криму. По-друге, забезпечити авторитет нової влади, оскільки запрошеними на службу на офіцерські посади були особи зі шляхетних родин. І, нарешті, по-третє, не відволікати підрозділи регулярної армії від військових справ для несення охоронної служби. Залученню кримських татар до виконання міліційних функцій сприяло й те, що вони краще орієнтувалися на місцевості, легко виконували регіональні доручення, бо знали місцеві традиції, шляхи сполучення тощо.

Третій розділ „Правове регулювання служби кримських татар у кіннотатарських іррегулярних полках та порядок її проходження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Альтернативні проекти та організаційно-правовий процес формування кіннотатарських полків” зазначається, що наприкінці 1806 р. мусульманською громадою Криму на чолі із муфтієм Муртазою Челєбі було запропоновано сформувати певну кількість кінних полків на власному утриманні; з цією метою на урядовому рівні було створено спеціальну комісію, до складу якої увійшли міністри В.П. Кочубей, С.К. Вязьмітінов та генерал Феншау. Обговорювалися два проекти: по-перше, заснувати кінні полки на зразок козачих (“як служить Донське військо”), враховуючи місцеві обставини, і по-друге, замість чотирьох іррегулярних полків утворити один регулярний уланського типу. Перемогу отримав перший проект. Був оприлюднений імператорський наказ про термінове формування чотирьох кінних полків (Сімферопольський, Євпаторійський, Перекопський та Феодосійський) у кількості 500 чол. кожний з числа кримських татар задля їх подальшого використання у війні. Командирами полків були майори К.б. Балатуков, А.б. Хункалов, капітан А.а. Мамайський та поручик А.м. Ширинський. Молодші офіцери отримали козацькі звання: осавули, сотники та хорунжі. Існували посади військових імамів та квартирмейстери. Чверть особового складу була озброєна рушницями та холодною зброєю. Інші використовували тільки холодну зброю: списи, кулюки, татарські ножі або келепи.

У підрозділі висвітлюється обмундирування особового складу; знамена полків; фінансування служби в Криму і за межами півострова; пільги, що встановлювалися для тих, хто вступав до лав кіннотатарських полків, – звільнення від податків та повинностей.

У підрозділі 3.2. ”Правові засади прикордонної та внутрішньої служби кіннотатарських полків” висвітлена участь кінно-татарських полків у черговій військовій кампанії 1806 – 1807 рр. у контексті аналізу правових засад їх служби. Останні складалися з системи нормативно-правових, правозастосовних актів та військових традицій, котрі створилися у військових формуваннях кримських татар за попередні роки їх служби (клятва на Корані у вірності службі Російському престолу) та назбиралися у Донському козачому війську, за зразком якого вони будувалися. Можливість використання військових традицій допускалася, якщо вони були адаптовані до російського законодавства. Їх вияв простежується й у тому, що командування полками складалося, як правило, з осіб російського походження (наприклад, загальну команду чотирма Кримськими кіннотатарськими полками, що рушили з Криму, здійснював генерал А.М. Римський-Корсаков; Сімферопольським та Перекопським полками безпосередньо командував отаман М.І. Платов); нижчими ланками командирів кіннотатарських частин були вихідці з кримських татар.

За традицією – після порушення перемир’я (Слободзейське перемир’я 1808 р.) – Євпаторійський та Феодосійський кіннотатарські полки, що були відправлені з Криму до Махнівки, несли внутрішню службу. Коли усі чотири кіннотатарські полки були виведені із Криму і розташовувалися у західних губерніях, вони почергово несли прикордонну і внутрішню службу аж до початку Вітчизняної війни 1812 року.

У підрозділі 3.3. „Виконання охоронних і воєнних функцій кіннотатарських полків під час Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів російської армії 1813 – 1814 рр.” висвітлюються функціональні особливості служби різних кіннотатарських полків: Сімферопольський, Перекопський та Євпаторійський кіннотатарські полки брали активну участь у визначальних бойових операціях, а Феодосійський полк продовжував нести непросту внутрішню та прикордонну службу.

У підрозділі вказується, до складу яких російських армій входили Сімферопольський, Перекопський та Євпаторійський кіннотатарські полки, в яких  авангардних битвах (в тому числі під Бородіно) та у звільненні яких міст вони брали участь під час вигнання французів з Росії і визвольного походу за державними межами, якими нагородами відзначені їх офіцери і вояки. Із закінченням війни полки повернулися у межі Російської імперії й були розформовані. На жаль, під час визвольного походу в ході битви окремі полкові архіви було захоплено ворогом і знищено.

Участь у військових операціях під час Вітчизняної війни  1812 р. свідчить про те, що кримськотатарські формування виконували як воєнні (бойові) функції, так і охоронні (Феодосійський полк).

Четвертий розділ „Правова забезпеченість служби кримських татар у російських гвардійських підрозділах та її функціональна спрямованість” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Правові підстави організації та служби лейб-гвардії кримськотатарських підрозділів” зазначається, що після розформування в 1817 році кримських кіннотатарських полків у складі російських збройних сил не існувало кримськотатарських підрозділів майже десятиліття. Але поступово виникла ідея поновити ці збройні формування.

Правовими підставами організації та служби лейб-гвардії кримськотатарських підрозділів стали наступні: іменний Указ “Про назву сформованого із татар ескадрону лейб-гвардії кримськотатарським” від 20.07.1827 р., згідно з яким ескадрон було зараховано до складу лейб-гвардійського звідно-козачого полку, а 08.03.1832 р. до складу лейб-гвардії Козачого його величності полку; іменний Указ “Про скасування лейб-гвардії кримськотатарського ескадрону при гвардійському корпусі та сформуванні із татар, що лишаються в Криму, особливої команди лейб-гвардії кримських татар, зараховуючи в лейб-гвардії в Кавказький козачий ескадрон його імператорської величності Конвою” від 26.05.1863 р.; указ Олександра ІІІ про виключення команди лейб-гвардії кримських татар із складу Конвою (02.05.1890 р.).

У підрозділі висвітлюється загальний склад лейб-гвардійського ескадрону, загальний строк служби, форма (повсякденна і парадна), озброєння, матеріальне утримання особового складу ескадрону тощо, що переважно визначалися правовими актами військового командування. 

Підрозділ 4.2. „Воєнні та охоронні функції кримськотатарських лейб-гвардійських підрозділів” розкриває особливості служби кримськотатарських лейб-гвардійських підрозділів під час російсько-турецької війни 1827 – 1829 рр.; Кримської війни 1853 – 1856 рр. та російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. Визначається, що хоч кримськотатарські лейб-гвардійські підрозділи брали участь у воєнних подіях, їх головною функцією була охоронна. В їх обов’язки входило супроводження, конвоювання та охорона життя членів імператорської родини в усіх місцях, де б вони не перебували – в Санкт-Петербурзі, Царському Селі, Криму тощо. Проходження військової, конвойної служби кримськотатарськими лейб-гвардійськими підрозділами регулювалося тими ж законами, які встановлювалися для усіх гвардійських підрозділів та козачих іррегулярних формувань. Існували й окремі підзаконні акти, які призначалися для виконання служби мусульманськими та кримськотатарськими підрозділами: “Правила для складу шикувань і рухів у військах козачих і іррегулярних із мусульман”; “Доповнення до Коротких правил стройової служби для іррегулярного війська, які височайше затверджені для власного його імператорської величності конвою”.

П’ятий розділ „Правові засади та основні напрями військової служби кримських татар в умовах дії загального військового обов’язку” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 5.1. „Нормативно-правові акти про формування та порядок проходження військової служби кримських татар після введення загального військового обов’язку”  починається  з  аналізу  “Зводу  військових  постанов 1869 р.” і, зокрема, “Присяги мусульман, що вступають на військову службу”, згідно з якою вони приводилися до присяги за відповідною формою на одній із п’яти мов, котрими вільно володіли призовники.

Аналізується “Статут про військову повинність”, затверджений 01.01.1874 р., на реалізації якого базувалася військова реформа, але тільки в тій його частині, яка стосувалася сухопутних військ, оскільки кримських татар не призивали до флоту. Звертається увага на те, що довготривала боротьба кримських татар за право сповідувати свою релігію у війську призвела до того, що 19.02.1908 р. Радою Міністрів ухвалено “Положення про заснування штатного магометанського духівництва у військах”, а у 1912 р. це положення включено до “Зводу законів Російської імперії”.

У підрозділі 5.2. „Охоронна, каральна та воєнна функції кримськотатарських військових підрозділів в умовах дії загальної військової повинності” розкрито забезпечення виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби кримських татар протягом 1869 - 1917 рр. - до і під час російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр., в роки російсько-японської війни, у Першій світовій війні, після повалення царського режиму у роки громадянської війни. Наводяться статистичні дані, згідно з якими наприкінці ХІХ ст. новобранців з кримських татар призивали від 500 до 550 осіб. На поповнення створеного Кримського дивізіону припадало тільки 90. Інші направлялися на поповнення полків 14-го та 34-го піхотних і 7-ї та 8-ї кавалерійських дивізій. Щодо служби Кримського дивізіону, то він з другої половини 80-х років ХІХ ст. почав залучатися до охорони імператора та його родини – командирувався у повному складі до Лівадії на період їх перебування у Криму.

У роки російсько-турецької війни (1877 – 1878 рр.) Кримський дивізіон знаходився у Севастополі та по суті займався внутрішньою службою, здебільшого караульною, про що свідчить плакат “Весь день солдата”, який можна вважати певного роду дисциплінарним документом, виданим у відповідності до “Статуту внутрішньої служби”. Наголошується, що дисциплінарні документи, конкретизовані та деталізовані на нормативно-правовому і піднормативному (правозастосовному) рівні, були спрямовані на вироблення певних стандартів поведінки. Дисциплінарна відповідальність спонукала військовослужбовців до підтримання належного рівня дисципліни не тільки під час виконання службових обов’язків, а й поза місцем проходження військової служби, й у неслужбовий час.            В межах дотримання військової дисципліни (наказів командирів) кримськотатарські підрозділи виконували каральну функцію у роки першої російської революції, - брали участь у придушенні революційних виступів в Ялті та у Дніпровському повіті Таврійської губернії.

Певним чином розподілилися обов’язки кримськотатарських формувань у період війн – російсько-японської та Першої світової. Якщо Кримський дивізіон не залучався до воєнних (бойових) дій під час російсько-японської війни і ніс охоронну та патрульну службу з початку мобілізації, то Кримський кінний полк майже одразу був залучений до боїв на фронтах Першої світової війни у складі Звідно-кавалерійської дивізії генерал-майора П. Скоропадського.

В підрозділі просліджується доля кримськотатарських дивізіонів після падіння Російської імперії. Зазначається, що захоплення влади більшовиками особовий склад Кримського кінного полку сприйняв різко негативно, на початку січня 1918 року вів кровопролитні бої зі збройними силами, які очолювали більшовики, а після захоплення Сімферополя більшовиками 14.01.1918 року тимчасово припинив своє існування. 07.12.1918 року “з метою відновлення старих частин” за наказом командувача Збройними Силами в Криму генерала Боде Кримський кінний полк було відроджено в складі трьох, а потім шістьох ескадронів і зараховано до Добровольчої армії. Відроджений полк брав безпосередню участь у боях при Ак-Монаї, у придушенні повстання в Керчі, знищенні в Одесі радянської 47-ї стрілецької дивізії. В осінньо-зимову кампанію 1919 року полк протистояв армії УНР та 12-ій і 14-ій радянським арміям. Наказом головнокомандуючого Збройних сил Півдня Росії генерала П.М. Врангеля від 16.04.1920 р. Кримський кінний полк передали на формування Окремої кавалерійської бригади. Його залишки були евакуйовані 02.10.1920 р., а потім інтерновані в Галіполі. У 1922 році було офіційно повідомлено про остаточне його розформування.