СТРАШНЫЙ Владимир Иванович ВОСПИТАНИЯ учащихся начальных классов общеобразовательной школы на семейных традициях УКРАИНСКОГО НАРОДА
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обгрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначаються його об’єкт, предмет і мета, формулюється гіпотеза та завдання; характеризуються методи та етапи роботи; розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження; подаються відомості про апробацію і впровадження результатів. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади виховання дітей на родинних традиціях українського народу” - проаналізовано сутність поняття традиція, розглянуто наявні у психолого-педагогічній літературі підходи до його тлумачення; подано генезу родинних традицій українців, з’ясовано їх вплив на розвиток дитячої особистості; представлено результати вивчення сучасного стану застосування досвіду народної педагогіки у вихованні дітей молодшого шкільного віку. Серед усього розмаїття засобів народної педагогіки важливе місце посідають традиції, які століттями вибудовувалися на духовних надбаннях українців. Звернення до науково-літературних джерел засвідчує, що споконвіку народ надавав особливого значення формуванню у дітей таких моральних якостей, як честь, совість, почуття обов’язку і відповідальності, працьовитості та ін. Центром педагогічної системи, побудованої на принципах народної педагогіки, є дитина, її складний, розмаїтий світ думок і почуттів, мрій і надій. Як цілісна система знань, ідей, форм і методів вона грунтувалася на таких фундаментальних принципах, як природовідповідність, народність виховання і самодіяльність зростаючої особистості, гуманізм, виховання у праці, врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, єдність вимог і поваги до неї, віра у її сили та можливості. Родинна педагогіка послідовно втілювала думку про те, що організація життя сім’ї має спонукати дитину до гарних вчинків, забезпечувати вправляння у позитивній моральній поведінці, формувати моральну свідомість і моральні почуття. Теоретичне обгрунтування ідеї народного виховання набули в працях О. Духновича, Ф. Вовка, С. Русової, Я. Коменського, С. Малинки, Г. Сковороди, К. Ушинського та ін. До них зверталися у своїх творах Л. Глібов, І. Котляревський, Леся Українка, Г. Мачтет, І. Нечуй-Левийцький, І. Франко. Високо поціновуючи українську народну педагогіку у формуванні та розвитку дитячої особистості, автори водночас розкривають ті негативні тенденції, яких родинні традиції зазнали під впливом реалій сучасного їм суспільства. На початку ХХ ст. науковцями (Н. Заглада, Г. Ващенко, І. Огієнко) були зібрані багаті матеріали, проведено аналіз та дано осмислення педагогічної історії, культури, традицій, побуту, вірувань українців, активізувалось вивчення їх впливу на формування і розвиток дитячої особистості. Новий поштовх дослідженню проблеми використання досвіду народної педагогіки у вихованні молодого покоління дали праці В.Сухомлинського. Високо поціновуючи народні традиції, звичаї, обряди, фольклор, різні види народного мистецтва, народні ігри та іграшки, педагог радив учителям і батькам широко використовувати їх у вихованні дітей, поєднуючи наявний у них виховний потенціал із здобутками наукового знання. Сучасні погляди на сутність українських родинних традицій, аналіз їх змісту й особливості трансформації в умовах сьогодення набули грунтовного висвітлення у працях М. Боришевського, В. Постового, В. Скуратівського, М. Стельмаховича, Р. Чмелик та ін. Проведений аналіз наукової літератури засвідчив наявність різних підходів до визначення поняття “традиція”. Одні автори детермінують їх як певний тип взаємовідносин між послідовними стадіями об’єкта, що розвивається, зокрема й культури (О. Спіркін), як соціальні зв’язки між людьми, що реалізуються завдяки відтворенню групових стереотипів діяльності і є своєрідним засобом накопичення, збереження і передачі соціального досвіду (В. Власова), як вияв соціально організованих стереотипів досвіду людства, що виступає інформаційною характеристикою різних сфер суспільного буття (Е. Маркарян), як досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки та ін., що склалися історично і передаються від покоління до покоління (М. Стельмахович) та ін. Незважаючи на ці розбіжності, науковці одностайні у думці про значні потенційні можливості українських народних традицій у розвитку й формуванні сучасних дітей і молоді, вихованні моральних якостей і поцінувань, естетичних смаків і уподобань, фізичних характеристик, установок, екологічних поглядів. Прикладні аспекти застосування народних традицій у навчально-виховному процесі середньої загальноосвітньої та вищої педагогічної школи досліджувалися Т. Дем’янюк, П. Лосюком Т. Мацейків, Л. Повалій, Л. Степаненко, О. Столяренко, С. Стефанюк та ін. З метою виявлення сучасного стану застосування родинних традицій українського народу у вихованні дітей молодшого шкільного віку було проведено констатуючий етап експерименту, основні завдання якого полягали у: - виявленні традицій, які сформувалися в минулому і зберігаються донині (у початковому варіанті, з певною модернізацією змісту, у новій формі), а також народжених сьогоденням; - з’ясуванні стану обізнаності молодших школярів з традиціями українського народу та ставлення до них; - аналізі змісту виховної роботи у початкових класах у досліджуваному напрямі; - визначенні знань батьків щодо традицій українського народу та міри застосування їх у родинному вихованні власних дітей. Проведений за першим напрямом аналіз даних констатуючого етапу експерименту засвідчив: серед традицій, які побутують у сучасній українській сім’ї, є такі, що збереглися у тому самому вигляді, в якому існували ще в давні часи; окремі з них відроджуються з частковою модернізацією змісту; інші - зберегли форму, але набули нового змісту. Поряд із цим з’явилися зовсім нові (за формою та змістом) традиції, народжені сьогоденням. За другим напрямом констатуючого етапу експерименту було з’ясовано, що учні початкових класів мають несистематичні, фрагментарні знання щодо традицій української родини (як тих, що склалися у минулому, так і сучасних). Достатню обізнаність показали лише 21,6% школярів, часткову -56,3% дітей і 12,1% - виявили незнання таких традицій або не співвідносили ті чи інші події з родинними традиціями. 37,2% учнів зазначили, що не знають і не розуміють, для чого будь-які традиції необхідні взагалі. Аналіз результатів діагностики, що проводилася серед батьків молодших школярів засвідчив, що лише 27,8% респондентів можуть назвати родинні традиції своєї сім’ї; 3,2% - зазначили, що вони роз’яснюють дітям важливість дотримання родинних традицій; 53,6% батьків вважають, що саме школа може надати їм допомогу у вихованні дітей на родинних традиціях українського народу. Щодо сутності традицій, яких дотримуються сучасні батьки, то у переважній більшості вони пов’язані із святами (Новий рік, Різдво, Водохреще, Великдень, дні народження членів родини та ін.), де діти доволі часто виступають у ролі пасивних учасників; поза увагою сучасної сім’ї залишається широкий спектр традиційних для українського народу засобів і методів виховання. Зважаючи на те, що застосування родинних традицій передбачає формування у дитини певних особистісних якостей, які виявляються у відповідній поведінці (у сім’ї, школі, громадських місцях), у ставленні до однолітків, старших, до самого себе, тобто передбачають належний рівень вихованості, оцінювання рівнів сформованості відповідних якостей у молодших школярів здійснювалося за такими критеріями: когнітивним - наявність знань про родинні українські традиції, їх значення, основний зміст, прийоми та засоби реалізації, усвідомлення необхідності дотримання у власній життєдіяльності; емоційно-оцінним - позитивне ставлення до традицій української сім’ї, прагнення дотримуватися, поцінування історії і культури свого народу, бажання долучитися до її пізнання і розвитку; діяльнісним - уміння та навички дотримання основних норм українських народних традицій, прояв творчості у їх застосуванні; діяльність спрямована на саморозвиток, самовиховання й самозбагачення в контексті трансформації надбань народної на сучасно педагогіки.
