СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНИХ ОСВІТНІХ МОЖЛИВОСТЕЙ МОЛОДІ У СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇНАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної проблеми, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі, методологічну і теоретичну основи дослідження,  методи, джерельну базу, розкрито наукову новизну, практичне значення, відображено впровадження в практику отриманих результатів дослідження та їхню апробацію.

У першому розділі – «Теоретичні засади забезпечення рівних освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах» – проаналізовано стан розробленості проблеми надання рівних освітніх можливостей молоді, визначено та охарактеризовано ключові поняття дослідження, окреслено особливості політики скандинавських країн і Європейського Союзу щодо забезпечення рівних освітніх можливостей молоді у глобальному та регіональному контекстах.

Унаслідок проведеного історіографічного та структурного аналізу з’ясовано, що рівні освітні можливості молоді були предметом досліджень у контексті розгляду проблеми демократизації освіти (Дж. Дьюї, Е. Гутмен, П. Фрейре та ін.), права людини на освіту (Д. Бітем, М. Новак, В. Боняк, К. Романенко, К. О’Ші, Дж. Гудлед, Є. Матвіїшин та ін.), ідеї ціложиттєвого навчання (С. Бартлет, М. Ег, Б. Йекслі, Е. Ліндеман, П. Ленгранд, І. Зязюн, Л. Корчагіна, О. Матвієнко, Н. Ничкало, О. Огієнко, Л. Пуховська, В. Сагуйченко, К. Рубенсон, М. Степко та ін.), доступу до освіти (Б. Асклін, Е. Бостром, Т. Еріксон, П. Ліндрос, К. Нісола, С. Тахвайнен, М. Дехлен та ін.). Виявлено, що характеристику окресленої проблеми можна знайти у щорічних і ситуативних дослідженнях організацій різного рівня: «Освіта для всіх» (ЮНЕСКО, з 2002 р.), «Погляд на освіту» (ОЕСР, з 1993), «Вплив соціуму на частку дітей в навчальних закладах різних рівнів і типів» (ЮНІСЕФ) тощо.

За допомогою методу термінологічного аналізу визначено сутнісні характеристики основних понять, а саме: «рівність», «рівні освітні можливості», «молодь», «доступ до освіти», «бар’єр», «люди з обмеженими можливостями», «гендерна рівність», «стратегія». У дослідженні під «рівними освітніми можливостями» розуміємо, з одного боку, рівні освітні права та можливості усіх представників молоді, з іншого – ліквідацію дискримінації за ознакою статі, соціального та майнового стану, етнічної приналежності, рівня фізичного та інтелектуального розвитку. Зазначено, що Європейською Комісією при створенні програми «Молодь у дії» уточнено, що молодь – це вікова група від 13 до 30 років. Вказано, що під «стратегією» розуміємо узгоджений комплексний план для керування заходами та видами діяльності, спрямованими на досягнення певних цілей та розв’язання завдань для забезпечення рівних освітніх можливостей.

Встановлено, що в освіті існує нерівність, пов’язана з існуванням бар’єрів, що перешкоджають доступу до неї. Соціокультурний бар’єр розглянуто з позиції різниці в рівні отриманої освіти, посаді та сфері діяльності батьків. Територіальний пов’язано з віддаленістю місця проживання від навчального закладу, недоступністю транспорту тощо. Недостатній рівень матеріального стану родини, що перешкоджає доступу її члена до освіти – це економічний бар’єр. Інформаційний бар’єр пояснено через недостатню поінформованість батьків та учнів про види шкіл та якість освіти в них. Існування мотиваційного бар’єру простежено у зниженні інтересу учнів до освіти. Зважаючи на те, що дослідження торкається і такої кризової категорії населення, як люди з особливими потребами, розглянуто систему інклюзивної освіти для включення таких людей в освітній простір. Акцентовано увагу на тому, що в офіційних освітніх документах термін «інвалід» рекомендовано замінити термінами «неповносправна людина», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами».

Систематизовано освітню політику ЄС щодо рівності в освіті. Виокремлено чотири етапи її розвитку, які ґрунтуються на прийнятті основних документів, що регулюють політику ЄС, спрямовану на подолання освітньої нерівності: перший етап – об’єднання (1951–1963 рр.), другий етап – пошуку спільних освітніх стратегій (1963–1976 рр.), третій етап – інтернаціоналізації освіти (1976–1992 рр.) та четвертий етап – інституціоналізації освіти впродовж життя (почався у 1992 р).

У результаті проблемно-порівняльного аналізу основних документів визначено головні освітні цілі Європейського Союзу: безкоштовна і обов’язкова початкова освіта; надання всім можливості отримати середню освіту; доступна вища освіта для всіх на основі здібностей кожного; ліквідація неграмотності за допомогою міжнародної співпраці. Окреслено систему індикаторів, на які опирається Європейський Союз у визначенні стану рівності в освіті; продемонстровано зв’язок Європейського Союзу з такими міжнародними організаціями, як ОЕСР, ЮНЕСКО, ЮНІФЕМ, ЮНІСЕФ та охарактеризовано політику у сфері рівності освітніх можливостей кожної з них.

Доведено, що в оцінюванні освітніх шансів молоді Європейський Союз керується розробленою експертами системою індикаторів, розподілених за двома групами: універсальні і ситуативні. До першої групи входять індикатори освітньої нерівності, які є універсальними і демонструють реальну ситуацію безвідносно до ситуації чи регіону стосовно основних вразливих категорій (неповносправних, жінок, іммігрантів тощо). Друга група критеріїв застосовується з урахуванням ситуації, пов‘язаної з відсутністю індивідуальних успіхів у навчанні, соціальних переваг, економічною та соціальною нерівністю, відсутністю доступу до культурних ресурсів тощо.

Отже, прогресивна політика скандинавських країн та Європейського Союзу щодо забезпечення рівних освітніх можливостей молоді є результатом створення та успішного функціонування міцної антидискримінаційної бази, що також дало змогу систематизувати політику зазначених вище країн. Визначено, що одним із основних освітніх орієнтирів, на який спрямовано політику скандинавських країн та ЄС, є досягнення рівності в освіті на усіх етапах її здобуття.

У другому розділі – «Практичні засади забезпечення рівних освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах» – проаналізовано організаційно-правове забезпечення розроблення стратегій рівних освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах у національному контексті, виявлено витоки нерівності освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах і окреслено механізми подолання нерівності освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах. 

Зазначено, що в усіх скандинавських країнах ідеал рівних можливостей в освіті постав ще у 60–70-х роках ХІХ ст. З часу виникнення системи загальної освіти складалися державні механізми щодо подолання дискримінації та забезпечення рівних можливостей для всіх членів суспільства. Ці механізми включають у себе, з одного боку, діяльність широкої мережі установ та організацій, зайнятих просуванням політики освітньої рівності, з іншого – створення антидискримінаційного законодавства та дотримання прийнятих законів.

Продемонстровано інституційне забезпечення розроблення стратегій рівних освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах. Визначено, що Міністерства освіти та науки є відповідальними за впровадження та дотримання національної освітньої політики. Розкрито функції підрозділів міністерств, які опікуються проблемами забезпечення молоді рівними освітніми можливостями.

Для глибшого усвідомлення кроків, зроблених освітніми інституціями у скандинавських країнах щодо розв’язання цього питання, проаналізовано основні реформи, проведені в освітніх системах Норвегії, Фінляндії та Швеції, серед яких найважливішими були: реформа обов’язкової освіти (1960 р. – у Норвегії, 1962 р. – у Швеції, 1968 р. – у Фінляндії); реформа старших класів середньої школи (1973 р. – у Фінляндії, 1991 р. – у Швеції, 1994 р. – у Норвегії); реформа професійної освіти (1973 р. – у Фінляндії, 1994 р. – у Норвегії, 2009 р. – у Швеції); реформа вищої освіти (1977 р. – у Швеції, 1992 р. – у Фінляндії, 1994 р. – у Норвегії); реформа ціложиттєвого навчання (1997 р. – у Швеції (ініціатива освіти дорослих), 1999 р. – у Норвегії (реформа компетенцій), 2003 р. – у Фінляндії (підготовка учителів та ціложиттєве навчання); реформа змісту навчальних планів (1970 р. – у Фінляндії, 1987 р. – у Норвегії, 1989 р. – у Швеції).

Зазначено, що ефективності запровадження зазначених вище реформ сприяв процес децентралізації освіти (1991 р. – у Фінляндії, 1993 р. – у Норвегії, 1987 р. – у Швеції), головним результатом якого стало надання автономії навчальним закладам та права самостійно вирішувати усі, пов’язані з розвитком освіти, питання. Охарактеризовано низку законів, як загальних, націлених на попередження дискримінації, так і конкретних, спрямованих на забезпечення рівності можливостей для окремих проблемних категорій населення.

Наголошено на ролі омбудсманів, які контролюють питання, пов’язані з освітніми ініціативами у скандинавських країнах. Визначено, що до обов’язків омбудсманів входить отримання та з’ясування скарг людей щодо їх дискримінації; надання інформації про права, що гарантуються антидискримінаційним законодавством; консультації про те, як відстоювати права, коли когось дискримінують; представлення інтересів дискримінованої особи у суді; консультації з питань забезпечення рівних прав та запобігання дискримінації й надання освіти як антидискримінаційного засобу.

Приділено увагу механізмам фінансування, що допомагають представникам молоді, які цього потребують, отримувати рівні з іншими освітні можливості. Виявлено, що у скандинавських країнах створено державні та приватні освітні фонди, що надають гранти учням старших класів школи та студентам університетів.

Проаналізовано причини нерівності освітніх можливостей у скандинавських країнах. Встановлено, що на виникнення нерівності в освіті впливає низка чинників: гендерний, віковий, фізичний, соціальний, економічний і географічний. Дія кожного чинника призводить до порушення права на рівний доступ до освіти певної категорії населення, яку у дослідженні названо «проблемною / кризовою / вразливою». Виокремлено такі вразливі категорії: дорослі, що не здобули середньої освіти, неповносправні, вихідці з бідних сімей, іммігранти, представники національних і етнічних меншин, жінки.

У рамках дослідження детально охарактеризовано кожний із зазначених вище чинників через бар’єри, що їх відображають. Визначено, що гендерний чинник нерівності освітніх можливостей призводить до наявності культурних, установочних, ситуаційних та інституційних бар’єрів, що взаємодіють між собою.

Через інституційні, ситуаційні та диспозиційні бар‘єри, що перешкоджають рівній участі молоді в освіті, пояснено віковий чинник нерівності освітніх можливостей для дорослих, які вчасно не отримали середньої освіти. Фізичний чинник, який перешкоджає неповносправним отримати рівні з іншими представниками молоді освітні можливості, охарактеризовано через установочні і фізичні бар’єри, невідповідний навчальний розклад, недостатню спеціальну підготовку вчителів, неналежну організацію навчального процесу. Психосоціальний бар’єр і вузький спектр застосування отриманих знань представлено як результати дії соціального чинника. Інституційні, ситуаційні бар’єри та недостатній рівень фінансування освіти представлено як наслідок дії економічного чинника. Географічний чинник окреслено через наявність інформаційного бар’єру та віддаленість навчальних закладів від місця проживання, що спричиняє виникнення нерівності освітніх можливостей молоді у віддалених регіонах скандинавських країн.

Виокремлено шляхи подолання нерівності освітніх можливостей у скандинавських країнах шляхом аналізу спеціальних програм та проектів, які регулюють та покращують становище щодо забезпечення рівних можливостей в освіті для всіх категорій населення. Узагальнено стратегії забезпечення рівних освітніх можливостей, серед яких виокремлено освітньо-соціальні, освітньо-культурні та освітньо-економічні (див. рис. 1).

Обґрунтовано необхідність урахування освітніх стратегій, які є підґрунтям успішності скандинавських країн на світовому рівні. Так, до освітньо-соціальних віднесено: стратегію вирівнювання; стратегію демократизації суспільства; стратегію громадської підтримки; інтеграційну стратегію; стратегію запобігання дискримінації. Стратегія мультикультурності є чітким прикладом освітньо-культурної групи. Стратегії цільового програмування та надання фінансової підтримки класифіковано як освітньо-економічні. Групу освітніх стратегій представлено через деформалізацію; інклюзивність; диверсифікаційність; інформатизацію та інтернаціоналізацію. Наскрізною вважаємо стратегію інституційних змін, яка обґрунтовує усі вище зазначені.

Таким чином, аналіз причин нерівності освітніх можливостей молоді у скандинавських країнах, програм та проектів, спрямованих на подолання нерівності у наданні освітніх послуг для усіх категорій населення, дали можливість виокремити та охарактеризувати стратегії забезпечення рівності освітніх можливостей молоді на різних рівнях.