СТРУКТУРНІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТІВ ІНТЕРВ’Ю В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ ПРЕСІ (комунікативно-прагматичний аспект)

Краткое содержание

Розділ 1. “Комунікативно-прагматичний аспект дослідження текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі”. Загальними рисами текстів інтерв’ю як різновиду друкованих засобів масової комунікації є поєднання стандарту (їх типової організації) й експресії (вживання мовних засобів з метою посилення емоційного впливу на адресата) (О.М.Кожин, А.В.Корольова, В.А.Маслова).

Метод інтерв’ю є спланованим опитуванням інтерв’юером респондента з метою отримання необхідної інформації, яка має бути зафіксованою механічно або на плівку (І.М.Кузнєцов, В.Д.Пельт, О.О.Тертичний). Популярність інтерв’ю як жанру текстів преси спричинила появу численних класифікацій текстів інтерв’ю: за характером респондента та інтерв’юера (М.К.Барманкулов), за критеріем офіційності (К.Ілай), за ступенем стандартизації (Т.В.Шумиліна) тощо, які співвідносяться з класифікацією жанрів текстів преси відповідно до інформативного, аналітичного або художнього висвітлення події (М.П.Подолян). Загальними рисами текстів інтерв’ю преси є їх непрямий (відкладений) характер та переважна неформальність мовлення. Відповідність інтерв’ю в пресі решті класифікацій залежить від індивідуальних рис текстів.

Запропонована нами класифікація інтерв’ю відповідно до каналу передачі інформації зумовлює виокремлення аудіально (усний канал комунікації) та візуально (писемний канал комунікації) представлених текстів інтерв’ю. До перших належать радіо-, теле- та телефонні інтерв’ю, до других – друковані інтерв’ю в Інтернеті та в пресі.

Від інших методів подання інформації текстів преси у питально-відповідній формі (анкета, опитування, бесіда тощо) інтерв’ю вирізняється роллю журналіста як ініціатора комунікації та обмеженням його комунікативної діяльності постановкою запитань (М.К.Барманкулов). Сучасна тенденція узагальнення жанрів бесіди, інтерв’ю й опитування у французькій пресі частково пов’язана з традиціями видань. Тексти, які за формальними ознаками належать до жанру інтерв’ю, представлені як інтерв’ю (interview) (Connaissance des arts, Le Figaro, Le Monde, L’Express, Premiиre), бесіда (entretien) (Le Magazine Littйraire, Le Nouvel Observateur), зустріч (rencontre) (Le Parisien), тексти під рубрикою запрошений гість (invitй) (La Vie) тощо.

На віднесення тексту з ознаками інтерв’ю до іншого жанру впливає суб’єктивна думка автора-журналіста. Наприклад, рубрика має назву Interview, але у підзаголовку журналіст інформує про те, що цей текст належить до жанру бесіди: “Entretien avec Henri de Raincourt, prйsident du groupe Rйpublicains indйpendants au Sйnat” (L’Express 16.09.1999).

Стилістичні засоби, що відповідають темі та предмету текстів інтерв’ю, використовуються в них для максимальної реалізації комунікативного наміру авторів. Так, у тексті інтерв’ю, який складається з 632 повнозначних та службових слів (Le Monde 25—26.11.2001), 296 із них належать до політично забарвленої лексики (47% об’єму тексту – l’Alliance du Nord, un regroupement, une alliance trиs “alliйe”, est occupйe, le Jamiat-e-Islami, le parti de Burahnuddin Rabbani, d’autres composantes de l’Alliance тощо). Такий добір лексичних засобів визначається політичною тематикою тексту.

Основними складниками комунікативної ситуації, на підґрунті якої виникають тексти інтерв’ю в сучасній французькій пресі, є адресант інформації (автор), адресат, код і канал комунікації.

Під час усного опитування методом інтерв’ю суб’єктом мовлення є журналіст-інтерв’юер, він ставить запитання, спрямовує інтерв’ю. У відповідях на запитання суб’єктом мовлення є респондент. Журналіст та респондент колегіально формують текст інтерв’ю (Б.С.Кандинський), реалізують комунікативні наміри та прагматичні настанови один відносно одного та відносно читача. Отже, в інтерв’ю журналіст і респондент є колективними авторами, які мовленнєво взаємодіють та адресують текст читачеві (К.Байльон, К.Міне). Журналіст додає до діалогу інтерв’ю текстооформлюючі елементи, надає тексту гібридного характеру (Г.П.Апалат). Текст інтерв’ю в пресі сполучає риси оригінального мовлення журналіста та переданого ним тексту респондента (І.М.Колегаєва, Ж.Мьошлер, А.Ребуль). Складність комунікативної ситуації в текстах інтерв’ю полягає у подвійному характері подання інформації (К.Кербрат-Ореккіоні). Зовнішній рівень висвітлює відносини автор – читач, внутрішній – журналіст-інтерв’юер – респондент. Подання текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі пов’язане з дотримуванням авторами певної комунікативної стратегії й тактики з метою реалізації їх комунікативного наміру та прагматичної настанови (А.Троньон),
а також мовленнєвого контракту, який складається з контракту достовірності та контракту серйозності (терміни П.Шародо). Перший із них зумовлює об’єктивність та точність мовленнєвого опису події, інший – необхідність доступності інформації масовому читачу. Соціальна та мовленнєва поведінка журналіста підпорядковується Хартії журналіста та Мюнхенській хартії. Їх головними вимогами є об’єктивність журналіста у висвітленні подій, відсутність суб’єктивності в тексті. Журналіст-інтерв’юер та респондент виконують індивідуальні соціальні та мовленнєві ролі (П.Шародо).

Гіпотетичний адресат текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі представлений реальним ідеальним масовим читачем (Н.Д.Арутюнова). Наприклад, журнали Le Magazine Littйraire та Connaissance des arts розраховані переважно на читача, підготовленого та зацікавленого щодо відповідних сфер інтерв’ю – літератури й мистецтва. Соціально-типологічні та психолого-особистісні риси адресата (О.П.Воробйова) зумовлюють обраний спосіб реалізації авторами комунікативного наміру та прагматичної настанови. Загальними соціально-типологічними ознаками реального адресата текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі є його колективний характер, володіння французькою мовою та можлива наявність у нього французького громадянства.

Потенційний оказіональний читач (К.Кербрат-Ореккіоні) складає категорію додаткового адресата (О.П.Воробйова), який не відповідає його гіпотетичному, ідеальному образу (наприклад, у політичному інтерв’ю – дитяча аудиторія). Ступінь сприйняття інтерв’ю адресатом залежить від наявності у текстах ознак, які є допоміжними або, навпаки, заважають сприйняттю тексту (відповідно рецептивних та резистивних, за термінологією В.В.Богданова).

В інтерв’ю за відсутністю можливості прямого застосування невербальних та паравербальних інформаційних сигналів (у термінології Т.Г.Грушевицької та О.П.Садохіна) кодом мовної, немовної та парамовної інформації є графічні мовні та немовні візуальні засоби. Інформація текстів надається адресатові через єдиний можливий візуальний канал комунікації. Наприклад, графічні мовні засоби вживаються для передачі немовного елемента – сенсорики (для констатації факту сміху використано слово rires у дужках): – Oui (rires). Bon, il y a des raisons […] (Le Magazine Littйraire 01.2003). Перевагою друкованих засобів є можливість адресата-читача у разі необхідності повернутися до вираженого візуальними знаками тексту інтерв’ю (Г.Б.Козловська, А.З.Москаленко).

Прагматичний аспект інтерв’ю в пресі формується комунікативним наміром, прагматичною настановою, контекстом та пресупозицією.

Комунікативний спонукальний намір журналіста полягає у стимулюванні респондента до відповіді в усному інтерв’ю, він зберігається в діалогічній частині відповідного надрукованого тексту. Інформативний комунікативний намір журналіста реалізується в частині інтерв’ю, створеній ним. Комунікативний намір респондента є переважно інформативним. Прагматична настанова журналіста й респондента полягає у впливі на масового адресата через представлений текст та в спонуканні його до висновків, учинків тощо шляхом інформації тексту.

Текстам інтерв’ю в сучасній французькій пресі властиві два види контекста. Мовленнєвий контекст інтерв’ю поєднаний з їх комунікативною ситуацією,
її складниками, предметним та подійовим підґрунтям тексту. У текстах інтерв’ю предметно-подійовий аспект ситуації (К.А.Долінін) переважно сполучається з загальною соціальною, політичною, історичною, культурною ситуацією. Контекст має вказівку на денотати предмета інтерв’ю, часу та місця події, стилістичний зміст мовних засобів (К.Байльон, К.Міне). Дейксис тексту інтерв’ю ґрунтується на одному чи кількох часових періодах (минулого, теперішнього, майбутнього) залежно від комунікативного наміру авторів та реального часу події. Часові і просторові відносини у текстах інтерв’ю поєднані з об’єктивними (загальновідомими) та суб’єктивними чинниками.

Пресупозиція є комунікативним контекстом, пов’язаним із характеристиками комунікантів і мовленнєвим контекстом. Пресупозиція передбачає, що текст, поданий під рубрикою “інтерв’ю”, за ознаками відповідає жанру інтерв’ю преси (І.Р.Гальперін). Пресупозиція текстів інтерв’ю створюється фоновими знаннями авторів у галузі мови і реальних обставин ситуації інтерв’ю (В.Г.Гак). Поняття пресупозиції поєднує експліцитні й імпліцитні складники смислу тексту. Імплікатури (імпліцитні пресупозиції) є засобом реалізації комунікативного наміру авторів та подання додаткової інформації (М.В.Нікітін). Конвенціональні імплікатури (Ж.Мьошлер, А.Ребуль) пов’язані з умовностями комунікації відповідно до закону мовленнєвого контракту, максим П.Грайса, Хартії журналіста та Мюнхенської хартії. Головною тезою перелічених законів є об’єктивність, правдивість, пресупозиційна вірогідність інформації журналіста і респондента. Неконвенціональні мовні імплікатури є допоміжними у створенні доброзичливої, позитивної модальності інтерв’ю на рівні мовлення та лаконізації комунікації (Ж.Мьошлер, А.Ребуль). Неконвенціональні немовні імплікатури пов’язані з дотримуванням законів спілкування немовленнєвого рівня (соціальних, морально-естетичних, психологічних тощо), створенням позитивної модальності спілкування немовними засобами, відносин взаємоповаги між авторами, соціально зумовленого негативного ставлення до появи певних слів у засобах масової інформації тощо.

Розділ 2. “Структурні особливості текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі”. Особливістю взаємодії між авторами текстів інтерв’ю є чіткий розподіл їхніх мовленнєвих ролей. Журналіст має ставити запитання, його респондент – відповідати на них. Журналіст та респондент упливають один на одного через реалізовані репліки, немовні знаки. В текстах інтерв’ю ознаками взаємодії є мовна диференціація: адресант інформації асоціюється із займенником я (je) або ми (nous), адресат – із займенниками ти (tu) та ви (vous); підпорядкованість правилам внутрішнього розвитку тексту та зв’язок із контекстом інтерв’ю. Стереотипи мовлення та відносин між учасниками комунікативної ситуації (К.Олівьє) пов’язані з дотриманням соціальних норм поведінки, максим П.Грайса тощо. Розподіл ролей адресант – адресат в інтерв’ю зумовлений “ігровим принципом мовлення” (термін Н.Д.Арутюнової).

Комунікативно-прагматична модель текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі представлена кількома комунікативними блоками (далі КБ)
(у термінології О.М.Мороховського та О.П.Воробйової): КБ-рубрикою (82,98% текстів), КБ-заголовним комплексом, послідовністю діалогічних КБ, КБ-посиланням на інтерв’юера (94,21%), допоміжними мовними, візуальними та змішаними КБ (78,07%). КБ-заголовний комплекс та діалогічні КБ притаманні усім газетним та журнальним текстам інтерв’ю, добір складників КБ-заголовного комплексу та кількість діалогічних КБ є індивідуальними для кожного тексту інтерв’ю. Кожен КБ є комунікативно завершеним і має функціональне навантаження, виконання якого сприяє реалізації прагматичної настанови авторів тексту.

Рубрика передує іншим КБ і виконує функцію орієнтира та акцентування уваги, вона представлена передусім називними реченнями (AUJOURD’HUI, CULTURE, ENTREPRISES, FRANCE, HORIZONS-HISTOIRE, INTERNATIONAL, PORTRAITS, SOCIЙTЙ тощо у газеті Le Monde). Відсутність крапки в кінці рубрики підкреслює, що КБ-рубрика є початковим компонентом відповідного тексту інтерв’ю.

Заголовний комплекс може містити максимально чотири складники, розташовані послідовно: надзаголовок (63,16% текстів), заголовок (97,37%), підзаголовок (60%) та зачин (74,04%). Складники КБ-заголовного комплексу виконують окремі функції у межах реалізації загального комунікативного інформативного наміру (А.М.Коваленко, Л.А.Ноздріна) та прагматичної настанови – повідомити читачеві інформацію, необхідну для сприйняття подальшого тексту інтерв’ю. Залежно від комунікативного наміру та прагматичної настанови потенційно можливим є вживання у КБ-заголовному комплексі односкладних називних, дієслівних, еліптичних, двоскладних, складних речень.

Основний обсяг та зміст текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі складають діалогічні КБ, які відображають усні інтерв’ю.

У текстах інтерв’ю представлені три основних типи діалогічної мовленнєвої взаємодії (К.Кербрат-Ореккіоні) – власне взаємодія, послідовність та єдність. Кожний діалогічний КБ текстів інтерв’ю є інформативною єдністю (йchange, за К.Кербрат-Ореккіоні), що складається з мовленнєвих реплік інтерв’юера та респондента. Діалогічні КБ у сполученні з іншими найближчими діалогічними КБ складають тематичні послідовності.

Поняття взаємодії як текстової єдності відповідає сукупності тематичних послідовностей діалогічних текстотвірних КБ, створених авторами. Репліка (іntervention, за К.Кербрат-Ореккіоні) є функціональною одиницею інформативної єдності, внеском у процес взаємно зорієнтованої комунікації. Внутрішня організація реплік передбачає реалізацію доречних у даній ситуації мовленнєвих актів (далі МА), які подаються у вигляді речень, абзаців, їх комплексів тощо та виконують окрему прагматичну роль у КБ текстів інтерв’ю. Послідовність може складатися з однієї або більшої кількості інформативних єдностей. Типовий розвиток мовленнєвої взаємодії містить кілька тематичних послідовностей.

Ознаками діалогічних КБ текстів інтерв’ю є зв’язок реплік-запитань з репліками-відповідями, який реалізується через:

1) відносини уточнення (ретроспективний зв’язок) відповідей:

–         Il a йcrit des piиces pour la tйlйvision. Est-ce qu’il la regardait?

–   Trиs peu […]. Il avait beaucoup d’admiration pour un certain type de jeu […].

–   Il la regardait trиs peu, mais il n’avait pas de dйnйgation du mйdium en lui-mкme.

–   Il n’avait de dйnйgation de rien […] (Le Magazine Littйraire 01.1999);

2) сегментацію реплік інтерв’юера:

Quel jugement portez-vous sur le comportement des pays europйens dans la crise?

Nous avons assistй а deux phйnomиnes contradictoires. D’abord, l’identification des citoyens europйens а leur nation. Ils se sont tou йs vers Tony Blair en Angleterre, Gerhard Schrцder en Allemagne ou Jacques Chirac et Lionel Jospin en France, et pas vers Romano Prodi, Javier Solana ou Nicole Fontaine […]

Et l’Alliance atlantique dans tout cela? (Le Figaro 22.11.2001);

3) репліки інтерв’юера, що підтримують респондента:

Quel est le fil rouge entre la prostitution, le cancer, les greffes d’organes et la vie aprиs l’incarcйration?

Les femmes, indйniablement. Je suis fascinйe par elles et, surtout, par la faзon dont elles traversent les йpreuves. J’aime les йcouter, les йcouter toujours et longtemps, pour mettre leur coeur en confiance et leurs йmotions а jour.

Pourquoi ce sujet?

Patrick de Carolis m’a demandй une idйe de reportage, je lui ai soumis celle-ci […].

C’est donc un documentaire engagй? (Le Figaro 31.10.2001);

4) відносини конкретизації попередніх реплік респондента:

– Quelles sont vos sources d’inspiration?

– La seule que nous avons tous: la tкte que nous transportons sur les йpaules, avec ce qu’elle contient […].

– Quels sont les йcrivains qui vous ont nourri? On pense а Joyce, pour la construction du Dieu manchot […] (Le Magazine Littйraire 03.2000);

5) полемічні репліки:

Beloved, c’est un portrait sur l’esclavage, une tragйdie personnelle sur un infanticide, ou une histoire de fantфmes? (Рremiиre 05.1999);

6) відносини узагальнення:

– Сe livre vous a permis de passer а une chose, d’кtre quelqu’un d’autre?

– Pas vraiment, je n’ai jamais eu la sensation qu’un livre pouvait rйsoudre les problиmes […]. Les йcrivains ne sont pas des scientifiques qui rйsolvent des йquations […] (Le Magazine Littйraire 09.1998).

Відсутність ретроспективного та проспективного зв’язку між інформативними єдностями реплік є ознакою зміни тематичної послідовності тексту інтерв’ю.

У діалогічних КБ інтерв’юери вживають МА кількох типів. Першу групу складають питальні МА з нерозповідною синтаксичною організацією та питально-спонукальною прагматичною настановою. До цієї групи належать загальні, спеціальні, суб’єктивовані, модалізовані та спонукальні питальні МА. Загальні питальні МА вимагають відповіді так, ні, згоден, не згоден тощо (Г.В.Свіщев); сприяють реалізації інформативного комунікативного наміру та спонукальної прагматичної настанови:

– Aliette Armel. Entretenez-vous une relation particuliиre avec l’oeuvre de Flaubert? Cet auteur a-t-il jouй un rфle dans votre conception du style, du mйtier d’йcrivain?

– Claude Simon. Non (Le Magazine Littйraire 09.2001).

Спеціальні питальні МА передбачають вузьку за комунікативною та тематичною спрямованістю, але більшу за обсягом відповідь (де, коли, навіщо, хто, чому, як тощо):

LE FIGARO. – Comment dйfiniriez-vous le rocardisme?

Marc SADOUN. – Il est difficile de parler dи rocardisme. C’est un courant infiniment plus large que celui qu’il rassemble sous son nom, mais que l’on peut caractйriser par l’association de trois йlйments: le rйalisme, la mode itй et l’utopie […] (Le Figaro 20-21.11.1999).

Суб’єктивовані питальні МА містять вказівку на суб’єкт або джерело очікуваної відповіді-реакції (на респондента, установу, певних осіб тощо):

Ce n’est quand mкme normal de compter cinq forfaits alors que l’йquipe de France n’a pas encore jouй!

Pour quelles raisons selon vous?

C’est dы а beaucoup de facteurs. On joue beaucoup de matchs. Il y a aussi un problиme de prйparation physique […] (Le Figaro 10-11.11.2001).

Модалізовані питальні МА (Д.Люззаті) крім запита інформації містять посилання на ступінь вірогідності факту, об’єктивність відповіді:

Peut-on dire aujourd’hui que Barthes a engendrй des disciples? (Le Magazine Littйraire 12.2002).

Окремий вид МА журналіста-інтерв’юера складають спонукальні МА (директиви), які мають перлокутивний ефект, стисло реалізують спонукальний та інформативний комунікативний намір журналіста-інтерв’юера:

Soyons plus directs: si vous n’кtes pas champions de France le 4 juin prochain, vous aurez manquй votre saison…

Nous aurons manquй la saison si nous ne sommes pas qualifiйs en Ligue des champions […].

Prйcisez votre pensйe… (Le Figaro 01-02.02.2003).

Другу групу МА журналіста-інтерв’юера представляють формально питальні МА (В.Д.Дєвкін), які містять водночас запит та подання інформації (К.Кербрат-Ореккіоні). Використання оповідних МА інтерв’юером пояснюється об’єктивною передачею усних інтерв’ю у відповідних текстах преси зі збереженням їх спонтанності, інтерперсональної модальності. Слід розрізнювати оповідні та стверджувальні МА (декларативи та асертиви відповідно), що вживаються як формально питальні МА. Різниця між першими та другими полягає в тому, що оповідний МА передбачає реакцію – подання інформації:

– Dans sa rйponse, M.Jospin a parlй de “vingt ans”. Tout le monde a lu: Mairie de Paris…

– Ceux qui l’ont lu, en tout cas, ont envoyй un accusй de rйception. C’est tout ce que je peux dire. Cela aurait pu s’arrкter lа […] (Le Monde 09.11.1999).

Стверджувальний МА містить інформацію, яка зумовлює достатність реакції згоди або незгоди:

CdA Avec Giacinto Di Pietrantonio, vous m’apparaissez comme deux enfants qui rкviez du plus beau jouet du monde. La diffйrence avec la plupart des enfants, c’est que vous avez pu rйaliser ce rкve.

JH C’est vrai. Nous sommes des enfants (Connaissance des arts 05.2000).

Уживання кількох МА різних типів у репліці інтерв’юера сприяє максимальній реалізації інформативного комунікативного наміру журналіста.

Частина діалогічних КБ, створена респондентом (його репліки-відповіді),
є переважно автоцентричним текстом, тобто зумовленим особистісними рисами респондента (C.Пекарек). Тематична та комунікативна спрямованість тексту респондента залежить переважно від МА журналіста-інтерв’юера. В офіційному та напівофіційному інтерв’ю відповіді респондента набувають характеристик соціоцентричності, оскільки він інформує від імені певної установи, організації тощо (К.Ілай).

Загальним комунікативним наміром КБ-посилання на інтерв’юера є інформування читача з питання, хто провів та передав інтерв’ю. Прагматична настанова цього КБ полягає у спонуканні читача до висновків про особу інтерв’юера, достовірність інформації тощо. Імплікатури, виведені з посилання, свідчать про обмежену відповідальність інтерв’юера за текст. Стандартизована структурна організація КБ (Propos recueillis par + ім’я журналіста-інтерв’юера) може бути розширеною за рахунок дейктичних елементів, іншої додаткової інформації:

Propos recueillis а Strasbourg par Pierre Bocev (Le Figaro 30.10.2001);

Propos recueillis par notre envoyй spйcial Vincent Hugeux (L’Express 08.01.1998).

Відсутність КБ-посилання пояснюється комунікативною вичерпністю інших КБ тексту інтерв’ю.

Факультативні КБ представляють інтерв’ю як гібридні, креолізовані (О.Є.Анісімова) гетерогенні мегатексти (І.М.Колегаєва) або полікодові повідомлення вторинної комунікативної природи (Н.В.Степанюк). Допоміжні мовні КБ є переважно вторинними заголовками, візуальні КБ – засобами інфографії (термін В.О.Карпенко), тобто фотографіями, схемами та графіками, малюнками, мапами, карикатурами. Змішані допоміжні блоки поєднують використання засобів інфографії та мови.

До використання факультативних блоків автори запобігають передусім у журналах – Connaissance des arts, Le Magazine Littйraire, Le Nouvel Observateur, L’Express, Premiиre – з метою забезпечення розважальної функції видань (94,74% текстів). Змішані КБ (у термінології Н.В.Степанюк – полікодові повідомлення) мають більший прагматичний ефект, оскільки в них кодування інформації стосовно одного денотата відбувається на вербальному та невербальному рівнях.

Розділ 3. “Стилістичні засоби текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі”. Добір стилістичних засобів у текстах інтерв’ю здійснюється відповідно до загальних ознак публіцистичного стилю – стандарту та експресії. Використання стилістичних засобів різних рівнів сприяє виокремленню найбільш вагомих фактів та подій, відображених у текстах інтерв’ю, є чинником реалізації комунікативного наміру та прагматичної настанови авторів.

Лексико-стилістичні засоби (терміни, запозичення, історизми, неологізми, абревіатури, топоніми) є складниками успішної реалізації комунікативного наміру та прагматичної настанови авторів текстів інтерв’ю. Стилістично нейтральні лексичні засоби представляють стандартизований словник текстів інтерв’ю в пресі та мають денотатом соціально важливі реалії. Експресивні лексичні засоби створюють у текстах позитивний або негативний експресивний ефект.

Лексичні засоби, що використовуються у текстах інтерв’ю в сучасній французькій пресі, відносяться переважно до загальновживаної лексики французької мови, оскільки тексти цього жанру розраховані на масового адресата-читача, а тому мають відповідати здатностям максимально можливої кількості потенційних адресатів сприймати інформацію.

Загальними морфолого-стилістичними засобами в текстах інтерв’ю є вживання неозначеного артикля для вираження проспективного спрямування тексту, означеного артикля – для ретроспективної відсилки; стилістично зумовлене вживання (невживання) артикля, використання особових займенників je, nous de modestie для називання суб’єкта мовлення, vous – для ввічливого називання респондента. Наголошений займенник lui використовується для лаконізації тексту: Lui est un enfant de Giscard (Le Nouvel Obserateur
07-13.05.1998); вказівні займенники – з метою акцентувати увагу на ретроспективному зв’язку у тексті, стилістично занижена форма займенника за – для інтимізації спілкування, неозначений займенник on – для узагальнення ситуації або позиції автора.

Комунікативно та прагматично ефективними морфолого-стилістичними засобами є також уживання іменників у нехарактерних для них категоріальних формах (наприклад, у множині замість однини): un des ciments du Festival
(Le Nouvel Observateur 02-06.07.1998), des docteurs Knock du libйralisme (Le Nouvel Observateur 30.04-06.05.1998); прикметників з метою надання мовленню експресивності: Cela a йtй une expйrience traumatisante mais aussi trиs instructive
(Le Figaro littйraire 18.04.2002). Прислівники відіграють роль просторових, часових орієнтирів тощо: La connaissance fragmentaire d’un auteur suscite toujours des simplifications et des reconstructions abstraites. Dans le cas de Leibniz, on s’est longtemps accomodй de l’idйe qu’il йtait par excellence le philosophe d’un systиme, mais comme il ne l’a jamais exposй intйgralement (Le Magazine Littйraire 01.2003); модальних часток: Dйjа, la salle modulaire de la Bastille a sautй (Le Nouvel Observateur 02-06.06.1998). Стилістично зумовленим є вживання у текстах інтерв’ю різних часових форм та способів дієслів.

Залежно від комунікативного наміру та прагматичної настанови авторів синтаксико-стилістичні засоби сприяють стислості або розгорнутості текстів інтерв’ю, відображають емоційність і незв’язність синтаксису відповідних усних інтерв’ю, зв’язність і розгорнутість синтаксичних конструкцій передусім аналітичних текстів інтерв’ю.

Поширеними синтактико-стилістичними засобами реалізації експресивності текстів інтерв’ю є повтор, модально-емоційні речення, синтаксичні конструкції з різними видами підрядного та сурядного зв’язку, незв’язні синтаксичні конструкції, питальні конструкції без інверсії, вставні речення, відокремлення членів речення тощо. Виокремлювальні звороти, еліптичні та називні речення, слова-речення, які є короткою стверджувальною або заперечною відповіддю респондента (Oui. Non.), зв’язні синтаксичні конструкції в аналітичних інтерв’ю, перерахування, безособові речення, прикладки, пряма та непряма мова є типовими, зумовленими стандартом, синтактико-стилістичними засобами текстів інтерв’ю в пресі.

Добір традиційних стилістичних фігур французької мови (традиційної метафори, метонімії, традиційної перифрази, алюзії, оксюморона, повтора, синтаксичного паралелізму, риторичних запитань тощо) є стандартизованим (типовим) у текстах інтерв’ю. Використання авторської метафори, розгорнутої метафори, образного порівняння, персоніфікації, іронії, гіперболи, літоти, градації, антитези, конвергенції здійснюється відповідно до експресивності текстів цього жанру преси.

Важлива комунікативна роль графічних засобів текстів інтерв’ю в
сучасній французькій пресі пояснюється тим, що властиві усному спонтанному мовленню та усним інтерв’ю інтонація, жести, зовнішній вигляд, присутність комуніканта тощо відсутні у друкованих текстах інтерв’ю. Натомість графічні засоби надають можливість передати вичерпну візуальну інформацію, яка міститься в інтерв’ю.

Основними графічними засобами текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі є особливості вживання шрифтів, додаткове графічне оформлення (геометричні фігури, малюнки тощо), стилістичне вживання знаків пунктуації; графіко-фонетичні засоби (графони). Ефективність текстів інтерв’ю може досягатися шляхом конвергенції двох або більшої кількості стилістичних засобів однієї або різної природи.

Вживання графічних засобів сприяє виокремленню змістового аспекту складників текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі. Наприклад, КБ-рубрика та заголовок традиційно контрастні відносно основного тексту, репліки інтерв’юера та респондента виокремлюються графічними засобами.

ВИСНОВКИ

Інтерв’ю в пресі належать до писемних (друкованих) текстів. У сучасній французькій пресі подання жанру текстів з питально-відповідною організацією (анкети, бесіди, інтерв’ю, опитування тощо) залежить від журналіста та особливостей видання. Використання в інтерв’ю стилістичних засобів зумовлене їх доречністю і відповідністю темі текстів.

Тексти інтерв’ю в сучасній французькій пресі подаються колективними авторами – журналістом-інтерв’юером та респондентом. Вони мовленнєво взаємодіють та дотримуються законів мовлення, типових для засобів масової комунікації (певної комунікативної стратегії й тактики, мовленнєвого контракта та його складників – контракта достовірності та контракта серйозності, Хартії журналіста та Мюнхенської хартії), які зумовлюють достовірну та доступну передачу інформації читачеві. Адресатом текстів є масовий реальний та потенційний читач, близький до адресата, якого уявляють автори. Додатковий адресат представлений потенційним оказіональним читачем, на якого автори не орієнтуються спеціально. Кодом інформації текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі є графічні мовні та візуальні засоби. Тексти інтерв’ю передаються адресатові через візуальний канал комунікації.

Комунікативний спонукальний намір журналіста полягає у стимулюванні респондента до відповіді, інформативний – у наданні створеної журналістом частини тексту інтерв’ю у пресі. Комунікативний інформативний намір респондента реалізується чарез надання відповідей. Прагматична настанова колективних авторів інтерв’ю полягає в тому, щоб викликати у читача певну реакцію на текст.

Мовленнєвий контекст інтерв’ю залежить від комунікативної ситуації, яка зумовлює створення текстів. Дейктичні чинники обираються залежно від комунікативного наміру авторів тексту та реального часу описуваної події. Пресупозиція є комунікативним контекстом інтерв’ю в сучасній французькій пресі, поєднаним з їх мовленнєвим контекстом. Імпліцитні пресупозиції (імплікатури) – конвенціональні, неконвенціональні мовні та немовні – слугують засобом надання додаткової інформації.

Складники інтерв’ю в сучасній французькій пресі – комунікативний блок-рубрика, комунікативний блок-заголовний комплекс, діалогічні комунікативні блоки, комунікативний блок-посилання на інтерв’юера, допоміжні мовні, візуальні та змішані комунікативні блоки – виконують функції, які сприяють реалізації комунікативних намірів і прагматичних настанов авторів текстів. Інтерв’юер та респондент утворюють діалогічні комунікативні блоки, які формують інформативні єдності та тематичні послідовності, взаємопов’язані різними видами відносин. Комунікативно-прагматична спрямованість текстів визначає вживання інтерв’юером питальних мовленнєвих актів з нерозповідною синтаксичною организацією (загальних, спеціальних, суб’єктивованих, модалізованих і спонукальних), формально питальних оповідних та стверджувальних мовленнєвих актів. Текст респондента є переважно автоцентричним.

У текстах інтерв’ю в сучасній французькій пресі лексико-стилістичні, морфолого-стилістичні, синтактико-стилістичні, графічні засоби, стилістичні фігури вживаються відповідно до ознак публіцистичного стилю – стандарту й експресії, а також оцінного комплексу та мовної економії. Добір стилістичних засобів залежить від комунікативних намірів і прагматичних настанов інтерв’юера та респондента, теми інтерв’ю.

Дисертаційна робота є першою спробою комплексного дослідження комунікативних і прагматичних характеристик текстів інтерв’ю в сучасній французькій пресі. Перспективним, на наш погляд, є дослідження прагматичного аспекту текстів інтерв’ю на матеріалі кількох мов, а також вивчення комунікативно-прагматичного потенціалу вживання у текстах інтерв’ю в сучасній французькій пресі засобів, запозичених з інших жанрів та стилів.