СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ БЕЗПЕКОЮ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводиться апробація результатів і публікації.

Розділ 1. «Безпека дорожнього руху як об’єкт адміністративно-деліктної правоохорони», який містить три підрозділи, присвячено загальнотеоретичним питанням становлення та розвитку інституту «забезпечення БДР», дослідженню історіографії, методології, а також правових засад та принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР.

У підрозділі 1.1. «Історія виникнення та розвитку інституту «забезпечення БДР» у правовій доктрині та законодавстві» аналізуються історичні етапи формування інституту «забезпечення БДР». Звертається увага на те, що необхідність у законодавчій регламентації порядку руху по дорогах виникла ще в період розвитку гужового транспорту. У Російській імперії, в тому числі й на українських землях, в XVII-XVIII ст., так само як і в інших країнах світу, видавалися спеціальні правила та приписи з цього питання. В радянський період Декрет РНК РСФСР від 10 червня 1920 р. «Про пересування авто містом Москва та її околицями (правила)» став першим нормативним документом, безпосередньо присвяченим безпеці автодорожнього руху.

Перші єдині для всієї країни «Правила руху по вулицях міст, населених пунктів та шляхів СРСР» були введені в 1961 р. Вони базувались на Міжнародній Конвенції 1949 р., яка вперше була спільно підписана кількома європейськими країнами. Згодом, після деякої переробки, ці Правила були перезатверждені в 1965 р. та діяли до 01 січня 1973 р., коли їх замінили ПДР, що ґрунтувалися на Міжнародній Конвенції 1968 р. та відповідних Європейських угодах.

Після здобуття Україною незалежності виходять в світ перші національні «Правила дорожнього руху», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1994 р. № 1094. За ініціативою Головного Управління ДАІ МВС України була розроблена нова редакція ПДР, яка ухвалена Постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 р.№ 1306 та діє вже з 01 січня 2002 р.

Діяльність судів як органів адміністративно-деліктної юрисдикції тривалий час обмежувалася розглядом справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких могло бути накладено адміністративне стягнення у вигляді виправних робіт або адміністративного арешту. 05 квітня 2001 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху», яким змінено підвідомчість справ про адміністративні правопорушення на транспорті, передбачені ст.ст. 121, 122, 122, 122-1, 122-2, 123, 124, 130, 132 КУпАП. Ці справи замість міліції стали розглядатися судами.

У підрозділі 1.2. «Історіографія та методологія дослідження судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» на підставі вивчення різноманітних наукових, навчальних, публіцистичних джерел різних історичних періодів формулюється висновок про відсутність у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині комплексних монографічних робіт з відповідної проблематики. В основному в працях вчених-адміністративістів розглядались питання судового розгляду справ про адміністративні правопорушення (О.О. Беликов, С.С. Гнатюк, С.О. Короєд, О.І. Миколенко, Н. С. Погорєлова та ін.). Також окремі питання судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, розглядалися в контексті дослідження адміністративно-деліктного процесу, адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення БДР (В.К. Колпаков, В.В. Гордєєв, Т.О. Гуржій, В.В. Доненко, І.М. Сопілко, О.К. Черновський та ін.).

У роботі умовно виділяються три періоди в історіографії дослідження судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР. Перший – радянський період, до проголошення незалежності Україною у 1991 р. (праці І.Ф. Бартикова, Д.М. Бахраха, П.С. Дагеля, Т.М. Добровольської, П.Ф. Єлісейкіна, О.С. Павлової, В.В. Шубіна), що характеризувався становленням науки адміністративного права, формуванням теоретичних засад судового розгляду справ про адміністративні правопорушення; другий – період державотворення незалежної України до внесення зазначених змін до КУпАП у 2001 р. (праці О.В. Бачуна, Ю.А. Ведернікова, Р.А. Калюжного, В.Г. Перепелюка, О.В. Терещука, В.К. Шкарупи); третій період – з 2001 р. по теперішній час, що характеризується активним реформуванням адміністративно-деліктного законодавства та судової системи (праці І.П. Голосніченка, Т.О. Гуржія, В.В. Доненка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, С.О. Короєда, О.В. Кузьменко, О. І. Миколенка).

Підрозділ 1.3. «Правові засади та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» присвячений характеристиці основних нормативно-правових актів, які регулюють питання забезпечення БДР, провадження в справах про адміністративні правопорушення та судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР.

Визначено, що до правових засад провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, належать Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення; закони України: «Про судоустрій і статус суддів», «Про судовий збір», «Про доступ до судових рішень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» тощо; підзаконні нормативно-правові акти: «Правила дорожнього руху», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України, накази МВС України тощо. Важливе значення у сфері правової регламентації судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, мають постанови Пленуму Верховного Суду України.

За проектом Кодексу України про адміністративні проступки від 26 травня 2004 р. № 5558 розгляд справ про адміністративні проступки здійснюється лише судом. А за проектом Кодексу України про адміністративні проступки Центру політико-правових реформ адміністративні проступки повинні бути підвідомчі лише органам виконавчої влади, виконавчим органам місцевого самоврядування, тобто адміністративним органам. Найбільш раціональним вбачається віднесення до юрисдикції суду тільки тих адміністративних правопорушень, які завдають значної суспільної шкоди.

Аналізуючи існуючі доктринальні положення, дисертант підтримує думку про те, що судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення за своєю правовою природою є адміністративно-юрисдикційною діяльністю судів, яку, як основну стадію провадження в справах про адміністративні правопорушення, можна охарактеризувати як судове адміністративно-деліктне провадження (адміністративно-деліктне судочинство), що є формою реалізації адміністративно-деліктних повноважень судів під час здійснення ними правосуддя в цих справах та формою вирішення адміністративно-конфліктної ситуації, яка виникла внаслідок вчинення адміністративного правопорушення або ж необґрунтованого складення протоколу про його вчинення щодо невинної особи і розв’язати (вирішити) яку покликаний саме суд, який розглядатиме цю справу.

Розділ 2. «Адміністративні правопорушення у сфері забезпечення БДР як предмет судового розгляду» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці складів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення БДР, дослідженню особливостей провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, та визначенню проблем судового розгляду справ вказаної категорії.

У підрозділі 2.1. «Характеристика складів адміністративних правопорушень у сфері забезпечення БДР, що є предметом судового розгляду» досліджується доцільність віднесення до юрисдикції суду адміністративних правопорушень, пов’язаних із БДР, зазначених у ст. 221 КУпАП. Зокрема, обґрунтовується недоцільність віднесення до юрисдикції суду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 122, 122-5, 127,
127-1 КУпАП. Зазначається, що ст. 124 КУпАП з метою розвантаження судів потребує суттєвих змін у вигляді поділу на дві частини, з яких тільки друга, із відповідними кваліфікуючими ознаками, буде відноситись до юрисдикції суду. Також пропонується виключити із санкції ч. 1 ст. 139 КУпАП альтеративне стягнення у вигляді громадських робіт, що дозволить віднести її до юрисдикції органів внутрішніх справ чи іншого адміністративного органу.

Натомість, враховуючи ступінь суспільної шкідливості, запропоновано доповнити ст. 221 КУпАП низкою статей, що передбачають відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення БДР, і які доцільно віднести до юрисдикції суду. Так, справедливим і логічним буде віднесення до юрисдикції суду ч. 3 ст. 126 КУпАП «Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами» та ст. 129 КУпАП «Допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або осіб, які не мають права керування транспортним засобом». Адже вказані адміністративні правопорушення мають не менший ступінь суспільної шкідливості, ніж правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

У підрозділі 2.2. «Провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» зосереджується увага на засадах провадження в справах про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, виділяються його основні стадії та визначаються особливості.

Зазначається, що до суспільних відносин у сфері судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, належить і оскарження до суду дій та рішень підрозділів ДАІ МВС України. Зазначається, що ст. 171-2 КАС України (за якою рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає) суперечить ст. 55 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де зазначено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Формулюється висновок про те, що особливістю розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, є необхідність точного встановлення вини правопорушника за допомогою технічних засобів – засобів вимірювання швидкості руху, засобів фото- і відеофіксації.

У підрозділі 2.3. «Особливості та проблеми судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» досліджуються актуальні проблеми судового розгляду справ зазначеної категорії, а саме: часта неявка до суду учасників судового процесу; пропуск строків накладення адміністративного стягнення; відсутність правової регламентації судового слідства, підстав і порядку проведення експертизи; «зв’язаність» судді протоколом про адміністративне правопорушення; перевантаження судів справами про адміністративні правопорушення, пов’язаними із БДР, та справами щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України.

Встановлено, що особливістю розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, є необхідність точного встановлення вини правопорушника за допомогою технічних засобів – засобів вимірювання швидкості руху, засобів фото- і відеофіксації.

Виявлені особливості та проблеми дозволяють визначити оптимальні шляхи вдосконалення національного законодавства та юридичної практики у сфері судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР.

Розділ 3. «Шляхи удосконалення процедури судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, визначенню основних пріоритетів удосконалення процедури судового розгляду справ зазначеної категорії та удосконаленню чинного законодавства та юридичної практики в цій сфері.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, та шляхи його запозичення для України» підкреслено, що запозичення зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері та імплементація відповідних норм у національне законодавство України є одним із пріоритетних шляхів подальшого вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства та юридичної практики. При цьому варто зазначити, що сліпе запозичення зарубіжного досвіду створює часом законодавчі суперечності, призводить до виникнення прогалин у регулюванні того чи іншого виду правовідносин. Детально проаналізовано нормативні засади та порядок судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, в різних зарубіжних державах, зокрема: Королівстві Іспанія, Федеративній Республіці Німеччина, Австрійській Республіці, Швейцарській Конфедерації, Республіці Франція, Королівстві Нідерландів, Королівстві Данія, Республіці Італія, Республіці Польща, Латвійській Республіці, Республіці Литва, та визначені напрямки запозичення такого досвіду для України.

У підрозділі 3.2. «Основні пріоритети удосконалення процедури судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР» досліджується роль судового прецеденту в правовій системі України і зазначається, що в процесі судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, може використовуватися інститут усталеної судової практики.

Одним з основних пріоритетів удосконалення процедури судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, названо поширення і затвердження практики обов’язкового використання показань технічних приладів та засобів як доказів у справах про адміністративні правопорушення. Встановлення автоматизованої системи камер відеоспостереження за дотриманням ПДР на автошляхах України вбачається оптимальним засобом забезпечення належної доказової бази в процесі провадження у справах про адміністративні правопорушення. Збереження та систематизація відповідних відеофайлів та фотознімків у Єдиному реєстрі адміністративних правопорушень України дозволить ефективно використовувати їх як докази в процесі розгляду та перегляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР.

Окрему увагу приділено впровадженню в адміністративно-деліктне провадження дистанційного судочинства із використанням режиму відеоконференції, що дозволить подолати таку проблему, як неявка до суду учасників судового процесу, які мешкають в різних населених пунктах.

У підрозділі 3.3. «Удосконалення чинного законодавства та юридичної практики у сфері розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із забезпеченням БДР» відзначається, що реформаційні правотворчі процеси в адміністративно-деліктній сфері обов’язково повинні включати перегляд та формулювання оновлених доктринальних засад адміністративної відповідальності, процедури судового розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Важливим напрямком удосконалення національного законодавства та юридичної практики у сфері судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР, є уніфікація штрафів за порушення ПДР.

Звернено увагу на недоцільність застосування адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

За результатами проведеного дослідження сформульовані конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинних КУпАП та КАС України, які покликані значно підвищити ефективність судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов’язаних із БДР.