Суліменко О.О. Структура етнокультурного простору України: формування та взаємодія складових елементів

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження та охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми, визначено мету,  завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методи, подано характеристику теоретико-методологічних засад дисертації, її наукової новизни та з’ясовано питання щодо теоретичної та практичної значущості роботи.     

Перший розділ дисертації, „Теоретико-методологічні засади вивчення етнокультурного простору України” присвячено аналізу наукової літератури за темою дисертації, визначенню ступеня наукової розробленості проблеми, розробці визначення поняття “етнокультурний простір України”, визначенню його вимірів та співвідношення з іншими просторами.

В тексті розділу, перш за все,  визначені базові принципи, на які спирається дисертаційна робота, що викладені в працях соціологів-класиків - принцип функціоналізму Г. Спенсера та Е. Дюркгейма, колективістський підхід Н. Смелзера, еволюціоністські ідеї Дж. Леббока та Е.Тейлора, концепція культурного ренесансу Е. Сміта та ін. Аналізуються сучасні теоретичні концепції українських (Аза Л.О., Євтух В.Б., О.М. Майборода, А.П. Пономарьов, В.І. Наулко) та зарубіжних філософів, соціологів, соціальних психологів (Ю.В. Бромлей, Л.М. Дробіжева, С. В. Лур’є, А. Бамер, К. Бореві, Г. Бруннер, С. Янг), присвячені проблемам етнокультурного розвитку.

В даному розділі також подано визначення поняття “етнокультурний простір України”, визначено його основні виміри та співвідношення з економічним, політичним, правовим і соціальним просторами. В ньому зазначається, що “етнокультурний простір України” є поняттям, яке вводиться вперше і конкретизує зміст категорії простір щодо етнокультурного життя України. Оскільки зміст поняття відображає і фіксує тісний зв’язок, а подекуди і співпадання, географії розселення націй, народностей і географії поширення тієї чи іншої культури в межах України, то  в даному підрозділі було виділено три основних виміри етнокультурного простору України:

етнонаціональний, згідно з яким виявляється наявність або відсутність культур певних етнічних груп, їх розмаїття та унікальність;

територіальний, що дозволяє визначати розміщення осередків, тип розповсюдження та межі впливу цих культур;

соціокультурний, відповідно до якого розкривається співвідношення культури творення одного етносу та культури її сприйняття іншими.

Крім того, в тексті розділу підтверджується висновок про те, що формування етнокультурного простору України відбувається в єдності і взаємозв’язку з іншими просторами. Його розвиток у співвідношенні із соціальним простором сприяє корегуванню усталених комунікативних міжпоколінних зв’язків, реанімації звичаїв, традицій та норм спілкування й адаптації їх до сучасних умов, з врахуванням етнічної специфіки, виробленню нових ціннісних орієнтацій, способу життя. 

У другому розділі дисертації, „Структурування етнокультурного простору України” окреслюється структура етнокультурного простору України, подається характеристика основних структурних елементів етнокультурного простору та визначаються особливості структурування етнокультурного простору України та її регіонів.

В даному розділі етнічні спільноти України, які беруть участь у формуванні етнокультурного простору і вступають у міжкультурну взаємодію, охарактеризовано згідно з критеріями, що дозволяють визначити ступінь їх впливу на етнокультурні процеси. Основними критеріями в даному випадку виступають:

чисельність та ступінь компактності розселення певної етнічної спільноти на території України;

прагнення представників певної етнічної спільноти до збереження та розвитку самобутньої культури в межах України, як на регіональному так і на всеукраїнському рівнях;

історичний досвід розвитку культури певної етнічної спільноти на території України.

Аналіз етнічних спільнот України як структурних елементів етнокультурного простору, здійснений в даному підрозділі за допомогою наведених вище критеріїв, надав змогу визначити, що у процес формування етнокультурного простору України на сьогоднішній день включені як багаточисельні етнічні групи, так і малочисельні, а також етнокультурні спільноти, які не мають статусу меншин, проте відрізняються від більшості етнічно або традиційним способом життя. І хоча у співвідношенні чисельності кожної окремої етнічної спільноти із ступенем її активності у формуванні етнокультурного простору, що подається в розділі, прямопропорційної або оберненопропорційної залежності не спостерігається, все ж таки, ми маємо можливість простежити деяку особливість: як правило активність етнічних спільнот України зростає у тих регіонах, де проживає найбільша або ж найменша кількість їх представників. Тому, в даному розділі, подано висновок про те, що етнічні спільноти України як структурні елементи етнокультурного простору, водночас відтворюють механізми збереження і розвитку самобутніх культур.  

Надалі подано співвідношення етнонаціонального та етнокультурного просторів в загальноукраїнському й регіональному контекстах. На основі аналізу співвідношення визначено, що  структура етнокультурного простору України складається з підструктур, утворених етнокультурними просторами її регіонів, а етнонаціональний та етнокультурний простори України в цілому не є ідентичними, при тому, що в регіонах вони подекуди співпадають. Крім того, в даному підрозділі виявлено, що існує кілька типів структурного оформлення етнокультурних просторів регіонів України, і запропоновано  класифікації регіонів за їх етнонаціональним та етнокультурним складами.

В третьому розділі, „Функціонування етнокультурного простору України” увага зосереджується на функціональних можливостях етнокультурного простору України, процесах формування та взаємодії його структурних елементів, а також вибудовуються моделі етнокультурного простору України.

Поняття взаємодії структурних елементів етнокультурного простору України тісно пов’язано з поняттям міжетнічної взаємодії, і тому, в даному розділі, увага акцентується на таких її аспектах, як: міжетнічні контакти, міжетнічне спілкування, міжетнічні зв’язки, міжетнічні відносини, що розглядаються в культурному, а точніше мистецькому контексті. При цьому, спираючись на розуміння культури як бінарного феномену, що складається з культури творення і культури сприйняття, в даному підрозділі беруться до уваги усі компоненти останнього, як-то етнічна та культурна ідентифікація, етнічна самосвідомість, етнічні стереотипи тощо. Аналіз феномену мови не проводився, оскільки його достатньою мірою висвітлюють існуючі соціологічні, лінгвістичні та психолінгвістичні дослідження, так само, як і розгляд традиції, вірувань та звичаїв, які ми відносимо до етноконфесійного простору. Натомість, специфіка формування етнокультурного простору України та особливості взаємодії його структурних елементів визначаються за допомогою мистецьких виявів, зокрема в галузі архітектури, музики, образотворчого та театрального мистецтв, літератури та книгодруку, кінематографу та кулінарії. На основі аналізу соціологічних та мистецтвознавчих джерел визначається історичне підґрунтя формування етнокультурного простору України. Поряд з цим, за допомогою здійсненого контент-ананлізу  повідомлень ЗМІ, що висвітлюють етнокультурне життя столиці останніх років, виявляються особливості взаємодії структурних елементів етнокультурного простору України на сучасному етапі. В результаті стверджується, що до проголошення незалежності України (1991р) процес формування етнокультурного простору мав фрагментарний характер. В пізніший період у формування етнокультурного простору більш інтенсивно включились багаточисельні, а інколи і малочисельні етнічні спільноти, взаємодія яких, на сьогоднішній день, має інтегративний характер.

На завершення розділу подано критичний аналіз досвіду інших поліетнічних країн, зокрема США і Канади, у розробці моделей етнонаціонального і етнокультурного розвитку, а також вибудовано моделі етнокультурного простору України, у відповідності з особливостями його структури, специфікою формування і взаємодії складових елементів. На основі аналізу робиться висновок про те, що найбільш адекватними для України моделями етнокультурного простору в контексті етнополітичного менеджменту є модель етнокультурного плюралізму, багатокультурності, модель засвоєння іноетнічної культури (за Бенетом) та ліберальна модель функціонування етнокультурного простору.