СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА РОЛЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування правової держави є одним з основних завдань сучасного етапу розвитку України. Створення правової держави стає можливим лише на базі сталого правового порядку, забезпечення якого є важливим завданням правоохоронних органів.

Формування правової держави нерозривно пов’язано з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, юридична відповідальність в якій позбавляється лише карального характеру, тому важливим є її дослідження у позитивному і негативному аспектах на новій методологічній основі, а саме з позиції сучасних підходів до виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Актуальність вивчення юридичної відповідальності у ретроспективному і перспективному аспектах полягає у тому, що становлення правової держави пов’язане із сумлінним виконанням правових приписів усіма суб’єктами права (державою, її органами, її посадовими особами, організаціями, громадянами), оцінюванням ними своїх дій, виходячи з їх суспільної корисності чи небезпеки.

Серед усіх суб’єктів, відповідальних за охорону правопорядку у суспільстві, важливе місце належить правоохоронним органам, які попереджають, розкривають і своєчасно розслідують злочини, а все це безпосередньо пов’язане з юридичною відповідальністю.

Обмеження примусу, застосування його лише у виправданих і дозволених за законом випадках є загальною тенденцією розвитку права на шляху побудови правової держави на основі гуманістичної ідеї пріоритету прав людини. Виховання за допомогою виключно засобів примусу є недієвим способом впливу на людей, проте, збільшення кількості правопорушень часто провокується посиленням заходів державного примусу. Тому актуальним є розгляд юридичної відповідальності не лише через призму покарання, що безпосередньо пов’язане із здійсненням її ретроспективної сторони, а й з позиції застосування запобіжних правопоновлюючих заходів, заохочення. Виникає необхідність поєднання заходів примусової і добровільної форм реалізації юридичної відповідальності.

Поряд з необхідністю формування відповідальної держави, часто трапляються випадки ігнорування державними органами і посадовими особами обов’язків забезпечення особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав громадян. У сучасних умовах відсутня належна дисципліна, спостерігається криза, дефіцит відповідальності у структурі державної влади. Це сприяє поширенню правового нігілізму у суспільстві, породжує недовіру громадян до діяльності державних органів та дієвості вітчизняного законодавства. У зв’язку з цим постає необхідність подальших досліджень соціальної природи і ролі юридичної відповідальності.

У науковій літературі питанням юридичної відповідальності присвячено чимало праць. Дану проблему ще за радянських часів розглядали такі вчені: Д. І. Бернштейн, С. С. Алексєєв, В. С. Афанасьєв, М. І. Байтін, П. К. Блажко, С. Н. Братусь, В. Н. Бутилін, Т. Д. Зражевська, М. А.Ібрагімов, О. С. Іоффе, М. А. Краснов, В. В. Лазарєв, М.С.Малеїн, О. В. Малько, А. С. Мордовець, О. Е. Лейст, Б. Л. Назаров, П. О. Недбайло, А. І. Петелін, І. С. Самощенко, М. С. Строгович, В. А. Тархов, Є. В. Черних, М. Х. Фарукшин, М. Д. Шиндяпіна та інші. У працях вказаних авторів висвітлювалися такі проблеми, як поняття, сутність, види юридичної відповідальності, її принципи, цілі, завдання, функції, співвідношення з іншими правовими явищами (правопорушенням, санкцією, покаранням, юридичним обов’язком тощо). Однак більшість праць написано понад десять років тому. Таким чином, деякі положення, зокрема, такі як поняття юридичної відповідальності, її підстави, види, суб’єкти, потребують корекції з урахуванням сучасних умов існування суспільства.

На сучасному етапі питання юридичної відповідальності, розроблення її основних понять та категорій у сфері теорії права та галузевих наук досліджують такі вітчизняні дослідники: К. В. Басін, Є. О. Гіда, В. Головченко, С. Т. Гончарук, В. Г. Гончаренко, Ф. Л. Жорін, Л. М. Кельман, М. І. Козюбра, Л. Т. Кривенко, С. Л. Лисенков, О. Г. Мурашин, Л. Р. Наливайко, В. Ю. Орєхов, О. В. Петришин, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун та ін. Однак дані дослідження переважно спрямовані на розгляд питання юридичної відповідальності в контексті застосування правових санкцій, покарання чи гарантії захисту прав людини.

У роботах В. М. Кудрявцева, В. А. Номоконова, В. В. Похмєлкіна, Р. Л. Хачатурова, Р. Г. Ягутяна лише згадується про форми реалізації юридичної відповідальності. На жаль, у загальнотеоретичній юридичній літературі недостатньо уваги приділялося суб’єктивним ознакам добровільної форми юридичної відповідальності, формам психічного ставлення до правомірних вчинків, взаємозв’язку заохочення з добровільною формою юридичної відповідальності, ознакам державно-примусової форми реалізації цієї відповідальності.

Вивчення стану проблеми даного дослідження свідчить про те, що деякі її аспекти залишилися не розглянутими в юридичній літературі, а деякі висунуті припущення вимагають подальшого вивчення й уточнення.

Незадовільний стан розроблення у сучасній вітчизняній науці проблем юридичної відповідальності, відсутність монографічних праць зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження і впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.

Отже, наведеним підтверджується, що дослідження вказаної проблематики в Україні мали фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу даної проблеми з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з переосмисленням наукових поглядів минулого та вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках загальнодержавних програм, а саме: Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376; Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 роки, схваленої Кабінетом Міністрів України від 1 березня 2006 року №116-Р; Концепції по боротьбі з корупцією на 1998–2005 роки, а також відповідно до таких документів: а) Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 років та на період 2004–2009 років (затверджених відповідно наказами МВС України від 30 червня 2002 року № 635 та від 5 липня 2004 року № 755); б) Головних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки та плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 рік.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне осмислення юридичної відповідальності: її поняття, підстав, видів, теоретичних проблем добровільної і примусової форм реалізації юридичної відповідальності, значення та особливості діяльності правоохоронних органів щодо її забезпечення. Досягнення цієї мети пов’язується з вирішенням таких завдань:

дослідити соціальну природу категорії “відповідальність” та процес її розвитку;

сформулювати визначення юридичної відповідальності з урахуванням позитивного та негативного її аспектів, яке б висвітлювало сучасне соціальне призначення даного інституту;

розкрити підстави виникнення юридичної відповідальності;

визначити місце і роль юридичної відповідальності у забезпеченні правопорядку;

висвітлити різні підходи до проблеми класифікації юридичної відповідальності й оцінити можливість її існування не лише у традиційних (кримінальному, цивільному, адміністративному) галузях права, а й в інших;

розкрити зміст механізму забезпечення юридичної відповідальності;

обґрунтувати доцільність існування двох форм реалізації юридичної відповідальності (добровільної та примусової) та з’ясувати їх зміст;

дослідити роль і місце діяльності правоохоронних органів у забезпеченні юридичної відповідальності і правопорядку.

Об’єктом дослідження є юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності і один із основних засобів забезпечення правопорядку.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти сутності юридичної відповідальності та ролі правоохоронних органів у її забезпеченні.

Методи дослідження. Методологічна основа дисертації складається з методів наукового дослідження теоретичного рівня (системно-функціональний, конкретно-історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо) та емпіричного (статистичний аналіз, дослідження документів, друкованих видань і повідомлень засобів масової інформації), а також основних положень загальної теорії права, філософії права, етики, соціології, загальної і соціальної психології, присвячених проблемам свідомості, діяльності, соціальних норм і мотивації поведінки індивіда.

Виходячи з того, що юридична відповідальність являє собою складне, багатогранне явище, одним з основних засобів дослідження був системний підхід, що надав можливість проаналізувати юридичну відповідальність як системне утворення.

Конкретно-історичний метод було використано для визначення генезису поняття “юридична відповідальність” та певних закономірностей цього процесу у різні часи.

За допомогою методу порівняльно-правового аналізу відмежована юридична відповідальності від інших видів соціальної відповідальності та правових явищ: заходів примусу, захисту, юридичного обов’язку тощо.

Формально-логічний метод використовувався при аналізі норм, що закріплюють поняття галузевих видів юридичної відповідальності, процесуальну регламентацію стадій розвитку юридичної відповідальності.

Використання спеціально наукових методів дослідження дало змогу проаналізувати нормативну базу, яка регламентує юридичну відповідальність, та визначити її нормативну конструкцію.

Джерельну базу дослідження склали національні й зарубіжні наукові праці з теорії держави та права, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного, кримінально-виконавчого права, а також нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, міжнародного та європейського права, що стосувалися предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням дуалістичної природи юридичної відповідальності та особливостей діяльності правоохоронних органів стосовно забезпечення примусової та добровільної форм її реалізації.

У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.

Вперше:

 обґрунтовано авторську інтерпретацію поняття “соціальна відповідальність” як соціального явища, сутністю якого є двосторонній зв’язок між індивідом і суспільством, що виявляється у розумінні даної відповідальності як системи відносин між людьми в межах необхідної поведінки, вимог суспільства щодо індивіда і як невідворотність надавати звіт за свою поведінку. Виходячи з цього, основною характеристикою поняття “соціальна відповідальність” є те, що вона розглядається як форма взаємозв’язку і взаємодії суспільства й особи;

 обґрунтовано доцільність розмежування категорії правопорушення як порушення норми права та правопорушення як підстави юридичної відповідальності;

 сформульовано авторське визначення понять “настання юридичної відповідальності”, “притягнення до юридичної відповідальності”, “підстави юридичної відповідальності”, у зв’язку із чим підстави юридичної відповідальності мають подвійний зміст: правова підстава – норма права і факт правопорушення як підстава.

Сучасна правова доктрина визнає три підстави юридичної відповідальності: правова – норма права; фактична – саме правопорушення (адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, злочин), тобто підстава, що приводить у дію всю структуру юридичної відповідальності; процесуальна – правозастосовний акт;

 запропоновано обґрунтоване виокремлення двох форм забезпечення юридичної відповідальності. Добровільна форма реалізації юридичної відповідальності забезпечується шляхом закріплення юридичного обов’язку дотримуватися і виконувати вимоги права та реалізується у правомірній поведінці суб’єктів права, що заохочується або схвалюється державою, а примусова – шляхом закріплення юридичних обов’язків правопорушника підлягати осуду з боку держави, матеріального, організаційного або особистісного обмеження прав та їх реалізація з боку уповноважених на це державних органів та посадових осіб;

обґрунтовано положення, що діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення юридичної відповідальності може здійснюватися у таких двох формах: у межах та поза межами правозастосовчої діяльності. Діяльність правоохоронних органів щодо реалізації юридичної відповідальності може здійснюватися як у процесі застосування правових норм (в її межах), що проявляється у таких формах, як поновлення порушених прав, притягнення до юридичної відповідальності, накладення покарання тощо, так і поза межами правозастосовчої діяльності за допомогою таких методів, як загальна та індивідуальна профілактика правопорушень, створення умов для реалізації суб’єктивних прав та обов’язків тощо. Деякі з методів, наприклад, припинення порушення прав громадян, залежно від обставин можуть відбуватися як у межах правозастосовчої діяльності, так і поза її межами.

Удосконалено:

 на підставі аналізу чинного законодавства доповнено сутність та взаємозв’язок юридичної відповідальності з іншими правовими явищами (санкція, правопорушення, заохочення тощо). Мова йде про те, що юридичний обов’язок має відповідну структуру, яка кореспондує структурі суб’єктивного права і містить такі елементи: 1) необхідність здійснити певні дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов’язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги уповноваженої особи; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право. Отже, дана структура юридичного обов’язку визначає його як гарант здійснення прав. Зауважимо, що гарантом є також міра відповідальності, що встановлюється за недотримання обов’язків. Саме тому категорії “обов’язок” та “відповідальність” є взаємозв’язаними, нерозривними та потребують цілісного дослідження;

 пропонується виділити основоположний критерій класифікації юридичної відповідальності за характером санкцій, оскільки саме він включає і галузевий характер окремих видів відповідальності, і відповідний характер застосування санкцій;

 уточнено визначення суб’єктивних ознак, а також зовнішнього прояву об’єктивної форми реалізації добровільної юридичної відповідальності.

Набуло подальшого розвитку:

положення, відповідно до якого категорія “відповідальність” може розглядається у двох аспектах: перший – відповідальність як реакція (система відповідей) суспільства на поведінку індивідів; другий – відповідальність як система відповідей особи на вимоги суспільства, що є проявом позитивного та негативного у розумінні змісту відповідальності;

змістовні характеристики позитивного аспекту юридичної відповідальності, діалектичного взаємозв’язку позитивного і негативного аспектів юридичної відповідальності та виокремлення її основних ознак;

поняття заохочувальної (стимулюючої) функції, яка являє собою такий напрям впливу заходів юридичної відповідальності, який спрямований на формування позитивного ставлення особи до встановлених правових правил і мотивації до їх виконання та прагнення до правових наслідків, передбачених заходами заохочення та стимулювання правомірної поведінки;

питання щодо об’єкта впливу діяльності правоохоронних органів, яким є поведінка учасників суспільних відносин, що може бути не лише протиправною, а й правомірною. Разом з тим важливо звернути увагу на те, що працівники правоохоронних органів є активними учасниками охорони та забезпечення правопорядку. Незважаючи на те, що завдання охорони громадського порядку покладається на всіх суб’єктів, серед них виділяються ті, для яких останнє є повсякденною турботою. Таким суб’єктом правопорядку й виступають правоохоронні органи, у тому числі міліція. Отже, відбувається певним чином самозабезпечення системи правопорядку;

обґрунтування співвідношення відповідальності й заходів державного примусу та визначено їх характерні ознаки.

Практичне значення одержаних результатів. У науково-дослідній сфері матеріали дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення проблематики юридичної відповідальності як на загальнотеоретичному, так і на галузевому рівнях.

У правотворчій сфері висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні норм чинного кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, митного та деяких інших галузей публічного права і законодавства.

У сфері правозастосування викладені у дисертації пропозиції можуть бути корисними при розгляді юридичних справ, пов’язаних з притягненням винних осіб до різних видів юридичної відповідальності.

У навчальному процесі положення, теоретичні висновки, рекомендації та їх аргументація можуть бути включені у тематичні плани курсів теорії держави та права, адміністративного права, кримінального, кримінально-процесуального права та спецкурсів: актуальні проблеми теорії держави та права; теорія правозастосування (акт про впровадження наукових розробок дисертації в навчальний процес Київського університету внутрішніх справ від 20 лютого 2007 р.; акт про впровадження наукових розробок дисертації в навчальний процес Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України від 06 лютого 2007 р.).

У правовиховній роботі висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані з метою підвищення рівня правової культури населення і суб’єктів правоохоронної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція „Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах (25, 26 жовтня 2002 року, м. Дніпропетровськ); науково-теоретична конференція молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (9 квітня 2003 року, м. Київ); наукова конференція науково-педагогічних працівників Київського юридичного інституту МВС України “Правоохоронна діяльність: теорія, практика і навчання ” (14 травня 2004 року, м. Київ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано сім наукових статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 21 сторінці (326 найменувань).