Свірський Б.М. Конституційно-правове положення грецької національної меншини та її асоціації в Україні

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь її наукової розробки, формулюються мета, завдання і методи дисертаційного дослідження, визначається його предмет та об’єкт, окреслюється наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, вказано на апробацію і публікацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ “Конституційне-правове положення національних меншин: вітчизняна та зарубіжні моделі” містить дослідження наукових національних та закордонних доктринальних джерел, профільних понять, дослідження рівня та якості конституційно-правового закріплення положення національних меншин та їх асоціацій в Україні та інших країнах. Аналізуються та класифікуються підходи різних наукових шкіл щодо визначення поняття “меншина”, “етнічна меншина”, “національна меншина”, характеризуються та аналізуються норми міжнародного публічного права стосовно цих понять; визначається конституційно-правова система прав та обов’язків національних меншин в Україні.

  Підрозділ 1.1 “Національні та закордонні наукові дослідження конституційно-правового положення національних меншин та їх асоціацій” містить дослідження сучасної наукової думки щодо правового положення національних меншин та їх асоціацій. Науковий аналіз показав, що до початку 90-х років ХХ ст. вітчизняними дослідниками проблематика прав національних меншин взагалі не розглядалась. Проголошення Україною незалежності у 1991 р. було поштовхом для звернення уваги на це питання, що привело до прийняття низки важливих нормативно-правових актів, які заклали фундамент для визначення засад правового положення національних меншин у сучасній Україні.

Дисертант звертає увагу на те, яке важливе значення для сучасного конституціоналізму має визначення термінів „нація”, „етнічність” та похідних від них. Досліджуючи погляди вітчизняних та зарубіжних учених із цього приводу (Ю.Римаренка, О.Мартиненка, В.Євтуха, О.Нельги, С. Римаренка та ін.), автор дійшов висновку, що термін „етнічність” може вживатися у двох основних значеннях: у широкому розумінні — як етнічна спільнота з усіма її ознаками та характерними рисами; та вузькому — лише як певні ознаки, характерні риси і особливості, так звана „етнічна аура”. Відносно поняття “нація” він погоджується з науковими визначеннями вчених про існування двох основних точок зору щодо визначення нації: а) як етнічної спільноти; б) як політичної спільноти. Ці кваліфікаційні ознаки використовуються у дослідженні для визначення змісту поняття „національна меншина”.

Підкреслюється вагомий внесок вітчизняних та зарубіжних дослідників етнопроцесів у розробку концептуальних засад демократичних правових інститутів у загальнотеоретичному аспекті, однак наголошується на тому, що вони у своїх наукових працях майже не торкалися проблем правової регламентації та конституційно-правового регулювання діяльності асоціації певної національної меншини в Україні — Федерації грецьких товариств, тому ця проблематика є малодослідженою і потребує глибинного наукового вивчення та узагальнення.   

 У підрозділі 1.2 “Поняття та конституційно-правове закріплення положення національних меншин в Україні та інших країнах”, аналізуючи існуючі наукові підходи та чинні міжнародні та вітчизняні нормативно-правові акти щодо визначення основних ознак, притаманних поняттю “національна меншина”, дисертант робить висновок, що до цього часу немає однозначного тлумачення цього поняття.

У дисертації наголошується, що одним із найважливіших джерел у галузі визначення змісту „меншина” є робочий документ ООН е 174/72/25/1996 № 31 “Визначення меншин”, підготовлений у 1996 р., що розглядає цю правову категорію у зв’язку з іншими суміжними поняттями.

Дисертантом виявлені спільні та відмінні підходи вітчизняної і зарубіжної шкіл етнодержавознавства щодо визначення поняття “національна меншина”. До спільних ознак таких меншин можливо віднести такі: вони а) не є домінуючою групою населення; б) є громадянами даної держави; в) бажають самоідентифікації в такій якості; в) користуються юридичною або фізичною рівністю щодо більшості. До відмінних ознак можливо віднести такі: вони а) мають національну самобутність; б) відмінну культуру; в) мають належність до громадянства держави проживання; г) є наявність факту дискримінації тощо.

Зазначається, що Закон України „Про національні меншини в України” оперує формулюванням „національні меншини” та вкладає в нього загальновизнаний у сучасній міжнародній практиці сенс. Дисертантом визначена недосконалість наведеного Закону, яка проявляється зокрема у тому, що надання правового статусу національних меншин особам, які не є українцями за національністю, створює підстави для залучення до етнічних громад вельми широкого кола громадян України, що не обумовлюється при цьому будь-якими визначальними ознаками.

Запропонована система кваліфікаційних ознак, яка уможливлює аргументування доцільності внесення змін до Закону України „Про національні меншини в Україні” щодо визначення поняття “національна меншина”. Пропонується ст. 3 цього Закону викласти у такій редакції: „... до національних меншин належать громадяни України, які постійно проживають на її території, не є домінуючою групою населення, не є українцями за походженням, бажають самоідентифікації в такій якості, прагнуть до реалізації своїх потреб, як самостійно, так і через організаційні об’єднання громадян, користуються юридичною або політичною рівністю щодо більшості”.

У підрозділі 1.3 “Конституційно-правова система прав та обов’язків національних меншин: вітчизняний і зарубіжний досвід” досліджується та визначається конституційно-правова система прав та обов’язків національних меншин в Україні.

 На основі систематичного аналізу Конституції України та чинних нормативно-правових актів доведено, що систему прав національних меншин становлять особисті, політичні, соціально-економічні, культурні та екологічні права. Одні з цих прав можуть бути реалізовані лише індивідуально (право вільно обирати та відновлювати національність), інші — лише в складі національної меншини (наприклад, право на створення національних громадських об’єднань). Законодавством передбачені і такі права, які можуть бути реалізовані як індивідуально, так і колективно (мовні права).

 Формулюється висновок, що індивідуальні і колективні права гармонійно пов’язані, хоч і є різними за своєю природою. Системний аналіз наукових праць Ф.Капоторті, Ю. Римаренка, О. Бикова, Ю. Волошина, М. Товта та ін. дав можливість зробити висновок, що система прав національних меншин в Україні включає: 1) особисті права; 2) політичні права; 3) соціально-економічні права; 4) культурні права; 5) екологічні права. Дисертант підкреслює, що індивідуальні і колективні права осіб, які належать до національних меншин як громадян України визначені як на конституційному рівні, так і в чинному законодавстві

 Визначається, що громадяни, які належать до національних меншин, можуть вільно обирати обсяг і форми здійснення своїх прав, що надаються їм чинним законодавством і реалізувати їх або особисто, або через відповідні державні органи і громадські об’єднання.

Досліджується конституційно-правова система обов’язків громадян України, які належать до національних меншин, що базується на нормах Конституції України, Закону України „Про національні меншини в Україні”, інших нормативно-правових актах.

Другий розділ “Конституційно-правове регулювання діяльності Федерації грецьких товариств України” присвячений дослідженню основних етапів формування та організаційно-правових засад утворення асоціації грецької національної меншини України, конституційно-правових засад діяльності Федерації грецьких товариств України та шляхів удосконалення правового положення національних меншин та їх асоціацій в Україні.

 У підрозділі 2.1 “Основні етапи формування та організаційно-правові основи утворення асоціації грецької національної меншини України” на основі системного аналізу всебічно розглянуто та досліджено процеси становлення національного руху на теренах України, проаналізована політико-правова історія виникнення та формування громадських асоціацій національних меншин.

Аргументовано, що правовий статус об'єднань громадян та порядок їх формування є предметом самостійного правового та політологічного дослідження. Визначено, що процес будь-якого правового регулювання формування об'єднань громадян містить у собі: 1) діяльність нормотворчих органів держави, пов'язану з виробленням юридичних положень і визначенням юридичних засобів забезпечення їхньої діяльності; 2) діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і залучення засобів правового регулювання.

Доведено, що перші кроки грецьких громадських об’єднань були спрямовані на досягнення повної національної автономії в економічній, фінансовій, культурно-освітній сферах, місцевому самоврядуванні тощо. Констатується, що ці вимоги на той час при радянській владі залишалися без будь-якої уваги з боку державних структур.

         Осмислюються поступові конституційні перетворення в напрямку демократизації суспільства, що почалися в Україні з кінця 80-х років ХХ ст. На державно-правовому рівні було визнано право національних меншин на об’єднання, національно-культурну самобутність, національно-культурну автономію як організаційну форму реалізації національними меншинами своїх прав.

         У дисертації доводиться, що завдяки змінам у суспільно-політичному житті держави почалося пробудження національної самосвідомості грецької національної меншини і формування грецьких культурно-просвітницьких організацій.

Дисертантом визначені та класифіковані загальні риси, які мали місце при утворенні багатьох інших громадських товариств національних меншин та набули характер тенденцій. Серед них слід зазначити такі: а) збирання носіїв етнічності; б) мобілізація їх навколо певних ідей і гасел; в) політизація етнічності.

          Узагальнено, що перші громадські об’єднання греків в Україні почали засновуватись у місцевостях їх компактного проживання в якості національно-культурних товариств. Їх діяльність мала локальний характер, вони не завжди мали можливість виконувати в повному обсязі ті завдання, визначені їх статутами.

Зроблено висновок, що це надихнуло їх лідерів на пошуки нових, більш ефективних, організаційних та організаційно-правових форм розвитку національно-культурного руху грецької громади, що привело до утворення у 1995 р. Федерації грецьких товариств України (далі: Федерація).

Визначено, що для виконання статутних завдань Федерація відповідно до чинного законодавства України і Статуту утворила налагоджену багатоступеневу організаційно-функціональну структуру керівних, виконавчих та допоміжних органів; вирішила зміст і напрямки своєї діяльності щодо реалізації життєвих інтересів своїх членів.

Нормативно-правовий аналіз статутних документів та політологічний аналіз діяльності Федерації дав можливість дисертанту констатувати, що установчі документи, заяви та реальні дії чильників Федерації відображають об’єктивну потребу в задоволенні  специфічних національних потреб у галузі культури, освіти, мови, національної самобутності, а також у захисті соціальних, економічних прав. Акцентується увага на тому, що учасниками Федерації можуть бути грецькі громадські організації України, які мають права юридичної особи, цілі і завдання яких не суперечать її Статуту. На підставі Закону України “Про об’єднання громадян” Федерація грецьких товариств України легалізована – є юридичною особою, має повну фінансову самостійність, є суб’єктом конституційно-правових відносин.

У підрозділі 2.2 “Конституційно-правові засади діяльності Федерації грецьких товариств України” досліджуються конституційно-правові засади діяльності Федерації грецьких товариств України.

У процесі дослідження  визначена система нормативно-правового забезпечення діяльності Федерації, яка має наступні елементи: а) національне законодавство, яке закріплює конституційно-правовий статус національних меншин; б) міжнародно-правові документи, що підписані або ратифіковані Україною, та згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства; в) правові акти Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, спрямовані на забезпечення розвитку етнічної, мовної та культурної самобутності національних меншин.

Аналіз статутних документів і програми діяльності Федерації грецьких товариств дав можливість зробити висновок, що пріоритетними напрямами її діяльності є: а) розвиток національної культури, освіти, фізичної культури і спорту, інформаційно-видавничої діяльності; б) надання соціальної, гуманітарної, медичної допомоги різним верствам населення, незалежно від їх національної приналежності; в) сприяння розвитку молодіжного національного руху та г) міжнародна діяльність профільного характеру.

 Визначається, що характерним для механізму реалізації основних напрямів діяльності Федерації відповідно до Конституції України та Закону України “Про національні меншини в Україні” є: - утворення недільних шкіл, бібліотек, музеїв, фольклорних самодіяльних та художніх колективів; - відкриття мережі навчальних закладів із вивченням новогрецької мови, підготовки викладачів новогрецької мови та літератури в єдиному в Україні факультеті грецької філології Маріупольського державного гуманітарного університету; - видавництво національних газет та альманахів, здійснення передач на радіо та телебаченні для грецького населення на національній мові; - надання соціальної, медичної та гуманітарної допомоги незахищеним верствам населення усіх національностей, впровадженням до життя програм відпочинку та оздоровлення дітей та пенсіонерів; - розвиток молодіжного руху, фізичної культури та спорту; -  консолідація зусиль грецької молоді в справі зберігання і відродження культури, освіти і мови грецького етносу, забезпечення охорони прав молоді; - участь у міжнародній діяльності зі встановлення дружніх зв’язків із іншими грецькими організаціями молоді Європи та світу; - міжнародна діяльність, яка спрямована на встановлення зв’язків з Грецією і грецькими громадськими організаціями як безпосередньо у Греції, так і за її межами, встановлення побратимських зв’язків із населеними пунктами і громадами Греції, а також із греками, які мешкають в інших країнах світу.       

        Робиться висновок, що Федерацією на основі чинного законодавства запроваджено комплекс оптимально-необхідних організаційно-правових заходів щодо відродження і розвитку національно-культурного життя греків в Україні.

         У підрозділі 2.3 “Шляхи удосконалення правового положення національних меншин та їх асоціацій в Україні” досліджені шляхи удосконалення національного законодавства щодо правового положення національних меншин в Україні.

         Зазначається, що після проголошення незалежності для Української держави приоритетною стала робота щодо створення її власної політико-правової бази.

  Визначено, що до основних принципів конституціоналізму в галузі етнонаціональної політики України належать такі: 1) принцип поваги прав людини та основних свобод, зокрема й національні; 2) принцип рівності прав етносів при різних формах їхнього самовизначення з обов’язковою умовою зберігання соборності, державності України; 3) принцип багатонаціональної єдності Української держави, її етносів та громадян; 4) принцип впровадження міжнародних гарантій захисту прав та свобод національних меншин в Україні, а також українців в іноземних державах.

Удосконалення правового положення національних меншин та їх громадських об’єднань необхідно  здійснювати за наступними напрямами: а) приведення чинного законодавства, яке стосується представників національних меншин і їх асоціацій, у відповідність до міжнародних стандартів; б) державна підтримка умов функціонування національно-культурної автономії національних меншин України; в) удосконалення мовного законодавства відповідно до взятих на себе Україною зобов’язань перед Міжнародним співтовариством; г) прийняття низки нових нормативно-правових актів, які були б спрямовані на гармонізацію правового положення національних меншини в Україні.