ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ США

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми і ступінь розробленості проблеми, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію роботи та впровадження в практику одержаних результатів дослідження.

У першому розділі «Технологічна підготовка учнівської молоді як педагогічна проблема» проаналізовано стан дослідження проблеми технологічної підготовки учнів у вітчизняній та зарубіжній педагогічній науці та окреслено особливості технологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів у країнах зарубіжжя на початку третього тисячоліття.

Встановлено, що в останні десятиліття збільшилась кількість досліджень американської системи освіти українськими та російськими науковцями, що оприлюднюють результати наукового пошуку та слугують додатковим джерелом обміну думками та ідеями. Так, загальні питання розвитку освіти в США вивчали С. Андріяш, Л. Ашкеназі, М. Бренсон, О. Васильєва, Р. Венаровська, В. Вернацький, Р. Грін, А. Джуринський, Л. Дунаєвський, О. Желюк, О. Зеленко, Н. Ільїн, Е. Кагаров, Т. Кошманова, М. Красовицький, Л. Курінчук, Н. Кучеренко, Е. Льюіс, Л. Малець, З. Малькова, І. Оверчук, С. Оганян, Дж. О’Ніл, Г. Пічугіна, Г. Прозоров, Р. Райлі, О. Романовський, О. Сахарова-Вавілова, О. Хмельницька та ін.; питання теорії та методики трудового навчання за рубежем досліджували Ю. Балдашова, Г. Большакова, Б. Павлова, К. Самілова, Г. Тарасова, Ю. Укке та ін.; систему підготовки вчителів у США аналізували М. Красовицький, О. Пономарьова, Н. Матяш, Н. Семенова та ін.; процес стандартизації в системі загальної середньої освіти США узагальнювали О. Ляшенко, А. Сбруєва, М. Шутова, К. Корсак, Л. Пуховська, Т. Цирліна, З. Малькова, В. Пилиповський, В. Розумовський та ін.; суть та структуру вивчення технології розкрито в роботах таких американських науковців, як В. Свейл (W. Swail), К. Вела (C. Vela), Дж. Севідж (E. Savage), Л. Стері (L. Sterry), Х. Педжет (H. Padgett), Р. Юіл (R. Yuill), М. Фітджеральд (M. Fitzgerald), Р. Баркер (R. Barker), К. Кокс (K. Cox) та ін.

Разом з тим, у роботі підкреслено, що тільки незначна частина наукових праць присвячена компаративним дослідженням у галузі технологічної освіти.

Аналізуючи особливості технологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів у країнах зарубіжжя на початку третього тисячоліття, з’ясовано, що проблема підготовки підростаючого покоління до трудової діяльності та підвищення рівня технологічної грамотності є актуальною на рівні багатьох розвинених країн і набуває глобальних масштабів за рахунок появи у нашому житті більш складних технологій. Необхідність удосконалення освіти відповідно до вимог сучасного виробництва спонукає до підвищення ефективності професійної освіти в цілому та технологічної освіти зокрема. У зв’язку із цим, констатовано нагальну необхідність відповідності стандартів у сфері вивчення технології та надання учням життєво необхідних технологічних знань, умінь і навичок. Зазначено, що належний рівень навчальних програм загальноосвітньої школи повинен забезпечувати підвищення якості технологічних знань учнів, розвивати критичне мислення, здібності розв’язувати життєві проблеми та готувати до дорослого самостійного життя.

Серед загальносвітових тенденцій розвитку технологічної освіти, якими керуються у таких розвинених країнах, як Німеччина, Великобританія, Австрія та США, було визначено глобалізацію, інтеграцію, полікультурність та інтернаціоналізацію. З’ясовано, що необхідними умовами підвищення якості технологічної освіти є підвищення вимог до педагогічних кадрів і майбутніх учителів технології, впровадження інноваційних підходів при вивченні технологічних дисциплін, перехід від концепції «освіта на все життя» до концепції «освіта впродовж життя», співпраця всіх освітніх ланок із вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами, батьками, учнями, підприємствами тощо, поєднання навчання у школі з навчанням на робочому місці, збільшення фінансування з боку держави та місцевих органів влади для забезпечення належного рівня функціонування загальноосвітньої школи та її працівників, а також для створення чи поповнення необхідної матеріально-технічної бази, дотримання державних стандартів технологічної освіти з урахуванням регіональних особливостей.

Досить продуктивним є динаміка впровадження та використання дистанційного технологічного навчання і в системі онлайн, що безумовно допомагає у розв’язанні таких проблем, як підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, освіта для дорослих, підготовка майбутніх учителів технології, професійне технологічне навчання тощо. Таке навчання складає конкуренцію традиційному, не має на меті замінити його, а допомагає розширювати освітні можливості учнів, студентів та педагогів.

Зазначено, що технологія належить до предметів загальної середньої освіти, є фундаментальною основою техніко-технологічної і професійної підготовки учнів, для якої характерні профілізація і диференціація навчання. Цілком логічним є те, що на основі профільної диференціації будується навчальний процес старшої школи.

Виявлено, що зближення загальної освіти із професійно-орієнтованою відбувається шляхом уведення у старших класах обов’язкових предметів – технології, інженерії, індустрії тощо. Технологічний профіль, як правило, виокремлюють саме у старших класах загальноосвітньої школи, що допомагає учням практично ознайомитись та визначитись із майбутньою професією, отримати певну кваліфікацію. Безумовно, цьому сприяє і належний рівень профорієнтаційної роботи, яка є необхідною складовою навчального процесу.

Однією з основних особливостей технологічної освіти на початку третього тисячоліття є тяжіння до створення її єдиної концепції з інваріантною та варіативною частинами. Це розширює можливості учнів і вчителів та конкретизує необхідний мінімум знань. Отже, технологічна освіта займає одне з провідних місць в освітніх системах розвинутих країнах зарубіжжя і в США зокрема.

У другому розділі «Досвід стандартизації технологічної освіти у США (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.)» розглянуто історію становлення та розвитку стандартів технологічної грамотності в США, сучасні підходи до розроблення національних стандартів технологічної освіти, вказано їх характерні особливості у різних регіонах країни.

Досвід стандартизації технологічної освіти вивчено на основі педагогічної літератури, аналізу документів та спілкування із провідними спеціалістами технологічної освіти департаментів освіти окремих штатів Америки, офіційних даних провідних міжнародних асоціацій, які займаються питанням стандартизації технологічної освіти тощо.

Підкреслено, що розроблення та втілення у життя стандартів технологічної освіти зумовлені нагальною потребою США у підвищенні рівня технологічної грамотності громадян, оскільки це сприяє науково-технічному й економічному розвитку країни. Такий процес вимагає необхідної фінансової підтримки з боку держави та місцевих органів влади, підготовки кваліфікованих спеціалістів тощо і відбувається за ініціативної співпраці тисяч людей, переконаних у необхідності і доцільності стандартизації технологічної освіти. Виявлено, що до створення державних стандартів залучаються науковці, громадські діячі, педагоги, вчителі, батьки, державні службовці, місцеві громади, освітні асоціації та установи різного рівня, приватні структури тощо, що сприяє відкритому обговоренню проблеми.

Упродовж більше десяти останніх років у США у розробленні технологічних стандартів лідирують Міжнародна асоціація технологічної та інженерної освіти та Міжнародна спілка освітніх технологій. Створені ними стандарти технологічної грамотності та стандарти технологічної освіти забезпечують загальноприйняту структуру та і рекомендованими для використання у навчальному процесі у країні.

Проаналізовано стандарти технологічної освіти 10 американських штатів із кожного з 9 існуючих регіонів країни: Нової Англії (Масачусетс); Середньоатлантичних штатів (Нью-Йорк); Північно-східного центру (Індіана, Вісконсин); Північно-західного центру (Канзас); Південноатлантичних штатів (Джорджія); Південно-східного центру (Тенесі); Південно-західного центру (Техас); Гірських штатів (Нью-Мексико); Тихоокеанських штатів (Каліфорнія). Встановлено, що ці стандарти у своїй більшості є рекомендованими, але не обов’язковими, і округи та школи штату можуть самі визначити чи використовувати їх у практичній діяльності. Основою для їх створення стали стандарти МСОТ та / або МАТІО, адаптовані до особливостей кожного штату. Вони існують у вигляді окремого блоку або входять до загальної групи стандартів, але з обов’язковою градацією для всіх етапів навчання та з урахуванням територіальних особливостей.

Встановлено, що процес стандартизації технологічної освіти у США (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.) має характерні особливості. З одного боку, існує тенденція універсалізації стандартів технологічної освіти та уніфікації технологічних програм у межах країни, до чого прагне уряд і чинний президент, з іншого – уряди штатів, які, хоча й підтримали цю ідею (46 штатів), все ж таки намагаються утримати прерогативу у проведенні освітніх реформ на місцевому рівні, залишивши за собою право адаптувати рекомендовані стандарти та авторизувати власні, враховуючи особливості регіону.

У результаті узагальнення спеціальної літератури виділено такі етапи стандартизації технологічної освіти у США:

- початковий (1980–1990), під час якого створені «Стандарти промислових видів мистецтв» (1981) та «Стандарти для технологічних програм» (1985);

- проміжний (1991–2000), на якому розроблено стандарти технологічної грамотності МАТІО (1996–2000) та національні стандарти технологічної освіти, створені МСОТ (1998–2000);

- сучасний етап (2001 – до наших днів), на якому вдосконалюють стандарти технологічної грамотності (МАТІО, 2003) та національні стандарти технологічної освіти (МСОТ, 2007–2009).

Отже, проглядається подвійна тенденція стандартизації технологічної освіти в межах США: універсалізація на рівні країни та регіоналізація стандартів на рівні штатів, з опорою на загальнорекомендовані провідні стандарти технологічної освіти.

У кожному штаті Міністерство освіти забезпечує необхідну інформаційну підтримку адміністративного складу навчальних закладів, педагогічних кадрів та учнів. Що стосується технологічної освіти, то це освітні документи (постанови, стандарти, критерії оцінювання, програми, супроводжуючі матеріали тощо), зв’язки з освітніми організаціями та електронні адреси провідних спеціалістів у цій галузі, рекомендовані періодичні та фахові видання, умови отримання грандів, розроблені та рекомендовані до впровадження курси технологічного циклу та фрагменти уроків, завдань, тестів тощо, щорічні звіти та доповіді за результатами роботи тієї чи іншої освітньої ланки, розклад конференцій, семінарів, вебінарів, заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації тощо. Це дає можливість кожному освітянину бути мобільним та обізнаним і витрачати час не на пошук інформації та необхідних освітніх зв’язків, а на їхнє опрацювання і застосування у навчальному процесі, що безпосередньо підвищує якість та продуктивність навчання.

У третьому розділі «Організаційно-педагогічне забезпечення технологічної підготовки учнів у середніх навчальних закладах США» розглянуто метод проектів як провідну систему технологічної підготовки школярів у навчальних закладах країни, розкрито особливості професійної підготовки вчителів трудового навчання у США, розроблено рекомендації для впровадження американського досвіду в українську систему освіти.

У результаті вивчення американської педагогічної літератури та освітньої практики виявлено, що провідною системою технологічної освіти в США є метод проектів, який у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. був обґрунтований Дж. Дьюї та одержав подальше розроблення його послідовниками У. Кілпатриком і Е. Колінгсом. Метод проектів − це педагогічна технологія, яка поєднує академічні знання з прагматичними, включає використання проблемних, дослідницьких, пошукових методів навчання, які готують учнів до самостійного життя, отримання знань у процесі виконання завдань-проектів та передбачає інтеграцію знань учнів із різних галузей наук, що сприяють формуванню цілісної уяви дітей про світ.

Виконання проектних завдань має свої особливості, а саме : метод проектів учить дітей раціонально мислити, знаходити вихід із нестандартних ситуацій, розраховувати на власні знання та сили, допомагати та контролювати один одного, поєднувати знання з різних дисциплін, використовувати різні методи і прийоми навчання, виконувати групові структуровані завдання, працювати у спільному творчому пошуку з учителем, самостійно здобувати необхідну інформацію та отримувати практичні вміння, необхідні у житті, розвивати творче мислення, ініціативність, уміння знаходити альтернативні рішення при розв’язанні проблем, робити правильні висновки тощо. Крім того, використання методу проектів безпосередньо впливає на самооцінки учня та сприяє підвищенню мотивації до навчання.

При виконанні проектів учням американської середньої школи пропонують завдання різнопланового характеру: сконструювати, спроектувати, перепроектувати, знайти альтернативні рішення, визначити ефективність, пояснити бажаний або небажаний, очікуваний / неочікуваний результат, перевірити рішення щодо критеріїв проекту, створити і втілити в життя заданий технологічний пристрій, перетворити інформацію у більш значущу, правильно розрахувати необхідний час та фінансові ресурси у технологічному проекті тощо, адже цей метод є конструктивним методом (наприклад, дизайн будинку, виготовлення годівнички для птахів, годинника тощо).

Досвід американської школи відображає спроби активізувати роль учня у навчальному процесі, адже на сьогодні важливим завданням освіти є розвиток активної творчої особистості. Традиційна методика його розв’язати не може тому, що акцентує увагу на репродуктивному характері навчальної діяльності. Саме цим і можна пояснити інтерес вітчизняних науковців і практиків до методу проектів, при використанні якого активізується роль учня як суб’єкта діяльності.

Встановлено, що федеральний уряд США, уряди штатів, професійні організації, громада спрямовують свої зусилля на підвищення якості освіти та покращення професійної підготовки спеціалістів, зокрема вчителів технології. З одного боку, існує достатня кількість педагогічних інституцій, альтернативних програм, онлайн-курсів, які забезпечують варіативність, доступність та гнучкість програм із підготовки майбутнього вчителя технології. До того ж збільшення кількості випускників, які хочуть отримати вищу освіту, забезпечує необхідну наповнюваність вищих навчальних закладів. З іншого боку, існує тенденція скорочення кількості департаментів ВНЗ, які готують учителів технології, і як результат − недостатня кількість випускників зі спеціальності «вчитель технології» або «вчитель технології та інженерії». Це, в свою чергу, призвело до розриву між попитом і пропозицією на вчителів технології.

Констатуємо і той факт, що уряд країни та освітні організації вивчають і аналізують причини ситуації, яка склалася на рівні країни, та намагаються знайти шляхи розв’язання цієї проблеми: у школах на старшому етапі навчання ведеться активна профорієнтаційна робота, прослідковується чіткий орієнтир на успішне працевлаштування студентів після закінчення вищого навчального закладу, підтримується реноме та престижність технологічної освіти, заохочуються досягнення в технологічній освіті тощо. Педагогів технологічної освіти стимулюють, нагороджуючи за визначні досягнення в галузі за такими номінаціями: «Кращий учитель технології року», «Краща програма з підготовки вчителя технології», «Краща публікація», «Краща наукова робота» тощо.

Підготовку майбутніх учителів технології здійснюють з опорою на стандарти підготовки вчителів Міжнародної асоціації технологічної та інженерної освіти, Міжнародної спілки освітніх технологій та стандарти певного штату, що складає необхідний мінімум, а варіативна частина навчальних планів забезпечує врахування особливостей та можливостей певного регіону, специфіки конкретних закладів, категорій студентів тощо.

Важливими характеристиками структури і змісту педагогічної освіти вчителів США є зв’язок теорії з практикою, формування власної думки, творчо-дискусійний характер засвоєння знань тощо (теоретичним підґрунтям практичної спрямованості освіти у США стали педагогічні експерименти Дж. Дьюї).

Таким чином, досвід використання методу проектів на уроках технології у середніх навчальних закладах США є позитивним, тому що він узгоджується з концепціями освітньої галузі «Технологія» і може бути використаний для реалізації чинної програми з трудового навчання в Україні.

Завдяки поширенню світового педагогічного досвіду є можливість вивчення, аналізу, критичного осмислення існуючої ситуації, а також створення спочатку рекомендацій для творчого використання американського прогресивного педагогічного досвіду в галузі технологічної освіти в Україні, а потім переходу до практичного його застосування для реформування освітньої галузі «Технологія» в цілому.