ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Теоретико–правові аспекти захисту прав людини є однією з актуальних проблем, що розробляється сучасною юридичною наукою. В рівній мірі це стосується самої незахищеної категорії соціальних суб’єктів – неповнолітніх, які потребують особливої уваги та турботи з боку суспільства в процесі реалізації їх прав та свобод, що є чи не найголовнішою умовою їх фізичного та психічного розвитку, забезпечення їх благополуччя.

Нині проблема захисту прав неповнолітніх постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародного права, так і на рівні національного права. Світова спільнота підтвердила своє бажання захистити права неповнолітніх. Результатом цього стали такі документи як Женевська декларація прав дитини (1924 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів (1978 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.). У багатьох країнах світу створюється та розвивається інститут захисту прав неповнолітніх, удосконалюються механізми реалізації цих прав шляхом заснування нових відомств, органів тощо. Так, останнім часом у світі набуває актуальності створення інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, функціонують спеціалізовані суди у справах неповнолітніх. Україна на даному етапі не має аналогічних інститутів та чіткого механізму захисту та реалізації прав неповнолітніх. Правове регулювання діяльності відповідних державних органів в сфері забезпечення прав неповнолітніх переважно носить загальний, а не конкретизований характер, як це є в багатьох демократичних країнах світу. Тому на сучасному етапі неабиякої актуальності набуває дослідження проблем закріплення відповідних прав, свобод і обов’язків неповнолітніх та особливостей притягнення їх до юридичної відповідальності, визначення ролі та повноважень органів та посадових осіб в сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх.

Потреба дослідження даної проблеми має двоаспектний характер. Вона зумовлюється як теоретичними, так і практичними причинами. Теоретичне значення полягає у дослідженні основних категорій і положень правового статусу неповнолітніх, закріпленого у законодавстві як України, так й інших держав, а практичний інтерес зумовлений потребами удосконалення діяльності відповідних державних і правоохоронних органів та структур щодо забезпечення прав неповнолітніх.

На теоретичному рівні загальні проблеми забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а також їх захист та охорона, діяльності міліції щодо їх захисту досліджувались у працях таких вчених, як В.Б.Авер’янов, Л.Д.Воєводін, Н.Б.Воронов, В.М.Горшенєв, В.Н.Денисов, О.О.Кутафін, В.В.Лазарєв, М.Н.Марченко, О.О.Мережко, Є.В.Назаренко, А.Ю.Олійник, В.Ф.Опришко, Т.Н.Радько, Л.М.Розін, Л.П.Самофалов, Є.М.Старостяк, А.П.Таранов, Є.В.Тихонова, І.Б.Усенко, В.Є.Чиркін, Ю.С.Шемшученко, Л.П.Юзьков, Л.С.Явич та інших.

Але на сьогодні ці наукові напрацювання потребують наукового переосмислення в контексті демократизації суспільства та сучасних ринкових реформ.

Проблемам правового статусу людини та громадянина, зокрема, неповнолітніх, а також його забезпечення державними та правоохоронними органами присвячено праці багатьох вчених, які є представниками як вітчизняної так і зарубіжної науки, таких як С.С.Алексєєв, М.В.Вітрук, Б.М.Габрічидзе, В.І. Євінтов, Р.А. Калюжний, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В.Копєйчиков, Х. Лаутерпахт, С.Л. Лисенков, О.А.Лукашова, М.І.Матузов, В.С.Нерсесянц, М.П.Орзіх, П.М.Рабінович, Л.М.Розін, В.Ф.Сіренко, О.Ф.Скакун, Ю.М.Тодика, К.Б.Толкачов, І.А.Тимченко, А.Г.Хабібуліна, М.В.Цвік, В.М.Шаповал, О.В.Шмоткін, Н.В.Шость та ін.

Слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції монографічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації правового статусу неповнолітніх, в тому числі діяльності державних органів та інших структур, а дослідження щодо забезпечення їх прав, свобод і обов’язків наразі відсутні. Такі дослідження мають бути складовою формування загальної теорії держави та права. Захистити неповнолітніх, зберегти свій генофонд для майбутнього України обов’язок держави, суспільства. У зв’язку з цим питання статусу неповнолітніх набувають актуальності у сфері правових досліджень, а також гостро постають в процесі діяльності багатьох державних та недержавних установ.

Незважаючи на існування системи актів національного законодавства з питань захисту неповнолітніх, а також комплексу актів міжнародного права, залишаються невирішеними цілий ряд проблем, пов’язаних з достатнім рівнем життя неповнолітніх, їх вихованням, навчанням, використанням інших соціальних благ. При цьому окремим блоком для дослідження є питання реалізації статусних обов’язків неповнолітніми та особливості притягнення їх до юридичної відповідальності. В цілому, всі ці питання об’єднуються загальною проблематикою статусу неповнолітніх та забезпеченням його реалізації, зокрема органами міліції України та іншими уповноваженими на те органам. Науково-теоретичний та практико-прикладний аналіз шляхів та методів забезпечення прав та свобод неповнолітніх відповідними органами держави та інституціями громадянського суспільства, принципів їх діяльності, на сьогодні в юридичній літературі представлений не в достатньому обсязі. В Україні відсутній чіткий механізм захисту порушених прав неповнолітніх, розподіл повноважень та функцій між правозахисними структурами в сфері забезпечення прав неповнолітніх, не розроблено доступних шляхів охорони та реалізації неповнолітніми своїх прав та свобод, не використовується позитивний досвід інших держав. Зазначені проблеми обумовили актуальність та вибір тематики правового статусу неповнолітніх в якості напрямку дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження обрана у відповідності з перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України ”Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.(Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1).