ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА: СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

1)          Основний зміст роботи

У Вступі подано загальну характеристику роботи; розкрито сутність і стан наукової проблеми та її науково-практичне значення; обґрунтовано актуальність теми дисертації; сформульовано мету та завдання дослідження; схарактеризовано об’єкт, предмет та методи дослідження; з’ясовано наукове і практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 «Закономірності виникнення та розвитку загальної теорії держави і права як науки» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Виникнення, становлення та розвиток теорії держави і права» наведено огляд літератури за темою дисертації, визначено напрями нових досліджень та схарактеризовано закономірності розвитку загальної теорії держави і права як науки. Зауважено, що рівень розвитку теорії держави і права як науки, тобто визначеної системи знань, залежить від рівня розвитку власного понятійного апарату, логічності та несуперечності політико-правових конструкцій, інтенсивності відновлення наукових ідей.

У пункті 1.1.1 «Традиційність і новації в розвитку теорії держави і права» вказано, що розвиток теорії держави і права як науки вимагає врахування традиційних підходів і новацій. Теорія держави і права інтенсивно розвивається, при цьому не суперечить традиціям, нагромаджуючи значний обсяг інформації і досвіду для успішного вирішення завдань, які стоять перед нею. Новації в теорії держави і права розуміють як виявлення нових політико-правових явищ, до яких зараховують і сенсаційні відкриття (наприклад, відкриття закономірностей розвитку держави і права), і досить прості описи нових форм держави і права.

Політико-правові знання переривають існування застарілих традицій, проте залишають усе позитивне і життєздатне, без чого неможливий подальший розвиток теоретичної системи. А запозичення позитивного і є «безперервністю в перерваному». Розвиток теорії держави і права можливий завдяки непомітним механізмам наступності традицій і новацій.

У розвитку методології теорії держави і права можна виділити три наукові революції, під час яких відбулися найрадикальніші зміни: а) формально-логічну; б) діалектико-ідеалістичну; в) діалектико-матеріалістичну.

У пункті 1.1.2 «Диференціація й інтеграція наукового знання про державу і право» зазначено, що в теорії держави і права, крім описаних революційних перетворень, відбувається безперервне нагромадження політико-правових знань, нових наукових відкриттів і теорій, що забезпечує кумулятивний ефект у різних сферах пізнання держави і права. Важливою закономірністю розвитку теорії держави і права як науки виступає єдність процесів диференціації й інтеграції політико-правових знань. Вказано, що нині інтегративні процеси в теорії держави і права мають перевагу над процесами диференціації (поділу).

У підрозділі 1.2 «Системний аналіз стану моделі розвитку теорії держави і права як науки» модель розвитку теорії держави і права зображено у формі певної ієрархічної системи. При цьому на вищому рівні є основні форми розвитку політико-правових знань, на середньому – основні принципи розвитку науки, на нижчому – причини, основні напрями і форми цілеспрямованих змін у процесі розвитку теорії держави і права.

Розділ 2 «Предмет і об’єкт загальної теорії держави і права» складається з трьох підрозділів, де сформульовано основні підходи до визначення предмета теорії держави і права, розширено його зміст, а також запропоновано оптимальну структуру системи теорії держави та права.

У підрозділі 2.1 «Характерні риси, особливості й місце теорії держави і права в системі юридичних наук» досліджено характерні особливості теорії держави і права в системі юридичних наук, її предмет та об’єкт, а також стан та ефективність наявної системи теорії держави і права як науки. Так, теорія держави і права є методологічною, базовою наукою щодо галузевих юридичних наук. Її висновки, загальнотеоретичні по­ложення слугують підґрунтям для вирішення спеціальних питань галу­зевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні нау­ки керуються методологічними положеннями теорії держави і права. Нині виділяють три основні підходи до визначення предмета теорії держави і права: 1) онтологічний; 2) онтолого-гносеологічний; 3) системний (багатоелементний).

У підрозділі 2.2 «Предмет і об’єкт теорії держави і права» зазначено, що предметом теорії держави і права є держава і право як специфічні суспільні явища; загальні закономірності їх виникнення, призначення і функціонування; їхня сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії; взаємовідно­сини між собою та правовідносини з іншими суб’єктами су­спільного життя; основні державно-правові категорії, спільні для всіх галузей юриспруденції, а також особливості державно-політичної і правової свідомості та правової культу­ри.

Визначення функцій теорії держави і права як науки забезпечує методологічну базу для всебічного й повного тлумачення її предмета. У системі правового знання та юридичної практики теорія держави і права виконує такі основні функції: онтологічну, гносеологічну, евристичну, методологічну, виховну, політико-управлінську, ідеологічну, практично-організаційну, прогностичну.

Теорія держави і права як наука вивчає об’єктивні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права, діалектику теорії пізнання державно-правового буття, логіку відкриття нових закономірностей і юридичну практику тощо.

Об’єкт теорії держави і права має охоплювати всі політико-правові феномени (державу, право, правовідносини), конкретно-історичні умови їхнього існування, реальну поведінку суб’єктів права, а також психологію громадян, посадових осіб, їх оцінки власної правомірної або неправомірної поведінки, чинного права, діяльності державних органів. Об’єкт науки – це наявна реальність, що відображає той або інший фрагмент об’єктивного світу.

У підрозділі 2.3 «Система теорії держави і права як науки» зазначено, що систему теорії держави і права доцільно розглядати в об’єктивному і суб’єктивному аспектах. Керуючись «еталонними» ознаками, запропоновано оптимальну структуру системи теорії держави і права, що складається з п’яти компонентів: 1) склад теорії держави і права як науки; 2) теоретичні проблеми співвідношення суспільства, держави і права; 3) теорія держави; 4) теорія права; 5) теоретичні проблеми формування світового правопорядку.

Розділ 3 «Методологія теорії держави і права як науки» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Становлення і розвиток сучасної методології й інструментарію дослідження держави і права» розкрито сутність, структуру і рівень методології теорії держави і права. Виявлено, що загальний стан розроблення методологічних проблем українського правознавства далеко не повною мірою відповідає потребам сучасності. А у сфері методології правової науки переважають три тенденції: по-перше, зміцніло значення діалектичної логіки; по-друге, зростає роль соціально-емпіричних досліджень правової дійсності; по-третє, важливого значення набувають формалізовані методи.

Доведено, що методологію теорії держави і права, варто розглядати не лише як сукупність пізнавальних методів, засобів, прийомів вивчення держави і права, але як і систему особливих принципів та способів вивчення загальних закономірностей виникнення, становлення і розвитку державно-правових явищ, філософських підходів, із врахуванням того, що у методології теорії держави і права важливу роль відіграють також і загальні, фундаментальні, світоглядні засади дослідження.

У підрозділі 3.2 «Теоретичні основи класифікації методів теорії держави і права» проведено експертну оцінку чинників, які впливають на вибір методів пізнання держави і права. Десять експертів оцінювали десять чинників. Порівняльну оцінку ефективності методу проводили в аналітичний спосіб. За результатами порівняльно-правового аналізу визначено закономірності методів емпіричного, експериментально-теоретичного, теоретичного та метатеоретичного рівнів.

Класифікацію методів теорії держави і права розглянуто як зв’язок методів, розміщених у певній послідовності відповідно до загальних принципів. Наголошено, що в основі такої класифікації має лежати єдиний правильний функціональний підхід. А до методів теорії держави і права запропоновано зарахувати: методи правового регулювання, методи правової гносеології, політико-управлінські методи, методи реалізації державної влади (ідеологічні), виховні методи, методи пояснення і прогнозування.

У пункті 3.2.1 «Методи правового регулювання» проаналізовано поняття та методи правового регулювання, що їх пропонують різні автори. Зокрема, вказано, що майже в кожному визначенні метод правового регулювання ототожнено зі «способом правового впливу» на поведінку учасників суспільних відносин. Ефект впливу методу правового регулювання на суспільні відносини досягається за допомогою двох узагальнених прийомів: імперативного, який у теорії права ще називають авторитарним, методом централізації або субординації, і диспозитивного, або автономного, методу децентралізації чи координації.

У пункті 3.2.2 «Інші методи, які використовує загальна теорія держави і права» з філософського погляду проаналізовано методи пізнання держави і права, які можна поділити на: загальні (наприклад, діалектичний метод), що використовують у всіх сферах юридичної науки і на всіх етапах правового дослідження; загальнонаукові (використовують у всіх юридичних науках); приватні (характерні для відповідних наук); спеціальні, або специфічні (лише для конкретної науки). Філософською основою теорії держави і права слугує діалектичний метод, тобто вчення про загальні закономірності розвитку буття і свідомості. До методів, які не можна ігнорувати під час аналізу дер­жавно-правових явищ, належать: правове моделювання, конкретно-соціологічний, функціонально-правовий, статистичний метод, методи соціальної психології, суто математичні методи обробки правової інформації тощо. Визначено, що успішне прогнозування розвитку правової дійсності залежить, безперечно, від оптимального вибору спеціальних методів, які в подальшому забезпечать наукову обґрунтованість і достатню точність висунутих пропозицій.