ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАНЬ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методичні засади орендних відносин» досліджено сутність, ретроспективу та світовий досвід розвитку орендних відносин; визначено особливості їх становлення в Україні та здійснено оцінку розвитку і удосконалення орендних відносин.

Результати дослідження ретроспективи та світового досвіду розвитку орендних відносин дозволили розвинути поняття їх сутності  та засвідчили, що усі аграрні реформи орієнтовані на забезпечення свободи дій та створення умов для ефективного господарювання на основі права приватної власності на засоби виробництва, результати праці та одержання доходів. Досвід розвитку орендних відносин свідчить, що державна політика у цій сфері спрямовується на становлення цивілізованих орендних відносин: обґрунтованих розмірів орендної плати; укладання довготермінових орендних договорів; дотримання договірних зобов’язань. В практичному плані реалізація орендних відносин спрямовується і забезпечує соціально – економічну результативність між орендарями та орендодавцями. Системний підхід до дослідження дозволив виділити першочергові і визначальні складові ефективного розвитку орендних відносин: площа угідь на ринку оренди землі; типи оренди на основі участі; термін оренди; вид і розмір орендної плати; державна політика та нормативно-правове забезпечення.

Відзначаємо, що розвиток орендних відносин і неконтрольованість процесів оренди землі стосовно раціонального її використання та охорони безумовно потребують державного врегулювання. Держава через законодавчі та нормативні акти має регулювати цей ринок, встановлюючи на ньому "правила гри". Об'єктами ринку виступають земельні ділянки та права на господарське використання яких готові надати їхні власники.

 Специфічність ринку оренди земель сільськогосподарського призначення полягає в тому, що об'єктами оренди виступають не лише земельні ділянки з чітко встановленими на місцевості межами, а в значній частині - земельні частки (паї), що не виділені в натурі. Наслідками цього є одержання орендарем земельного комплексу, який поділений на паї шляхом часткового оформлення договорів оренди. Внаслідок цього орендодавець не в змозі законодавчо відстоювати свої земельні інтереси й недоодержує гарантованої державою орендної плати за використання орендарем земельних паїв без договорів оренди. У відповідності до цього перспективи альтернатив та ризиків розвитку земельних відносин щодо оренди земельних ділянок можливі за такими напрямами, що наведені рис. 1.

Оренда землі є і залишається традиційним способом експлуатації земель у сільськогосподарському виробництві. В якості об'єктивного критерію визначення розмірів орендної плати за землю виступає грошова оцінка земель, в основу розробки якої покладено рентний дохід від земельної ділянки.

Відповідно до методики досліджень оцінка розвитку та визначення ефективності орендних відносин потребує врахування нормативно визначених (площа ділянки; процентна ставка орендної плати; нормативна оцінка вартості земельної ділянки) та розрахунково-прогнозних (термін дії договору оренди; кількість укладених договорів оренди земельної ділянки; обсяг виробництва валової продукції підприємством; можливість виникнення форс-мажорних обставин) факторів, що впливають на визначення розміру орендної плати за орендовану земельну ділянку.

У другому розділі «Трансформація сільськогосподарських формувань Миколаївської області та розвиток їх орендних відносин» проаналізовано нормативно-правове забезпечення розвитку орендних відносин та функціонування сільськогосподарських формувань, досліджено етапи їх трансформації та здійснено оцінку економіко-виробничої діяльності сільськогосподарських формувань і розвитку їх орендних відносин.

Доведено, що організаційні заходи проведення аграрної реформи створили відповідні умови щодо становлення агроформувань, які у своїй виробничій діяльності використовують орендовані земельні та майнові паї.