| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються її актуальність та наукова новизна, формулюються мета та завдання дисертації, характеризується її науково-теоретичне і практичне значення, висвітлюється стан вивчення мексикано-американської літератури в сучасному літературознавстві, а також обґрунтовується вживання термінів.
У першому розділі “Література чикана в контексті американської історії та критики” розглянуто мексикано-американську жіночу літературу з точки зору історії її розвитку та ступеня дослідженості з боку критиків. У параграфі 1.1. “Генезис мексикано-американської жіночої літератури” схарактеризовано основні етапи розвитку мексикано-американської жіночої літератури в літературному процесі США, її витоки та вплив індіанської, мексиканської, європейської культур на її становлення. У кінці 70-х і у 80-ті роки ХХ століття в США набуло значного поширення прагнення до переоцінки літературної спадщини. Такий феномен, як мультикультуралізм було визначено, узаконено, переведено у сферу масового користування, що, у свою чергу, кардинально змінило обличчя країни. Тому невідомі раніше маргінальні літературні традиції афро-американців, чиканос, корінних американців, азіато-американців сьогодні вивчаються в університетах, їх твори включають до антологій. Імена письменників-іммігрантів з усього світу, “американців через дефіс”, з’являються на сторінках літературних журналів, їх твори детально досліджуються американськими критиками.
У межах комплексу проблем, пов’язаних із відтворенням цілісної картини художньої творчості в Сполучених Штатах Америки, самостійний інтерес становить питання про мексикано-американський феномен в американській літературі. Він є цікавим для вивчення, оскільки являє собою конгломерат мексиканської, європейської культур, а також високорозвиненої цивілізації інків, ацтеків та майя.
Дослідивши численні літературні джерела, дисертантка дійшла висновку, що, незважаючи на факт тривалого існування мексикано-американської літературної традиції, початком її сприйняття і виникнення як окремої літературної тенденції критики вважають буремні 1960-ті роки, відзначені низкою активних політичних виступів чиканос. Потреби мексикано-американської меншини проникли у свідомість громадськості завдяки страйковому руху на захист прав наймитів, який розпочався на Південному Заході США.
З появою руху з’явилась гостра необхідність у літературі, яка б відтворила потреби меншини і правдиво зобразила її сучасне життя, підкреслила загальноісторичні потенції та багатство духовного світу мексикано-американців. Починають виникати невеликі регіональні видавництва, фінансово нестабільні, але їх видання вже здатні відобразити думки чиканос.
Родоначальницею жіночої мексикано-американської літератури визначають Естеллу Портілльо Трамблі. Письменниця опублікувала свої вірші на початку 1960-х років. Вона є першою з чикана, чия творчість стала об’єктом літературознавчих студій.
Дослідниця вважає необхідним звернути увагу на ранні твори, які, бодай частково, дійшли до нас, вони засвідчують правомірність датування початку розвитку літератури щонайменше декількома століттями раніше. І хоча появу мексикано-американців датовано 1848 роком, твори ХVI – XVII століть є літературними попередниками мексикано-американської літератури, саме вони стали фундаментом для формування сучасного письменства чикана.
Розквіт мексикано-американської літератури разом з іншими літературами мав неабиякий вплив на літературу США. Поява цих літературних потоків привела до виникнення як відповідного наукового дискурсу, так і літературних праць, які дали нове життя американському роману, коротким оповіданням, поезії та драмі. У 60-х роках ХХ століття з рухом чиканос, коли всіх учасників об’єднала мета – знищити дискримінацію, головними жанрами стали поезія та драма, оскільки вони меншою мірою залежали від рішень видавництв. Віршi декларувалися на літературних читаннях, у кав’ярнях, а п’єси ставилися на політичних зустрічах. Непопулярність оповідання та роману зумовлена, зокрема, такими причинами, як відсутність видавництв чикана, ідеологія руху, так званого La Causa (ісп. – причина, привід), що вимагала певних тем оповіді. Наративна форма потребувала певного рівня освіченості та вільного часу, чого бракувало громаді чикана. У небагатьох оповіданнях, що вийшли друком, відчутний вплив руху: наголос на виживанні громади, дослідження ролі особистості, затисненої між двох ідеологій та культур.
Негативними аспектами мексикано-американської літератури 1960-1970 рр. стали домінування авторів-чоловіків, досить невеликий перелік допустимих тем та загалом консервативний підхід до соціальних аспектів гендеру і сексуальності. Уже в середині 70-х років ХХ століття чикана озвучили жіночу точку зору щодо питання жіночого пригнічення в межах етнічної групи. Це десятиліття характеризується появою жіночих творів, регіональної літератури, творів, що не зосереджували всю увагу на рухові чикано.
Якщо автори чикано і висунули на передній план питання мексикано-американської ідентичності (традиції, мову, етнічну гордість) в опозиції до американського світу, то загалом ці твори, в кращому випадку, відводили жінкам традиційну роль. Частіше вони зображували жінку, віддалену від політичних та ідеологічних питань, домогосподарку без права на працевлаштування.
У 1980-ті роки чикана, як і раніше, здебільшого досліджували такі питання, як гендер та сексуальність, але в ширшому феміністському контексті. Прикладом служать романи Сандри Сиснерос, Алми Вілануеви, Чері Мораги.
Письменниці чикана почали з перегляду чотирьох передфеміністських міфологізованих постатей жіночої ідентичності: Ла Малінче, Діви Гваделупської, Сор Хуани, Ла Лорони, оскільки кожна з них є втіленням жіночого образу, що допомагає визначити і окреслити роль жінки щонайменше за п’ять століть. Така рекуперація в основному полягає в переосмисленні традиційних постатей, які не помічає чоловіча традиція. Так, образ Ла Малінче як зрадниці свого народу було переглянуто авторами чикана Лучою Корпі, Сандрою Сиснерос, які вбачають у ній амбівалентну постать, посередницю між двома культурами. Постатям Ла Лорони та Діви Гваделупської також надається більш позитивне тлумачення.
У той час, як Берніс Замора та Луча Корпі прокладали шлях для феміністського визвольного дискурсу, на початку 1980-х років на літературному схилі з’явилися інші письменниці чикана. У 1981 році вийшли у світ такі визначні книги, як “Емплумада” (Emplumada) Лорни Сервантес та “Міст, що називається моєю спиною” (This Bridge Called My Back) Чері Мораги і Глорії Ансальдуа, де авторки продемонстрували феміністську візію поетичного всесвіту.
У 80-ті роки ХХ століття такі поетеси, як Ана Кастілло, Анжела Охос, Евангеліна Віджіл, Пат Мора, ознаменували літературний прорив чикана. Загалом цей період став відомим як десятиліття феміністських творів чикана. Вони починають досліджувати соціальні й політичні проблеми. Зібравшись разом як свідомо пробуджені жінки, вони шукають рольові моделі в літературі, опираючись домінуючому суспільству. Чикана цього покоління відчували подвійне соціальне обмеження, насамперед щодо етнічності і гендерних ролей. Обмеження мали місце і в громаді, і поза нею. Як і чоловіки, чикана теж переживали расову дискримінацію у великому суспільстві; як і білі жінки, вони відчували сексуальну дискримінацію. Чикана черпали силу і з одного, і з другого оточення, користуючись досвідом англо-американського руху за права жінок та своєю участю в расовій боротьбі, яка об’єднала всiх представників мексикано-американської спільноти. Подвійна тотожність характеризувалась подвійною непевністю. Як чикана, жінки підтримували чоловіків у русі проти расової несправедливості, але ці ж чоловіки пригнічували їх сексуально. Ця дилема часто ставила чикана в невигідне становище порівняно з англо-американськими жінками та чоловіками чикано. Феміністки-лесбіянки розуміли незвичність свого становища, відчyваючи, що їх гетеросексуальні сестри неповною мірою підтримують їх. Ці суперечливі питання, порушені в літературі чикана, досі знаходяться в стані діалогу між різними аспектами єдності і сепаратизму.
На початку 1990-х років мексикано-американська література так і не увійшла до літератури головного потоку, хоча перші кроки в цьому напрямку було зроблено. Під час ренесансу чиканос і після нього тексти, в основному, були пронизані самоаналізом та політичною думкою і свідчили про інтелектуальне формування свідомості письменниць. Різниці між художнім твором і переказом власного життя майже не було. Критики вважали текст автономною єдністю, на яку водночас впливає автор. Тематика була різнорідною – від усвідомлення власної сексуальності та ідентичності, потоку свідомості та гендерних ролей до різних аспектів етнічності.
Вищезгадані роботи відрізняються від праць 1960-х років наявністю щирого голосу авторки, яку цікавить вона сама і суспільство. Вони розкривають проблематику соціосексуальної і расової ідеології. В 60-х роках – періоді ренесансу – голос чикана був більш соціально-орієнтованим, налаштованим проти мексикано-американських чоловіків.
Це література протесту – соціального і політичного, де досліджується етнічна традиція, гендерна роль, громада. У ній йдеться не тільки про маргіналії домінуючого суспільства, а й про обмеження мексиканської родини і соціальних традицій, якщо вони суперечать домінуючим соціальним умовам.
Через чотири десятиліття після ренесансу мексикано-американська література досягає вершини свого розвитку. Відображаючи гетерогенну громаду, яка існує в надзвичайно складному суспільстві, письменниці усвідомлюють, що пізнання себе можливе за умови визнання іншого як особистості – будь це англієць чи іспанець. Разом з іншими етнічними субкультурами література чикана кинула виклик мейнстріму у спробі змінити його літературний канон. Сьогодні університети в Росії, Німеччині, Іспанії, Франції, Австрії організовують лекції та конференції з мексикано-американської літератури, що є значним кроком уперед.
Іспанці усіляко підтримують мексикано-американську культуру, зокрема, Іспанія за останнє десятиліття проспонсорувала багато конференцій з різних питань, що мають відношення до чиканос. Таке ставлення до мексикано-американської культури пояснюється тим, що іспанці, озираючись на історію загарбання мексиканських земель іспанським конкістадором Е. Кортесом ще в 1521 році, усвідомлюють, що вони завезли до Мексики європейські моделі буття, свої соціальні звички, релігійні міфологеми, етичні устої та естетичні смаки. Вони намагались освоїти нову реальність, їм довелося зіштовхнутися з незвичним оточенням та чужим індіанським світом. Взаємодія європейської та аборигенної культур відбувалася складним шляхом поєднання, асиміляції та синтезу.
Параграф 1.2. “Література чикана в рецепції критиків” розкриває ступінь вивчення літературної субтрадиції вітчизняними та американськими літературознавцями і критиками чиканос. Необхідність такого дослідження викликана зміною соціальних, етичних і художніх орієнтирів в американській культурі другої половини ХХ століття.
Дисертанткою було проаналізовано літературознавчо-критичну рецепцію творчості чиканос і зазначено майже повну її відсутність в українській американістиці. За винятком окремих статей та коротких згадок у монографіях, мексикано-американський феномен у вітчизняному літературознавстві майже не досліджений. Російські американісти вже розпочали вивчення цієї субкультури. Слід згадати фундаментальну працю Т. В. Воронченко та переклади російською мовою оповідань Рудольфо Анайя “Село, яке боги пофарбували у жовтий колір” і “акто”-п’єси Луїса Вальдеса “Pозпродаж”, а також оповідання Амадо Муро “Марія Темаче” як зразок літератури чиканеска. Роботи О. Ващенка також сприяли знайомству читача з текстами мексикано-американських письменників. Проте література чикана, тим часом, залишається “terra incognita” для вітчизняних читачів.
Зважаючи на недостатню критичну базу у вітчизняному літературознавстві, дисертантка звернула увагу на дослідження зарубіжних науковців і відзначила позитивну динаміку накопичення спеціальних праць, присвячених вивченню вищезгаданої культури, завдяки перерозподілу художньої енергії, чим позначилися останні десятиліття ХХ століття.
Важливо також підкреслити той факт, що у фалоцентричному суспільстві твори авторів жіночої статі досліджувалися не першочергово, а саме по залишковому принципу. З роками ситуація змінилася, можна зазначити про значні кількісні показники сучасних досліджень літератури чиканос. Серед них праці з історії літератури, аналізу творчості окремих письменників, монографії, присвячені Т. Рівері та Р. Анайя. З другого боку, необхідно зважати на якість проведених літературознавчих розвідок, у переважній частині вони дещо поверхові, у них не аналізуються естетично-філософські засади, притаманні творчості тієї чи іншої письменниці. Серед ґрунтовних праць дослідниця виділила мексикано-американського критика Дебору Медсен, Брюс-Новойя, Луїса Леаля, Івонн Ярбро-Бехарано, Альвіну Квінтана.
У США було налагоджено випуск спеціальних серій, періодичних видань, що присвячені різним літературним аспектам мексикано-американської культури. Починаючи з 1974 року, інтерв’ю, статті, есе мексикано-американських авторів та критиків друкуються на сторінках журналу “MELUS”, що був спеціально заснований для висвітлення мультиетнічного напрямку американської літератури. Твори мексикано-американців стають об’єктом дослідження не тільки мексикано-американських критиків, а й американських також, серед них Е. Маккрекен, Дж. Родрігес, К. Джонсон. Загалом вивченням літератури чикано займалися А. Паредес, Р. Санчес, Ф. де Ортега, М. Санчес, Х. Родрігес, Р. Грахед та інші.
Другий розділ “Феміністська концепція Ани Кастілло” розпочинається з “Літературно-критичного огляду творчості письменниці” (параграф 2.1.), у якому проаналізовано дослідження американських та мексикано-американських критиків, присвячених доробку Ани Кастілло.
У дисертаційній роботі були розглянуті наявні літературні розвідки, і дослідниця дійшла висновку, що творчість Кастілло ще не розглядалася з точки зору композиційних особливостей, мови, стилю тощо, за винятком праці Сари Спарджін як оглядового нарису творчого шляху письменниці.
Вивчивши поодинокі статті та критичні відгуки, дисертантка зазначила, що вони здебільшого базуються на соціологічних чинниках і є частиною феміністської критики.
Такі відомі літературознавці, як Дебра Кастілло, Барбара Куріель, Ерлінда Гонсалес Беррі, Івонн Ярбро-Бехарано, присвятили свої праці окремим творам письменниці. Дослідниці-феміністки Альвіна Квінтана в книзі “Домашні дівчата: Літературні голоси чикана” (Home Girls: Chicana Literary Voices, 1996) та Сонія Сальдивар-Улл у “Фемінізмі на кордоні” (Feminism On the Border, 2000) досліджують, яким чином соціальна та політична сфери впливають на естетику письменниць чикана, зокрема, на творчість Ани Кастілло. Значна увага приділяється протесту письменниці проти обмеженості англо-американського фемінізму і націоналізму літератури чикано та її експериментам з формою і змістом.
Своєрідна спроба представити романи Кастілло як відображення феміністської та расової ідеології була здійснена в книзі американської дослідниці Дебори Медсен “Розуміння сучасної літератури чикана” (Understanding Contemporary Chicana Literature, 2000). Фредерік Луїс Альдама в монографії “Постетнічна наративна критика” (Postethnic Narrative Criticism, 2003) присвятив окремий розділ вивченню “магічного реалізму” в романі “Так далеко від Бога” Ани Кастілло.
Однак мові та стилю творів Кастілло не було приділено достатньої уваги. Дослідниця вважає, що літературна лакуна, яка утворилася у вивченні саме феміністської естетики письменниці та поетики творів, відкриває широку перспективу для подальшого дослідження.
У параграфі 2.2. “Теоретичні засади феміністського дискурсу Ани Кастілло” розглянуто основні проблеми, які порушує А. Кастілло в монографії, присвяченій ксіканізму. Як і афро-американська письменниця-вуменістка Е. Уокер, Кастілло глибоко переконана, що білий американський фемінізм не здатний відобразити прагнення кольорових жінок, оскільки оминає увагою такі важливі питання, як расові та класові відносини. Саме тому має існувати інше визначення для “коричневого” фемінізму (фемінізму мексикано-американок). Загалом естетичні принципи “коричневого” та “кольорового” фемінізму збігаються, але ксіканістка Кастілло вимагає ретельного дослідження творчості кольорових письменниць, оскільки переконана, що ставлення до літературних доробків цих авторів не відповідає вимогам сучасності.
Кастілло вбачає істотну відмінность мексикано-американок не тільки від домінуючого суспільства, але й від інших меншин у тому, що до останніх суспільство ставиться поблажливіше, відчуваючи свою відповідальність за геноцид, рабство, виселення. Расизм було поляризовано на питанні білий – чорний. Американці, афро-американці, індіанці вважають, що за таких умов мексиканці можуть бути віднесені до білих. Таке викривлене переконання базується на недостатній інформації чи її неправдивості. США не можуть заперечити ввіз африканців як рабів, що пояснює їх присутність у країні сьогодні. Метисів визнали “нечистокровною” расою, сумішшю іспанської та американо-індіанської культур. Таке ставлення спричинило безперервні переслідування на території колишньої Мексики. Факти ці приховуються. Загальною думкою є те, що мексиканці – іммігранти, а тому мають асимілюватися. Багато з мексиканців, щоб скористатися необмеженими можливостями, які відкриваються шляхом акультурації, вдаються до криптоетнічності – вдаваної асиміляції, мають прикидатися, вдавати з себе того, ким не є насправді, решту життя.
Колір шкіри, етнічність, клас та гендер, а також свідомість (ісп. – conscientizaciоn) – це саме ті чинники, що обумовлюють ідентичність особи. В латиноамериканській літературі проблема ідентичності вирішується різними шляхами – від іронічного діалогу з традицією до повної відмови від неї і звернення до американської моделі. Оскільки авторів і критиків цієї літератури цікавить лише зруйнування кордонів і формування нового розуміння національної і світової культури та багатоскладової традиції, поняття культурного фронтиру виходить на передній план.
Звільнення від мачізмо є іншою проблемою, яка потребує вирішення. Основною передумовою світосприйняття ксіканістки на прагматичному рівні є перегляд власної поведінки, а саме терплячості, покірності, лояльності. Такий погляд суперечить думці, що всі жінки однакові. Кастілло вважає, що білі американки мешкають у роздвоєному світі вигаданих дуалізмів, дихотомій, парадоксів білий – чорний, поганий – хороший.
У концепції ксіканізму органічно поєдналися феміністська та етнічна ідеї. Письменниця заглиблюється в специфіку кожного етносу і відокремлює свою субкультуру від інших маргінальних груп.
Особливості втілення теоретичних питань ксіканізму на практиці висвітлює параграф 2.3. “Риси ксіканізму у творчості А. Кастілло”.
Перші спроби Кастілло в руслі прози – епістолярний роман “Листи до Міксквігуала” (The Mixquiahuala Letters, 1986). Це феміністський твір, що відображає історичну дійсність 80-х років ХХ століття. Роман функціонує як опозиційний, феміністський дискурс, що кидає виклик обмеженням, притаманним і англо-американській, і мексиканській культурам. Це твір, характерний для всієї подальшої творчої манери Кастілло. У центрі знаходиться особистість, що перебуває в процесі формування і самоусвідомлення. У кожному романі письменниця звертається до проблеми ідентичності. Її герої або зберігають свої культурні переконання, або є хамелеонами, що пристосовуються до обставин. Роман “Листи до Міксквігуала” є не просто художнім твором. Ана Кастілло в ньому виступає в ролі антрополога, який вивчає мікрокосм у культурі, розкриваючи ритуали в контексті традиційних символічних і соціальних структур підкорення.
Багато уваги приділяється образу Конкістадора, загарбника. Письменниця обіграє історію зґвалтування індіанських жінок іспанськими завойовниками, результатом чого стала поява метисів. Таким чином, авторка відтворює епоху першопочатку латиноамериканської культури.
Образ мачо обов’язково присутній у романах Кастілло. Типовою для її творів є еволюція жіночих образів. Ксіканістка дослідила психологічно складний тип жінки, яка бере участь у соціально-політичній боротьбі, а отже, відроджується духовно.
Письменниця акцентує увагу на творчих інтенціях протагоністів. Поезія, живопис, танці, співи виступають засобом самореалізації героїв. Як феміністка Кастілло знову підкреслює різні можливості для представників двох статей: безмежні – для сильної, обмежені – для слабкої. Однак паралельно письменниця відмічає переваги і недоліки приналежності героя/героїні до білої привілейованої раси. А відтак, для протагоніста зачиняються всі двері до престижних концертів, виставок тощо.
Оскільки автор зображує головних героїнь витривалими і стійкими, врешті-решт, як стверджує Пінкола Естес, “дика душа” в сучасній жінці підтримує її жагу до перемоги, і навіть у фалоцентричному суспільстві всупереч усім забобонам жінка досягає успіху.
Проблеми, які порушує Кастілло, – це расизм, сексизм. Крім того, її хвилює тема жіночої дружби та жіночої нерівноправності. У романах письменниця критикує традиційну патріархальну культуру, що ґрунтується на принципах влади, панування чоловіка над жінкою, відстоює право на розвиток, творчість, свободу та акцентує увагу на цінності особистості жінки.
У параграфі 2.4. “Художнє новаторство “магічного реалізму” авторки” досліджено праці вітчизняних та російських латиноамериканістів І. Оржицького, А. Кофмана, В. Кутейщикової, Л. Осповат. Вони аналізують “магічний реалізм” як іманентну константу латиноамериканського мислення. Дисертантка також звернулася до зарубіжної рецепції цього феномену. Досліджуючи твори латиноамериканських митців американські критики помічають тенденцію до наслідування творчої манери Карпентьєра, Астуріаса, Маркеса, Борхеса.
Ана Кастілло не просто імітує “магічний реалізм” та інкорпорує формальні і тематичні елементи з творів видатних письменників Латинської Америки. На її думку, у творах згаданих письменників-чоловіків відчутна девальвація протагоністок – “магічному реалізму” бракує життєвості та складності. А отже, А. Кастілло виступає проти його маскулінного типу. У романі “Так далеко від Бога” сюжет, а також пародійний наратор, який створює карикатуру на чоловіків, втілюють “фемінізований магічний реалізм”. У своїх творах письменниця акцентує увагу на жінках-героїнях та критикує традицію “магічного реалізму”, яка надає перевагу історіям із чоловіками-протагоністами.
А. Кастілло використовує “магічний реалізм”, щоб ускладнити роман. Персонажі-латиноамериканці виступають виключно в ролі об’єктів, яких можна змалювати пригніченими. Події роману відбуваються в сучасному світі. Герої Кастілло або протистоять патріархальній ідеології в сучасному мейнстрімі США, або пристосовуються до неї. Персонажі не існують у якомусь віддаленому наративному просторі. Вони живуть у місті Том, штат Нью-Мексико в Сполучених Штатах Америки, дивляться теленовели, грають у бейсбол, лікуються в сучасних лікарнях; і в той же час герої мають справу з мексиканськими міфічними постатями (такими, як Ла Лорона), їхні дії приводять до появи індіанського Бога Тсічтінако. Герої роману презентовані на перехресті мексиканської, індіанської та американської культур. Письменниця використовує “магічний реалізм”, щоб показати своїх героїв у світі ХХ століття, де домінує капіталізм, нормою якого є відчуженість, що відчуває особистість в суспільстві.
Поєднання американської літературної традиції з “магічний реалізмом” дозволяє письменниці поглянути на природній світ та людську природу з точки зору іншої культури і показати в новому ракурсі складність їх пізнання та самоідентифікації особистості, обмеженість інтуїтивного та логічного світосприйняття.
Розкриттю художніх характеристик та проблематики творчого доробку А. Кастілло присвячено розділ 3 “Особливості поетики та проблематики романістики письменниці”, який розпочинається з аналізу композиційних і стилістичних характерних рис, притаманних творам авторки (параграф 3.1. “Композиційні і стилістичні особливості романів А. Кастілло”). Досліджуючи поетику романної творчості письменниці, слід звернути увагу на те, що вона пише переважно англійською мовою, зрідка звертаючись до іспанської. Однак віднести її двомовність до категорії “спенгліш” – поєднання англійської та іспанської – не можна, бо англійська мова все ж переважає. Вибір мови свідчить не про бажання письменниці стати американкою, а про прагнення зробити свої книги доступними більш широкій аудиторії, і не тільки американській. За словами А. Кастілло, лише так вона зможе донести проблеми, що турбують чиканос, до аудиторії “мейнстріму”, однак зіткнення нашарувань англійської та іспанської лексики дещо ускладнює сприйняття твору та звужує коло читачів.
Неординарною є композиційна структура першого роману “Листи до Міксквігуала”. Цей твір – “роман-мозаїка”, оскільки письменниця складає одне ціле полотно з окремих листів, як із мозаїчних елементів. Це також “роман-лабіринт”, який складається із трьох зовні самостійних, але внутрішньо пов’язаних частин. На початку роману є інструкція для читання – ключ для дешифрування твору. Дисертантка проводить чіткі паралелі з романом “Гра в класики” аргентинського письменника Хуліо Кортасара та “Уліссом” Дж. Джойса. Крім того, було проаналізовано концепцію Умберто Еко про “відкритий твір”, під визначення якого підпадає і згаданий роман Кастілло. Авторка закликає читача до співпраці, ставить реципієнта у центр невичерпних зв’язків. Її роман є дієво відкритим для фактично необмеженої кількості прочитань, після кожного з яких твір набуває нового забарвлення, виходячи з особливостей світосприйняття, смаку, перспективи, персонального перформансу. Структура “відкритого” роману дає змогу Кастілло бути активним учасником культурної репрезентації. Звертаючись до епістолярної форми, вона залишає собі скромну роль публікатора чужих листів.
Відзначимо також специфічну романну структуру твору “Звільни мою любов із пелюстків” (Реel My Love Like an Onion, 1999). Oповідною синтезованою формою він нагадує музичний твір, оскільки Кастілло використала засоби музичної виразності. Саме композиційна структура твору та назви розділів визначають спільні риси з музичним твором, упорядкування якого ґрунтується на певному чередуванні акцентів. Роман ніби розбито на такти, з першим реченням як наголошеною долею та наступними ненаголошеними. Перше речення служить назвою кожного з розділів. Очевидно, Кастілло прагнула досягти того ж ефекту, що й диригент, який вказує на початок кожного такту рухом руки.
Кожний розділ складається з декількох підрозділів, пронумерованих іспанською мовою. Кількість їх у кожному розділі є різною – від чотирьох до семи. За структурою роман схожий на ліричну пісню, у якій наголоси також розташовуються нерівномірно, то ближче, то дальші один від одного, відстань між сильними частинами (долями) весь час змінюється. Таким чином, Кастілло вдалося досягти ефекту музикальності, занурити читача в атмосферу, сповнену співами, музикою, ритмами фламенко.
Музика в романному контексті зумовила ускладнення оповідної структури, надаючи твору нових можливостей, стимулюючи художню уяву реципієнта, завдяки чому “зберігається естетично відкритий характер”.
Письменниця також широко використовує різні тропи – від метафори до гіперболи, щоб досягти максимального ефекту впливу на читача.
У параграфі 3.2 “Проблематика роману “Так далеко від Бога” дисертантка стверджує, що стилістична і наративна своєрідність роману сприяє порушенню низки важливих соціальних питань. Авторка кидає виклик традиційним латиноамериканським проблемам гендеру та культурної ідентичності. Побудований на фактах повсякденного життя мексикано-американської громади, що постійно знаходиться на межі виживання, роман демонструє напруження між культурною традицією та силами, які її трансформують.
Повсякденні труднощі, з якими борються протагоністки роману, та великі соціальні проблеми, які на них впливають, поєднуються і створюють серйозну загрозу вже самому існуванню громади. Для героїв, як і для решти членів громади в США, це знаменує нестачу економічних ресурсів і, як результат, втрату родинної землі, експлуатацію більшими корпораціями, ризик забруднення навколишнього середовища. А. Кастілло намагається врятувати ідентичність Нью-Мексико від забуття, щоб зупинити невпинне знищення культурних традицій чи, щонайменше, зосередити увагу на цьому питанні. Її стратегія – створити щось на зразок енциклопедії місцевого фольклору чиканос, усної традиції, яка також включає релігійні, історичні, політичні та феміністські питання.
У романі звучать руссоїстські мотиви. Дійсно, ідеї Руссо, що стверджують перевагу повернення до первозданної природи, природних форм життя, ідилічної простоти, знаходять своє відображення в романі Кастілло. Письменниця критикує пороки цивілізації, а єдність людини та природи для неї є втіленням морального ідеалу.
Особливості художнього часу і простору в романах А. Кастілло досліджені в параграфі 3.3 “Часопросторові моделі у творчості А. Кастілло”. Аналіз специфіки втілення часових та просторових категорій допомагає зрозуміти особливості світосприйняття письменниці.
Самостійний інтерес у просторовому аспекті викликає стратегія перебування обох статей у довкіллі. Опозиція замкненого/відкритого простору є актуальною для письменниць чикана. Творчість Марії Еррери-Собек, Ріни Рочі, Альми Вілануеви, Кармен Тафоли демонструє замкнений простір кухонь, у якому змушені перебувати жінки. “Саме в цьому річищі мусить сприйматися класичне протиставлення чоловічої рухливості в екстер’єрі жіночій статичності в інтер’єрі”.
Ана Кастілло руйнує стереотипний розподіл чоловічих/жіночих ролей у традиційній моделі родини. Лише в романі “Сапогонія” бабуся головного героя як блюстителька старого заведеного порядку залишається підвладною своєму чоловіку, будинку, кухні і традиціям. Кухня – це те місце, яке ніким не контролюється. Простір для героїні замкнений, і вона навіть після смерті залишається відданою будинкові.
Цей поодинокий випадок у доробку романістки, вочевидь, можна пояснити тим, що й досі багато критиків чикана переконані в тому, що бабусі є “охоронцями” сталих традицій. Ана Кастілло прагне продемонструвати широту поглядів жінок нової генерації. Вони вже не задовольняються обмеженим простором, нав’язаним суспільством.
Чикана, що символізують культуру прикордоння й існують між двох світів, намагаються створити свій світ, звільнитися від почуття “безпритульності”. Доречною в такому контексті є метафора мосту, запропонована мексикано-американськими письменницями і літературними критиками Глорією Ансальдуа та Чері Морагою. Це початок, який пов’язує два світи у “місці, де вони перетинаються та постійно кровоточать доти, доки не народиться щось нове”. Показовим у цьому плані є і роман А. Кастілло “Сапогонія” (Sapogonia, 1990), де вона вигадує країну “прикордону”, яка знаходиться між сучасним Чикаго, Центральною та Південною Америками і Європою, родом з якої усі культурні гібриди (метиси) незалежно від їх національності, особистої расової належності. На перший погляд здається, що це саме та країна – омріяна людьми змішаної крові, де всі жителі однаково “небілі”, а отже, тут немає місця расовій дискримінації. Проте вже з перших сторінок стає зрозумілим, що сапогонці один за одним тікають зі своєї батьківщини в пошуках кращої долі, чоловіки – через громадянську війну, жінки – ще і від жіночої нерівноправності.
Дослідниця порівнює країну Сапогонію з округом Йокнапатофа Фолкнера, зважаючи на маніпуляції, до яких вдаються письменники для переміщення своїх героїв як у часі, так і просторі. Кастілло зосереджує увагу читача на невизначеності ідентичності та неясності кордону між внутрішнім світом особистості і зовнішнім контекстом.
Топос дому широко представлений у творах чиканос, він створює навкруги себе певний темпоральний простір. Домашній простір Кастілло заповнений ідеєю політичного опору, для неї це місце, де кольорові жінки мають можливість рости та розвиватися духовно і політично.
У параграфі 3.4. “Творчість А. Кастілло як втілення різних культурних традицій” обґрунтовано той факт, що людина зі змішаною кров’ю є втіленням свідомості поколінь і культур.
Дисертантка розглядає спільні риси автохтонної та мексикано-американської культур і робить висновок про безперечне абсорбування надбання індіанців, зокрема цивілізації майя, мексиканцями.
Присутність у творі Кастілло “Так далеко від Бога” (So Far From God, 1993) курандери-цілительки, яка використовує знання ацтеків і майя, доводить те, що чикана увібрала дві культури – корінних американців та мексиканців. Одним із шляхів вивчення, успадкованого чикано, досвіду корінних американців є дослідження дій курандери, що практикує традиційну медицину.
Однак Ана Кастілло використовує не тільки практику автохтонної культури індіанців, але і європейську традицію також. Дослідниця демонструє факт приналежності письменниці до авторів-абсурдистів. Кастілло підтримує “абсурдистську візію”, щоб повстати проти важливих, загальноприйнятих переконань у культурі, оскільки як для неї, так і для інших абсурдистів людські істоти існують у мовчазному відчуженому всесвіті, який не має ані правди, ані значення, дії людей беззмістовні та абсурдні.
Кастілло вбачає комічну перспективу в трагічному факті і моральних переконаннях. На відміну від Терези – протагоністки першого роману, Софія не є бунтівницею, хоч і має бажання стати мером міста. Бунтівницями є її доньки, які намагаються навести лад у житті. У стилі чорних гумористів письменниця зводить нанівець всі спроби досягти кращого життя – героїні вмирають одна за одною. Виживає тільки Софія, оскільки лише вона здатна жити з традиціями успадкованої культури. Як і в інших романах абсурду, Кастілло не наполягає на тому, що відчай є єдино можливою реакцією на абсурдність життя. Вона пропонує беззастережну материнську любов як тимчасове знеболююче від екзистенційного болю.
У висновках узагальнюються основні результати дослідження.
У дисертації вивчається становлення літератури чикана на тлі суспільно-політичних і культурних явищ.
Романну прозу А. Кастілло розглянуто як цілісний естетичний феномен. Зокрема, дисертантка дійшла висновку, що основними у творчому доробку письменниці є теми аутсайдерства, остракізму, фронтирної неприкаяності. Проблемам расизму, сексизму, екології приділено значну увагу в проаналізованих творах. Щодо поетики, то серед художніх особливостей дослідницею було відмічено специфічний часопростір, композиційні та стилістичні характеристики.
Своєрідність творчої манери письменниці полягає, перш за все, в особливостях структури її романів, у пошуках таких художніх засобів, які дозволяють у кожному творі по-різному вирішити питання ідентичності та маргінальності.
Розкрито риси індивідуальної художньої системи А. Кастілло, зокрема її новаторство в царині “магічного реалізму”. Це явище як іманентна константа латиноамериканської літератури інтерпретується авторкою з точки зору жіночої перспективи.
Дисертантка також з’ясувала місце письменниці в контексті феміністичної літератури. В її творчості було відзначено вплив Т. Моррісон, Е. Уокер, а також англійської поборниці прав жінок К. Міллет. Із політичного діяча 1970-х років поетеса поступово перетворилася на завзяту захисницю прав коричневих жінок. Услід за Е. Уокер, яка запропонувала визначення “кольорового” фемінізму, А. Кастілло знайшла власний неологізм для суто “коричневого” фемінізму.
Концепція ксіканізму стала ключовою для творчості Кастілло, вона червоною лінією пронизала її романи, поєднавши етнічну, расову, класову і гендерну проблематику. Подібний підхід до пригнічення коричневої жінки змістив культуру метисів із периферії до центра, який, на думку американських феміністок, має посідати біла жінка середнього класу. Саме коричнева жінка розглядається есеїсткою як така, що найбільше пригнічується та заслуговує право на розвиток, освіту, достойну зарплатню, визнання з боку чикано і не тільки.
І хоча багато авторів чикана звертаються до цієї проблематики, Кастілло вирізняється поміж них новаторством у царині феміністського дискурсу, що відображає її письменницьку індивідуальність.
Висновки, яких дійшла дослідниця щодо особливостей романістики Кастілло, можуть стати поштовхом для подальшого вивчення не тільки прозових творів письменниці, а й досвіду меншин Сполучених Штатів Америки, що, без сумніву, збагатить вітчизняну літературознавчу галузь і сприятиме кращому розумінню власної культурної ідентичності.
1. Ващенко А. В. Америка в споре с Америкой / Александр Ващенко. – М. : Знание, 1988. – 65 с. 2. Ващенко А. В. Проблемы этнических литератур / Александр Ващенко. // Литература США в 70-е годы ХХ века / [под ред. Я. Н. Засурского]. – М. : Наука, 1983. – С. 222–245. 1. Gutierrez, R. & Padilla, G. Recovering the U. S. Hispanic Literary Heritage. – Houston, Arte Publico Press, 1993. – 318 p. 2. Herrera-Sobek, Maria. Reconsrtucting a Chicano/a Literary Heritage : Hispanic Colonial Literature of the Southwest. – Tuscon : Univ. of Arizona Press, 1998. – 213 p. 3. Rebolledo, T. Diana. Women Singing in the Snow. – Tuscon : The Univ. of Arizona Press, 1995. – 251 p. Madsen, Deborah. Understanding Contemporary Chicana Literature. – Columbia, South Carolina, Univ. of South Carolina Press, 2000. – 283 p. 1. Castillo, Debra A. Borderliners : Federico Campbell and Ana Castillo // Reconfigured Spheres : Feminist Explorations of Literary Space / Ed. by Margaret R. Higonnet and Joan Templeton. – Amherst : Univ. of Massachusetts Press, 1994. – P. 147–170. 2. Curiel, Barbara Brinson. Heteroglossia in Ana Castillo’s The Mixquiahuala Letters // Discurso : Revista de Estudios Iberoamericanos 7. – 1990. – №1. – P. 11–23. 3. Gomez Vega. Debunking Myths : The Hero’s Role in Ana Castillo’s Sapogonia // Americas Review 22 (Spring-Summer 1994). – P. 244–258. 4. Yarbro-Bejarano, Yvonne. The Multiple Subject in the Writing of Ana Castillo // The Americas Review 20.1 (Spring 1992). – P. 65–72. Шліпченко С. Гендер : погляд з архітектурної перспективи / Світлана Шліпченко // Гендер і культура : Зб. cт. – К., 2000. |
