ТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ І ФОЛЬКЛОР

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність, мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет і методи, зв’язок з науковими програмами та навчальними планами. Розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію матеріалів дисертації на наукових конференціях і семінарах.

У першому розділі дисертації “Фольклористичний доробок Олени Пчілки”, який складається з п’яти підрозділів, проаналізовано фольклористичні розвідки Олени Пчілки, написані в різні періоди її наукової діяльності, окреслено їх новизну, науковість, зв’язок з дослідженнями інших учених.

1.1. “Олена Пчілка й дослідження українського народного вертепу кінця ХІХ – ХХ ст.”. У цьому підрозділі йдеться про основні погляди дослідниці на проблеми вивчення народного театру. Наприкінці ХІХ ст. в українській фольклористиці гостро стояло питання генезису та змісту українського вертепу, а тому активно велася дискусія щодо основних питань вивчення, походження та часу виникнення народного театру.

До цієї проблеми звернулася й Олена Пчілка. Одна з її ранніх фольклористичних розвідок “Отживающая, или Начальная форма вертепной драмы?” (1883) містить детальний опис різдвяного театрального дійства, яке дослідниця бачила в Луцьку. Ця стаття спонукала до своєрідної відповіді М. Драгоманова, котрий у розвідці “К вопросу о вертепной комедии на Украине” спробував дещо по-іншому обґрунтувати основні проблеми українського народного театру. На думку М. Драгоманова, вертепна драма, яку бачила Олена Пчілка, була варіантом польської шопки. Очевидно, це припущення неправильне, адже, за словами дослідниці, вертепне дійство, яке вона бачила, чітко поділялося на дві частини, в ньому фігурували колоритні образи цигана, циганки, яких нема в польській шопці. Польська мова драми однозначно не свідчить на користь гіпотези М. Драгоманова, адже на Волині жило багато поляків, а оскільки вертеп показував “мазур”, то, зрозуміло, робив це своєю рідною мовою.

Ця невеличка стаття про вертеп і коментарі дослідниці мали важливе значення для подальшого вивчення народної драми. Докладний опис театрального дійства, який подала Олена Пчілка, можемо вважати ще одним варіантом українського вертепу поряд зі зразками Г. Галагана, М. Маркевича, І. Франка.

До питання вертепної драми Олена Пчілка звернулася у пізнішому дослідженні “Украинские колядки” (1903), в якому вона уже більш концептуально обґрунтувала свої погляди на проблему походження українського вертепу. Як і більшість науковців того часу (зокрема, М. Петров, П. Житецький, І. Франко), дослідниця підтримувала теорію польського походження українського народного театру, яку аргументувала порівняльним аналізом текстів польських коляд, кантичок, псальм з “Богогласника” й вертепних колядок, водночас відзначаючи національний колорит українського народного театру.

У другому підрозділі “Єврейський національний тип в інтерпретації Олени Пчілки-фольклориста” обґрунтовано основні погляди дослідниці на специфіку відображення окремих національностей в українському фольклорі. Ці концепції виражені в невеликій, але дуже змістовній статті “Очерки национальных типов в украинской словесности. Черты типа еврейского” (1883), яку Олена Пчілка опублікувала під псевдонімом П. Ковалько. Розвідка мала стати першою в серії статей про особливості відображення різних етнотипів в українській словесності, однак з невідомих причин вони так і не з’явилися друком.

Олена Пчілка слушно зауважила відсутність крайнього суб’єктивізму в зображенні представників єврейства в українському фольклорі, хоча народ у своїй творчості й акцентує на таких рисах характеру євреїв, як жадібність, боягузтво, хитрість тощо. Ця фольклористична студія дала поштовх подальшому науковому вивченню інонаціональних образів в українській словесності.

Підрозділ 1.3. “Олена Пчілка про питання вивчення українських народних дум та їх виконавців” окреслює основні теоретичні гіпотези й припущення дослідниці у проблемі походження народних дум, збереження їх давнього мелодійного супроводу.

Українські думи – це особливий жанр народної творчості, який притягує до себе увагу вчених уже близько двох сторіч. Історія їх видання й дослідження пройшла кілька етапів. Перший етап, який припадає на першу половину ХІХ ст., можна вважати періодом збирання текстів дум. Він представлений збірниками В. Ломиковського (щоправда, опублікованого лише наприкінці ХІХ ст.), М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, П. Лукашевича.

Другий етап вивчення дум обіймає 50–70-ті роки ХІХ ст. Фольклористи не лише публікують нові тексти, а й вишукують народних виконавців дум, цікавляться їхнім життям і кобзарською наукою. Стають відомими імена А. Шута, А. Никоненка, О. Вересая, М. Кравченка та інших славетних кобзарів.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. можна вважати третім періодом дослідження українських народних дум, основною ознакою якого стало комплексне вивчення творів цього жанру. Фольклористи продовжували вивчати поетику народних дум, надалі звертаючи увагу й на окремі кобзарські постаті (публікації й дослідження В. Горленка, В. Боржковського, О. Сластіона, М. Сперанського, П. Мартиновича).

Наприкінці ХІХ ст. гостро постало питання системного вивчення дум. Однією з перших спроб такого аналізу творів жанру була праця П. Житецького “Мысли о малорусских народных думах” (1893), яка справила значний вплив на тогочасне дослідження дум. Водночас концепції вченого викликали активну дискусію в наукових фольклористичних колах. До цієї полеміки долучилася й Олена Пчілка, котра вже у праці “Украинские колядки” підтримала думку П. Куліша про народне походження дум, заперечуючи припущення П. Житецького про книжне, шкільне творення народного епосу. Висновки Олени Пчілки розвинули й пізніші дослідники, зокрема М. Сумцов, Ф. Колесса, М. Рильський, Б. Кирдан, Г. Нудьга та інші.

Свої думки Олена Пчілка розвинула й у спеціальній розвідці “Старосвіцькі “думи” у новому виконанню і поясненню” (1908), в якій аргументовано полемізувала з В. Перетцом, котрий підтримував теорію П. Житецького. Дослідниця зауважила брак вагомих доказів у В. Перетца для підтвердження своєї теорії, хоча той свої міркування підкріпив зразками поезії ХVІ – ХVІІ ст. Коли присутність у думах елементів книжної мови Олена Пчілка пояснила явищем ендосмосу, то, на думку В. Перетца, рима в думах постала внаслідок впливу книжного віршування. Це твердження Олена Пчілка спростувала вказівками на присутність рими в найдавніших зразках народної поезії, зокрема колядках, веснянках, колискових піснях.

У згаданій праці Олена Пчілка вказала на ще один важливий аспект вивчення дум – збереження їх давнього мелодійного супроводу. Дослідницю дуже турбували процеси занепаду кобзарського мистецтва й перетворення його з народного на концертове. Думки й міркування Олени Пчілки поділяли Леся Українка й К. Квітка, завдяки науковій та фінансовій підтримці яких з’явилося унікальне дослідження Ф. Колесси “Мелодії українських народних дум” (1910, 1913). Олена Пчілка однією з перших зауважила подібність думових мелодій і східних музичних мотивів. Цю гіпотезу підтримав О. Сластіон, а Ф. Колесса успішно аргументував це припущення зіставленням турецьких мелодій з рецитаціями українських народних дум.

Дослідниця звернула увагу й на проблему фальсифікації цих фольклорних творів. У передмові до видання “Письма к Остапу Вересаю П.А. Кулиша и Л.М. Жемчужникова” (1904) Олена Пчілка вперше назвала думу “Про смерть козака-бандуриста” підробленою. Згодом свої припущення вона підтвердила у статті “Вечір бандури” (1909), а в “Автобіографії” (1930) навела слова самого П. Куліша, який визнав “думу” фальсифікатом. До цього питання зверталися й пізніші дослідники (Ф. Колесса, К. Грушевська), які дійшли аналогічного висновку.

Дослідницю цікавили й постаті окремих кобзарів, їх виконання народних дум (статті “Кобзарський концерт” (1908), “Нове кобзарство. Кобзар Грицько Кожушко” (1912)).

1.4. “Перша спроба дослідження українського гумору (стаття “Українська гумористика”)”. Стаття Олени Пчілки “Українська гумористика” (1911) фактично була першою спробою узагальненого аналізу фольклорних гумористичних жанрів. Не применшує ваги цієї розвідки для української фольклористики й те, що праця з невідомих причин не була завершена.

У статті дослідниця визначила основні жанри народного гумору, проаналізувала тематику, особливості його вияву в літературі. Олена Пчілка вперше виділила два види народної гумористики – пісенний та оповідний, відзначила її жанрове розмаїття (прислів’я, приказки, дотепні вислови, оповідання, жартівливі пісні, гумористичні колядки та віншування), вказала на основні теми народного гумору (змалювання людей і стосунків між ними, зображення різних етнотипів, церковна тематика, тема смерті). Усі ці особливості значно пізніше відзначали й українські фольклористи (Л. Махновець, Г. Нудьга).

1.5. “Українські народні легенди про “чуда” та  розвідка Олени Пчілки “Українські народні легенди останнього часу”. В українській народній словесності зустрічаємо значну кількість творів, у яких оповідається про надприродні явища, події, чудеса. Саме таким подіям, пов’язаними із “Калинівським чудом” та “Йосафатовою долиною”, присвячена розвідка Олени Пчілки “Українські народні легенди останнього часу” (1925), яка була першою спробою наукового аналізу творів цієї тематики. Важливо, що дослідниця не лише подала окремі “чудесні” легенди, а й спробувала визначити середовище їх поширення (сільське та міське населення), причини й джерела виникнення (протидія народної свідомості комуністичному ладу, його ідеології). Олена Пчілка виділила головні мотиви (розстріл хреста (розп’яття), покарання за гріхи, страшний суд, западання землі та інші) й образи (стрільця-більшовика, вдови, пастуха, Богородиці та інші) цих творів. Дослідниця вперше в українській фольклористиці порівняла тогочасні новотвори з давніми народними текстами й дійшла висновку, що окремі “чудесні” легенди витворилися зі старовинних легенд та пісень про подібні явища й події. Олена Пчілка однією з перших звернула увагу на мелодійний супровід пісень про “чуда”. Розвідка дала поштовх студіям молодих науковців В. Кравченка, Н. Дмитрука, С. Якимовича та інших дослідників.

Другий розділ дисертації “Головне фольклористичне дослідження Олени Пчілки “Украинские колядки” в контексті української фольклористики” обґрунтовує основні наукові положення й гіпотези дослідниці про найдавніший жанр народної творчості “колядки”, які привертали до себе увагу багатьох дослідників народної творчості.

На початку ХХ ст. фольклористична наука нагромадила значний матеріал: тексти колядок були у збірниках М. Максимовича, П. Чубинського, Я. Головацького, з’явилися й наукові дослідження М. Драгоманова та В. Антоновича, О. Веселовського, О. Потебні, М. Сумцова, І. Франка та інших. Колядки зацікавили й Олену Пчілку, котра в кількох номерах журналу “Киевская старина” за 1903 р. помістила велику наукову студію “Украинские колядки. (Текст волынский)”. Хоча цю розвідку свого часу дуже критично розглянув В. Гнатюк, вона все ж заслуговує особливої уваги.

Праця розкриває погляди Олени Пчілки на актуальні питання вивчення українських колядок, зокрема походження назв “коляда” і “колядка”, класифікація колядок, їх основні мотиви. Дослідниця однією з перших аргументувала українську етимологію терміну “колядка”, заперечуючи гіпотезу про римське походження. Важливо, що сучасна фольклористика (О. Курочкін, В. Коломієць) загалом підтримує думку, яку обґрунтувала саме Олена Пчілка.

Авторка розвідки відійшла від традиційних систем класифікації творів цього жанру – за адресатами й мотивами. Її насамперед цікавили процес розвитку колядкового жанру й типові риси самих пісень, а тому дослідниця виокремила три види колядок – колядки-веснянки, колядки-легенди та колядки-вірші.

Олена Пчілка вперше в історії української фольклористики простежила еволюційний шлях колядок, спробувала виявити процес нашарування християнських елементів у колядках-легендах, вказала на фольклоризацію церковних коляд. Дослідниця перша зробила спробу проаналізувати колядки-жарти, які віднесла до новоутворень. Сучасна наука (Р. Кирчів, Г. Довженок) лише частково торкнулася проблеми фольклоризації коляд і аналізу гумористичних колядок.

Дослідження цікаве й особливостями методологічного підходу Олени Пчілки до вивчення колядок. Авторка праці однаковою мірою послуговувалася  різними методологічними принципами, зокрема історичного, міфологічного, порівняльного методів. Дослідниця одна з перших вказала на недоліки компаративізму, на які значно пізніше звернув увагу російський фольклорист В. Жирмунський, водночас окресливши нові завдання порівняльно-історичного дослідження.

У колядкових піснях Олена Пчілка виділила й мотиви, які до неї ніхто не зауважив. Так, вона звернула увагу на еротичні елементи у колядках-веснянках, підкреслила їх етичний характер. Дослідниця вперше в зимових обрядових піснях відзначила давній мотив “умикання”, на який згодом вказав й М. Грушевський.

Олена Пчілка подала низку гіпотез і припущень, вивчення яких знайшло своє продовження у працях фольклористів пізніших часів. Так, давній образ “тихих вод” і міфічний характер Різдва як божества розглянув Кс. Сосенко. Образи П’ятниці й Богородиці, як і Олена Пчілка, зблизив між собою В. Чічеров. Припущення дослідниці про існування на території України амазонок і певний фольклорний матеріал дали поштовх дослідженню нашого сучасника І. Денисюка “Амазонки на Поліссі”.

Третій розділ “Фольклорні основи художньої творчості Олени Пчілки”, який складається з двох підрозділів, останній з яких має п’ять підпунктів, присвячено дослідженню явища фольклоризму в літературній спадщині Олени Пчілки.

3.1. “Постать Олени Пчілки в контексті літературної епохи кінця ХІХ – початку ХХ століття”. Літературний процес цього часу можна назвати періодом шукань нових напрямків, стилів, тем, ідей, героїв, прагнення письменників наблизити нашу літературу до європейських тенденцій. В останній чверті ХІХ ст. активно продовжували працювати представники старшої генерації (П. Куліш, Ганна Барвінок, Панас Мирний, О. Кониський, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький та інші), поруч з якими все голосніше заявляло про себе молодше покоління (І. Манжура, Б. Грінченко, В. Самійленко, І. Франко, Н. Кобринська), творчо переосмислюючи мистецькі ідеї своїх попередників. До останньої категорії митців належала й Олена Пчілка.

За власним зізнанням, свій письменницький шлях Олена Пчілка розпочала з перекладів, які з’явилися друком у 1881–1882 роках. Згодом вона публікує вже свої власні поетичні та прозові твори в “Зорі”. 1886 р. виходить її єдина збірка поезій “Думки-мережанки”. У “Першому вінку” (1887) публікуються поема “Дебора”, повість “Товаришки”, які принесли Олені Пчілці літературне визнання.

Творчість Олени Пчілки початку ХХ ст. безпосередньо пов’язана з журналом “Рідний край”, редактором і видавцем якого вона була упродовж 1907–1914 років. Твори письменниці виходили й окремими книжками: “Тарасове свято” (1907), “Оповідання” (І, 1907), “Оповідання” (ІІ, 1909), “Оповідання” (ІІІ, 1911) та інші.

Як додаток до журналу “Рідний край” Олена Пчілка видавала дитячий щомісячник “Молода Україна” (1908–1914) – перший та єдиний український часопис для дітей на Великій Україні, в якому письменниця друкувала свої дитячі поезії, казки, оповідання. Олена Пчілка створила цикл “Український дитячий театр”, куди ввійшло дванадцять п’єс, лише дві з яких були опубліковані 1919 р.

1930 р. вийшла її остання прижиттєва збірка “Оповідання. З автобіографією”. У радянський період твори письменниці перевидавалися лише двічі – у 1971 та 1988 роках. 1991 р. вийшла перша збірка дитячих творів Олени Пчілки “Годі, діточки, вам спать!”. За роки незалежності України не вийшло жодної збірки творів письменниці, не кажучи вже про академічне зібрання.

Постать Олени Пчілки літературна критика оцінювала переважно однобоко: замовчуванням або негативно. Хорошим другом і порадником для неї був І. Франко, котрий чи не єдиний зумів об’єктивно проаналізувати творчий доробок письменниці.

Радянське літературознавство (М. Тарасенко, І. Миронець, статті в енциклопедіях та “Історіях української літератури”) часто розглядало творчу індивідуальність Олени Пчілки переважно побіжно, вибірково, замовчуючи окремі аспекти діяльності письменниці. Єдиною спробою об’єктивної оцінки творчого доробку Олени Пчілки в першій половині ХІХ ст. була стаття Д. Донцова “Олена Пчілка. (Спроба регабілітації)” (1931).

Письменницька спадщина Олени Пчілки привернула увагу літературознавців уже в 1960–70-х рр., коли з’явилися публікації А. Чернишова, І. Денисюка, О. Ставицького, Є. Шабліовського, Н. Вишневської. Дослідження творчої індивідуальності Олени Пчілки інтенсифікується з 1990-х років. З’являються розвідки Л. Дрофань, Н. Купрати, А. Диби, Л. Мірошниченко та інших учених. Однак і дотепер повного критичного аналізу творів Олени Пчілки українське літературознавство ще не має. Це стосується й проблеми зв’язку творчої спадщини письменниці з фольклором.

3.2. “Фольклоризм літературної спадщини Олени Пчілки”. Наприкінці ХІХ ст. питання зв’язку літератури й фольклору відповідно до вимог часу набуло принципово нового змісту. Письменники рішуче відмовилися від принципу стилізації під народні зразки, прагнучи органічного синтезу фольклорних елементів у художньому тексті.

Сучасна філологічна наука визначає різні рівні фольклоризму. Так, Д. Медріш писав про три рівні взаємозв’язку фольклору та літератури: 1) на рівні події; 2) на рівні стилю; 3) безпосередні словесні вкраплення. На думку О. Мишанича, є дві головні лінії зв’язку цих видів мистецтва – вплив на сюжети й на стиль. Дві основні моделі фольклоризму визначив й І. Денисюк – скомпліковані жанри й олітературнення фольклорних жанрів.

Отже, можемо сказати, що для художньої літератури характерні два основні типи фольклоризму: І. Пряме запозичення, введення у твір народного елементу, стилізація під народні зразки; ІІ. Переосмислення фольклорних елементів, їх трансформація крізь свідомість письменника. Ці типи фольклоризації відбуваються: 1) на рівні сюжету; 2) на рівні мотиву; 3) на рівні образу; 4) на рівні символу; 5) на рівні поетики, стилю. Усі ці типи та рівні були характерні й для української літератури кінця ХІХ ст.

Олена Пчілка не могла стояти осторонь цих тенденцій, а тому в її поетичних і прозових творах знаходимо різні вияви зв’язку з народною словесністю.

3.2.1. “Поезія”. Поетичний доробок Олени Пчілки надзвичайно цікавий і неповторний. Різноманіття тем, образів, ідей та символів підкреслює глибину таланту поетеси.

За словами А. Чернишова, Олену Пчілку можна вважати першою в Україні справжньою жінкою-поетесою, на прикладі творчості якої можна простежити манеру використання фольклорних елементів. Тут знайдемо ранні стилізації в народному дусі (“На стріванні”, “Без тебе, Олесю”), пряме введення народнопоетичних явищ персоніфікації та паралелізму (“Діброва смутная вже листячко ронила”, “Гай-гай, мій гаю красний!”), використання народної версифікаційної форми та поетичних засобів (постійні епітети, здрібнілі форми, сталі порівняння). Водночас у багатьох поезіях фольклорні елементи практично непомітні, переосмислені, набувають нового авторського значення, трансформуються й наповнюються новим естетичним змістом (“Прощання”, “Орел”).

Використовуючи народні сюжети та мотиви й вдало переосмислюючи їх, Олена Пчілка створила ряд оригінальних творів, в яких подала образки з життя міщанства та інтелігенції (балади “Сердечні турботи”, “Одвідини”).

3.2.2. “Поеми”. У творчому доробку Олени Пчілки є кілька поем. З погляду творчого використання фольклорних елементів варто відзначити дві – “Козачка Олена” (1884) та “Орлове гніздо” (приблизно 1892 р.).

Поема “Козачка Олена” цікава передусім своєю проблематикою та яскравим образом жінки-патріотки. Для підкреслення патріотизму головної героїні письменниця використала фольклорний прийом антитези, а композиційною основою багатьох частин поеми став народнопоетичний принцип психологічного паралелізму. Картини природи передають почуття й душевні переживання героїв. Для віршованої форми свого твору поетеса використала коломийковий розмір – (4+4)+6. Народнопоетичні тропи надають поемі мелодійності та ліричності.

Особливої уваги заслуговує ще недрукована поема “Орлове гніздо”, окремі уривки якої публікувалися в “Рідному краї” (1910) та згодом  у “Соціалістичній культурі” (1990). У поемі розповідається про одну з найболючіших і найтрагічніших сторінок нашої історії – визвольну боротьбу козаків за незалежність України під проводом гетьмана Петра Дорошенка у другій половині ХVІІ ст. Письменниця заторкнула популярну в народних соціально-побутових піснях та думах тему чужини, яку подала за допомогою таких народних образів-символів, як далека дорога, одинокий явір, вишита сорочка, грудка землі тощо, що суттєво збагатило художній зміст поеми. В окремих частинах твору Олена Пчілка використала народнопісенну версифікаційну форму – (4+4)+6, фольклорні поетичні фігури (постійні епітети, здрібнілі форми, сталі звертання тощо).

3.2.3. “Байки”. Олена Пчілка – єдина українська письменниця кінця ХІХ ст., яка розробляла форму байки. Байки увійшли вже до її першої збірки “Думки-мережанки” (1886), де склали окремий розділ. До цього жанру письменниця знову звернулася у 1900-х рр., коли видавала дитячий журнал “Молода Україна”. Серед байкарської спадщини Олени Пчілки зустрічаємо поетичні обробки народних сюжетів (“Найкращі діти”, “Гнідко та Сірко”, “Миша-городянка і Миша-хуторянка”), в яких вона побачила елементи народної педагогіки.

У творчому доробку Олени Пчілки є й байки, цілком оригінальні за своїм змістом, сюжетикою та ідеєю. Цим творам притаманний уже інший рівень фольклоризму. Народну поетику письменниця переосмислює й синтезує по-своєму, надаючи їй оригінальних рис та ознак. Відтак Олена Пчілка творить нові алегоричні образи, актуалізує дидактичні висновки своїх байок (“Свинка”, “Терешко”, “Орел на визволі”).

3.2.4. “Мала проза”. У письменницькому доробку Олени Пчілки особливе місце посідає мала проза, зокрема оповідання. В основі її святкових чи різдвяних оповідань (“Чад”, “Збентежена вечеря”, “Забавний вечір”) лежить структурний принцип протиставлення, який часто зустрічається в народній пісенності. Цей композиційний прийом письменниця використовувала для виокремлення вчинків та характерних рис своїх героїв. У прагненні найтіснішого контакту з читачем, створення ефекту максимальної життєвої правдоподібності Олена Пчілка передає авторство оповідачеві з народу, обираючи форму усної оповіді (“Збентежена вечеря”).

Письменниця часто безпосередньо вводить у художнє полотно своїх творів фольклорні зразки (“Товаришки”, “Рятуйте”), а творче використання прислів’їв та приказок, постійних епітетів, фразеологізмів надає її оповіданням реалістичності, правдивості зображуваного, подекуди гумористичності та сарказму.

3.2.5. “Твори для дітей”. Олену Пчілку можна вважати першим класиком української дитячої літератури. В її дитячих поезіях зустрічаємо популярні мотиви, образи, символи народних колискових пісень, забавлянок, ігор. Поетичні тексти Олени Пчілки щедро пересипані народнопісенними поетичними формами (пестливі та здрібнілі слова, постійні епітети тощо). Так, образ котика, який є неодмінним персонажем колискових пісень і забавлянок, у поезії Олени Пчілки набув дещо антропоморфних рис (“Зимовий вечір”, “Мудра кицька”, “Змислений котик”). Зустрічаємо й образ зайчика (“Зайчатко і хлоп’ятко”, “Зайчик-джигунчик”). Творчо використовуючи фольклорний жанр колискової пісні, поетеса витворила оригінальні зразки своїх колискових. Так, у пісні “Люлі, люлі…” виведено художньо переконливий образ матері.

Олена Пчілка писала для дітей не лише поезії, а й казки та оповідання, в яких зустрічаємо й елементи народної прози, зокрема сюжети, мотиви, образи, стилетворчі засоби українських народних казок та байок, які відображають світогляд і моральні поняття самої письменниці. Так, зачин казочки “Сосонка” нагадує зачини народних казок, а образ сосонки Олена Пчілка персоніфікувала в руслі фольклорної поетики. Використавши фольклорний принцип контрастності в оповіданні “Хлопчик та ведмідь”, письменниця протиставила любові ведмедя людську байдужість. Основою сюжету приповістки “Мар’їне багатіння” стала народна байка “Баба й гладущик молока”, трансформувавши сюжет якої, письменниця акцентувала на питаннях соціального життя народу.

У скарбниці літературного доробку Олени Пчілки важливе місце посідають дитячі п’єси, в яких, за висловом Л. Мірошниченко, панують народна творчість і міфологія. Так, у п’єсі “Сон-мрія, або Казка Зеленого Гаю” виведено цілу галерею українських міфологічних образів (Лісовик, Мавка Лісова, пташки-діти). В основі сюжету п’єси  “Скарб” – популярна народна легенда про цвіт папороті. Хлопчик Михайло прагне знайти квітку папороті, але хоче не багатства, а здоров’я матері й волі для України. Устами свого маленького персонажа Олена Пчілка розкриває дітям справжні поняття скарбу. У дитячих п’єсах письменниця заповідала дітям свої ідеали гуманіста, патріота, творця.