УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОПТИМІЗАЦІЇ ВИТРАТ НА МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико – методологічні засади формування системи розподілу витрат у металургійному виробництві» проаналізовано економічний зміст виробничих витрат та їх розподіл, проведено теоретичний та методичний аналіз досвіду щодо визначення структури й особливостей функціонування системи формування витрат та процесу розподілу витрат на металургійному підприємстві з позиції синергізму на основі методу структурно – логічного аналізу і синтезу.

Питання організації управлінського обліку на металургійному підприємстві тісно пов’язані з питаннями управління витратами на всіх рівнях його виробничої діяльності. Рівень витрат виражає інтереси акціонерів, керівників і менеджерів на всіх етапах виробничого процесу в найбільш раціональному й ефективному використанні виробничого потенціалу, а саме в одержанні високих результатів при мінімальних витратах.

Результати дослідження показали, що необхідно вдосконалювати систему управління витратами на металургійному підприємстві в напрямі уточнення методики розподілу умовно-постійних витрат у собівартості продукції та удосконалення методу розподілу непрямих витрат на виробництво металопродукції відповідно до принципів управлінського обліку. При вирішенні цих завдань будуть створені передумови для підвищення ефективності виробничої діяльності за допомогою вдосконалення системи розподілу витрат з метою їх зниження і більш повного виявлення та використання резервів зниження собівартості продукції.

У роботі виявлено, що судячи з численних досліджень економістів, не може бути точних методів розподілу непрямих витрат. У 1953 р. у США з'явився метод усіченої собівартості (директ-костинг), що одержав у Європі назву «маржинальної бухгалтерії». Важливою особливістю директ-костингу є те, що завдяки йому можна вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності між обсягом виробництва, витратами і прибутком.

Встановлено, що на сьогодення українськими металургійними підприємствами мало уваги приділяється групуванню витрат за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат. Розрахунок собівартості одиниці продукції певного виду називається калькуляцією у власному змісті цього слова. За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996 р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) ─ це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Починаючи з 2000 р. методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності регламентовані П(с)БО 16 «Витрати», затвердженим наказом МФУ від 31.12.1999 р. зі змінами і доповненнями, згідно з яким виробнича собівартість визначається витратами того конкретного підрозділу, де виготовляється продукція. До її складу включені: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі витрати; розподілені постійні загальновиробничі витрати. Пунктом 16 вищеназваного стандарту передбачено розподіл загальновиробничих витрат на змінні та постійні. Взагалі підприємства можуть використовувати різноманітні підходи до калькуляції витрат при складанні звітності. У роботі досліджені різні методи розподілу витрат, що наведені на рис. 1.

Для розрахунку виробничої собівартості в практиці українські підприємства використовують два методи: метод повного розподілу витрат – «Full-Absorption Costing»; та метод, в основу якого покладено включення в собівартість продукції лише змінних (або прямих) витрат – «директ-костинг».

Дослідження дозволили дійти висновку, що сьогодні все більше уваги в металургійній галузі приділяється саме синергетичному ефекту. Так, підприємства металургійної та вуглевидобувної галузей намагаються об’єднуватись (частіше власники металургійного підприємства приватизують вуглевидобувне) з першочерговою метою – уникнути посередників, через яких зростає ціна на паливо. Крім того, підприємства металургійної галузі не обмежуються тільки вуглевидобувними підприємствами, а намагаються також заволодіти підприємствами-постачальниками сировини. На жаль, в Україні все це поки що знаходиться в стані становлення, хоча спостерігається стійка динаміка в даному напрямку.