УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ РЕГІОНУ

Краткое содержание

Розділ 1. Суть і місце державного регулювання в системі управління розвитком виробничої сфери регіону.

На основі аналізу теоретичних положень, використаних у літературі, зроблено висновки про те, що у ринкових умовах господарювання найсуттєвішими критеріями оцінки регіональної сфери виробництва як об'єкта управління є: виробничо-технологічна пов'язаність основних господарських процесів, а також необхідна і достатня для цього сукупність засобів виробництва та елементів виробничої інфраструктури; соціально-інфраструктурна забезпеченість життєдіяльності населення в регіоні; економічні взаємозв'язки між регіональними, виробничими, фінансовими, банківськими, комерційними структурами тощо; інформаційно-управлінська єдність, що відображає становлення розгалуженої системи виробничих, постачальницько-збутових, маркетингових, науково-технічних зв'язків між окремими підприємствами, організаціями і галузями, які забезпечують реалізацію функцій координації, регулювання, управління предметами і засобами праці, економічними зв'язками і відносинами; територіальна єдність, що виникає в результаті просторово узгодженого розвитку і взаємодії компонентів сфери виробництва в регіоні, спільного використання об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури.

Для сфери виробництва регіонального рівня властива складна внутрішня структура. З одного боку вона є галузево-функціональною. Тобто, сфера виробництва являє собою закономірне просторове поєднання окремих галузей, міжгалузевих комплексів, блоків підприємств тощо, які характеризуються певною системою зв'язків і місцем в ієрархічній структурі територіального поділу та інтеграції праці.

Вирішальний вплив на формування цієї структури мають виробничо-економічні і виробничо-технологічні зв'язки між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговуючими галузями.

З іншого боку ця структура є територіально-функціональною. Вона відображає просторову диференціацію сфери виробництва на окремі підсистеми, що органічно поєднують галузі господарства.

Територіальна структура сфери виробництва є об'єктивною основою її територіальної організації і формується на основі синтезу структурних елементів її спеціалізованих підрозділів.

Реформування економіки потребує ефективного, прогресивного законодавчого базису, а також дійового, стабільного і не менш ефективного механізму реалізації економічної політики в регіонах і в державі в цілому.

Стратегія фінансової політики України вимагає, перш за все, чіткого розмежування функціональних обов'язків між центром і регіонами, узгодженості та координації в діях фінансових, контрольно-ревізійних, податкових, митних та інших служб, які прямо і безпосередньо займаються реалізацією єдиної фінансової політики в Україні.

Нині діюча система податків і зборів не виконує основних функцій податкового регулювання і стимулювання економічних процесів, а єдиний механізм стягнення податків і формування доходів бюджету, як такий, в суспільстві ще не сформовано. Система оподаткування за діючим законодавством потребує радикальних змін у напрямку пошуку нових підходів і принципів побудови, науково-обгрунтованих форм податків, ефективних методів і важелів впливу на економічні процеси. В основу її побудови треба покласти стабільні, реальні та стимулюючі методи й форми реалізації економічних відносин, які б сприяли розвиткові ініціативи та підприємництва, стабілізації економіки і фінансового становища держави.

На практиці продовжується реалізація фінансової політики окремими, неузгодженими методами, які, головним чином, позбавлені стимулюючої функції та ефективного впливу на процес виробництва і реалізації продукції. Це основний недолік діючого порядку стягнення податків і формування доходів бюджету. Прийняттям окремих законодавчих актів з цих питань навряд чи можна реалізувати стратегічні задуми і напрямки фінансової політики з метою стабілізації економічного становища в державі. Необхідно на загальнодержавному рівні прийняти перспективну програму і конкретні заходи по стабілізації фінансового становища регіонів і країни в цілому. Одночасно слід розробити адекватний механізм реалізації фінансової політики в інтересах розвитку підприємництва, спрямованої на зміцнення економічного становища в кожному з регіонів і в державі в цілому.

Завдання управління розвитком сфери виробництва в регіоні може бути сформульоване як розробка програм, заходів, проектів, реалізація яких дасть найбільший соціально-економічний ефект для регіону при заданих (очікуваних) ресурсах, певному розмірі, бюджетних і позабюджетних коштів регіону (області), коштів підприємств і корпорацій, державного бюджету, з урахуванням наявного виробничого потенціалу, інтелектуальної власності. Для вирішення цього завдання необхідно здійснити певну сукупність робіт, які можна розділити на десять етапів (табл.1).

Успіх управління розвитком сфери виробництва в регіоні забезпечується передусім науково обґрунтованою концепцією цього розвитку. На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури з питань методології і методів формування й розвитку соціально-виробничих комплексів можна класифікувати існуючі концепції, об'єднавши їх у п'ять груп:

1) розвиток регіону в інтересах держави;

2) комплексний соціально-економічний розвиток регіону;

3) територіальний госпрозрахунок;

4) вирішення найгостріших проблем життєдіяльності регіону;

5) максимізація використання можливостей території.