УПРАВЛЕНИЕ ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ РЕКРЕАЦИОННОГО РЕГИОНА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовані мета, ідея та задачі досліджень, наукова новизна отриманих результатів. Наводяться наукова новизна та практичне значення результатів роботи, апробація результатів досліджень, дані про публікації.

У першому розділі «Аналіз проблематики екологічного розвитку  України і її регіонів» наводяться результати аналізу існуючих теоретичних та практичних досліджень з проблем екологічної безпеки (ЕБ) на національному та регіональному рівнях. Зроблений огляд наукових та статистичних джерел засвідчив, що загальний стан екологічної безпеки в Україні є досить складним. Це пов’язано з дією системи природних та антропогенних чинників, яка зумовлює ускладнення стану держави: результати аналізу існуючих в Україні та в регіонах проблем екологічної безпеки щодо зменшення шкідливого впливу на людину та довкілля підтвердили наявність кола невідкладних задач. По-перше, практично у всіх регіонах відмічаються проблеми утворення водних ресурсів та водопостачання: порушення водного балансу на підставі геологічних та ландшафтних змін, які приводять до різних наслідків (підтоплення земель, недостатнього об’єму води для потреб господарства, життя), забруднення водних горизонтів та інші. По-друге, підвищена забрудненість атмосферного повітря в регіонах, якщо не за рахунок  промислових викидів, то за рахунок викидів транспорту. По-третє, продовжують зростати процеси ерозії земель та утворення зсувів практично у всіх регіонах (особливо збільшились площі зсувів на південному узбережжі Криму). По-четверте, не зменшуються обсяги твердих і рідких відходів

8

 виробництва та побутових відходів, що приводить до значної небезпеки як для довкілля, так і для людини (дуже гостро проблема проявилася у Криму). По-п’яте, здійснюються будівельні проекти, які не мають досить глибокої підготовки екологічно небезпечних просторових та технічних рішень, а також оцінки та врахування щільності забудови територій. По-шосте, потребують науково - обґрунтованих рішень плани захисту біорізноманіття на регіональному рівні (особливо важливо для АР Крим, як одного з світових біосистемних центрів). Все це обумовлює нагальну потребу комплексного вивчення та розв’язання проблем, пов^’язаних з забезпеченням екологічної безпеки.

Основні положення загальної концепції екологічної безпеки розроблено у роботах Реймерса М.Ф., Вернадського В.І., Боголюбова С.О., Данилова-Данильяна В.І., Фролова К.Ф.,  Мойсеєва М.Н. та інших вчених. Однак останнім часом виконуються багатоаспектні теоретичні та практичні дослідження із зазначеної проблеми. Як результат – конкретизуються та поглиблюються підходи за різними науковими напрямками: з технічного –  у працях Биченка М.М., Маслова М.В., Рудько Г.І., Трофимчука О.М., Тетіора О.Н., Шапаря А.Г., Шмандія В.М. та інших, з техніко-економічного –  у працях Буркінського Б.В., Векліча О.І., Данилишина Б.М., Дорогунцова С.І., Крайнова І.П., Ральчук О.М., Степанова В.М., Хлобистова Є.В. та інших, з природничого –   Багрова М.В., Барановського В.А., Бокова В.О., Єни В.Г., Лущика А.В. та інших. Екологічна безпека на  державному рівні розглядається як складова національної безпеки та обґрунтовуються підходи до управління у роботах Долішнього М.І., Качинського А.Б., Косовцева В.О., а у роботах Адаменко О.М., Андрейцева В.І., Лозанського В.Р. та інших вчених розкрито підходи щодо різних аспектів організації екологічного управління безпекою у регіоні. Аналіз робіт дозволяє визначити, що фундаментально розроблено теоретичні та практичні засади управління екологічною безпекою в умовах катастрофічних ситуацій: з одного боку, це пов’язано з важливим місцем організації дій у надзвичайних ситуаціях, з другого – з необхідністю обов’язкового зниження наслідків цих подій.  

Вченими розроблено основи теорії екологічної безпеки щодо понятійно-термінологічної складової, концептуального обґрунтування діяльності, яка направлена на зниження (попередження) небезпечних ситуацій різного виду і рівнів дії на них. Однак ускладнення екологічної домінанти функціонування сучасного суспільства в багатоплановому антропогенному навантаженні на природні системи вимагають подальшого розвитку методології управління екологічною безпекою. При тому слід зазначити, що рівень досліджень управління ЕБ в умовах постійної дії техногенних чинників потребує подальшого поглиблення. Особливо це стосується регіонального аспекту проблеми з врахуванням чинників та спеціалізації, зокрема рекреаційної.

Разом з тим за результатами аналізу джерел щодо проблем, які заслуговують подальшого дослідження, слід віднести: недостатню опрацьованість сутності і закономірностей управління ЕБ на регіональному рівні; різнопланові підходи до класифікації техногенних загроз ЕБ не адаптовано до цілей і механізму управління; не конкретизовано ознаки рекреаційної спеціалізації регіону з позицій обліку екологічного стану системи регіону; не розроблено загальний підхід щодо оцінки рівня безпеки в регіоні; недостатньо опрацьовано наукові основи форм стратегічного управління ЕБ рекреаційних територій; поширені загальні, не конкретні заходи забезпечення екологічної безпеки; переважають методи управління переважно економічного плану, але не технічні; існує проблема відсутності сучасної інформаційно-технічної підтримки управління ЕБ; не розв'язані проблеми    технічного   і    просторово-планувального     підходу до   будівництва    компонентів

9

 регіональної системи збору, утилізації і депонування ТПВ.

Концептуально у дисертації екологічна безпека розглядається як елемент стійкого функціонування регіону, вимагає системного підходу, оскільки є невід’ємною складовою еколого-економічної системи території для якої характерна сукупність закономірностей та особливостей як формування, так і системи забезпечення, що, враховуючи результати проведеного аналізу, дало можливість обґрунтувати значущість наукової проблеми та сформулювати основні напрямки досліджень управління у системі забезпечення екологічної безпеки на регіональному рівні.

У другому розділі «Теоретичні основи  управління екологічною безпекою на регіональному  рівні» викладено розроблені у результаті досліджень теоретичні положення організації управління екологічною безпекою у  регіоні.

На основі всебічного аналізу методології управління в еколого-економічній системі досліджено  сутність, особливості прояву закономірностей функціонування екосистем. Доведено, що існує об’єктивна схема групування названої сукупності екологічних законів, в рамках якої виявлено соціально-екологічні закони та закономірності за ознакою «можливість реалізації в екологічному управлінні», що визначають принципи формування і функціонування управління як системи дій щодо досягнення цілей суспільства в екологічній сфері. Пропоноване угрупування закономірностей екологічної сфери може сприяти розмежуванню різних по суті проявів законів екосистем і, разом з цим, визначити підходи до формування механізму управління екологічною безпекою в рамках об'єктивних і соціально сформованих умов життєдіяльності сучасного суспільства.

Удосконалені  положення теорії управління екологічною безпекою на регіональному рівні (УЕБР), які базуються на результатах системно-ситуативного аналізу суті процесу управління, моделей функцій, сутнісному опису методів, принципів, технологій, інструментарію управління. В рамках функціонування управляючої системи забезпечення екологічної безпеки регіону (рис.1) виявляється ряд особливостей, які визначають необхідність спеціальної взаємодії в формі координації дій. До них відносяться наступні аспекти:

1. Прояв сукупності управляючих дій, різних за своєю сутнісною характеристикою: –  дія  соціального плану на мотиви і поведінкові схеми (УД-1), пов'язана із забезпеченням процесів екологізації, –  дія нормованого плану  (включаючи правове, економічне), пов'язана із задачами збереження природного середовища і здоров'я людей (УД-2); –  дія організаційно-технічного, технологічного плану, пов'язана із задачами оптимального природокористування (УД-3).

2. Управляюча система екологічною сферою повинна мати нагоду  забезпечити сумісність самостійно функціонуючих окремих систем управління в кожному соціально-економічному елементі: галузі мають органи управління ними, окремі економічні суб'єкти мають системи управління в рамках різних видів власності, присутні також регіональні і адміністративні  особливості управління. Виходячи з цього, управлінський процес повинен мати вищий ступінь складності, для досягнення якої слід реалізувати можливості механізму державного управління ЕБР.

3. Виявляється розширення функцій управління за рахунок особливого значення регулюючих процесів –   нормативно-правове    регулювання,   що   визначає   особливості  організації процесу,

10

підвищення ролі контролю дотримання нормативів ведення діяльності всіма суб'єктами господарювання і органами управління суміжних сфер.