УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ В ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та основні завдання, предмет і об’єкт дослідження, теоретичну та методологічну бази дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі “теоретико-методичні засади управління державними корпоративними правами” досліджено економічні основи, рівні та етапи процесу управління корпоративними правами держави та обґрунтовано основні науково-методичні підходи до визначення ступеня його ефективності, розглянуто зарубіжний досвід управління корпоративним сектором.

У дисертаційній роботі досліджено зміст та еволюцію основних поглядів щодо розуміння сутності категорії “корпоративне управління”, на основі цього визначено його основні класифікаційні ознаки, такі як: націлення на реалізацію прав і обов’язків акціонерів, комплекс відносин між учасниками, встановлення балансу сил, досягнення поставленої мети діяльності, кодекс принципів і норм, забезпечення корпоративної честі і прозорості, набір процедур для здійснення керівництва і контролю, як управління корпоративними правами.

На основі проведеного аналізу літературних джерел запропоновано розглядати “корпоративне управління” як спосіб управління підприємствами, для врегулювання відносин усіх учасників, за умови дотримання норм законодавства та правил ведення бізнесу, спрямований на залучення та раціональне використання ресурсів, при здійсненні відповідного контролю з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів, відповідно до частки власності у статутному капіталі.

Класифіковано корпоративні права держави за різними ознаками, залежно від: суб’єкта управління, ступеня корпоративного контролю, галузевих особливостей підприємств. Найбільш оптимальним є поділ підприємств за ступенем закріплення за державною її часток (перша група, до якої переважно відносяться стратегічні та суспільно важливі підприємства; друга група, якими є комерційні підприємства), оскільки ця класифікація дає змогу краще структурувати корпоративні права держави та сприяє розробці набору заходів щодо удосконалення управління у господарських товариствах відповідно до величини державної частки.

Узагальнюючи процес управління корпоративними правами держави, виділено його основні принципи (системності, організаційно-правової врегульованості, концептуальної забезпеченості, верховенства, ієрархії цілей), рівні (мікро- і макрорівень) та суб’єкти (Кабінет Міністрів України, Фонд Державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державне агентство України з управління корпоративними правами держави, уповноважені особи).

У дисертаційній роботі запропоновано розглядати процес управління корпоративними правами держави як організований, цілеспрямований і активний вплив держави та суб’єктів корпоративних відносин на розвиток і функціонування найважливіших сторін економічних відносин, пов’язаних із власністю держави. Процес управління корпоративними правами держави  та етапи його здійснення представлені  на рис 1.

Виділено основні методики оцінки ефективності управління корпоративними правами держави: управління фінансовими потоками, портфеля державної власності, модель Дюпон (дво-, три- та багатофакторна). Зазначено, що доцільно доповнити аналіз фінансового становища господарських товариств показниками прибутковості корпоративних прав (величина прибутку на 1 акцію, величина дивідендів на 1 акцію, коефіцієнт дивідендних виплат, показник дивідендної дохідності акцій, показник цінності акцій) та оцінкою стану корпоративного управління на них. Розглянуто різноманітні індикатори та рейтинги для оцінки ефективності корпоративного управління на підприємствах, кожен з яких має свою методику розрахунку. Проблематичним питанням економічного середовища нашої країни є відсутність національного рейтингу корпоративного управління, який би реально оприлюднював стан справ усіх підприємств України.

Досліджено зарубіжний досвід функціонування підприємств корпоративного сектору і діагностовано основні моделі корпоративного управління. За результатами аналізу виокремлено основні позитивні риси кожної з них для визначення можливостей адаптації їх до мінливого середовища України, зокрема: англо-американської моделі – широке представництво індивідуальних і незалежних акціонерів, велика роль ринку фіктивного капіталу, наявність інвестиційних і комерційних банків, чітко розроблена законодавча база, велика кількість дрібних акціонерів, що дає можливість розподілу ризиків та  залучення додаткового капіталу; японської моделі – політика вирівнювання доходів, ефективне використання національного менталітету, значні вкладення в людський капітал і технологію, ефективна адміністративна система; німецької моделі – стимулювання дрібного бізнесу, соціальна спрямованість дії ринку, розгалужена система соціальних виплат.

Доцільно врахувати світову практику застосування механізму “золотої акції”, концентрації капіталу підприємств у вигляді класичної корпорації, залучення незалежних директорів у діяльність акціонерних товариств, розроблення кодексу корпоративного управління України на зразок зарубіжних країн.