УЗГОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У СИСТЕМІ „ІНВЕСТОР-ПІДПРИЄМСТВО” НА ЗАСАДАХ ФУНКЦІЇ КОРИСНОСТІ

Краткое содержание

основний зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та основні завдання, предмет та об’єкт, теоретичну та методологічну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні та прикладні засади узгодження економічних інтересів учасників інвестиційного процесу на засадах функції корисності» розкрито сутність інвестицій та простежено еволюцію економічних інтересів у системі «інвестор-підприємство», досліджено економічну природу корисності, узагальнено методи та механізм узгодження інтересів учасників інвестиційного процесу на засадах функції корисності, розвинуто концепцію узгодження економічних інтересів у системі «інвестор-підприємство».

У роботі проаналізовано підходи до означення поняття «інвестиції», виявлено розбіжності у його тлумаченнях різними авторами, а також здійснено узагальнення сучасних наукових підходів до понять «корисність», «функція корисності», «теорія ігор». Розкрито зміст і методи наукових течій і шкіл щодо узгодження інтересів учасників процесу інвестування – томізму, меркантилізму, фізіократичної теорії, класичної теорії, марксизму, маржиналізму, неокласичної теорії, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму. На цій підставі зроблено висновок про те, що жодна з наукових шкіл не залишала поза увагою проблему узгодження інтересів у системі «інвестор-підприємство», проте питання пошуку методів такого узгодження все ще є недостатньо опрацьоване. Виконане дослідження засвідчило, що в окремі періоди розвитку суспільства боротьба з кризовими явищами, спричиненими конфліктами інтересів окремих груп учасників процесу інвестування, а також пошук методів вирішення цих конфліктів надавали істотні імпульси виникненню нових революційних концепцій та загалом еволюції інвестиційної теорії.

Розвинено тлумачення поняття «система «інвестор-підприємство», яке розглядатимемо як сукупність управлінських рішень суб’єктів господарювання стосовно вибору способу інвестування коштів, що мають системний характер, передбачають взаємоузгодження і координацію як прийняття цих рішень, так і їх виконання. З’ясовано місце та роль узгодження економічних інтересів у системі «інвестор-підприємство», в результаті чого зроблено висновок про те, що визначення цих інтересів повинно бути ключовою передумовою розроблення інвестиційної політики, оскільки це надає змогу досягти бажаних результатів від інвестиційної діяльності, не поступаючись власними економічними інтересами.

Дослідження процесу інвестування, яке мало за мету обґрунтувати роль та значення економічних інтересів сторін під час розгляду системи «інвестор-підприємство», показало, що інвестиційна діяльність має всі ознаки системи, оскільки у ній, як правило, завжди є суб’єкт (інвестор), об’єкт (об’єкт інвестування) та інвестиційний ринок, на якому вони функціонують. зв’язок між цими елементами є системоутворювальним чинником, оскільки поєднує усі зазначені елементи в єдине ціле (рис. 1).

Обґрунтовано можливості застосування математичного апарату теорії ігор для моделювання поведінки учасників інвестиційного процесу. Результати досліджень засвідчили, що методи та моделі теорії ігор розглядають економічні явища на рівні окремих економічних суб’єктів, їх груп. Вони тісно пов’язані з поняттям вибору і процесом ухвалення рішень. Здійснюючи свій вибір та приймаючи те чи інше рішення, суб’єкт керується певними мотивами, критеріями, уподобаннями, з яких складається його система цінностей. обов’язковою умовою є уявлення про те, що уподобання досліджуваних економічних суб’єктів та їх поведінка основані на гіпотезі раціональності.

Встановлено, що уподобання інвестора можуть впливати на вибір того чи іншого інвестиційного рішення. Проте вони не є визначальними, неабияку роль у цьому процесі відіграє поняття корисності, яке є одним із найважливіших в економічній теорії. Корисність є складовою частиною системи цінностей інвестора та його уподобань. Корисними інвестору можуть бути лише ті об’єкти інвестування (цінності, ресурси, активи), які є доступними. В дисертації дотримуємося поділу корисності на кардинальну та ординальну. Кардинальна корисність – це кількісна вимірність корисності. Ординальною корисністю називають впорядкованість варіантів здійснення інвестування за ступенем привабливості для інвестора. Кардинальна концепція пояснює вибір інвестора за допомогою кількісного оцінювання корисності варіантів інвестування у певних абстрактних одиницях (ютилях). Відповідно до цієї концепції, суб’єкт інвестиційного процесу обирає інвестиційний проект із більшою кількістю ютилів. Ординальна теорія корисності стверджує, що суб’єкт інвестування знає, чого прагне. Прихильники цього підходу вважають, що суб’єкт не може кількісно оцінити корисність ухваленого інвестиційного рішення.