Варич О.Г. Економічні функції сучасної держави: природа, зміст, тенденції розвитку в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формується мета і завдання дослідження, визначаються об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано використані в роботі методи, розкривається наукова новизна дисертаційної роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі „Функції сучасної держави (концептуально-аналітичний рівень)”, який складається із трьох підрозділів, розкривається поняття та сутність функцій держави як державно-правової категорії, характеризуються їх основні ознаки, досліджуються основні концептуальні підходи до класифікації функцій держави, аналізується та співставляються такі поняття як держава та економічна сфера, з’ясовується вплив держави на економічну сферу та їх взаємозв’язок, розкриваються наукові підходи до визначення, класифікації та значення методів державного регулювання економічних відносин.

Підрозділ 1.1. „Функції сучасної держави: проблеми розуміння та підходи до класифікації” присвячений дослідженню основних концептуальних підходів до визначення поняття функцій держави, їх ознак, проблем та напрямків розвитку і критеріїв класифікації.

Доведено, що проблема функцій держави на будь-якому етапі розвитку є одночасно однією з найважливіших та дискусійних у теорії держави та права. Це обумовлено тим, що: по-перше, у функціях виявляється сутність держави, її соціальне призначення, тому дослідження функцій є передумовою пізнання головного і визначального у державі. Невиконання нею тієї чи іншої функції породжує негативні наслідки як для суспільства, так і для самої держави. По-друге, функції держави визначають структуру її діяльності, тобто засоби та способи організації елементів держави як складної за будовою системи. По-третє, з функціями держави пов’язані закономірності її становлення, розвитку, історичної зміни держав одних типів іншими. По-четверте, саме функції держави визначають її можливості як повноцінного та суверенного суб’єкта міжнародних відносин, її роль у системі міжнародного спілкування.

У зв’язку з цим функції держави визначаються як об’єктивно необхідні, основні, найбільш загальні та стабільні напрямки її діяльності, що слугують вирішенню головних завдань держави здійснюються у спеціальних формах за допомогою специфічних методів.

У підрозділі 1.2. „Держава та економічна сфера: межі втручання та напрямки взаємодії”, розглядаючи питання про межі втручання держави у сферу економіки, з’ясований зміст терміну „межі державного втручання”. З огляду на те, що в науці є декілька типів визначень, на нашу думку, найбільш прийнятним є визначення меж державного втручання через найближчий рід і видову відмінність. А найближчим родовим поняттям для меж державного втручання є слово „межа”. У зв’язку з цим змістом державного регулювання у сфері економіки є діяльність по реалізації функцій держави щодо забезпечення відповідного порядку, здійснювана у правових формах і відповідними методами.

   Розглядаючи питання про межі втручання держави у економіку і її основні функції, встановлено, що в даному напрямку важливо визначити різницю між державою як такою, яка приймає нормативні акти і здійснює адміністративне регулювання, і державою, яка виступає в якості власника деяких галузей господарювання або окремих підприємств і безпосередньо здійснює економічну діяльність. На основі цього з’ясовано, що у світовій практиці розвинутих держав визначаються дві моделі ринкової економіки, що і обумовлюють особливості державного впливу.  Це ліберальна модель та модель соціально-орієнтованого ринку. Характерні особливості ліберальної моделі засновані на незначному державному втручанні – мінімум підприємств державного сектора, максимальна свобода господарюючих суб’єктів та мінімальна участь держави у вирішенні соціальних проблем. Соціально-орієнтована економіка покладає основний важіль управління на державу. Шляхом збільшення питомої ваги державних підприємств, підвищення регулятивної ролі права саме держава є основним суб’єктом забезпечення загальносоціальних функцій та досягнення соціального компромісу. Це можливе лише за умови значного ступеню регулятивної активності держави.

   На нашу думку, межі впливу держави у сферу економічних відносин залежать від системи об’єктивних та суб'єктивних факторів, основними серед яких є:

створення правових передумов розвитку інститутів ринкової економіки;

визначення доцільних рівнів взаємовпливу категорій держава – право – економіка;

прийняття системи взаємодоповнюючих, внутрішньо непротирічних законів, що є своєрідним кодексом державного регулювання;

забезпечення економічних умов реалізації загальносоціальної функції держави;

створення актів, що визначають основи певної моделі ринкової економіки – ліберальної чи соціально орієнтованого ринку;

визначення пріоритетних напрямків розвитку законодавства, що забезпечують реальність соціальних перетворень, гуманістичний характер розвитку економіки та верховенство прав і свобод людини над економічними інтересами держави;

запровадження засобів, що запобігають монопольному впливу суб’єктів економічних відносин в економічній сфері.

Підрозділ 1.3. „Форми та методи державного регулювання економічних відносин” присвячений аналізу основних наукових підходів до визначення методу державно-правового регулювання економічних відносин. В нашому випадку такими відносинами є економічні зв’язки господарюючих суб’єктів.

З’ясовано, що метод державно-правового регулювання економічних відносин складається з наступних елементів:

специфічного способу взаємозв’язку прав і обов’язків між учасниками  економічних відносин, що регулюються;

сукупності юридичних фактів, що слугують підставою для виникнення, зміни або припинення економічних відносин;

особливих способів формулювання змісту прав і обов’язків суб’єктів економічних відносин;

санкцій, способів і процедур їх застосування.

Виходячи з особливостей економічних відносин, які складаються між суб’єктами, обґрунтована необхідність визначення наступних основних прийомів державно-правового впливу: імперативне регулювання, що здійснюється на владних засадах та характеризується детальним передбаченням діяльності учасників відносин; диспозитивне, яке допускає значну самостійність суб’єктів економічних відносин, яким надається можливість у межах правових засобів регулювати відносини на свій розсуд.

Автором проаналізовано, що метод правового регулювання знаходить свій зовнішній вираз у приписах, дозволах та заборонах. В основу правовідносин активного типу покладені зобов’язуючі норми. На основі забороняючих та уповноважуючих створюються відносини пасивного типу. Припис характеризує метод імперативного регулювання. Заборона та дозвіл – прийоми диспозитивного регулювання, за якого суб’єкти відносин вільно діють на власний розсуд.

У процесі дослідження проблем методів державно-правового регулювання економічних відносин аналізується та розкривається поняття типу державно-правового регулювання економічних відносин. Кожний тип державно-правового регулювання економічних відносин є таким варіантом співвідношення способів, в якому один з них переважає, а два інші виконують функцію забезпечення його належними можливостями. Інакше кажучи, тип державно-правового регулювання економічних відносин характеризується домінуючим положенням одного способу у взаємодії з двома іншими. У зв’язку з цим, тип державно-правового регулювання економічних відносин можливо визначити як загальну спрямованість юридичного регулювання, яка залежить від того, що покладено в її основу: загальний дозвіл чи загальна заборона. Відповідно, тип правового регулювання економічних відносин характеризує поєднання двох важливих способів регулювання – дозволу та заборони.

У другому розділі „Економічні функції сучасної держави: поняття, зміст та значення”, який складається з трьох підрозділів, висвітлюються питання змісту, принципів, форм, тенденцій розвитку та ефективності економічних функцій держави.

У підрозділі 2.1. „Зміст економічних функцій держави” проаналізовано та доведено, що як і інші функції держави, економічна функція за своїм змістом є складним явищем, яке являє собою сукупність однорідних напрямків державної діяльності у сфері регулювання функціонування економіки держави в оптимальному режимі. Змістом економічної функції держави є сукупність напрямків діяльності держави у сфері економіки, неконтрольовані ринкові процеси, негативні для суспільства та природи.

Встановлено, що на основі аналізу тенденцій розвитку економічної функції держави в період переходу до ринкових відносин можливо виокремити основні риси, характерні для даної функції на певному етапі розвитку держави:

поступовий відступ від тоталітарного регулювання економіки у межах держави;

пошук варіантів оптимального співвідношення державного регулювання сфери економіки та саморегулювання, а також чітке визначення  меж втручання держави в економіку;

збільшення ролі саморегулювання економічними процесами;

визначення оптимального рівня централізації та децентралізації в управлінні економікою;

перехід до різноманіття форм власності та типів господарювання;

різке збільшення нових ринкових інститутів;

пошук найбільш раціонального поєднання адміністративних та економічних методів регулювання економічними процесами;

вдосконалення економічної політики держави на науковій основі з урахуванням особливостей розвитку держави;

вдосконалення економічних форм реалізації економічного механізму.

Характеризуючи економічну функцію держави необхідно звернути увагу на її внутрішню структуру. Економічна функція держави складається з системи підфункцій: фінансової; оподаткування; валютного регулювання;  митного регулювання; регулювання відносин власності; регулювання підприємництва.

У підрозділі 2.2. „Економічна функція сучасної держави: принципи та форми здійснення” розглянуто основні концептуальні підходи до визначення та класифікації форм здійснення економічних функцій держави. Проаналізувавши основні існуючі в науці підходи, автор дійшов висновку, що найбільш вдалою є класифікація форм здійснення економічних функцій держави на: організаційні, що забезпечують неправовий вплив держави на сферу економічних відносин та правові, що мають правове опосередкування. Серед організаційних форм реалізації економічних функцій держави автор визначає:

організаційно-структурні, що забезпечують визначення структури економічної системи;

організаційно-матеріальні, що забезпечують матеріальну основу діяльності суб’єктів економічних відносин;

організаційно-ідеологічні, що формують певні погляди та принципи, які забезпечують єдність економічної системи.

Правові форми реалізації економічних функцій держави автор визначає як однорідну за своїм характером, багатоаспектну діяльність уповноважених органів держави по управлінню суспільством шляхом правового регулювання в межах компетенції. Автором охарактеризовано правові форми реалізації економічної функції держави як діяльність державних органів, пов’язану з прийняттям юридичних актів за допомогою яких держава регулює розвиток економіки країни в оптимальному режимі, їх реалізацію та охорону економічних відносин. Правові форми реалізації економічних функцій держави поділяються на правотворчу, правозастосовчу та правоохоронну.

Проаналізувавши основні підходи до визначення та класифікації принципів здійснення економічних функцій держави та враховуючи, що реалізація економічної функції держави здійснюється через систему встановлених процедур діяльності державних органів та посадових осіб, автором визначені загальні критерії, що покладаються в основу цієї діяльності, а саме: націленість на позитивний результат; своєчасність вирішення існуючих протиріч; аналіз результатів правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної практики; вияв завдань та постановка мети; плюралізм підходів до вирішення проблем; соціологічний аналіз причин проблем; наукове обґрунтування рішень; компетентність та професіоналізм; діяльність в межах повноважень; економічне обґрунтування рішень, що приймаються.

Встановлено два різновиди принципів реалізації економічних функцій держави. До загальних принципів реалізації економічних функцій можна віднести наступні: принцип законності, що забезпечує реалізацію економічної функції в межах і на підставі закону; принцип гласності, що забезпечує відкритість державної політики в сфері економічних відносин; принцип науковості, що створює наукове підґрунтя економічних перетворень; принцип своєчасності, що забезпечує відповідність економічної діяльності потребам суспільства; принцип обґрунтованості, що сприяє відповідності економічних перетворень об’єктивним умовам розвитку суспільства; принцип справедливості, що гарантує моральну відповідність сфери виробництва та розподілу.

До спеціальних принципів реалізації економічних функцій можливо віднести принцип  належного опублікування; принцип плановості; принцип змагальності; принцип стабільності.

У підрозділі 2.3. „Тенденції розвитку економічних функцій Української держави” автор аналізує та досліджує процеси розвитку економічної системи держави в цілому з метою з’ясування основних тенденцій розвитку саме економічних функцій держави. Значну увагу у цьому підрозділі приділено вдосконаленню системи законодавства як одній із тенденцій розвитку та ефективності економічних функцій держави. Це пов’язується з тим, що розвиток економіки України в цілому на сучасному етапі безпосередньо впливає на вдосконалення системи законодавства, а саме: зміни у економічному розвитку викликають потребу змін у змісті існуючих нормативних актів; економічні реформи передбачають створення нових нормативних актів, брак яких негативно впливає на функціонування економічної системи; удосконалення економічних відносин вимагає створення єдиної системи правового регулювання, яка б складалася з комплексу взаємопов’язаних та взаємоузгоджених законів, що встановлюють загальні правила діяльності в економічні сфері; підвищення регулятивної ролі закону в системі нормативних актів, що регулюють економічні відносини, сприяє зміцненню законності та підвищенню системності законодавства; управління економічними процесами вимагає вдосконалення підзаконних актів, підвищення ступеню їх відповідності закону  та узгодженості; збільшення кількості комплексних нормативних актів, що вміщують норми ряду галузей права, комплексно регламентують різноманітні відносини у певній сфері управління чи економічного розвитку.

Визначені основні передумови, що визначають тенденції розвитку та ефективності економічних функцій держави: домінування у громадській думці шанобливого ставлення до держави, її високий престиж серед посадових осіб і населення; відповідність правової норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури громадян; наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відповідальності (зокрема принципу її невідворотності); відповідність норми об'єктивним закономірностям існування й розвитку економічної системи суспільства; відповідність юридичної норми конкретно-історичним умовам її функціонування, матеріальним, духовним, часовим можливостям її здійснення, оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей; відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення і врахування у ній цих потреб, інтересів; новий погляд суспільства, законодавця на право як на ступінь свободи, саморегулювання, самостійності і орієнтація на їх здійснення; визначення місця правової форми в загальній системі соціальних регуляторів для виявлення таких сфер соціального простору, які на даний час і в перспективі не потребують правового регулювання, сфер, де правові норми стримують розвиток соціального прогресу, а тому доцільно застосовувати інші регулятори; постійне вдосконалення законодавства, яке є наслідком відповідності юридичних форм реально існуючим суспільним відносинам і здійснюється завдяки своєчасному прийняттю важливих правових актів, упорядкуванню системи законодавства; поліпшення процесу застосування права, що складається не лише з процедури процесуальних, організаційних, технічних,  психологічних та інших зв'язків і відносин, але й у значній мірі залежить від загальних умов правової культури, стану та розвитку правосвідомості, рівня саме юридичного світогляду.