ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ, ЗАЛЕЖНО ВІД АКТИВНОСТІ ХРОНІЧНОГО ЗАПАЛЕННЯ БРОНХІВ

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. Зважаючи на те, що тяжкість перебігу бронхіальної астми у дітей певною мірою залежить від активності запального процесу в дихальних шляхах [Kharitonov S.A., 2005; Bateman E.D., 2008], клінічні групи сформовано залежно від активності хронічного запалення бронхів. Серед визначених показників конденсату видихуваного повітря у 112 дітей шкільного віку, хворих на бронхіальну астму, групоформуючими обрано вміст метаболітів оксиду азоту й протеолітичну активність за лізисом азоказеїну, оскільки ці показники збільшувалися відповідно до ступеня тяжкості БА та спостерігалися їх вірогідні кореляційні зв’язки (r=0,4, р<0,05). Першу клінічну групу склали             52 дитини, що страждають на БА, в яких у конденсаті видихуваного повітря вміст метаболітів оксиду азоту становив більше 40 мкмоль/л, а протеолітична активність за лізисом азоказеїну перевищувала 1,3 мл/год. Другу групу сформували 60 дітей, хворих на бронхіальну астму, в яких вказані показники конденсату видихуваного повітря були меншими. Першу групу хворих в подальшому запропоновано умовно називати як пацієнтів із «виразним» запаленням дихальних шляхів, а другу клінічну групу – як дітей із «помірним» запаленням бронхів. За основними клінічними характеристиками сформовані групи були співставимі. Слід відмітити, що серед дітей із «виразним» запаленням частіше траплялися пацієнти з тяжкою персистувальною БА (42,3%), а серед дітей з «помірним запаленням» бронхів – діти з середньо-тяжким ступенем БА (45,0%).

Контрольну клінічну групу склали 30 дітей, що страждають на вегетативну дисфункцію, причому у всіх дітей групи контролю були відсутні клініко-лабораторні ознаки запального процесу. З метою вивчення особливостей конденсату видихуваного повітря у пацієнтів, хворих на пневмонію, обстежено    10 дітей із верифікованою негоспітальною неускладненою пневмонією і 15 хворих із її розвитком на фоні нападів бронхіальної астми. За основними клінічними характеристиками діти підгруп порівняння суттєво не відрізнялися.

Неспецифічну гіперсприйнятливість бронхів визначали шляхом спірографічного дослідження за допомогою спірографу Microlab SN (Англія, серійний №445501) та оцінювали за показниками лабільності бронхів, провокаційної концентрації гістаміну РС₂₀Н, провокаційної дози РD₂₀Н і дозозалежної кривої на гістамін за Juniper E.F. (1994).

          Оцінку вмісту в крові Т-лімфоцитів проводили за даними спонтанної розеткоутворювальної здатності лімфоцитів з еритроцитами барана за методикою Jondal M. (1972) у модифікації Чернушенко Е.Ф. та співав. (1978). Вміст у сироватці крові та конденсаті видихуваного повітря імуноглобулінів класів A, М, G визначали методом імуноферментного аналізу з використанням реактивів (ТОВ «Гранум», Харків). Оцінку активності киснезалежного метаболізму нейтрофільних та еозинофільних гранулоцитів периферичної крові гістохімічним методом за даними спонтанного і стимульованого тесту з нітросинім тетразолієм (НСТ-тест) за методом Park B.H. (1968) у модифікації Клімова В.В. (1982) з обчисленням індексу їх стимуляції. Результати тесту оцінювали за цитохімічним коефіцієнтом (ЦХК), який визначали за формулою Astaldi G., Verga L. (1957) з урахуванням вмісту в пробі формазанпозитивних клітин. Фагоцитарну активність (ФА) та фагоцитарне число (ФЧ) вказаних гранулоцитів крові визначали за Мосягіною Є.Н. (1941). Визначення циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) проводилось за методикою Константинової І.Л. (1985). Визначення у сироватці крові інтерлейкінів-4,5,8 (пкг/мл) та загального імуноглобуліну класу Е (МО/мл) здійснювали шляхом імуноферментного аналізу в лабораторії “Пріма МЕД” (м. Івано-Франківськ).

Комплекс біохімічних досліджень сироватки крові включав визначення загального білку за Lowry O.H. (1951), визначення вмісту альдегідо- і кетопохідних 2,4-динітрофенілгідразонів (АКДНФГ) основного і нейтрального характеру за методикою Дубініної О.Є. та співавт. (1995), визначення протеолітичної активності за лізисом азоальбуміну, азоказеїну та азоколагену за Веремєєнко К.Н. та співавт. (1988).

У конденсаті видихуваного повітря визначали вміст загального білка за методом Lowry O.H. (1951), вміст альдегід- і кетопохідних 2,4-динітрофенілгідразонів основного та нейтрального характеру за методикою Дубініної О.Є. та співавт. (1995), протеолітичну активність за лізисом азоальбуміну, азоказеїну та азоколагену за Веремєєнко К.Н. та співавт. (1988), сумарну, ферментативну та неферментативну фібринолітичну активність за методикою Кухарчука О.Л. (1996), активність каталази за Королюк М.А. та співавт. (1988), вміст метаболітів оксиду азоту за Ємченко Н.Л. та співавт. (1994) у модифікації Гоженко О.І. (2002).

Оцінка ступеня тяжкості і рівня контролю бронхіальної астми, а також її лікування базувалася на рекомендаціях, представлених у Глобальній ініціативі з бронхіальної астми (GINA – 2002 і наступних її версіях) та протоколах (Наказах МОЗ України №767 від 25.12.2005 р. і №128 від 19.03.2007 р.). Оцінку виразності обструкції бронхів під час нападу бронхіальної астми проводили за показниками тяжкості бронхообструктивного синдрому (Безруков Л.О., 1989), причому збільшення кількості балів свідчило про посилення обструкції дихальних шляхів, а зменшення – про послаблення.

Ефективність базисної терапії бронхіальної астми у дітей клінічних груп порівняння оцінювалася у балах за показниками контролю, рекомендованими GINA-2008, при цьому зменшення суми балів свідчило про ефективність терапії, а збільшення – про зниження рівня контролю бронхіальної астми. Лікування впродовж спостереження надалі називали актуальним.

Отримані результати дослідження аналізували методами біостатистики та клінічної епідеміології, а також за допомогою “STATISTICA 7.0” StatSoft Inc. із використанням параметричних і непараметричних методів обчислення. Для оцінки взаємного впливу основних чинників розвитку запалення бронхів при БА, тяжкості перебігу захворювання та його прогнозу використовували багатофакторний, кореляційний і регресійний аналіз. Для оцінки діагностичної цінності тестів визначали їх чутливість (ЧТ), специфічність (СТ), передбачувану цінність позитивного та негативного результату (ПЦПР, ПЦНР), відношення правдоподібності (ВП). Оцінка ризику реалізації події проводилась з урахуванням вірогідності величин відносного (ВР), атрибутивного (АР) ризиків та співвідношення шансів (СШ), а також визначення їх довірчих інтервалів (95% ДІ). Ефективність лікування оцінювали за зниженням абсолютного (ЗАР) та відносного ризиків (ЗВР) з врахуванням мінімальної кількості хворих, яких необхідно пролікувати для отримання позитивного результату лікування (МКХ). Окремі діагностичні тести оцінювали за претестовим (ПРШ) і посттестовим (ПТШ) шансами та пре- (ПРВ) й посттестовою вірогідністю (ПТВ) верифікації активності запального процесу бронхів.

Дослідження проведене з урахуванням основних положень GCP ICH і Хельсинської декларації з біомедичних досліджень, де людина виступає їх об’єктом, що встановлено комісією з питань біоетики ОДКЛ №1 м. Чернівці (Протокол №4 від 07.04.2009 р.) і комісією з питань біоетики Буковинського державного медичного університету (Протокол №37 від 14.05.2009 р.).