| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються її актуальність та наукова новизна, формулюється мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслено джерельну базу, методологічні засади та наслідки апробації результатів дисертації.
Перший розділ „Весняна календарна поезія як явище фольклору” присвячено окресленню предмета дослідження та сучасного стану його наукового осмислення.
1.1 Весняні календарні пісні у наукових дефініціях. Весняні обряди упродовж усього періоду побутування могли під впливом різних культурних та історичних чинників неодноразово змінювати не лише свою календарну прив’язку, а й зміст. Не менших змін зазнавали і тексти супроводжуючих їх пісень, які сьогодні мають обережне визначення весняних календарно-обрядових пісень, а частіше – дуже сміливе – веснянок.
На сьогодні єдиного означення веснянки в українській фольклористиці не існує. Причина в тому, що ця назва народного походження. Відтак при її введенні в науковий обіг було контаміновано ряд видових понять такого ж народного походження, які ця назва витіснила де повністю, а де тільки частково. Що ж до дефініцій, запропонованих вченими, то в їх основу покладено головно критерії календарних меж виконання та змісту. Такий перелік критеріїв не може вважатися ні вичерпним, ні тим більше універсальним. Що ж до дефініційного окреслення цього явища, то воно повинно вказувати на належність цих пісень до календарно-обрядової лірики, окреслювати їх функціональне призначення, календарні рамки виконання, а також склад і вік основних учасників весняних забав. Такі критерії, крім окреслення самого жанру, створюють ще й реальну можливість подальшої деталізації класифікації весняних календарних пісень за видами і типами.
Народна традиція використання назви „веснянка” дає підстави вбачати за цим поняттям тільки ті календарно-обрядові пісні весняного циклу, які виконувалися у переважній більшості дітьми ранньою весною, мали закличний характер і спільно з обрядовими дійствами, зверненими до весни, були покликані пришвидшити наближення тепла.
Таке означення веснянок побутує на більшості території України. Що ж до інших різновидів пісень весняного циклу, то вони не позбавлені ряду жанрових та функціональних особливостей, які дають змогу виокремити кожен із них у самостійну групу.
Найбільше дисонансує з веснянками група весняних пісень, об’єднаних любовно-шлюбною темою. В народному вжитку вони, як правило й означуються іншими назвами. Найчастіше вони фігурують як маївки, гаївки чи рогульки. Там, де ці назви побутують на рівні з назвою „веснянка” респонденти категорично заперечують їхню належність до веснянок. Тому про них можна говорити лише як про весняні календарно-обрядові пісні.
У другому підрозділі „Весняні календарні пісні в наукових студіях” коротко окреслено історіографічні аспекти досліджуваної теми.
На перші писемні відомості про календарні обряди на території України натрапляємо ще в літописах часів Київської Русі. Нарікання на поганські звичаї та боротьба з народною поезією безупинно проходять через усю нашу історію аж до останніх часів.
Широке збирання та наукова фіксація українських весняних пісень розпочалася лише на початку ХІХ ст. Виняток становлять рукописні й друковані збірники XVII – XVIII ст., в яких серед українських ліричних пісень трапляються й тексти весняно-літнього календарно-обрядового фольклору, в більшості випадків любовного або гумористичного характеру.
Перші записи весняних пісень на початку XIX ст. зробив Зоріан Доленга-Ходаковський. До перших згадок можна віднести і уривок популярної весняної гри „Соловеєчку сватку, сватку”, введений Г.Сковородою до притчі „Благородный Еродій” з авторською ремаркою, що виконують її „составив лик, сиречь хор, или хоровод…”.
Збиранню й виданню календарно-обрядового фольклору велику увагу приділили члени „Руської трійці”. Під назвою “гаївки” чотири хороводно-ігрові пісні, записані М.Шашкевичем, були надруковані в першому на західних землях українському альманасі “Русалка Дністрова” (1837; 1987).
У 40 – 60 рр. ХІХ ст. окремі тексти хороводно-ігрових пісень було залучено до збірників українських пісень і етнографічних розвідок М.Максимовича (1827, 1834, 1849, 1856), А.Метлинського (1854), М.Маркевича (1860), К.Шейковського (1860) та ін. Велику кількість текстів весняних пісень та ігор, описів часу й манери їх виконання надруковано також у таких великих етнографічних виданнях ХІХ ст. як “Русские простонародные праздники” І.Снєгірьова (1838), “Сказания русского народа” І.Сахарова (1837 – 1841), “Быт русского народа” А.Терещенка (1847 – 1848), „Записки о Полтавской губернии” Н.Арандаренка. Фактичний матеріал, вміщений у цих виданнях, становить інтерес і для дослідження циклу весняних свят.
Одним із найцінніших зібрань весняного фольклору, зібраного на території Наддніпрянської України, є праця П.Чубинського “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Т.3”. Значний матеріал, що помітно збагатив фонд українських весняних пісень, містять “Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф.Головацким” (1863 – 1878), а також “Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Т.3”, упорядковані Б.Д. Грінченком (1899).
На сторінках журналів “Киевская старина” та “Харьковский сборник” систематично друкувалися фольклорно-етнографічні матеріали, записані на Київщині, Вінниччині, Переяславщині, Херсонщині, Волині та в окремих повітах Харківської губернії, які містили чимало записів ігор та хороводів. Ці публікації фіксували стан весняного фольклору наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. у різних місцевостях України, свідчили про збереження або руйнацію традиції, про місцевий репертуар та особливості побутування.
Відомості про весняний фольклор українців можна знайти в фольклорно-етнографічних дослідженнях польських вчених Вацлава з Олеська, Паулі Жеготи, З.Рокосовської, Б.Сокальської, Оскара Кольберга.
Нагромадження записів і публікацій весняних пісень сприяло пожвавленню їх дослідження. Про особливості цих пісень у своїх розвідках писали А.Свидницький, О.Патрицький. На пов’язаність весняних пісень та ігор з міфологічним світоглядом вказували М.Костомаров, О.Потебня, І.Нечуй-Левицький, їх історичну основу досліджували В.Антонович та М.Драгоманов. Вагоме місце займали весняні пісні в працях О.Афанасьєва, О.Веселовського та Є.Анічкова.
Своєрідним підсумком майже столітнього періоду аматорського збирання і видання весняного фольклору стала праця В.Гнатюка “Гаївки” (1909). Збірник вміщує 171 гаївку та 13 риндзівок і характеризується перш за все широтою охоплення матеріалу, високим рівнем науковості при фіксації текстів та описом ігрових дій.
На початку ХХ ст. стараннями Ф.Колесси, С.Людкевича та К.Квітки викристалізувалася наукова методика видання фольклорних творів.
У другій половині ХХ ст. вийшли друком збірники В.Кравченка, А.Кримського, М.Гайворонського, В.Ступницького, К.Стельмащука, М.Миханька, О.Бариляка, В.Верховинця.
Досить серйозно проштудіював весняний цикл календарно-обрядового фольклору М.Грушевський. У І томі “Історії української літератури” (1923) вчений звернув увагу на архаїчність хороводів та пісень, що їх супроводжують. Не залишив поза увагою й реліктового весняного волочебництва та виконання риндзівок.
Перше академічне, а водночас і найбільш повне видання весняного пісенного фольклору вийшло 1963 року. Це „Українські народні пісні. Календарно-обрядова лірика” в упорядкуванні О.Дея. Чимало весняних пісень цього видання публікувалося вперше. Того ж року побачив світ збірник “Ігри та пісні”, до якого увійшли різні варіанти весняних пісень та ігрових хороводів радянського часу.
У другій половині ХХ ст. по кілька десятків зразків весняно-обрядових пісень було опубліковано у збірниках “Веснянки” (упорядник М.Грицай, 1970). “Веснянки” (за редакцією Н.Підпали, 1970), „Пісні з Волині” (1970); “Веснянки” (упорядник Н.Шумада, 1984), “Календарно-обрядові пісні” (упорядник О.Чебанюк, 1987), “Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості” (1989, 1998), “Українські народні пісні: Пісенник” (1989), “Пісні Сумщини” (1989), “Фольклорна веселка” (1989), “Пісні з Поділля” (1989), “Пісні Буковини” (1990), “Перлини української народної пісні” (1991), “Стелися, зелений кудрявцю: Подільські колядки, щедрівки, гаївки” (1992), „Благослови, мати!: Колискові пісні, забавлянки, веснянки, заклички та щедрівки, скоромовки, лічилки, загадки, коломийки” (2001).
В українській діаспорі 50-60рр. найпомітнішими публікаціями були праці О.Воропая та С.Килимника. О.Воропай у етнографічному нарисі “Звичаї нашого народу” розглянув основні сюжети та мотиви весняних пісень, групуючи їх за тематичним принципом. Автор висвітлив окремі штрихи побутування великодніх віршів та волочільного обряду. С.Килимник у 2 – 3 тт. своєї праці „Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” торкається питань походження веснянок-гаївок, їх поетики, історичних прототипів, а також подає власну класифікацію весняних пісень.
Серед сучасних досліджень весняних календарних пісень вагоме місце посідають розвідки Р.Кирчіва, В.Давидюка, О.Курочкіна, Є.Луня, О.Чебанюк, К.Кутельмаха, П.Шайди, Є.Рижик, С.Творун, О.Харчишин, В.Костика, Г.Сокіл, О.Фружинської, Г.Василькевич. Основними сферами їх фольклористичних зацікавлень постають: реконструкція текстів, семантика і структура весняного обрядового дійства, мова та поетика весняних пісень.
Дослідників весняно-календарної обрядовості останнього десятиріччя цікавила, насамперед, ритуально-міфологічна основа веснянки. З цієї точки зору окремої уваги заслуговують монографія В.Давидюка “Первісна міфологія українського фольклору” (1997), а також його статті „Весняночка-паняночка” та „Звідки взявся Бородай” (2002), в яких проаналізовано світоглядно-звичаєву основу весняних пісень та співвіднесення їхніх мотивів з праісторичними уявленнями про календарне божество та давніми шлюбними стосунками.
Етапною у вивченні весняного фольклору на теренах Західного Полісся є праця В.Давидюка “Поліська дома. Вип. 2: Весна” (2003). У ній вчений зосередив увагу на дослідженні номінації весняних пісень, прокоментував їх основні назви, а також подав текстові варіанти весняних пісень та ігор, які збереглися на Західному Поліссі.
Не можемо обійтися без широкого переліку всіх згаданих вище праць вже тому, що саме на їх основі зроблено спробу створення загальної картини побутування весняних календарних пісень та варіювання їхніх назв на теренах України.
1.3. Класифікація весняних календарних пісень: історія і практика. На сьогодні у фольклористиці існує чимало класифікацій весняних календарних пісень. Базуються вони на різних критеріях.
Питаннями диференціювання весняного фольклору займалися М.Максимович, В.Гнатюк, І.Нечуй-Левицький, А.Свидницький, М.Грушевський, С.Килимник, Г.Хоткевич, О.Дей, О.Курочкін, О.Чебанюк, В.Скуратівський, В.Давидюк, І.Білосвєткова, О.Харчишин. Поки жодна із цих класифікацій не набула статусу загальноприйнятої, пропонуємо ще одну. З нашої точки зору, пісні, якими супроводжувалися обряди та ігри весняного циклу, можна умовно поділити на такі тематичні групи: 1) розвійні; їх основними мотивами та образами були: весняне сонце, теплий вітер, зелень дерев і трав, приліт і співи птахів, радість людей; зміна суворої зими на теплу весну; викликання дощу і вологи; 2) любовно-еротичні, домінуючим мотивами яких було парування молоді, замовляння вдалого шлюбу та щасливого подружнього життя; 3) шлюбні, пов’язані виключно з мотивами сімейного життя (вдале/невдале заміжжя, життя у чужій родині, чоловік-нелюб тощо; 4) драстичні; в них передано взаємне глузування дівчат і хлопців, кпини між парубочими і дівочими гуртами.
1.4. Номінації весняних календарних пісень. Розмаїття тем весняної календарної поезії породило не менше розмаїття їх номінантів, а відповідно і номінацій.
Початок виконання весняних пісень у різних місцевостях випадає на різний час, тому й назви можуть бути різними, адже різними в давнину могли бути й функції таких пісень.
Найпоширеніша назва для означення весняних пісень – веснянка.
На Західному Поділлі, Буковині, Опіллі, Галичині, Гуцульщині, Лемківщині та Прикарпатті відоміша назва гаївка, але вона вживалася лише на означення пісень, які виконувалися на Великодньому тижні. На Поділлі, Холмщині і Підляшші побутують обидві назви.
На Поліссі, за спостереженням В.Давидюка, на означення весняної календарної поезії вживаються назви подолянки, рогулéйки (рогýльки), вородáйки, маївки, бабóньки (бабóйки, бабýси, обáбоньки), покóлі, олєндáрки, царíвни, витягýшки, володáрки, (вородáрки, городáрки). Виконавці цих пісень вважають, що веснянка, гаївка, поколя, маївка, рогулейка – далеко не одне й те ж.
Крім зазначених назв, на Західному Поліссі вживалися й такі як гаївки, вородá, вербóньки, зельманýвки, кукудáрки, бородáйки (бородáрки), пóхуди, вóрон, стастýрка, постовí та волочéбні пісні.
На Лівобережному Поліссі веснянки-заклички називалися гýканками.
На території Холмщини і Підляшшя всі весняні й великодні пісні називали зельманáми, рогýльками, гýльками, огýльками, садóньками. У південній частині Підляшшя їх іменували постянúми й великóдніми піснями, а подекуди – жалімóнами та крóпом. А перед самим Великоднем та під час свята тут, як і на південно-західній Київщині, співали володáрки.
На Буковині виконували гаївки, веснівки та великóдні співанки. Окрім цього, тут відомі: перепелóньки, воротáльчики (вородáйчики), долúни, дóщечки, вородаї, уродаї, подоляночки, зозýльки. Свої видові назви ці пісні часто успадковували і від найпопулярніших ігор та танків – Вербової дощечки, Зéльмана, Жýчка, Воротáрчика, Огірóчків тощо. Окрему акціонально-тематичну групу тут становили постовí та воскрéсні пісні.
Обрядова пісенність весняного циклу Бойківщини, як і прилеглих Опілля та Поділля, представлена побутуванням гаївок. А в західній частині цього регіону до цього існував ще й звичай на Великдень кликати вородáй.
На Подніпров’ї, окрім веснянок, відомі маївки, подолянки та постовí пісні.
В Українських Карпатах поряд із гаївками й веснянками виконували й привітáльні (великóдні) пісні.
Сучасні польові матеріали засвідчують як зникнення, так і появу в регіонах багатьох традиційних назв. Сучасне Поділля репрезентують такі нові локальні назви, як маївки, подолянки, постовí й великóдні пісні, рогýльки, ягíлки, царíвни, зельманíвки.
На Прикарпатті з’явилися маївки, а подекуди й зельманíвки.
Опілля представлене у фольклорних записах такими новими локальними назвами весняних пісень, як подолянки, постовí пісні, рогулéйки, маївки, гилянóчки, зýчки, голýбки, озелéни (вожелени, вужелини, вожеледи), покóлойки, зéльмани.
На етнографічній Волині змін у переліку основних назв не помічено. Як і раніше видовий діапазон тут складають веснянки, маївки, гаївки (ягíлки), постовí пісні та рогулéйки. Рідше трапляються назви бабóньки, (обáбоньки), подолянки, покóлі, кутулянки, олєндáрки, василькú, володáрки, великóдні та волочéбні пісні.
У другому розділі „Основні мотиви та образи весняної календарної поезії” здійснено спробу реконструкції архаїчної семантики головних персонажів, проаналізовано домінуючі мотиви весняних пісень та ігор.
2.1. Весняні календарно-обрядові пісні в оказіонально-акціональному контексті. Акціонально весняні календарні пісні – це творчість переважно дівочого пісенного репертуару. Однак у деяких місцевостях до їх виконання могли долучатися й парубки, рідше – старші жінки та чоловіки.
Окрема категорія весняних пісень, звернених на викликання тепла й швидкого прильоту птахів, належала і дитячим гуртам.
В основному тільки дівчата виступали виконавцями гаївок в Карпатському регіоні, хоч при самому виконанні тут не обходилося і без присутності, а то й втручання парубочого гурту. Аналогічну ситуацію спостерігаємо на Поділлі, Холмщині та Підляшші, Придніпров’ї, Поліссі, Волині та Опіллі.
На Західній Бойківщині, Прикарпатті та Буковині участь у весняних хороводах донедавна, крім дівчат, брали і старші жінки. На Буковині деінде спостерігається водіння весняних хороводів чоловіками.
На Поліссі співати весняні пісні починали діти, постові пісні й гаївки підхоплювали молоді дівчата.
На Волині до співу приєднувалися ще хлопці та люди старшого віку. А ось право заводити першу весняну пісню належало тільки дівчатам. Ще однією особливістю розваг весняного циклу на Волині, Західному та Центральному Поліссі була перекличка хорів.
Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України теж був не однаковим. Молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила танки та круги. На Галичині дівчата співають гаївки, йдучи в колесо, або криве колесо, чи кривий танець (форма кривої лінії, що постійно змінюється).
На Подніпров’ї дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні.
На Поліссі в колі співалися не всі весняні пісні. Були й такі, які виконувалися сидячи на лавах, колодках або під хатами. Найпоширенішим варіантом виконання весняних пісень та ігор на Західному Поліссі та Волині був рух колом або, як тут кажуть, „кружком”. Іноді могли водити два кола разом – дитяче всередині, а дівоче – зовні. Подекуди весняні пісні виконувалися не в русі, а сидячи, переважно на колодах.
Як правило, весняні пісні й танки виконувалися під час гуляння молоді у спеціально відведених для цього місцях: за селом, на березі річки чи озера, в лісі, в полі, в саду, на вулицях села, на вигоні, на перехрестях доріг, на подвір’ї біля церкви, а де-не-де на колодках, лавках, кладках, під хатами. У деяких місцевостях західнополіського регіону, виконуючи весняні пісні в піст перед Великоднем, вилазили на дерева. Подекуди співали їх лише у хатах за домашніми справами (Любешівський район).
2.2. Основні мотиви весняно-календарної поезії. Аналіз текстового матеріалу весняних пісень дає підстави стверджувати, що їх обрядовий сенс зосереджений на зв’язку світоустрою з природою та життям людини. Виходячи з цього, виділимо основні мотиви весняних пісень: веснянки-заклички, хліборобсько-вегетаційні, любовно-шлюбні, еротичні, весняні пісні з мотивом родинного й сирітського життя та весняні пісні з драстичними мотивами.
Веснянки-заклички виконувалися найраніше, як тільки починали танути сніги. Саме цими піснями закликається швидкий прихід весни. Основна функція, яку виконували веснянки-заклички, – вираження потреби, побажання або прохання, і були вони звернені до когось або до чогось (в даному випадку звернення були адресовані весні). У своїй основі заклички – це аграрно-магічні заклинання на майбутній добробут у всіх сферах життя і діяльності людини.
Провісниками весни вважалися птахи. До них зверталися з проханням замкнути зиму й прогнати небажані холоди. Тому у весняних піснях присутні мотиви насильного розбивання криги („Прилетіли книги, розбивати криги”), топтання снігу птахами („Я тії сніженьки крильцями розіб’ю”), розвивання дерев („А вербу-вербицю дзюбаком розклюю”), звиття гнізд та виведення пташенят-діточок („Зроблю я гніздечко, діточок наведу”).
У багатьох веснянках-закличках пташки, до яких звертаються дівчата, вважаються не лише віщунами тепла й весни, а й зв’язковими двох світів („Ой ти, соловієчку, ранняя пташечко”). Зв’язок птахів із Вирієм вказує і на те, що вони пов’язані й з весняними божествами. Із текстів весняних пісень вони постають не тільки провісниками весни, а й посланцями бога. Сюди ж примикають і веснянки-заклички з провідним мотивом весняних дарів дівчатам та парубкам.
Чи не найдавнішими на сьогодні можна вважати весняні пісні з хліборобськими мотивами. Центральним образом значної кількості пісень цієї групи постає сонце. Найчастіше воно персоніфіковане, і до сонця звертаються як до живої істоти („Вийди, вийди, сонечко”).
Вегетаційні мотиви представлені такими ігровими хороводами як „Мак”, „Горошок”, „Огірочки” та ін. Вони тісно пов’язані з темою пробудження та розквіту природи й швидкого дозрівання сільськогосподарських злаків. Ці твори спиралися на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалися магічними текстами і мали сприяти швидкому зростанню злаків та родючості землі. Учасники цих весняних танків намагалися передати оточуючій природі енергію, розбурхати її сили, викликати життєдайну силу природи і примусити її допомогти буйному росту рослин, високому врожаю. У згаданих вегетаційних весняних піснях основне значення має рух, гра, а слово – допоміжне.
Найбільшу групу весняних пісень становлять пісні зі шлюбними мотивами. У їх змісті переважає мотив кохання, а провідною ідеєю є ідея парування та вдалого шлюбу. Мета цих пісень – не лише сприяти створенню сім’ї, а й впливати на родючість землі.
Весняні пісні та ігри з симпатико-еротичною тематикою відображають різні форми шлюбу, але найпомітніше місце відводять шлюбу з насильним захватом дівчини під час ігор чи польових робіт (умиканням) і дуально-родовому шлюбу, при якому жінка по черзі живе з кожним із чоловіків, які брали участь у її захопленні. („Туман танчик виводе”, „Ой, на городі на горі”, „Ой хвалилася да березонька”, „А в нашому селі золотиї двері”).
Захоплення дівчат, як видно з текстів, практикувалося й при парному шлюбі. Ряд весняних пісень мають мотив нападу на дівчину від двох до чотирьох хлопців-вовчиків, які діють у рамках адельфогамії – права на молоду усіх братів („Була в мене мати-мачуха”). Разом з тим у текстах весняних пісень можна простежити й перехід від умикання групи дівчат до умикання однієї („Ой на городі на горі”). У весняних піснях з відображенням непарного шлюбу яскраво представлений фалічний культ, який найбільшого піднесення зазнав в епоху енеоліту.
Мотив моногамії присутній у таких весняних піснях як „Ой у саду, у садочку”, „Ай ніхто ж там не бував”, „Берегом, берегом, бережиною” та ін.
Пізні елементи патріархату простежуємо у тексті, де не хлопець їде свататись, а дівчину везуть до нього. У ньому наречена представлена як подарунок молодому („Самітній”).
У весняних піснях шлюбного характеру багато і еротичних мотивів („Кривий танець”, „Жучок”, „Зайчик”).
Чималу групу складають весняні пісні з мотивами родинного життя. У них віддзеркалено життя невістки у сім’ї чоловіка, побут, моральні устої та взаємини між членами родини.
Особливу тематичну групу становлять весняні пісні з мотивами сирітства. Співали їх безпосередньо перед Великоднем, а сюжети зводяться до змалювання тяжкої й безпорадної долі сироти, кривд від мачухи, родинних негараздів, які межують із родинним відчуженням.
Окрему групу складають весняні пісні з драстичними мотивами. Найчастіше у них простежуються мотиви взаємного глузування та залицяння. В основі таких словесних „поєдинків” заховано практичний зміст – спровокувати зближення між парубками й дівчатами.
2.3. Основні образи весняних обрядодійств. Основні образи весняних обрядодійств головним чином відображають уявлення перехідних дівочих обрядів. До дівочого гурту приймали тільки ту дівчину, яка пройшла певні випробування. Елементи таких ритуальних дій спостерігаємо у дівочих весняних танках „Подоляночка”, „Ягілка”, „Рогулька”, „Білоданчик” та ін. Усі вони мають спільний ініціальний статус. Але якщо у „Подолянці” ініціальні дії вичерпуються вмиванням, то в „Ягілці” вони представлені ще й маніпуляцією із волоссям, що завжди пов’язана зі зміною вікового чи сімейного статусу. Сукупність пісень про Ягілку представляє її як божество, яке опікується шлюбною сферою.
Подолянка поєднує в собі дві рівноцінні функції – шлюбну та аграрну.
Проаналізувавши текстові варіанти рогульок, можна дійти висновку, що це слово означає не лише назву пісень весняного циклу, а й календарне божество, з головною функцією пошлюблення молоді. Окрім того Рогулька втілює охайність і красу.
З текстових варіантів весняної гри „Білоданчик” головний персонаж виконує функції, які вказують на процес проходження ним ініціації. Але на відміну від Подолянки, Ягілки чи Рогульки ця ініціація парубоча, тому у весняному танку набуває пубераційних рис.
У сферу магічних функцій Весни, окрім сімейно-шлюбної та вегетативної, входить і повернення птахів. Вони повинні допомогти їй накликати тепло і звеселити життя людей. Як божество, Весна опікується і хатніми господарськими справами, особливо жіночими. В цьому відчувається відгомін тих часів, коли жінка самостійно давала раду в сім’ї.
Свої самобутні риси має й Веснина донька – Паняночка. Із текстів пісень вона постає як проста робітниця (пасе бичка, пряде мичку), а основні її магічно-сакральні функції не виходять за межі категорій, пов’язаних із паруванням та шлюбом.
„Коструб” втілює аграрну та шлюбно-еротичну функції. Подібне функціональне забарвлення мають Шум та Зельман (Жельман). У сферу опіки першого потрапляють всі неодружені, навіть старе парубоцтво. Окрім пошлюблення, Шум несе розвійні мотиви. Зельмана (Жельмана) – персонаж, який шукає пари тільки собі. Окрім цього Зельман уособлює весняний розвій, який залежить від його продукуючої сили. Від нього залежить і врожай.
2.4. Мотиви та образи весняної календарної поезії в картографічному ракурсі. Об’єктами нашого картографування стали мотиви та образи весняної календарної поезії. Найпоширенішими, а відтак і найбільш відомими, можна вважати подоляночку, коструба, шума, білоданчика, просо, мости, кривий танець, горошок, огірочки, заєнька, жучка, зельмана, царівну, ягілку, рогульку тощо. Кожен із цих весняно-ігрових видів має свою територію поширення.
Зважаючи на таке розмаїття мотивів та образів весняних календарних пісень констатуємо, що ігрові весняні пісні поширені переважно на Прикарпатті, Поділлі та Волині, а хороводні – на Наддніпрянщині, Поліссі та Поділлі.
|
