ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВ „ПРОСВІТА” ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації; аргументовано її актуальність; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; окреслено хронологічні й територіальні межі; розкрито доцільність застосованих методів наукового дослідження; схарактеризовано новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження; відображено його апробацію та публікації.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” здійснено огляд наукової літератури та популярних видань вітчизняних і зарубіжних дослідників, що стосуються вивчення комплексу питань, пов’язаних із культурно-просвітницькою діяльністю українських товариств „Просвіта”, одним із провідних напрямів якої була видавнича справа. З метою досягнення поставленої в роботі мети виокремлено та схарактеризовано основні види джерельних матеріалів для ґрунтовного дослідження видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст.

Після детальної характеристики та різноаспектного з’ясування стану наукової розробки теми „Видавнича діяльність товариств «Просвіта» Лівобережної України (поч. ХХ ст.)” вирізнено особливості наукового висвітлення окреслених у дослідженні питань.

Автор виокремив основні етапи розвитку наукової думки з проблем вивчення видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України. Історіографію теми чітко поділено на три періоди: 1) історіографія перших десятиліть ХХ ст.; 2) період заборон наукових студій діяльності українських товариств „Просвіта” за радянських часів із перенесенням центру досліджень просвітницького руху за кордон; 3) національна історіографія незалежної України.

Перший період представлено працями М. Грушевського, С. Єфремова, Д. Лисиченка, М. Лозинського, Ю. Меженка, С. Перського. Для другого періоду характерна відсутність наукових досліджень просвітницької тематики: діяльність товариств „Просвіта” оцінювалася з ідеологічних позицій радянської держави як буржуазно-націоналістична, тому розглядалася в тенденційно спотвореному вигляді й піддавалася жорсткій критиці. У цей час незаангажовані праці з’являються поза межами СРСР. Це, зокрема, видання „«Просвіта» : її заснування і праця. Короткий історичний нарис з додатками про «Просвіти» в інших країнах” В. Дорошенка, „Сторіччя Матері «Просвіти». Нарис Історії Матірного Товариства Просвіти і огляд просвітніх товариств у Канаді”. Праця О. Лисенка „«Просвіти» Наддніпрянської України в дожовтневий період” відкриває третій період історіографії питання. Відомості про видавничу діяльність товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст. з погляду історичної правди подають у своїх дослідженнях Л. Євселевський, Г. Журавель, В. Заремба, Н. Зелінська, О. Коновець, І. Крупський, В. Ревегук, В. Різун, П. Ротач, Н. Сидоренко, М. Тимошик, С. Фарина, В. Ханко, М. Чабан, О. Школьна та ін.

Деякі аспекти видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст. висвітлено в дисертаційних роботах О. Дроздової, С. Зворського та А. Середяк. Ці автори торкалися головно питань видавничої та просвітницької діяльності товариства „Просвіта” в Галичині (1868–1939), книжкового руху в Київському товаристві „Просвіта” (1906–1920), а також видавничої й інформаційно-бібліографічної діяльності просвітницьких осередків Полтавської губернії. Доведено, що видавничу діяльність Полтавського товариства „Просвіта” досліджено на обмеженій джерельній базі, що засвідчує необ’єктивність оцінки Полтавської „Просвіти”.

Огляд наукової літератури дав підстави стверджувати, що в українській національній історіографії тема видавничої діяльності Катеринославського, Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта” висвітлена фрагментарно. Немає монографічних праць, що стосуються безпосередньо видавничої діяльності товариств „Просвіта”. Установлено також, що видавнича діяльність Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта” не дістала належного інтерпретування в наукових студіях українських і зарубіжних учених. У деяких нових виданнях нерідко трапляються недостовірні або ж неперевірені факти (наприклад, тези про заперечення існування в Полтаві товариства „Просвіта”). Отже, є всі підстави характеризувати наукове висвітлення видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України як неналежне.

Джерелами вивчення історії редакційно-видавничої діяльності Катеринославського, Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта” послужили архівні документи, мемуарна література, періодика та видавнича продукція просвітянських товариств. Уведені до наукового обігу архівні документи заповнюють вакуум недослідженості різних важливих аспектів видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України. У наших попередників джерельну базу, про яку йдеться, використано вибірково або під іншим кутом зору, без покликання на вміщені в них відомості про видавничу діяльність товариств „Просвіта” Лівобережної України (мовиться передусім про матеріали Державних архівів Київської та Полтавської областей).

Значний пласт інформації про видавничу діяльність товариств „Просвіта” Лівобережної України знаходимо в періодичних виданнях перших десятиліть ХХ ст. (часописи „Рідний край”, „Добра Порада”, „Дніпрові Хвилі”, „Світло”, „Книгарь”, „Бібліологічні вісті”, „Чернігівська губернська газета”).

Важливим джерелом вивчення видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст. є мемуарна література (спогади Д. Дорошенка, Д. Солов’я, Д. Яворницького) та епістолярна спадщина діячів просвітницького руху (М. Коцюбинського, Д. Яворницького), фонди деяких українських музеїв (Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького, Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського, Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного, Державного музею книги і друкарства України).

У другому розділі „Історико-культурні передумови та організаційні особливості видавничої діяльності товариств «Просвіта» Лівобережної України” видавничу діяльність українських товариств „Просвіта” Лівобережжя розглянуто на тлі еволюції просвітницького руху в Україні на початку ХХ ст. Товариства „Просвіта” Лівобережної України орієнтувалися у своїй діяльності на досвід так званої „матірної” – галицької – „Просвіти”, що зобов’язало аналізувати особливості видавничої діяльності галицьких просвітян. На основі одержаних наукових фактів проведено порівняльний аналіз видавничої діяльності галицької „Просвіти” та товариств „Просвіта” Лівобережної України. Здійснено екскурс в історію видавничої справи в Катеринославській, Полтавській і Чернігівській губерніях для розкриття історичних передумов та організаційних особливостей видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст.

Культурно-освітні громадські організації „Просвіта” як центри українського національного руху за зразком започаткованого 1868 р. Львівського товариства „Просвіта” стали виникати на Лівобережжі під час революції 1905–1907 рр. Але в цьому краї більшість просвітянських товариств закрив російський уряд, а з початком Першої світової війни заборонив їх.

Організація товариств „Просвіта” на Лівобережній Україні була іншою, ніж у галицьких. По-перше, на Лівобережжі не могла розвинутися мережа просвітніх організацій з одним центром. Кожен осередок повинен був мати свій окремий затверджений статут, тому до 1917 р. на Лівобережній Україні існували цілком самостійні „Просвіти” не тільки у великих містах, а й у селах. Після революції 1905 р. товариства засновувалися й діяли на підставі „Тимчасових правил про спілки й товариства”, затверджених 4 березня 1906 р. Статути „Просвіт”, укладені на зразок статутів галицької „Просвіти”, затверджував місцевий губернський уряд, від якого безпосередньо залежало життя кожної „Просвіти”, її діяльність особисто контролював місцевий губернатор. Із великими труднощами отримувалися дозволи в царської адміністрації на заснування „Просвіт”, а тому на Лівобережній Україні їх було небагато. Плідною виявилася їхня діяльність у Катеринославі, Києві, Полтаві та Чернігові. По-друге, у статуті галицької „Просвіти” чітко зазначено, що одним із завдань товариства є випуск популярних видань різної тематики для народу. У статутах („уставах”) товариств „Просвіта” Лівобережної України пункту про видавничу діяльність як одну з галузей культурно-громадської діяльності не знайти. По-третє, галицька „Просвіта” вела свою видавничу діяльність планово. Про перспективні плани у видавничій сфері товариств „Просвіта” Лівобережної України немає відомостей. Здобутки видавничої справи засвідчують лише звіти товариств або повідомлення в місцевій пресі. По-четверте, галицька „Просвіта” мала певну свободу у своїй видавничій діяльності (навіть було прийнято рішення про друкування книжок українською мовою без польських, російських чи церковнослов’янських домішок). Українськомовна політика у видавничій діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України не могла розвинутися передусім через Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876).

Після жовтневого перевороту 1917 р. „Просвіти” відновили свою роботу, крім того, з’явилися нові осередки товариств. У вересні 1917 р. у Києві відбувся І Всеукраїнський з’їзд „Просвіт”, що заснував Всеукраїнську спілку „Просвіт”. Однак завдання, які накреслив цей форум, так і не були виконані. На якість тогочасних видань відчутно впливала відсутність коштів, брак авторів із середовища свідомої української інтелігенції, низька купівельна спроможність населення, невпинна дорожнеча паперу й послуг друкарень в умовах громадянської війни. Це стало причиною малих накладів невеликих за обсягом та форматом книжок і брошур „Просвіти”. Видання, видрукувані на низькосортному папері, з примітивним художнім оформленням, що максимально здешевлювало поліграфічні витрати і знижувало собівартість продукції, продавали надто дешево. Їх могли придбати навіть найбідніші верстви населення. Невдовзі більшовики заборонили товариства як „огнища національної свідомості”. З-поміж товариств „Просвіта” Лівобережної України, які вціліли, найкраще розвивалася Катеринославська „Просвіта”. Вона заснувала в губернії низку відомих на той час філій. Результативною виявилася робота Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта”, які так само, як і галицька „Просвіта”, розглядали книгу як основний інструмент культурно-просвітницької діяльності.

У третьому розділі „Видавничі осередки товариств «Просвіта» Лівобережної України” схарактеризовано видавничу діяльність товариств „Просвіта” Катеринославської, Полтавської та Чернігівської губерній у логіці її розвитку на початку ХХ ст. Виокремлено основні етапи, з’ясовано історичні особливості розвою видавничої діяльності Катеринославського, Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта”. Простежено динаміку поступу видавничих ідей товариств „Просвіта” Лівобережної України; закцентовано увагу на особливостях організації видавничої діяльності в кожному регіоні; подано характеристику реалізованих видавничих проектів. Вияскравлено засадничі положення, на основі яких Катеринославське, Полтавське та Чернігівське товариства „Просвіта” здійснювали свою видавничу діяльність.

Аналіз здобутків у видавничій діяльності найосновніших осередків товариств „Просвіта” Лівобережної України дає підстави зробити такі висновки:

• просвітянським осередком на Лівобережній Україні, який найпотужніше займався видавничою діяльністю, було Катеринославське товариство „Просвіта”;

• видавничу діяльність Катеринославського товариства „Просвіта” скеровувала літературна комісія, яка відповідала не лише за проведення літературних вечорів і свят, а й за видавання українських науково-популярних книжок та їхнє розповсюдження;

• суспільно-політична та національно-культурна програма Катеринославського товариства „Просвіта” суперечила позиціям місцевої влади, тому активність у видавничій діяльності протягом часу існування товариства була нерівномірною, позначена періодами занепаду й відродження видавничої справи товариства;

• найпліднішим періодом у видавничій діяльності Катеринославського товариства „Просвіта” став 1913 р., коли було засновано спеціальну видавничу секцію. За цей час випущено продукції загальним накладом 10 тис. примірників;

• після „першої” ліквідації Катеринославської „Просвіти” правонаступником товариства у видавничій діяльності стало кооперативне „Українське видавництво в Катеринославі”;

• відновлення видавничої діяльності Катеринославської „Просвіти” пов’язане з відродженням товариства в 1917 р., коли поновила роботу видавнича комісія. Проте через прагнення радянської влади асимілювати „Просвіти” й невідповідність культурологічної платформи „Просвіти” новим суспільно-політичним віянням Катеринославське товариство „Просвіта” не вийшло на рівень 1913 р.;

• видавнича справа Полтавського товариства „Просвіта” налагоджується лише після 1917 р., коли було юридично створено саму організацію;

• видавнича діяльність Полтавського товариства „Просвіта” мала педагогічне спрямування – воно займалося випуском здебільшого українських книжок для дітей;

• Полтавське товариство „Просвіта” не мало вагомих здобутків у видавничій справі через перманентну нестачу матеріальних ресурсів та значну видавничу активність приватних і кооперативних підприємств;

• особливістю видавничої діяльності Полтавського товариства „Просвіта” вважаємо тісну взаємодію у видавничій сфері з українськими кооперативними товариствами й іншими видавничими структурами;

• важливою віхою видавничої діяльності Полтавського товариства „Просвіта” є функціонування просвітянської спілки „Українська культура”

(з Полтавською „Просвітою” у її складі), яка реалізувала низку спільних оригінальних видавничих проектів;

• останнім у спискові товариств „Просвіта” Лівобережної України за конкретними результатами роботи, пов’язаними з видавничою справою, була Чернігівська „Просвіта”. Незважаючи на гучні заяви про потребу в українському друкованому слові, вона спромоглася підготувати тільки чотири видання;

• з історією Чернігівського товариства „Просвіта” пов’язане унікальне явище в історії видавничої діяльності товариств „Просвіта” Лівобережної України – заснування на базі „Просвіти” автономного просвітянського видавництва „Десна”. Воно видало лише одну брошуру „Про автономію та федерацію”, проте стало єдиною самостійною видавничою структурою товариств „Просвіта” на теренах Лівобережної України початку ХХ ст.

У четвертому розділі „Видавничий репертуар товариств „Просвіта” Лівобережної України” проаналізовано основні типологічні групи видавничої продукції Катеринославського, Полтавського та Чернігівського товариств „Просвіта” (сегменти неперіодичних та періодичних видань). У цьому контексті здійснено компаративний підхід до покласифікування видань у галицькій „Просвіті”, на яку орієнтувалися у своїй діяльності просвітянські осередки Лівобережної України, та в товариствах „Просвіта” Катеринославської, Полтавської і Чернігівської губерній. У параграфі 4.2 „Періодичні видання товариств «Просвіта» Лівобережної України: редакційно-видавничий аспект” здійснено ретроспективний огляд історії зародження, становлення та закриття друкованих органів товариств „Просвіта” Лівобережної України. Увагу зосереджено на редакційній політиці періодичних видань Катеринославського товариства „Просвіта” – часописів „Добра Порада” та „Дніпрові Хвилі”: проаналізовано автуру видання, способи розповсюдження часописів, їхнє фінансування та специфіку передплати, а також внесок окремих діячів просвітницького руху в редакційно-видавничий процес.

Джерельна база дослідження (архівні документи, періодика початку ХХ ст., просвітянські друки, спомини учасників книжкового руху в товариствах „Просвіта”) дала змогу здійснити тематико-типологічний аналіз видавничого репертуару Катеринославського, Полтавського й Чернігівського товариств „Просвіта” та простежити вплив плану випуску видавничої продукції „Просвіт” Галичини на видавничу діяльність товариств „Просвіта” Лівобережної України. Сьогодні є нагальною потреба в подальшому історіографічному інтерпретуванні видавничого репертуару товариств „Просвіта” Лівобережної України. Не можна лишити поза увагою взаємодію „Просвіт” Лівобережжя з іншими українськими товариствами та видавництвами різних форм власності. Недослідженою лишається доля запланованих, але не надрукованих видань Катеринославського, Полтавського й Чернігівського товариств „Просвіта”. Фрагментарні відомості про них знаходимо на сторінках періодичних видань початку ХХ ст.

Усвідомлення просвітянами Лівобережної України важливості випуску власних друкованих органів спонукало товариства „Просвіта” засновувати періодичні видання. Є всі підстави називати часописи „Добра Порада” та „Дніпрові Хвилі”, які готувало Катеринославське товариство „Просвіта”, енциклопедією українського життя краю. Систематизовані відомості про динаміку видань, редакційну політику просвітянських часописів, що визначала тематичний діапазон матеріалів, особливості їхнього редагування, автуру видань, внесок окремих діячів просвітницького руху в поступ просвітянських періодичних друків, фінансування часописів, особливості їхньої передплати та розповсюдження, причини припинення випуску просвітянських часописів уможливили висвітлення історії створення та напрямів діяльності провідних періодичних видань товариств „Просвіта” Лівобережної України на початку ХХ ст.