ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРОЯВ НЕПОВАГИ ДО СУДУ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів і публікації.

Розділ 1 «Юридична відповідальність за прояв неповаги до суду: загальнотеоретичні та історико-правові питання», який містить два підрозділи, присвячено дослідженню історії становлення та розвитку інституту відповідальності за прояв неповаги до суду, історіографії та методології доктринального дослідження юридичної відповідальності за прояв неповаги до суду у вітчизняній адміністративно-правовій науці.

У підрозділі 1.1 «Історія становлення та розвитку юридичної відповідальності за прояв неповаги до суду» виділяються основні історичні етапи становлення та розвитку інституту відповідальності за посягання на встановлений порядок здійснення правосуддя в цілому і прояв неповаги до суду зокрема. Умовно можна виділити шість основних періодів.

Перший період – князівський – з кінця ІХ ст. до початку ХІV ст. (до примусового приєднання українських земель Великим князівством Литовським та Річчю Посполитою) – характеризувався тим, що суд не був відокремлений від адміністрації. Відповідно, прояв неповаги до суду розглядався як посягання на вищу державну владу.

Другий період – литовсько-польський – з середини ХІV ст. до середини ХVІІ ст. (до початку національної революції під проводом Б. Хмельницького) – характеризувався поступовим відокремлення судової влади від адміністративної; початком процесу формування інституту професійних суддів, а також гарантій їх безпеки; виходом на перший план здійснення правосуддя, а не одержання судової платні; запровадженням достатньо суворого покарання за прояв неповаги до суду: від штрафу за вчинення «безладу» у суді до тюремного ув’язнення на шість тижнів за образу судді.

Третій період – козацько-гетьманський – з середини ХVІІ ст. до кінця ХVІІІ ст. (до ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі) – характеризувався розглядом проявів неповаги до суду як злочинних діянь, за вчинення яких були передбачені суворі покарання.

Четвертий період – імперський – з кінця ХVІІІ ст. до початку ХХ ст. характеризувався тим, що 90 % українських земель входило до складу Російської імперії. «Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1845 р. передбачало відповідальність за образу посадових осіб, які здійснювали правосуддя, та окремо – за образу інших учасників судового процесу. Тобто, як і в попередньому періоді, за прояв неповаги до суду була передбачена достатньо сувора кримінальна відповідальність.

П’ятий період – радянський – 1917-1991 рр. (до проголошення незалежності України) – характеризувався фактичною відсутністю в радянському законодавстві окремої норми, яка передбачала б відповідальність за прояв неповаги до суду. Така ситуація зберігалася аж до прийняття Закону СРСР «Про відповідальність за неповагу до суду» від 2 листопада 1989 р., яким була запроваджена адміністративна відповідальність за прояв неповаги до суду.

Шостий період – з 1991 р. і до теперішнього часу – характеризується розвитком юридичної адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду, закріпленням її в чинному КУпАП. Таким чином, у новітній історії відбулася декриміналізація такого діяння, як прояв неповаги до суду, а з прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за вчинення даного правопорушення стало можливим застосування лише адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У підрозділі 1.2 «Історіографія та методологія дослідження юридичної відповідальності за прояв неповаги до суду у вітчизняній адміністративно-правовій науці» аналізуються наукові підходи до поняття та ознак адміністративної відповідальності та місця і ролі суду в системі органів адміністративно-деліктної юрисдикції. Встановлено, що кардинально протилежні наукові погляди на місце суду в системі органів адміністративно-деліктної юрисдикції призвели до діаметрально протилежного правового закріплення ролі суду в процесі розгляду справ про адміністративні правопорушення в перспективному адміністративно-деліктному законодавстві. Так, за проектом Кодексу України про адміністративні проступки від 26 травня 2004 р. № 5558 розгляд справ про адміністративні проступки здійснюється лише судом. Проте згідно з альтернативною Концепцією Кодексу України про адміністративні проступки Центру політико-правових реформ суди взагалі планується виключити з переліку суб’єктів, уповноважених застосовувати заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних проступків для того, щоб особа після отримання постанови в справі про адміністративне правопорушення могла оскаржити його до суду як незалежного та неупередженого органу. Виявлено тенденцію щодо активізації наукових досліджень адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя (роботи В.В. Гречишникової, І.Я. Русенко).

У процесі дослідження доведено, що з методологічної точки зору виключно штрафний характер адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду не сприяє вихованню у громадян поваги до права, прав і свобод людини, органів правосуддя і держави в цілому.

Розділ 2 «Правові засади та особливості адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу правових основ та процедурних аспектів притягнення особи до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду, аналізу складу відповідного правопорушення, а також визначенню проблем теорії та практики адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду.

У підрозділі 2.1 «Правові засади адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду» зазначається, що основні положення щодо підстав та порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду визначено в ст. 129 Конституції України, ст.ст. 6, 49, 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 185-3, 255, 258, 277 КУпАП, ст.ст. 64, 134 КАС України, ст.ст. 161, 162 ЦПК України, ст. 74 ГПК України, ст.ст. 139, 323-327, 329-330  КПК України; Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади»; наказах Державної судової адміністрації України від 18.10.2004 р. № 182/04 «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками та  судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами», від 14.07.2011 р. № 112 «Про затвердження Положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності». Однак аналіз положень останніх дозволив дійти висновку, що в національному законодавстві фактично не дотримується принцип правової визначеності щодо підстав притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду, норми законів та підзаконних актів закріплюють оціночні поняття («злісне ухилення», «явна зневага», «порушення порядку»), тлумачення яких може носити суб’єктивний характер і бути далеким від «букви та духу» закону, що підтверджується практичними прикладами.

До правових засад адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду відносяться і правила поведінки громадян у суді, які затверджуються головою або загальними зборами відповідного суду та, відповідно, також не позбавлені неоднозначного, суб’єктивного підходу в процесі прийняття і застосування, чим порушується принцип правової визначності в рамках цілісної правової системи.

У підрозділі 2.2 «Склад адміністративного правопорушення «прояв неповаги до суду» та характеристика його елементів»» зосереджується увага на характеристиці всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 КУпАП.

 Встановлено, що ст. 185-3 КУпАП фактично об’єднує в собі декілька складів адміністративних правопорушень, які можна назвати формами прояву неповаги до суду. Так, із тексту вказаної статті можна виділити наступні форми прояву неповаги до суду: злісне ухилення від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача; непідкорення свідка, потерпілого, позивача, відповідача та інших громадян розпорядженню головуючого; порушення порядку під час судового засідання; вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

Суб’єкт вказаного правопорушення може бути як загальним (всі громадяни, які присутні в залі судового засідання), так і спеціальним (конкретні учасники судового розгляду: свідок, потерпілий, позивач, відповідач, експерт, перекладач). Показово, що серед спеціальних суб’єктів даного правопорушення, яких можна притягти до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду у формі злісного ухилення від явки до суду, немає самого правопорушника як учасника судового розгляду конкретної справи.

З точки зору суб’єктивної сторони правопорушення, передбачене ст. 185-3 КУпАП, може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Наприклад, не ознайомившись із правилами поведінки в суді, учасник судового розгляду з’являється до суду в стані алкогольного сп’яніння. У такому випадку порушник не передбачає можливості настання шкідливих наслідків своїх дій, хоча міг і повинен був їх передбачити.

Об’єктом даного правопорушення є встановлений порядок управління і, зокрема, встановлений порядок здійснення правосуддя. Крім того, безпосереднім об’єктом даного правопорушення є авторитет суду та судової влади взагалі. Наприклад, злісне ухилення від явки до суду свідка призводить до відкладення розгляду справи, затягування судового розгляду взагалі, чим порушуються права інших осіб на розгляд справи протягом розумного строку. Тому прояв неповаги до суду є правопорушенням, яке має підвищений рівень суспільної шкідливості, і в деяких випадках межує із злочином.

З точки зору об’єктивної сторони, прояв неповаги до суду може бути вчинений як у формі дії (порушення порядку під час судового засідання), так і у формі бездіяльності (злісне ухилення від явки до суду, непідкорення розпорядженню головуючого). Настання суспільно шкідливих наслідків прояву неповаги до суду не є обов’язковим, тобто вказане правопорушення має формальний склад.

У підрозділі 2.3 «Проблеми теорії і практики адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду» встановлюються проблеми, які виникають у процесі тлумачення та застосування ст. 185-3 КУпАП, і визначається потреба в удосконаленні правових засад відповідальності за прояв неповаги до суду.

Основною проблемою тлумачення та застосування ст. 185-3 КУпАП є недосконалість формулювання самої ст. 185-3 КУпАП та процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду. Так, процедурними особливостями адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду є: необхідність використання суддями оціночних понять («злісне ухилення», «явна зневага»); невизначеність щодо можливості притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення, якщо воно вчинене поза межами залу судового засідання; складання протоколу про адміністративне правопорушення судовим розпорядником (п. 7-1 ч. 1 ст. 255 КУпАП) і одночасне право судді розглянути справу без складання протоколу (ч. 1 та 4 ст. 258 КУпАП); складність доведення винуватості порушника за відсутності фіксації судового розгляду в адміністративно-деліктному провадженні (не передбачено КУпАП), а також суб’єктивне тлумачення суддями критеріїв порушення порядку чи встановлених у суді правил. Вказані особливості призводять до виникнення проблем під час практичного застосування ст. 185-3 КУпАП та неоднакового застосування суддями норм матеріального і процесуального права.

Крім того, за чинною редакцією положень ст. 185-3 КУпАП не є правопорушенням і не тягне за собою адміністративної відповідальності одноразова навмисна неявка до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача, а також неодноразове нез’явлення без поважних причин правопорушника, підсудного, спеціаліста, іншої особи, особиста участь якої в судовому розгляді визнана обов’язковою.

Не менш важливою проблемою є неукомплектованість штату судових розпорядників, які безпосередньо зобов’язані забезпечувати порядок під час судового засідання та мають право складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185-3 КУпАП. Проблемним є і виконання адміністративного стягнення у вигляді штрафу щодо певних категорій порушників через їх неплатоспроможність, що нівелює ефективність адміністративної відповідальності за вказане правопорушення. Крім того, КУпАП не регламентує порядку відшкодування збитків, завданих правопорушенням, передбаченим ст. 185-3 КУпАП (наприклад, витрати, пов’язані з перенесенням судового засідання у зв’язку зі злісним ухиленням від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта та перекладача).

Розділ 3 «Напрямки удосконалення адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду правової регламентації та застосування відповідальності за прояв неповаги до суду з визначенням позитивного досвіду, який може бути запозичений в Україні, а також основним пріоритетам удосконалення чинного законодавства щодо відповідальності за прояв неповаги до суду та юридичної практики у відповідній сфері суспільних відносин.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід правової регламентації та застосування відповідальності за прояв неповаги до суду» підкреслено, що запозичення позитивного зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері та імплементація відповідних норм у національне законодавство України є одним із пріоритетних шляхів удосконалення адміністративного законодавства.

Встановлено, що в більшості зарубіжних країн передбачена достатньо сувора відповідальність за прояв неповаги до суду. Крім того, у значній кількості зарубіжних країн, зокрема Європейського Союзу, адміністративно-деліктне законодавство фактично відсутнє, немає поділу на правопорушення та злочини, тому відповідальність за прояв неповаги до суду, зокрема, передбачена кримінальним законодавством.

У цілому ряді зарубіжних країн передбачена юридична відповідальність не тільки за неповагу до суду, але й за критику суддів. Так, за нормами мусульманського права критика судді може бути прирівняна до богохульства, оскільки суддя вважається, по суті, тлумачем релігійних норм. В англосаксонській правовій моделі критика суду розглядається в контексті більш широкої доктрини неповаги до суду. У системах континентального права аналогічні дії частіше регулюються законодавством про свободу слова.

Найбільш сувора відповідальність за прояв неповаги до суду встановлена в  державах англосаксонської правової сім’ї (Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії та США). Достатньо суворою є кримінальна відповідальність за неповагу до суду в Російській Федерації.

Детально проаналізовано нормативні засади та процедурний аспект відповідальності за прояв неповаги до суду в різних зарубіжних державах, зокрема: Республіці Франція, Республіці Сінгапур, Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Королівстві Саудівська Аравія, в Російській Федерації, США тощо – та визначені конкретні моделі запозичення позитивного досвіду для України.

У підрозділі 3.2 «Удосконалення чинного законодавства та юридичної практики щодо відповідальності за прояв неповаги до суду» відзначається, що реформаційні правотворчі процеси в адміністративно-деліктній сфері обов’язково повинні включати перегляд та формулювання оновлених доктринальних засад відповідальності за прояв неповаги до суду. Дослідження інституту відповідальності за прояв неповаги до суду стало основою для формулювання конкретних обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

В першу чергу потребують удосконалення правові засади адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду. На сучасному етапі правила поведінки громадян у суді встановлюються самими суддями і, відповідно, в кожному суді діють свої «оригінальні» правила. Удосконалення потребує й санкція ст. 185-3 КУпАП. Адже можливість застосування до правопорушників, які проявили неповагу до суду, лише штрафу обмежує виховний і певною мірою превентивний вплив адміністративної відповідальності. Враховуючи вищезазначене, а також підвищений рівень суспільної шкідливості проявів неповаги до суду та інші чинники, дисертант обґрунтовує доцільність доповнення санкції ст. 185-3 КУпАП адміністративними стягненнями у вигляді громадських робіт та адміністративного арешту. Крім того, запропоновано змінити саму структуру ст. 185-3 КУпАП, передбачивши в частині першій відповідальність за першу неявку до суду без поважної причини у вигляді попередження.

Також, враховуючи право особи на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, доцільно доповнити чинний КУпАП окремою нормою про право особи на касаційне оскарження постанови апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення. Правового закріплення потребує й питання відшкодування збитків, завданих вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 185-3 КУпАП, у випадку перенесення судового розгляду справи у зв’язку зі злісним ухиленням від явки до суду або зривом судового засідання.

З метою вдосконалення юридичної практики щодо відповідальності за прояв неповаги до суду запропоновано забезпечити аудіо- та відеофіксацію судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, що забезпечить належну доказову базу для доведення винуватості правопорушника та унеможливить звинувачення на адресу судді в упередженому ставленні до учасників судового засідання. Крім того, пропонується збільшення штату судових розпорядників, головним обов’язком яких є підтримання порядку під час судового засідання та процесуальне оформлення притягнення порушників до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду.