ВИХОВАННЯ ДУХОВНИХ ЯКОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ ЕСТЕТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА УНІВЕРСИТЕТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, рівень її дослідженості та визначаються мета, завдання та методи дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів дослідження, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі "Теоретичні основи виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету" проаналізовано наукові підходи до вивчення проблеми виховання духовних якостей студентів у науковій літературі, розкривається понятійно-категоріальне поле дослідження,  дається сутнісна характеристика духовних якостей особистості, розкривається освітньо-виховна значущість естетичного середовища університету та його вплив на виховання духовних якостей студентської молоді.

З’ясовано, що проблема духовності та духовних якостей особистості була і є в епіцентрі уваги багатьох людинознавчих наук, тому визначення сутності цих понять не є однозначним.

Підкреслено, що проблема духовності займала вчених ще в період античності й більшість з яких – Алкемеон, Геракліт, Демокрит, Анаксимен, Аристотель вважали, що основою поняття духовності є душа. Для Геракліта і Демокрита – душа це вогонь. Анаксимен пов'язував душу із сонцем. Поняття душі вони розуміли як віддзеркалення історичних змін, що впливали на психіку людини.

У філософській науці поняття "духовність" завжди займало значне місце, оскільки воно відіграє визначальну роль у вирішенні ключових проблем людського буття: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. Платон, Аристотель, Г. Сковорода, П. Юркевич та інші філософи вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. "spirit" та грец. "pneuma"), що означало рухливе повітря, повівання дихання як носія життя.

Платон виокремлював тілесне і духовне в людині, підкреслюючи, що духовне – це специфічна людська властивість, а тілесне – це те, що закладене природою людині. Аристотель розглядав тілесне й духовне як однаково необхідні складові людини.

Проблема духовності була провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX – початку XX ст. (В. Соловйов, П. Флоренський, М. Федоров). В. Соловйов розглядав духовність як персональну моральну культуру високої проби. Він підкреслював, що всі грані духовності опосередковані моральністю і відчувають її вплив. При цьому В. Соловйов виділив такі грані духовності: самосвідомість, мораль, розуміння смислу життя, свобода, творчість, трансцендентність.

З’ясовано, що В. Вернадський, М. Бердяєв, В. Соловйов, П. Флоренський уявляли людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності вбачали у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальних катастроф.

У християнській традиції духовність – це та людська якість, яка виділяє її з тваринного світу та уподібнює Богу, це богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога як джерела істинної духовності.

Значний внесок у розробку проблеми духовності зробили зарубіжні філософи – М. Бубер, М. Шелер, П. Тейяр де Шарден, Х. Ортега-і-Гассет, А. Швейцер, Е. Фромм, В. Франкл. Духовність вони пов'язували з категоріями духовно-моральних цінностей та ідеалів, совісті, добра, істини, краси, любові.

Зазначено, що з точки зору сучасних українських філософів (В. Андрущенко, В. Баранівський, Б. Кримський) духовність – це спосіб розбудови особистості; це зустріч із самим собою, своєю душею, внутрішнім Я;  це  –  вихід  до  вищих  цінних  інстанцій   формування,   конструювання особистістю самої себе; це провідний  фактор  розумової  гармонізації  світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами; це  цінний зміст та спрямованість буття.

Заслуговують на увагу дослідження проблем духовності Т. Антоненко, І. Беха, О. Бєлиха, Т. Власової, І. Карпенка, Т. Петракової, Г. Шевченко, які розглядають духовність як ціннісний вектор виховання особистості, як ідеал виховання найвищих людських якостей.

З точки зору психологічної науки людина духовна – це та, що прагне до Світла, Світлоносна, що стверджує в світі природи та людей закони гармонії, благочестя та Боготворчості. Духовність – властивість людського роду, що відбиває вибір людиною цінностей, мети і смислу життєвого шляху на основі ідеалів Істини, Добра і Краси, які реалізуються в повсякденному житті, поведінці, вчинках та діяльності відповідно до вищих законів моральності (Т. Антоненко).

На основі аналізу сучасної літератури доведено, що духовність є складним гармонійним поєднанням певних психічних та особистісних якостей людини (Ж. Маценко). Духовність виявляється у процесі взаємодії людини з природою, іншими людьми і має певні форми вияву. Духовність виявляється у спрямуванні інтересів, схильностей людини до пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей. Духовні цінності містять загальнолюдські цінності (інтелектуальні, моральні, естетичні, релігійні) та індивідуальні (світоглядна культура, духовно-моральні, естетичні, професійні ідеали, цінності культури, виховання та освіти).

Духовні цінності є фактами суб'єктивних переживань об'єктивних явищ. В історії людства представлені суспільно значущі цінності, наявність яких у особистості визначає її як представника людського роду (Т. Антоненко).

Духовність – це втілення  в  світоглядних  орієнтаціях людини  сподівань, прагнень, ідеалів, духу народу, нації, що визначає спрямованість особистісних потреб, бажань і зумовлює настанову на відповідний життєвий вибір. Це осмислення  людиною  гуманістичного  смислу  мети  людської  життєдіяльності (І. Бех).

З’ясовано, що основою духовної особистості студента є єдність емоційно-почуттєвого, інтелектуально-інформаційного, світоглядного та діяльнісного елементів духовності особистості. Взаємопроникнення всіх складників у індивідуально-особистісну сутність окремого студента втілюється в його свідомість, мотиви діяльності, впливає на вибір поведінки.

На основі аналізу наукової літератури в дисертації визначено основні структурні компоненти духовності особистості, до яких віднесено: самопізнання; внутрішній світ; інтелектуальний розвиток; соціальний успіх; розуміння особистого шляху; виконання обов’язків перед суспільством.

В дисертації підкреслено, що духовність є визначальною категорією для розуміння сутності поняття "духовні якості" особистості студентської молоді.

З’ясовано, що проблему людських якостей глибоко досліджував В. Шадріков, який зазначав, що сутнісною якістю людини є людяність. Зважаючи на те, що людина як біологічний вид є універсальною, то якості мають фізичні і психічні характеристики, що реалізуються біологічними функціональними системами. Серед власне людських якостей вченим визначені дванадцять класів якостей: якості, що характеризують його відношення до Бога, до інших людей, інтелектуальні якості, відношення до праці, бійцівські якості, відношення до багатства (власності), прагнення до добра, відношення до Батьківщини і держави, вольові якості, емоційні якості, відношення до себе, волелюбність. Кожна з цих якостей характеризується специфічними особливостями. Наприклад, відношення до Бога проявляється в таких специфічних якостях як віротерпимість, одухотвореність, просвітленість, вірність переконанням, гуманність.

Духовні якості є відбиттям духовних цінностей особистості, до яких традиційно відносять інтелектуальні, моральні, естетичні та релігійні цінності. Підкреслено, що набуття духовних якостей органічно пов’язано з формуванням духовних цінностей. Таким чином, провідними духовними якостями студентської молоді нами визначені наступні якості:

Ø  здатність до засвоєння, розуміння і аналізу фактів науки, явищ природи, мистецтва та критичного мислення;

Ø  здатність до сприйняття та прояву доброти, милосердя, любові, совісті, відповідальності;

Ø  здатність до сприйняття, оцінювання та творення прекрасного;

Ø  гуманістичне світовідношення;

Ø  віра.

Особливий акцент в дисертації зроблено на вихованні духовно-моральних та духовно-естетичних якостей студентської молоді: доброта, доброзичливість, добропорядність, добросердечність, дружелюбність, співпереживання, толерантність, самовідданість і альтруїзм; почуття любові до людини; совість, почуття сорому, розуміння моральної відповідальності за свою поведінку перед самим собою та оточуючими людьми; почуття прекрасного, естетичне переживання, естетична насолода, творча наснага, краса вчинку, морально-естетична поведінка.

Виявлено, що ефективним засобом формування у студентської молоді духовних якостей є естетичне середовище. Підкреслено, що категорія "середовище" є однією із центральних в сучасній педагогічній науці. Теорія середовища була введена в гуманітарну науку І. Теном, згідно з якою людина визнавалася глибоко залежною від оточуючого світу.

Освітнє середовище університету розглядається вченими як засіб організації процесу становлення особистості, як простір професійно-особистісного, духовно-морального розвитку майбутнього спеціаліста, як фактор особистісно-орієнтованої взаємодії викладачів і студентів. Середовище  може відігравати як стимулюючу, підтримуючу роль, так і деструктивну. Освітнє середовище сприяє розгортанню особистісно-значущої ситуації, подіям, переживань, утвердженню діалогу та самовираженню. В. Слободчиков називав освітнє середовище університету місцем, де відбувається "зустріч" соціокультурного і особистісного досвіду студентів. Особливий інтерес в цьому аспекті представляють публікації вчених Асоціації професорів слов'янських країн сумісно із Софіївським університетом "Св. Климента Охридського" (Т. Антоненко, І. Вачкова, А. Клім-Клімашевської, Ц. Коларової, Е. Рангелової, А. Сманцера, Г. Шевченко та ін.).

Як справедливо зазначає А. Сманцер, освітньо-культурне середовище навчального закладу є інфраструктурою формування і розвитку гуманістичної особистості, що включає освітній процес, виховну підсистему, програми додаткової освіти, позааудиторну роботу, а також взаємозв’язки з оточуючим середовищем. Результатом впливу освітньо-культурного середовища на студентську молодь є виховання духовно-моральної особистості, Людини моральності та культури.

Середовищна проблематика яскраво представлена в дослідженнях В. Бочарової, Р. Вендровської, В. Єфимова, Н. Крилової, В. Ликової, Ю. Мануйлова, та ін.. Заслуговує на увагу розгляд предметно-естетичного середовища Н. Боритко, Н. Вишняковою, Л. Глазиріною, Т. Клименко, Л. Куликовою, Л. Новиковою, А. Павловським, Л. Пєчко, О. Таланцевою, Г. Тараскіною, Н. Селивановою, Н. Яковлевою як фактору художнього та естетичного виховання підростаючих поколінь, набуття культурного досвіду і потреби у творчому самовираженні.

Виявлено, що саме предметно-естетичне середовище сприяє розширенню художньо-естетичних інтересів студентської молоді, вихованню естетичних оцінок та художньо-естетичних смаків, які відбивають наявність у молоді духовних якостей. Як зазначають дослідники (А. Юр'єв), предметно-естетичне середовище "є сукупністю предметних, символічних, колірних, світлових характеристик простору і життєдіяльності, які утворюють стійкий комплекс власне естетичних, морально-естетичних й інших цінностей, що впливають на соціальне і професійне становлення студентів в університеті".

Дослідники зазначають, що естетичне середовище освітнього закладу представляє собою педагогічно організоване мікросередовище, яке має високий рівень розвитку естетичної культури, гнучку динаміку розвитку, надає великі можливості на дію творчої мотивації суб'єкта.

Л. Пєчко визначає художньо-естетичне середовище як просторово-часове, змістовно-культурне поле з естетичними характеристиками, естетичною атмосферою, що створюється педагогами і студентами з різними рівнями прояву естетичної свідомості.

На основі аналізу різних точок зору щодо естетичного середовища, ми визначаємо естетичне середовище університету як осередок високої культурно-духовної цінності, що сприяє розвитку духовно-ціннісних якостей майбутніх професіоналів, духовно-морального і науково-творчого потенціалу студентської молоді, прагнення до творення краси у всіх її проявах – почуттях, думках, діях, поведінці, вчинках.

Особливістю естетичного середовища є те, що, втілюючи в оточуючу дійсність естетичні цінності, воно спрямоване на пробудження у студентської молоді позитивних емоцій – радості, насолоди, захвату, витонченості сприйняття краси, що є цементуючим початком духовних і власне естетичних цінностей особистості. Отже, естетичне середовище є культурним контекстом життєвого простору, в якому формуються найкращі духовно-моральні й естетичні якості майбутніх професіоналів.

Структурними компонентами естетичного середовища університету є:

Ø  естетика архітектурних форм будівлі;

Ø  кольорова гамма стін коридорів, аудиторій та рекреацій;

Ø  система освітлення;

Ø  жива природна краса (квіти, рослини тощо);

Ø  твори мистецтва;

Ø  духовно-моральний та естетичний кодекс поведінки студентів і викладачів на основі взаємодії діалогу культур;

Ø  естетика побуту, естетизація навчально-виховного процесу.

До компонентів естетичного середовища ми також відносимо:

Ø  високий рівень художньо-естетичної культури студентів і викладачів, а також духовні якості особистості;

Ø  мовленнєву культуру та культуру спілкування;

Ø  систему відношення суб’єктів педагогічного процесу (студентів та викладачів) до природи, людей, праці, мистецтва, знань, культури взагалі;

Ø  естетику поведінки;

Ø  сукупність подій, які дозволяють студентам аналізувати, порівнювати, оцінювати як заходи, так і людські духовні якості. Саме перебування в естетичному середовищі дає змогу студентам сповідувати певні духовні, культурні цінності, смаки та ідеали.

В дисертації підкреслено, що саме естетичне середовище університету окультурює і одухотворює особистість студента, адже естетичні цінності є невід'ємною складовою цінностей духовних. Доведено, що завдяки впливу сукупності естетичних цінностей на студентську молодь, що сконцентрована в естетичному середовищі, здійснюється процес виховання духовних якостей.

Культурно-естетичне середовище університету сприяє формуванню у студентів потреб в естетичній самоосвіті, самоокультуренні, самореалізації, самовдосконаленні, що є своєрідним фундаментом набуття духовних якостей.

Підтвердженням нашої думки є дослідження Р. Чумічевої, яка розглядає соціокультурне середовище у просторово-предметній та духовно-емоційній площинах. Саме духовно-емоційна площина являє собою рівень духовності особистості, яка досягається завдяки набуттю досвіду спілкування з мистецтвом, з художніми образами, знаками, символами як засобами комунікації, що втілюють в собі духовно-моральні, естетичні, соціокультурні відношення.

На основі визначення теоретичних основ дослідження розроблена організаційно-педагогічна система виховання духовних якостей студентської молоді засобами естетичного середовища університету.

У другому розділі "Організаційно-педагогічна система виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету" визначено критерії й рівні вихованості духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету; обґрунтована і експериментально перевірена ефективність організаційно-педагогічної системи виховання духовних якостей студентської молоді засобами естетичного середовища університету.

Організаційно-педагогічна система виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища базується на ідеї цілісності педагогічного процесу, на розумінні духовності як системної характеристики людини, її життєвого світу, буття в цілому (І. Степаненко, І. Бондаревич), як ціннісно-смисловий стрижень особистості, в якому органічно поєднується мотиваційно-вольовий, емоційно-почуттєвий, інтелектуально-рефлективний, вчинково-діяльний компоненти.

Ми виходимо з того, що духовність визначається категоріями "образ", "символ", "знак", "текст", "значення", "цінності". Духовність є найвищою ознакою ціннісної характеристики людини, духовність формується завдяки культурі, в культурі, в культурному середовищі, частиною якого є естетичне середовище. Отже, домінуючими характеристиками духовності є: культура, цінності, цінності духовні, художні образи, символи, тексти.

У розділі доведено, що розроблена нами організаційно-педагогічна система сприяє набуттю студентською молоддю естетичного, ціннісно-духовного досвіду, а також розвитку культурно-естетичної самосвідомості, як необхідної основи для виховання духовних якостей особистості.

При розробці організаційно-педагогічної системи виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету були використані аксіологічний, культурологічний, системний і особистісно-діяльнісний підходи, на основі яких провідними духовними якостями студентської молоді є такі: здатність до засвоєння, розуміння і аналізу фактів науки, явищ природи, мистецтва та критичного мислення; здатність до сприйняття та прояву доброти, милосердя, любові, совісті, відповідальності; здатність до сприйняття, оцінювання та творення прекрасного; гуманістичне світовідношення; віра. Ми виходили з того, що саме ці якості найбільш ефективно виховуються в естетичному середовищі університету.

Організаційно-педагогічна система функціонувала на основі принципів: культуровідповідності, гуманізації, естетизації, краси педагогічної дії, творчої активності.

Принцип культуровідповідності є своєрідним фундаментом процесу виховання духовних якостей студентської молоді й створення естетичного середовища, що забезпечує успішність цього процесу.

Принцип гуманізації навчально-виховного процесу забезпечує високий рівень моральності особистості в університеті (викладачів і студентів).

Принцип естетизації спрямований "на піднесення повсякденного у високий естетичний ранг" (Х. Ортега-і-Гассет), завдяки чому повсякденність студентського життя стає естетичною категорією, прекрасне стає невід'ємним від наукової істини, від моральності.

Принцип краси педагогічної дії сприяє утвердженню естетичного контексту освітньо-виховного процесу у вищій школі.

Принцип творчої активності спонукає студентську молодь і професорсько-викладацький склад до реалізації особистісних творчих здібностей і творчого потенціалу в різних видах діяльності.

Нами були визначені критерії вихованості духовних якостей студентської молоді: когнітивно-культурологічний, емоційно-почуттєвий, поведінково-вчинковий.

Показниками когнітивно-культурологічного критерію є: усвідомлення значення духовних якостей для розвитку особистості студентської молоді; вплив культури на одухотворення студентської молоді;

Показниками емоційно-почуттєвого критерію є: здатність до емоційного відгуку, до естетичного, морального переживання явищ, подій, відносин;

Показниками поведінково-вчинкового критерію є: толерантність, повага до людини, естетика поведінки, краса дії та вчинку, моральна відповідальність.

На основі визначених критеріїв вихованості духовних якостей студентів  нами схарактеризовані рівні вихованості духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету: високий, середній, низький.

Високий рівень вихованості духовних якостей характеризується здатністю знаходити джерела естетичної інформації та використовувати її відповідно до визначених цілей духовного зростання – набуття духовних якостей; вільно виражати почуття, самостійно естетично оцінювати різноманітні явища, активно включатися у процес створення краси в навколишньому світі, прагнути до естетичного самовиховання та духовно-моральної досконалості .

Середній рівень вихованості духовних якостей віддзеркалює здатність студентів емоційно відгукуватися і естетично сприймати явища природи, побуту, праці, твори мистецтва, поведінку, дії, вчинки людей, але не завжди спостерігається прагнення до одухотворення естетичних явищ, духовно-моральне відношення до людей та явищ оточуючого світу. Студент із середнім рівнем вихованості духовних якостей відчуває труднощі при самостійному узагальненні, систематизації результатів своєї естетичної діяльності, яка веде до прояву духовних якостей.

Низький рівень проявляється в тому, що студент недостатньо глибоко усвідомлює художньо-образну сферу мистецьких явищ; виявляє пасивне ставлення до навколишнього естетичного середовища, естетичного самовиховання, духовного самовдосконалення; малоактивний у процесі творення краси у навколишньому житті.

З метою виявлення стану вихованості духовних якостей було запроваджено для студентів І-ІV курсів, які навчаються на педагогічних спеціальностях, систему діагностичних завдань культурологічного, загальнокультурного та естетичного характеру, розроблено методи самооцінки та експертної оцінки. Діагностичні методики були спрямовані на виявлення рівня розуміння студентами категорій духовності, духовних якостей, естетичної культури, художніх інтересів, художніх смаків, ідеалів, які дозволяли виявити і рівень розуміння сутності естетичного середовища та його органічний зв'язок з духовністю і духовними якостями.

В результаті аналізу отриманих даних було встановлено, що загальна культура студентської молоді знаходиться на низькому та середньому рівнях, а відомо, що естетичне і духовне не може існувати поза контекстом культури. Згідно теорії естетичного виховання в естетичній свідомості яскраво проявляються емоційно-почуттєві та інтелектуально-оцінні компоненти. Під впливом мистецтва у процесі естетичного виховання формується художня свідомість, де проявляються власне ті ж компоненти, оскільки художнє завжди є естетичним, тобто мистецтво має естетичну сутність.

В культурно-естетичній свідомості превалює більше інтелектуально-оцінний компонент, ніж емоційно-почуттєвий, що приводить до стихійного сприйняття молоддю художньо-естетичних цінностей та формування їх смаків. Для сучасного студентства притаманним є культурний та естетичний інфантилізм, який значно стримує розвиток культурно-естетичної свідомості, для чого необхідно стимулювати розвиток естетичного досвіду, художньої свідомості та культурної рефлексії. Культурно-естетична свідомість формується при безпосередньому живому спілкуванні з мистецтвом, художніми образами, художніми текстами, символами і тим самим розширює культурно-естетичну сферу до рівня духовності і формування духовних якостей.

Виявивши суб’єктне відношення студентської молоді до різних видів мистецтва, до загальної культури, до естетичного середовища, нами з’ясовано, що необхідна цілеспрямована робота в освітньо-виховній діяльності університету зі створення естетичного середовища, яке буде ефективно впливати на виховання духовних якостей студентів.

Зважаючи на те, що естетичне середовище за своєю спрямованістю є духовно-насиченим і духовно-перетворюючим, в ньому "зосереджена вся загадковість живої істоти" (М. Хайдеггер). Тому, невипадково, красу вважають основою таких духовно-моральних якостей як доброта, совість, істина, любов, милосердя, гуманістичне світовідношення.

Естетичне середовище сприяє ціннісному сприйняттю наукового знання завдяки інтеграції почуттів від здивування, переживання до естетичної  насолоди. На думку вчених, у процесі університетського навчання небезпечним є таке явище, як ціннісна нейтральність, яку спроможне подолати саме естетичне середовище, яке збуджує розумові здібності, пізнавальні інтереси, позитивні мотиви навчально-пізнавальної діяльності, сприяє суб’єктно-ціннісному освоєнню знань.

Організаційно-педагогічна система виховання духовних якостей засобами естетичного середовища університету будувалася на педагогічних дисциплінах та позааудиторній роботі. В центрі уваги була система педагогічних знань, яку опановували студенти І–ІV курсів педагогічних спеціальностей: "Професійна освіта. Комп'ютерні технології", "Історія", "Екологія і природоохоронна діяльність", "Переклад", "Українська мова і література" (загальна кількість – 250 студентів).

На основі принципу культуровідповідності ми розглядали педагогічне знання в системі культури – взаємодії науки та мистецтва, що відбиває духовне життя людини, її багатогранний духовний світ і можливість пізнавати дійсність різними способами (за А. Роботовою). Серед різних способів пізнання дійсності надзвичайно актуальним для педагогічного знання є мистецтво, яке через художній образ в емоційно-естетичній формі передає вищі духовні цінності: інтелектуальні, моральні, естетичні.

Образність є своєрідним механізмом і унікальною формою передачі наукового педагогічного знання, в якому сконцентрована освітньо-ціннісна і ціннісно-виховна інформація. Тому в побудові організаційно-педагогічної системи виховання духовних якостей у студентів засобами естетичного середовища університету домінуючим було олюднене, живе, емоційно-образне педагогічне знання (твори художньої літератури, образотворчого та музичного мистецтва), яке торкалося душі особистості студента і захоплювало його духовну сферу.

Формувальний етап експериментального дослідження здійснювався у таких формах: використання мистецтва, емоційно-естетичних факторів при викладанні дисциплін педагогічного циклу; спецкурс "Духовність особистості", який дозволяв розширити коло уявлень студентів щодо сутності духовних ознак та духовних якостей особистості, завдяки яким кожен повинен виконати головне призначення людини – стати людиною; залучення студентів до наукових досліджень з проблем духовності, духовного освіту, естетичної культури, виховання підростаючих поколінь засобами мистецтва. Спецкурс "Духовність особистості" уможливлював розвиток у студентів культурно-естетичної самосвідомості, почуттєво-емоційної сфери, формування загальнокультурних цінностей та ідеалів у майбутніх учителів.

У процесі експериментальної роботи і на навчальних заняттях, і в позааудиторній роботі використовувалися не тільки твори різних видів мистецтва класичного спрямування, але й живої, нематеріальної культурної спадщини (фольклор, народні традиції, декоративно-ужиткове мистецтво тощо). Також використовувалися твори мистецтва регіональних митців (художників, поетів, народних майстрів), в яких втілено власні дух, духовність, найкращі духовні якості.

В розділі розкрито позааудиторні форми роботи, які надзвичайно різнобарвні (клубна робота, гуртки художньої самодіяльності, художньо-естетичне оформлення, в цілому самостійна творча діяльність, що має естетично-духовну спрямованість) та були продовженням провідної ідеї експериментальної частини дослідження.

У процесі експерименту проводилася групова й індивідуальна робота. Завдяки цілеспрямованим спостереженням, творчим завданням, творчо-практичним діям та їх аналізу зроблено висновок – ефективність функціонування організаційно-педагогічної системи виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища університету забезпечується сукупністю педагогічних умов:

Ø  гармонізація освітньо-виховного середовища як естетично завершеного простору;

Ø  культура взаємодії викладачів і студентів;

Ø  використання мистецтва, художнього образу як одиниці пізнавально-виховного та естетично-значущого тексту в освітньо-виховному процесі;

Ø  наявність міні-середовищ: інтелектуально-пізнавальне, еколого-культурне, духовно-моральне, образотворчо-музичне, музично-літературне тощо, які органічно взаємодіють між собою і комплексно впливають на духовний світ студентства і сприяють формуванню духовних якостей;

Ø  творча участь студентів у творенні естетичного середовища;

Ø  наповнення естетичного середовища просвітницько-виховними елементами – мудрі вислови видатних людей, звернення, настанови в поетичній формі, фотовиставки, що мають духовно-моральний і естетичний смисл.

Отримані в результаті формувального етапу дослідно-експериментальної роботи якісні та кількісні показники свідчать про ефективність впровадження організаційно-педагогічної системи виховання духовних якостей студентів засобами естетичного середовища в освітньо-виховний процес класичного університету. В розділі представлено позитивну динаміку змін рівнів вихованості духовних якостей студентської молоді.