Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ / Административное право; административный процесс
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, стан дослідження проблеми; визначено її зв’язок з державними науковими програмами, планами і темами, а також мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну; висвітлено теоретичну та емпіричну базу, практичне значення одержаних результатів; подано відомості про їхню апробацію та впровадження. Розділ 1 «Корупція як асоціальний феномен сучасного суспільства України та інших держав» складається з трьох підрозділів, у яких з’ясовано сутність та зміст поняття «корупція» з урахуванням зарубіжного досвіду боротьби з цим асоціальним явищем. У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження корупції в Україні та зарубіжних країнах» здійснено огляд літературних джерел, які відображають погляди науковців щодо проблеми визначення поняття «корупція», з’ясовано історичні передумови її виникнення, подано характеристику тлумачення та застосування поняття «корупція» в країнах близького й далекого зарубіжжя. Сформульовано і запропоновано авторське визначення поняття «корупція». Зауважено, що в навчальній та науковій літературі зарубіжних країн частіше акцентовано на необхідності проведення організаційно-правових заходів, спрямованих на запобігання і протидію корупції, тоді як в Україні більшість авторів, можливо, через нещодавні зміни антикорупційного законодавства, під час розгляду цього питання зосереджують увагу здебільшого лише на заходах, які спрямовані на боротьбу з цим явищем. У підрозділі 1.2 «Соціально-правова характеристика корупції в Україні» через аналіз результатів різноманітних соціологічних досліджень, які проводили різні організації в різні роки, досліджено ставлення громадян до поширеності корупції в нашій державі у взаємозв’язку з рівнем довіри населення до органів державної влади. Так, у вересні 2011 р. було оприлюднено результати дослідження Київського міжнародного інституту соціології та Європейської дослідницької асоціації, в яких відображено «стрімке падіння довіри до влади загалом і до дій її щодо боротьби з корупцією чи стрімких реформ влади». Під час вивчення праць вітчизняних науковців, присвячених питанням взаємозв’язку організованої злочинності та корупції, виділено кілька найпоширеніших думок щодо цього, а при дослідженні міжнародних нормативно-правових актів з’ясовано цілісний (єдиний) підхід стосовно цього питання, який полягає у визнанні взаємодоповнювальності та спільності існування організованої злочинності і корупції, передусім шляхом встановлення корумпованих зв’язків. У ході аналізу чинного вітчизняного законодавства окремо звернуто увагу на розвиток його антикорупційної складової, зокрема спеціального закону. Схарактеризовано види юридичної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень в Україні окремими категоріями суб’єктів, відтак проведено порівняння із законодавчими актами зарубіжних країн, які регулюють питання відповідальності, і встановлено, що найпоширенішою формою реагування цих держав на вчинення фактів корупції є притягнення до кримінальної відповідальності. У підрозділі 1.3 «Соціально-правова характеристика корупції в зарубіжних країнах» проаналізовано міжнародний розвиток поняття «корупція», її основні кваліфікуючі ознаки та зобов’язання держав, які приєднуються до тих чи інших договорів, конвенцій або стають учасниками міжнародних організацій у питаннях щодо запобігання та протидії корупції. Відомості соціологічних досліджень, проведених авторитетною організацією «Transparency Inte Звернуто увагу на те, що, незважаючи на вимогу рамкових документів у цій сфері, досі ще не вироблено єдиного уніфікованого поняття «корупція», яке в національних законодавствах визначається по-різному. Висловлено думку, що національне законодавство має містити загальне визначення поняття корупції. У кожної держави повинна бути своя концепція протидії корупції, тому що в будь-якій країні є своя, так звана, зона ризику, де корупція виявляється яскравіше, ніж в інших сферах. Однак у протидії їй може бути розроблена й загальна (міжнародна чи міждержавна) концепція. Щоправда, прийняті на сьогодні міжнародною спільнотою конвенції не пов’язані між собою єдиними підходами до поняття корупції, суб’єкта корупції, контрольних механізмів тощо. Окремим важливим напрямком роботи у цій сфері є чітка взаємодія держав, передусім їхніх правоохоронних органів. Міжнародний досвід засвідчує, що органи боротьби з корупцією або працюють всередині різноманітних економічних відомств, будучи їхніми структурними підрозділами, або ж тісно співпрацюють з ними. Власне кажучи, питання створення окремого спеціалізованого органу боротьби з корупцією також зараховують до розряду невідкладних, однак і тут нема єдності думок. Розділ 2 «Адміністративно-правові засади протидії корупції в Україні та зарубіжних країнах» складається з трьох підрозділів, де узагальнено схарактеризовано нові для вітчизняного антикорупційного законодавства обмеження та заборони, яких повинні дотримуватись суб’єкти, відповідальні за вчинення корупційних правопорушень, а також окреслено можливі способи застосування досвіду органів влади зарубіжних країн у протидії корупції. У підрозділі 2.1 «Теоретико-правові основи протидії корупції в Україні та зарубіжних країнах» звернуто увагу на дискусії в наукових колах щодо доцільності використання термінів «протидія» та «боротьба» в характеристиці заходів, спрямованих на подолання цього небезпечного явища. На підставі аналізу наукових джерел та нормативно-правових актів чинного законодавства України й зарубіжних країн доведено необхідність ширшого залучення недержавних організацій до вирішення питань запобігання корупції та розбудови інститутів громадянського суспільства. Особливу увагу звернено на роль засобів масової інформації, які часто викривають випадки корупції та проводять незалежні розслідування. Зауважено, однак, що наклепницькі повідомлення у ЗМІ призводять до втрати довіри та репутації відповідних джерел інформації. Розглянуто зарубіжний досвід реалізації нових для вітчизняного законодавства антикорупційних обмежень стосовно осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, і запропоновано шляхи його застосування в Україні. Передусім це стосується одержання дозволу на працевлаштування та здійснення професійної діяльності в тих сферах, які можуть бути пов’язані з виконуваною раніше роботою державного службовця. У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий механізм забезпечення протидії корупції в Україні та зарубіжних країнах» висвітлено погляди науковців щодо розуміння окремих елементів вказаного механізму, а також понять «регулювання» та «вплив» як вихідної позиції для розгляду категорій «правове регулювання» і «правовий вплив». Крізь призму визначення терміна «механізм» у поєднанні зі згаданими вище поняттями проаналізовано погляди теоретиків різних галузей юридичної науки щодо змісту і суті поняття «механізм правового регулювання». Дослідивши пропоновані вченими-адміністративістами визначення механізму адміністративно-правового регулювання і перенісши ці теоретичні напрацювання у площину протидії корупції, запропоновано авторське визначення поняття «механізм адміністративно-правового забезпечення протидії корупції». Аналізуючи зарубіжні літературні джерела, встановлено, що основним принципом запобігання корупції є доброчесність державного службовця, що важливо для його впровадження і використання в діяльності державного апарату України. У підрозділі 2.3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення протидії корупційним правопорушенням в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду» встановлено, що належне наукове забезпечення та супроводження формування й реалізації державної політики у сфері протидії корупції мають здійснюватись комплексно і системно, бути спрямовані на підвищення ефективності антикорупційних заходів шляхом проведення відповідних науково-теоретичних, інформаційно-аналітичних та прикладних досліджень, зокрема і в напрямку вивчення та запозичення передового зарубіжного досвіду у цій сфері. Відзначено, що деякі антикорупційні механізми (проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, запровадження обмежень щодо працевлаштування осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, здійснення спеціальної перевірки у разі прийняття на службу тощо) вже почали застосовувати у вітчизняному антикорупційному законодавстві, почасти внаслідок виконання Україною взятих на себе перед світовою спільнотою зобов’язань. Однак, зважаючи на те, що наша держава не мала досвіду практичного застосування вказаних механізмів, висловлено думку про доцільність приділити більше уваги питанням вивчення досвіду становлення і впровадження цих механізмів, що мало місце в зарубіжних державах, з подальшою можливістю застосування в нас. Розділ 3 «Адміністративно-правові аспекти профілактики корупційних правопорушень в Україні та зарубіжних країнах» складається з двох підрозділів, у яких наведено загальну характеристику суб’єктів, уповноважених на здійснення профілактики корупційних правопорушень, та основних напрямків їх роботи. Розкрито повноваження вказаних суб’єктів у сфері протидії корупції, специфіку профілактичної роботи, визначено проблеми реалізації профілактичних заходів. У підрозділі 3.1 «Суб’єкти профілактики корупційних правопорушень в Україні та їх систематизація відповідно до міжнародних стандартів» наведено декілька варіантів класифікації суб’єктів протидії корупції, що містяться в нормативно-правових актах, виданих у різний час, а також думки вчених з цього приводу. Проведено порівняльну характеристику повноважень суб’єктів протидії корупції, виходячи з їх законодавчого закріплення в різні періоди розвитку та оновлення вітчизняного антикорупційного законодавства. Звернуто увагу на намагання керівництва нашої держави створити в Україні окремий спеціалізований орган боротьби з корупцією, який контролював би реалізацію єдиної державної антикорупційної політики з можливістю проводити діяльність щодо безпосереднього виявлення фактів корупції. Проаналізовано міжнародні правові акти, що стосуються розглядуваного питання, та досліджено досвід органів влади зарубіжних країн в організації протидії корупції. Встановлено, що не всі держави-учасниці міжнародних конвенцій дотримуються рекомендації щодо формування єдиного органу, який розслідував би факти корупції. Існує думка, що створення спеціальних служб та органів боротьби з корупцією потрібно розглядати не як головну мету, а як засіб її досягнення. Звернуто увагу на значне розширення кола суб’єктів відповідальності за вчинення корупційних правопорушень (які в цьому випадку є об’єктами профілактичного впливу) відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». У підрозділі 3.2 «Форми і методи профілактики корупційних правопорушень в Україні та зарубіжних країнах» на підставі аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази розглянуто зміст профілактики корупційних правопорушень, що відображається в заходах, під час здійснення яких виявляються специфічні особливості цього виду профілактики як самостійної підсистеми соціальної профілактики. На основі антикорупційної стратегії визначено пріоритетні напрямки здійснення антикорупційної політики, яка має бути конкретизована у відповідних заходах, що важливо для досягнення мети, поставленої суб’єктом профілактики. Звернуто увагу на досвід зарубіжних країн щодо розробки антикорупційних стратегій та відповідних планів заходів, спрямованих на їх реалізацію. Розглянуто правові та неправові (організаційні) форми діяльності державних органів із профілактики адміністративних правопорушень, зокрема корупційних. Встановлено, що для спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції, які визначено в ч. 5 ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», здійснення профілактичних заходів хоч і не є обов’язковим, та все ж являється напрямком їхньої роботи (щоправда, не основним). Досліджуючи питання стосовно методів профілактики корупційних правопорушень, звернено увагу на реалізацію методу переконання та схарактеризовано погляди науковців щодо ролі і місця адміністративного примусу в системі заходів державного примусу.
|