ВІКОВА ОСУДНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовано методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію.

Розділ 1 «Методологічні передумови розгляду кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, які відстають у психічному розвитку» складається з двох підрозділів, в яких аналізується стан проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, здійснено
ретроспективний аналіз законодавства щодо відповідальності окремих груп неповнолітніх осіб.

У підрозділі 1.1. «Огляд наукової літератури щодо питань кримінальної відповідальності неповнолітніх, які відстають у психічному розвитку» розглядаються наукові думки вчених щодо проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, які відстають у психічному розвитку, що не обумовлено психічними розладами. Встановлено, що з другої половини ХХ ст. і до теперішнього часу в українській та зарубіжній юридичній літературі тривають дискусії щодо доцільності чи недоцільності закріплення правових наслідків встановлення у неповнолітніх відставання у психічному розвитку, що не залежить від психічних хвороб, внаслідок яких підліток не може повною мірою керувати чи усвідомлювати свої дії під час скоєння злочину. Аналіз наукової літератури свідчить, що у доктрині відсутній єдиний підхід щодо визначення правової природи цього явища. Більшість науковців пропонують цю проблему розглядати у межах інституту «суб’єкт злочину», деякі автори – у контексті поняття «вина». Невизначеність правової природи дослідженого явища у доктрині породжує різні термінологічні визначення, що охоплює стан неповнолітньої особи, яка під час скоєння злочину не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії внаслідок відставання у психічному розвитку, яке не пов’язано з психічними розладами, а саме: «вікова неосудність», «вікова осудність», «вікова обмежена осудність», «вікова незрілість», «вікове неставлення».

У підрозділі 1.2. «Ретроспективний огляд положень законодавства щодо неповнолітніх осіб, які мають відставання у психічному розвитку» досліджуються історичні передумови виникнення та розвитку положень вікової осудності, а також вікові межі кримінальної відповідальності за різних історичних періодів.

Починаючи із середини ХІХ ст. і до 20-х рр. ХХ ст., критерієм диференціації віку кримінальної відповідальності була категорія «розуміння». Проте законодавство не містило тлумачення цього терміна, що породжувало у кримінальній доктрині певні дискусії. Історичні пам’ятки кримінального права деяких зарубіжних країн (наприклад, Франції, Німеччини) до обов’язкових умов притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності відносили також здатність таких осіб до усвідомлення своїх дій. Перші ознаки сучасного поняття «вікова осудність» можна побачити у Зводі законів 1832 р.