ВИЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У частині першій статті 3 Конституції України визначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і особиста гідність, недоторканність і безпека визнаються найбільшою соціальною цінністю. Такий напрямок діяльності держави, спрямований на законодавчий захист особи, визначення її прав, обов’язків та відповідальності, простежується в усіх сферах правового регулювання, зокрема у кримінально-процесуальній діяльності з розслідування злочинів.

Серед найбільш актуальних питань сучасної науки кримінального процесу є становлення юридичних гарантій захисту та механізму реалізації прав учасників кримінального судочинства. Однією з таких гарантій є своєчасне набуття особою процесуального статусу, який відповідає її фактичному правовому становищу. Правильно встановлений процесуальний статус особи надає їй реальні можливості набути процесуальних прав і реалізувати їх, а також усвідомити свої процесуальні обов’язки. Разом із тим, невідповідність процесуального статусу фактичному становищу окремих учасників кримінально-процесуальної діяльності створює колізії в теорії кримінального процесу та правозастосовній діяльності органів досудового слідства. Тож перед слідчим, особливо в умовах недосконалості галузевого законодавства та інформаційної недостатності на початковому етапі розслідування, постає складне завдання визначення процесуального статусу особи, що бере участь у досудовому провадженні.

Проблеми правового становища особи в кримінальному судочинстві були предметом дослідження українських та зарубіжних процесуалістів, зокрема: С.А. Альперта, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, І.Л. Петрухіна, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, Л.Д. Удалової, М.Є. Шумила та інших авторів, роботи яких стали підґрунтям для дослідження процесуального статусу осіб, які беруть участь у досудовому провадженні.

Основам правового статусу учасників кримінального процесу, процесуальним гарантіям прав та свобод громадян присвятили свої праці відомі вітчизняні та іноземні вчені: О.В. Белькова, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, М.І. Гошовський, М.В. Джига, М.В. Еміралієва, О.О. Зеленіна, Н.С. Карпов, Н.І. Клименко, О.П. Кучинська, Р.І. Назаренко, М.Я. Никоненко, М.А. Погорецький, В.М. Тертишник, Л.І. Шаповалова, О.Г. Шило та інші автори. Проте у більшості досліджень основна увага приділялася статусу конкретного суб’єкта кримінального судочинства (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо). Комплексне дослідження підстав набуття особою процесуального статусу, змін правового становища і пов’язаних з цим прогалин теорії, правозастосовної практики та чинного законодавства, інших питань, які виникають у діяльності слідчого при визначенні статусу учасника кримінального процесу, нині відсутнє. На тлі проведення в Україні судово-правової реформи існує нагальна потреба комплексного розгляду процесуального врегулювання статусів суб’єктів кримінального судочинства, що дозволить мінімізувати порушення прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

При провадженні досудового розслідування слідчий на основі сукупності фактичних даних у кримінальній справі приймає рішення про надання процесуального статусу тій чи іншій особі. Саме в цій стадії починається реалізація учасниками кримінального судочинства відповідних процесуальних прав та обов’язків. Тож з метою найбільш повного забезпечення їх прав і законних інтересів слідчому необхідно своєчасно і правильно визначити процесуальний статус особи. Також у практиці розслідування злочинів існують непоодинокі випадки визначення подвійного статусу особи. Проте відсутність рекомендацій для слідчого у випадку, коли одна особа одночасно підпадає під визначення конкуруючих або неконкуруючих статусів, може призводити до відповідних слідчих помилок. Крім того, провадження у кримінальній справі є процесом динамічним і не виключено, що отримання нової інформації при проведенні слідчих та інших процесуальних дій зумовить потребу в зміні процесуального статусу учасника кримінального процесу. Однак не в усіх випадках така зміна призводить до поліпшення правового становища особи у кримінальному судочинстві. Тому виникає потреба максимально повно забезпечити гарантування прав і свобод особи у разі набуття нею іншого кримінально-процесуального статусу.

Зазначені обставини, що підлягають глибокому науковому дослідженню з метою недопущення порушення чи несвоєчасного надання особам процесуальних прав, якими вони повною мірою можуть скористатися на досудовому провадженні у кримінальній справі, і визначили актуальність дисертаційного дослідження та обумовили його наукову та прикладну значимість.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, а також пунктів 47, 116, 117 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ (наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року). Тема дисертації затверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ, протокол № 1 від 28 лютого 2006 року, перезатверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, протокол № 12 від 25 січня 2008 року, включена до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу та правосуддя цього навчального закладу