ВЛАСНІСТЬ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, викладено відомості з апробації результатів дослідження, відображено повноту викладу результатів дисертації в опублікованих роботах.

У першому розділі „Розвиток власності і форм господарювання в аграрному секторі Україниˮ розкрито сутність власності та її місце в економічній системі суспільства; розглянуто структуру економічної власності в умовах реформування аграрних підприємств; визначено основні напрямки процесу трансформації форм власності в сільському господарстві України.

Унаслідок проведеного дослідження сутності власності визначено, що питання власності сьогодні посідають центральне місце в економіці, але такі питання, як загальні поняття власності, характеристика власності в економічному і юридичному сенсі, основні форми, взаємозв’язок власності з господарюванням, не знаходять належної уваги і недостатньо висвітлені в економічній літературі.

Визначено, що власність можна розглядати з двох боків. По-перше, як економічну категорію і, по-друге, як економічний закон. Власність як економічна категорія – це не річ і не ставлення людини до речі. Це система відносин, що складаються між людьми в результаті суспільного виробництва з приводу привласнення-відчуження матеріальних благ, і перш за все, засобів виробництва. Тому категорію економічної власності в аграрній сфері визначено як систему реальних відносин між економічними суб’єктами цієї сфери економіки (приватними аграрними підприємствами різних організаційно-правових форм господарювання, державними аграрними підприємствами, господарствами населення, власниками земельних паїв, найманими сільськогосподарськими робітниками) з метою привласнення-відчуження і господарського використання факторів аграрного виробництва (землі та інших засобів виробництва і робочої сили), а також його результатів у вигляді різних видів доходів (прибуток, рента, заробітна плата, дивіденди).

Загальний закон власності, як економічний закон, є сутнісним, стійким, причинно-наслідковим зв’язком між потребою і привласненням, що слугує чинником становлення і розвитку людини і суспільства. Під час дослідження місця власності в економічній системі було встановлено, що відносини власності охоплюють всю економічну систему і обумовлюють відносини з приводу суспільного виробництва.

Види і форми власності, характер відносин власності є визначальними ознаками економічної системи. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва; специфічність дії економічних законів визначеної економічної системи; цілі та мотиви суспільного виробництва; характер розподілу і споживання створеного суспільного продукту; класову і соціальну структуру суспільства; пануючу систему політичної та економічної влади в суспільстві.

Проведені дослідження дозволили визначити структуру економічної власності як цілісну систему, що складається з окремих підсистем (типів), елементів (видів), компонентів (форм) (рис. 1).

Реальне виникнення і розвиток того чи іншого типу економічної власності визначається станом і динамікою продуктивних сил. У свою чергу, на зростання продуктивних сил суттєво впливає ступінь зрілості цієї власності, оскільки будь-яка її форма відрізняється активною, дієвою природою. У результаті взаємодії типів власності складається цілісна загальносоціальна система відносин власності, причому як у межах окремих країн, так і в більш широких масштабах.