Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / Политическая культура и идеология
Название: | |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються методологічні рамки дослідження, його цілі та завдання, фактологічна база, наукова новизна. У першому розділі — “Еволюція політичної ідеології НАТО у другій половині ХХ ст.” — надаються концептуально-теоретичні засади розвитку політичної ідеології, ролі ідеології у міжнародних відносинах, ролі засобів масової інформації та транснаціональних мас-медійних корпорацій як активних учасників міжнародних відносин, як інструментів, що впливають на прийняття політичних рішень на державному рівні і формують суспільну думку в міжнародному масштабі, суть, завдання і цілі політичної ідеології Північноатлантичного альянсу та її впливу на трансатлантичні відносини. Світ політичний неможливо уявити собі без ідеології. З самого початку свого виникнення ідеологія виконувала роль легітимізації влади, форми правління та політичного курсу держави. В різні історичні епохи ідеологія допомагала виконувати саме ці задачі. Про її вагомість свідчить хоча б той факт, що ХХ століття називають сторіччям ідеології, оскільки все воно пройшло під знаком безкомпромісної не просто боротьби, а саме війни різних ідеологічних систем. У дисертаційному дослідженні наголошується, яка політична ідеологія є однією з найбільш впливових форм політичної свідомості, що впливає на зміст владних відносин, слугує знаряддям “духовного княжіння” (Макіавеллі) тієї чи іншої політичної сили. Говорячи в дисертації про суть політичної ідеології, підкреслюється, що вона є конкретно-історичним системним відображенням істотних аспектів політичної діяльності і виступає формою класової, групової, станової політичної свідомості і самосвідомості, системою ідей, гіпотез, концепцій, ідеалів, гасел, програм, в яких відображено корінні політичні, а отже, й економічні інтереси соціальних спільностей і груп, їхні практичні позиції у політичній сфері стосовно інших соціальних спільностей, груп і держави, оцінка місця даних суб’єктів політики в суспільному житті. Зокрема, в політичній ідеології відображено погляди на перебіг політичного розвитку інших суб’єктів політики в суспільному житті. Політична ідеологія є переважно духовним знаряддям еліти. Саме від тактики поведінки останньої залежить ступінь ідейного оформлення тих чи інших групових інтересів. Підвищена увага до політичних ідеологій викликана потребами вдосконалення політичного життя суспільства, пошуком нових імпульсів для глибшого пізнання духовного життя, а також необхідністю вироблення нових імперативів та парадигм політології, як і суспільствознавства в цілому. Адже кожен крок уперед, що здійснюється в суспільствознавстві, політично та ідеологічно орієнтований. Особливу роль відіграє ідеологія у міжнародній політиці. Серед її методів перш за все слід відзначити засоби впливу на світову громадськість шляхом зовнішньополітичної пропаганди. Одним із заходів ідеологічного характеру є культурні зв’язки між державами. Характер такого впливу залежить від змісту творів мистецтва, досягнень культури, науки, які є предметом культурного обміну. Політична ідеологія як особлива форма суспільної свідомості, як специфічний вид ідеології має внутрішню структуру, без виділення якої неможливо повністю розкрити її сутність, соціальні функції, розробити її теорію. Аналіз структури політичної ідеології вимагає, щоб її розглядали як структуровану систему певного рівня й змісту, зокрема, як ідеологічну надбудову суспільства. Функції політичної ідеології виступають як основний структуроформуючий фактор у процесі її становлення й розвитку. У свою чергу, функції виходять із потреб, завдань і цілей діяльності суб’єктів політики. Основними функціями політичної ідеології є: оволодіння суспільною свідомістю; вироблення в ній власних критеріїв оцінки минулого, нинішнього та майбутнього; створення позитивного образу в очах суспільної думки цілей і завдань політичного розвитку, які передбачаються нею. Структура й зміст політичної ідеології визначаються об’єктивним рухом суспільного розвитку та розвитку політичного суб’єкта — носія політичної ідеології. Структурне пояснення ставить завданням — розглянути політичну ідеологію як систему, що складається з елементів, між якими існують різноманітні зв’язки: необхідно-причинні, закономірні, випадкові та ін. Саме вивчення елементів і характеру зв’язку між ними дозволяє відтворити структуру політичної ідеології. Отже, ХХ століття можна охарактеризувати як століття боротьби ідеологій. Саме у ХХ столітті ідеологічна боротьба за свідомість людей стала важливою складовою частиною міжнародної політики. Проаналізувавши це положення, відомий американський дослідник Генрі Моргентау у передмові до другого видання своєї популярної книги “Політика між націями; боротьба за владу та мир” підкреслював: “Боротьбу за свідомість людей у якості нового виміру міжнародної політики слід додати до міжнародних вимірів дипломатії та війни”. Під час “холодної війни” ідеологічний конфлікт набув особливого значення. Вона вже була масштабною ідеологічною війною, в котрій питання про завоювання територій виникало тільки тоді, коли йшлося про знищення або встановлення на території тієї чи іншої держави відповідного режиму — соціалістичного чи капіталістичного. “Холодна війна” була своєрідною боротьбою політичних, економічних, військових, культурних систем, які протистояли одна одній. Засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу роль у міжнародних відносинах. ЗМІ у сучасному суспільстві не просто розповсюджують інформацію про політичні, воєнні, економічні чи культурні події, але й виконують важливу функцію впливу на свідомість населення, тим самим формуючи громадську думку. Важливу роль у міжнародних політичних процесах відіграють національні й транснаціональні теле- і радіокомпанії, такі як німецька “Deutsche Welle”, французька “TV 5”, британська “BBC”, американська “CNN”, котрі є своєрідними фабриками медіа впливу. У дисертаційному дослідженні Північноатлантичний альянс розглядається як ідеологічна машина, котра захищає свої цінності і завдяки власній ідеології створює умови для запрошення нових держав-членів до своїх лав. Після розпуску Організації Варшавського Договору трансформаційних змін, що сталися у Східній Європі наприкінці 80-х та початку 90-х років і розвалу Радянського Союзу перед НАТО, яка втратила свого опонента й ворога в обличчі СРСР, постала дилема щодо напряму свого подальшого розвитку. Північноатлантичний альянс мав дві стратегії розвитку. Перша стратегія: беручи до уваги, що вже не було ворога в обличчі Організації Варшавського Договору та СРСР, піти на саморозпуск. Бо зникла одна з найголовніших причин створення та існування НАТО. Друга стратегія: адаптувати Північноатлантичний альянс до нових міжнародно-політичних умов, що склалися, через процес трансформації. НАТО обрала другий шлях. Перед альянсом постала негайна необхідність вироблення нової ідеології існування та розвитку. Для забезпечення еволюції НАТО новими ідеологічними лініями стали такі стратегічні напрямки: 1) Зміцнення безпеки у трансатлантичному просторі. 2) Миротворча діяльність. 3) Розширення НАТО на Схід. 4) Боротьба з міжнародним тероризмом. 5) Ідеологія гуманітарної інтервенції. Відтак НАТО завдяки своїй чітко спланованій ідеологічній політиці прагне забезпечити надійні підвалини для свого подальшого розвитку. У другому розділі — “Роль ідеології у формуванні зовнішньої та оборонної політики Франції та ФРН у 1991 — 2003 рр.” — проведено комплексний аналіз фундаментальних принципів, національних інтересів, цілей та пріоритетів зовнішньої й оборонної політики цих країн у 1991-2003 рр., політичної культури та ідеології, національної ідентичності та інших ідеологічних факторів, що активно впливають на формування їхньої зовнішньої та оборонної політики, роль французьких та німецьких мас-медіа як інструментів політичного та ідеологічного впливу на прийняття зовнішньополітичних рішень і формування громадської думки у Франції та Німеччині. 90-ті роки ХХ та початок ХХІ століття можна охарактеризувати як період активізації зовнішньої політики Франції та Німеччини. Але активізація зовнішньої та оборонної політики обох країн була зумовлена дещо різною мотивацією. Якщо Франція намагалася, як і раніше, уособлювати собою Європу, то ФРН намагалася довести міжнародному співтовариству, що об’єднана Німеччина більше не становить загрози для Європи, а є, навпаки, одним із каталізаторів процесів європейської інтеграції. Для ФРН вірність Європі є основою національної спокути, тоді як тісний зв’язок зі Сполученими Штатами Америки необхідний для її безпеки. Американський політолог Збігнев Бжезинський у своїй книзі “Велика шахівниця. Панування Америки та його геостратегічні імперативи” з цього приводу зазначив, що Німеччина дотримується формули: “спокута + безпека = Європа + Америка”. У щирій підтримці європейських інтеграційних процесів Німеччина вбачає передусім своє історичне очищення, відродження моральної та політичної довіри до себе. Тому для ФРН є важливим, щоб її національні інтереси збігалися з інтересами Європи. Якщо німці намагатимуться реалізовувати виключно свої національні інтереси, то це спричинить велике занепокоєння в Європі взагалі та Франції зокрема. Аналізуючи франко-німецькі відносини як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні (перш за все на рівні міжнародних організацій), автор цього дисертаційного дослідження дійшов висновку, що Північноатлантичний альянс було створено не тільки з метою захисту від загрози з боку СРСР, але й, що не менш важливо, з метою інтеграції повоєнної зруйнованої Німеччини у Європу та контролю за нею. Контроль за Німеччиною — це була одна з функцій не тільки НАТО, але й деяких інших міжнародних реґіональних організацій, таких як Західноєвропейський Союз, котрий було створено за ініціативою Франції з метою пильнішого контролю за Німеччиною засобом міжнародних інструментів та структур. Зовнішню та оборонну політику Франції щодо Німеччини впродовж останнього півстоліття можна охарактеризувати такою формулою: “співробітництво заради контролю”. Особливе місце у дисертаційному дослідженні посідає аналіз французької та німецької національної ідеології та національної ідентичності. В цьому плані Франція предсталяє собою унікальний випадок в історії. Франції вдалося направити французький націоналізм в мирне русло і завоювати імідж такої держави у світі, яка має міцну національну самосвідомість та національні інтереси. В цьому контексті важливо підкреслити, що багато колишніх республік Радянського Союзу при розбудові власної держави використовували саме французьку ідею побудови національної держави та ідеології, яка представляє собою симбіоз поєднання мови, літератури, історії, культури з національними інтересами, їх розвитком та захистом. В контексті національних та ідеологічних питань німці намагалися і намагаються використовувати французькій досвід розвитку нації та національної ідеології, яка б з одного боку дозволяла зміцнювати ідеологію та ідентичність власного народу й держави, а з іншого — використовувати національну ідеологію виключно у мирних цілях без заподіяння шкоди та війн іншим державам, тобто для мирного співіснування. Протягом тривалого часу більшість західних німців вірили, що питання національної ідентичності, національних інтересів та національних кордонів є темами минулих часів. Багато німців вважали, маючи гірки спогади про диктатуру націонал-соціалізму та її жахливі наслідки для всього світу, що національна ідеологія у сучасній Європі та глобалізованому світі є поняттями застарілими. Тільки у 80-х роках минулого століття та після швидкого об’єднання Німеччини національна свідомість німців почала міцніти та розвиватися. Об’єднання Західної та Східної Німеччини у єдину державу стало не просто об’єднанням двох розділених територіальних одиниць в одну- єдину, яке вплинуло на геополітичну та геостратегічну структуру європейського континенту та політичну карту Європи, а об’єднанням національно-ідеологічного характеру. Після об’єднання Німеччини західні та східні німці відчули, що вони теж здатні зробити свій внесок у зміцнення демократії, свободи та загальнолюдських цінностей у Європі. Наприкінці ХХ — початку ХХІ століття Німеччина стала найважливішим партнером Франції в Європі. Французька економіка знаходиться на підйомі і більше не має комплексу неповноцінності по відношенню до Німеччини. У різних галузях — від високих технологій до спорту — французи по праву довіряють власним новаціям. Розподілу праці в Європі, який існував раніше, Німеччина як провідна економічна держава, а Франція як провідна політична держава — більше вже не існує. Економіка Франції активним чином розвивається, а ФРН зі свого боку вже активніше починає виступати на міжнародній арені як самостійний політичний гравець. Але, незважаючи на добрі партнерські відносини з Німеччиною, у Франції розуміють, що після режиму націонал-соціалізму та поразки у Другій світовій війні національна ідентичність німців є “пораненою”, і цей фактор, можливо, може певним чином впливати на майбутній розвиток Німеччини, навіть у об’єднаній Європі, яка виконуватиме функції пильнування за Німеччиною. В плані ідеологічного пильнування за ФРН важливу роль відіграють ЗМІ Франції, котрі активно спостерігають за німецькою внутрішньою та зовнішньою політикою. На думку деяких французьких політологів та журналістів, виникає занепокоєність, що Німеччина, незважаючи на процеси об’єднання Європи, намагається посилити свою національну лінію в політиці, що, зі свого боку, впливає на виникнення внутрішньополітичних криз. Підсумовуючи, необхідно підкреслити, що у 1998 році у Німеччині до влади прийшло нове покоління політичних лідерів, так зване “берлінське покоління”, яке не бачило жахливих наслідків війни. Сьогоднішня Німеччина Герхарда Шредера та Йошки Фішера виступає на світовій арені з ентузіазмом, без історичних комплексів Німеччини. Повернення Берліну статусу столиці Німеччини символізує саме ці зміни німецької ідентичності, національної свідомості німецького народу. Таким чином, сьогоднішню Німеччину можна охарактеризувати як реґіонального лідера в Європі. У третьому розділі — “Роль ідеології НАТО у розвитку франко-німецьких воєнно-політичних відносин та в інтеграційних процесах у Європі” — проведено комплексний аналіз впливу ідеології НАТО (у тому числі з використанням досліджень за матеріалами французьких та німецьких мас-медіа) на франко-німецькі воєнно-політичні відносини, на поглиблення співробітництва між цими державами в галузі безпеки та оборони, створення Єврокорпусу на базі франко-німецької бригади, на підписання Франко-німецької концепції у галузі безпеки й оборони, на розробку Спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС та створення Європейської армії. Крім цього, використовуючи досвід відносин НАТО з Францією і ФРН, було проаналізовано вплив ідеології НАТО на відносини НАТО–Україна та на зовнішню політику України щодо євроатлантичних структур. Франко-німецькі відносини ґрунтуються на Єлісейському договорі про дружбу та співробітництво між цими країнами, який було підписано 22 січня 1963 року та на Доповненні до цього Договору від 1988 року. Крім цього у 1992 році було прийнято Декларацію про створення франко-німецької військової бригади, а у 1996 році було ухвалено Франко-німецьку концепцію у галузі безпеки та оборони. Отже, франко-німецьке співробітництво відбувається в таких інституціях як: •щопіврічні урядові консультації; •Франко-німецька рада у галузі безпеки та оборони; •Франко-німецькі ради з питань економіки, фінансів та екології; •франко-німецькі координаційні групи. Нові стратегічні концепції НАТО 1991 та 1999 років, програма НАТО “Партнерство заради миру”, які створили підґрунтя для виникнення нової ідеології НАТО, кардинально вплинули на розвиток політичних та воєнних відносин між Францією та Німеччиною. Реакція цих держав на ідеологію Північноатлантичного альянсу знайшли відображення у таких діях: •7 лютого 1992 року було підписано Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу, в розробці якого Франція та Німеччина взяли найактивнішу участь; •Франція та Німеччина вирішили активніше розвивати співпрацю у галузі військового співробітництва. 22 травня 1992 року було підписано Декларацію про створення франко-німецької військової бригади європейського значення (Єврокорпус), до якого зараз крім цих двох країн належать також Бельгія, Іспанія та Люксембург; •Франція та Німеччина зайняли активніші позиції всередині структур НАТО та в процесі розширення НАТО на Схід; •спільна участь Франції та Німеччини у миротворчих операціях у колишній Югославії; •9 грудня 1996 року Франція та Німеччина прийняли Концепцію зі співробітництва у галузі безпеки та оборони, взявши до уваги виникнення нових викликів та загроз у світі; •у 1997 році країни-члени ЄС, за активної участі Франції та Німеччини, підписали Амстердамський договір, який став своєрідною Конституцією для держав ЄС; •головування Німеччини у першому півріччі 1999 року та Франції у другому півріччі 2000 року у Європейському Союзі заклало нові підвалини для подальшого розвитку Спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу. В цьому зіграли важливу роль саміти ЄС у Кельні у червні 1999 року та у Ніцці в грудні 2000 року; •на саміті ЄС у Ніцці у 2000 році було підписано договір, який надає ще більше імпульсу та активізації розвитку Спільної зовнішньої та оборонної політики Європейського Союзу. •після атак міжнародного тероризму на Нью-Йорк у вересні 2001 року Франція та Німеччина ще більше зміцнили своє двостороннє політичне й воєнне співробітництво; •у квітні 2003 року Франція та Німеччина, не погодившись із політикою США щодо Іраку, спільно зі своїми партнерами Бельгією та Люксембургом ініціювали створення Європейської армії задля захисту європейських інтересів. У дисертації було також докладно досліджено вплив ідеології НАТО на відносини НАТО–Україна та на формування пріоритетів зовнішньої політики України в євроатлантичному просторі. Еволюцію відносин між Україною та НАТО з часів досягнення незалежності України 1991 року можна розділити на два головних етапи. Перший включає 1991 — 1997 роки (від незалежності України до підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та атлантичним Альянсом). Другий етап містить у собі період від підписання Хартії у 1997 році до сьогоднішнього дня. У дисертаційному досліджені було особливо підкреслено, що співробітництво між НАТО та Україною позитивно вплинуло як зовнішньополітичний імідж нашої держави, так і на реформуваня її Збройних сил.
|