ВПЛИВ ПОЄДНАНОЇ ДІЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ВИРАЗКИ ШЛУНКА ТА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ НА ТКАНИНИ ПАРОДОНТА

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконані на 72 статевозрілих самцях-щурах лінії Вістар масою 170 – 220 г, яким моделювали цукровий діабет (ЦД) шляхом підшкірного введення 5% водного розчину алоксану в дозі 100 мг/ кг та утриманні тварин в стандартних умовах віварію впродовж 7 діб (верифікацію моделювання алоксанового ЦД здійснювали за рахунок моніторингу концентрації глюкози в сироватці крові тварин: для експерименту використовували тварин з рівнем глікемії 11,04 ± 0,57 ммоль/л порівняно з контролем 6,0 ± 0,91 ммоль/л); експериментальну виразку шлунка (ЕВШ) за власнорозробленою методикою, що включала щоденне протягом 12 діб інтрагастральне введення через зонд 10% розчину свіжої жовчі (1 мл/100 г) на фоні дозованого голодування (зменшення стандартного добового раціону на одну третину) та дію хронічного іммобілізаційного стресу за K. Kuriуama et al. (1984) з наростаючією експозицією: 1-й день - 15 хв., 2-й день – 30 хв., 3-й день – 45 хв., з 4-го по 12-й дні – 60 хв., іммобілізуючи тварин у спеціальних посудинах із зануренням їх у воду при температурі +22⁰С через годину після введення розчину жовчі; моделювання поєднаної дії ЦД та ЕВШ здійснювали за власнорозробленою методикою, в якій на шостий день відтворення ЕВШ вводили алоксан у зазначений спосіб (патент на корисну модель № 37739, А61 В10/100, 10.12.2008). Контрольну групу склали тварини, які утримувались в стандартних умовах віварію. З метою корекції у досліджуваних групах з поєднанням ЦД та ЕВШ застосовували глутаргін (виробник Україна, ТОВ Фармацевтична компанія «Здоров’я») та антирезорбент – алендронат натрію - фосамакс (виробник Хаарлем – Нідерланди, Merc&Co. Inc.). Глутаргін вводили внутрішньоочеревинно в дозі 1,5 мл 4% розчину одноразово впродовж 5 діб після моделювання ЕВШ та ЦД. Фосамакс вводили через зонд інтрагастрально в дозі 0,03 мг/добу у вигляді водного розчину впродовж 5 діб після моделювання ЕВШ та ЦД. Експерименти виконували з дотриманням рекомендацій щодо проведення медико-біологічних досліджень згідно з рішеннями Європейської конвенцієї.

Об’єктами дослідження були тканини пародонта, слизова оболонка шлунка та кров тварин. Для оцінки NO-ергічної системи м’яких тканин пародонта визначали вміст нітрит-аніону за методом Гріса з модифікаціями (Green L.C., 1982) та імуногістохімічним методом (ІГХ) визначали активність ендотеліальної NO-синтази (еNOS). Стан сполучнотканинних струтур у щурів оцінювали на підставі визначення вмісту вільного оксипроліну (Тетянец С.С, 1985), вмісту гексуронових кислот (Dische Z., Shettles, 1948; Шараев П.Н., 1987) та вільної фукози (Dische Z., Shettles, 1948).

Протеїназно-інгібіторний потенціал визначали за загальною протеолітичною активністю (Уголев А.М., 1969) та активністю α₁-інгібітору трипсину (Веремеенко К.Н., 1988). Інтенсивність процесів вільно-радикального окислення оцінювали за вмістом окисномодифікованих протеїнів (ОМБ) (Дубинина Е.Е., 1995). В кістковій тканині пародонта досліджували коефіцієнт оголення коренів молярів, який відображає резорбцію альвеолярного відростка (Николаева А.В., Розовская Е.С., 1965). Проводили макроскопічну оцінку слизової оболонки шлунка, враховуючи частоту, множинність і тяжкість виразок (Виноградов В.А., Полонский В.М., 1983).

Статистична обробка отриманих результатів дослідження проводилась на ПК на Intel Pentium 4 із застосуванням програми Microsoft Exel для Windows Professional і містила в собі визначення середніх значень параметрів (М), середньої помилки (±m). Достовірними, використовуючи критерій t Стьюдента, даними вважали ті, що відповідають р<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення.

Підтвердженням ефективності запропонованої нами моделі ЕВШ і поєднаного розвитку ЕВШ та ЦД була 100 % частота виразок в цих групах тварин. Але множинність та тяжкість була вірогідно вища у 3,7 рази та 2,7 рази відповідно в групі з поєднаним розвитком патологічних процесів (рис.1). В групі ЦД утворення виразок не зареєстровано.