ВЗАЄМОВПЛИВ ПРИРОДНОЇ ТА ШТУЧНОЇ МОВ У КУЛЬТУРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЕРИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність дослідження, аналізується стан його наукової розробки, формулюються мета й основні завдання дисертаційної роботи, окреслюються методологічні засади та принципи дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження взаємовпливу природних і штучних мов» аналізуються філософські та наукові джерела, в яких розглядається проблема функціонування природної та штучної мов у площині концептуальних надбань різних культурно-історичних епох, здійснюється експлікація термінів «природна мова» та «штучна мова» через їх кореляцію зі змістом терміна «інформація».

У підрозділі 1.1 «Аналіз джерельної бази дослідження взаємовпливу природної та штучної мов» виявлено, що традиція дослідження мовних феноменів залежить від найзагальніших світоглядних концепцій, парадигм, які домінують у певний період розвитку філософської та наукової думки. Авторкою доводиться, що на різних етапах культурно-історичного поступу людства виникали потреби в з’ясуванні того чи іншого аспекту природи мовних знаків, типології мовних форм, впливу мови на мислення і духовний розвиток людства, пошуку мовних універсалій, співвідношення між природною та штучною мовами. З’ясовано, що вивчення феномена взаємовпливу природних і штучних мов має свою специфіку, адже потребує обов’язкового врахування його обумовленості мінливим культурним простором епохи, домінуванням інтересу до вивчення того чи іншого мовленнєвого пласту за певних соціокультурних умов.

Встановлено, що умовою повноцінного культур-філософського аналізу предмета дослідження є спрямування ключових моментів існуючої філософської думки у русло потреб її осмислення крізь призму культури інформаційної доби. У ході обгрунтування цього положення проаналізовано концептуальні підходи мислителів Античності (Арістотель, Платон, Демокріт), Нового часу (Ф. Бекон, Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Лейбніц і пізніше – Г. Гегель, І. Кант). Особливо плідними для виявлення сутності кореляції природної та штучної мов виявилися висновки теоретиків лінгвокультурного напряму, які здійснили «лінгвістичний поворот» наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., – В. фон Гумбольдта, О. Потебні, М. Хайдеггера, Л. Вітгенштейна, Ф. де Соссюра та ін. Спектр класичної філософської думки суттєво доповнили результати досліджень представників «аналітичної» хвилі початку ХХ століття (А. Айєр, Дж. Віздом, Н. Малкольм, Дж. Е. Мур, Дж. Остін, Ч. Пірс, Г. Райл, Б. Рассел, П. Стросон Г. Фреге та ін.); філософської герменевтики (К.-О. Апель,                Г.-Г. Гадамер, П. Рікьор, М. Хайдеггер, Ф. Шлейєрмахер, Г. Шпет та ін.); структуралізму (Р. Барт, Ж. Лакан, К. Леві-Стросс, М. Фуко); постструктуралізму (Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Ж.-Ф. Ліотар та ін.); комунікативної філософії (К.-О. Апель, Д. Бьолер, Г. Інніс, В. Кульман, П. Ульрих, Ю. Хабермас та ін.).

З огляду на те, що в умовах культури інформаційної ери помітно зросла питома вага та кількість лінгвофілософських проблем, авторкою проаналізовано низку сучасних підходів до зазначеного питання, серед яких: дослідження природної та штучної мов як засобів трансляції соціокультурної інформації; розгляд означених мовних систем як засобів формування наукового знання та його представлення посередництвом штучних інтелектуальних систем; виявлення специфіки функціонування природно-штучного мовного середовища крізь призму його взаємозв’язку з культурою, свідомістю, мисленням. Разом із тим, підкреслено, що проблема взаємовпливу природної та штучної мов у культурі інформаційної ери ще не була спеціальним предметом культур-філософського аналізу, що актуалізує дане дисертаційне дослідження.

У підрозділі 1.2 «Термінологічний апарат і методологічні засади дослідження взаємовпливу природної та штучної мов у культурі інформаційної ери» створено методологічне та термінологічно-понятійне підґрунтя для розробки авторської концепції культур-філософської рецепції особливостей взаємовпливу природної та штучної мов. Здійснено перегляд традиційної методологічної парадигми з метою її адаптації до завдань дослідження. Традиційні критерії добору методологічного інструментарію (обумовленість специфікою предмета, мети і завдань дослідження, врахування особливостей розвитку сучасних наук, міждисциплінарного характеру становлення наукового знання) дозволили взяти за основу методологічної стратегії дисертації соціокультурний, культурно-історичний і герменевтичний підходи у їх діалектичному зв’язку.

Соціокультурний підхід уможливив осмислення мовних явищ як феноменів, що не лише взаємодіють із культурною сферою соціуму, а й є її невід’ємною складовою. Зазначений інструментарій виявився особливо актуальним для пошуку нових шляхів адаптації лінгвокультурних явищ до соціально значущих реалій культури інформаційної доби. Культурно-історичний підхід дозволив розкрити особливості предмета дослідження крізь призму лінгвокультурних змін парадигмальних установок тієї чи іншої культурно-історичної епохи. Суттєво доповнив методологічний каркас дослідження герменевтичний підхід, який завдяки процедурам прояснення, розуміння й тлумачення продемонстрував специфіку репрезентації культурного простору засобами мови. Найповніше розкрити соціокультурну детермінацію взаємовпливу природної та штучної мов у культурі інформаційної ери дозволили методологічні принципи системності, доповняльності, відповідності, синергетики й історизму. Прослідкувати кореляцію природних і штучних мов у площині семантичної інтерпретації дозволив метод культурно-семантичного аналізу.

У ході уточнення термінологічного апарату дослідження з’ясовано, що базисною складовою змісту ключових термінів є діалектична єдність комунікативної та інформаційної сторін як основних атрибутів сучасної культурної доби. Компаративний аналіз сутнісних характеристик феномена мови дозволяє розмежувати терміни «природна мова» та «штучна мова». При цьому в якості основних критеріїв розрізнення постають джерела їх створення та еволюційний шлях, усвідомленість впливу на їх формування і розвиток, роль у процесі циркуляції інформаційного потоку культури сучасної доби.

Особливе місце інформаційної складової в змісті термінів «природна мова» та «штучна мова» спонукає розглядати їх співвіднесення зі змістом терміна «інформація» у такий спосіб, що будь-яка інформація кодифікується, передається, обробляється та зберігається залежно від використання тієї чи іншої системи мови у відповідному культурному контексті. З огляду на це природна мова усвідомлюється як знакова комунікативна система, основною умовою утворення та функціонування якої є природні процеси кодування соціокультурної інформації. У терміні «штучна мова» репрезентується спеціально створена на основі природної мови знакова система, головним завданням якої є реалізація практичних потреб людини щодо операцій із соціокультурною інформацією в тих соціальних практиках, де використання природної мови є менш ефективним або неможливим.

Другий розділ – «Соціокультурний вимір природної та штучної мов» присвячений виявленню соціокультурних характеристик природно-штучного мовного середовища як вихідної позиції будь-яких лінгвокультурних трансформацій.

У підрозділі 2.1 «Феномен природної мови у культурному поступі людства» вивчаються трансформаційні процеси природної мови в процесі культурно-історичного поступу людства, що дає можливість виділити основні чинники змін природної мовної системи. Серед них – рівень комунікативних потреб, специфіка циркуляції інформації, особливості соціокультурної взаємодії членів соціуму. Особливе місце в еволюції природної мови відводиться інформаційній добі, за якої процес інфообміну сягає апогею, відповідно мова найбільш яскраво демонструє свою лінгвокультурну сутність.

Показано, що становленню природної мови у сучасному вигляді передує низка етапів: існування мовлення як джерела природної мови, що було спроможним задовольняти лише елементарні комунікативні потреби первісного суспільства; поява власне природної мови як прагнення до впорядкування мовленнєвої діяльності; виникнення писемності та книгодрукування, а згодом – аудіо-, відеотехнологій, що першочергово було відповіддю на необхідність врахування часового та просторового фактору передавання інформації. Зроблено висновок, що подібні трансформації є своєрідним виявом адаптаційного потенціалу природної мови в умовах постійного зростання комунікативних потреб людства.

З’ясовано, що зміна типів комунікацій як сукупності мовних практик певної соціокультурної спільноти на кожному з етапів культурного поступу людства характеризується неоднорідністю співвіднесеності природної та штучної мов. Як суто технічні, так і духовно-культурні процеси інформаційної доби демонструють домінування ролі штучної мови в лінгвокультурному середовищі, порівняно з попередніми епохами. Природна мова при цьому інтенсивно піддається трансформаційним процесам відповідно до специфіки циркуляції соціокультурної інформації.

Аргументовано положення щодо трансформації природномовного середовища різних соціальних груп під впливом інтенсивного поповнення інформаційного масиву. Особливо це стосується тих соціальних груп, члени яких є користувачами новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, активними учасниками процесу інфообміну. В умовах інформаційної ери неоднорідність природної мови у різних соціальних групах обумовлюється якісно новими критеріями, серед яких: нерівність у доступі до інформації; специфіка комунікативних потреб; інтенсивність і швидкість лінгвокультурних змін як наслідок долучення до науково-технічного прогресу.

У підрозділі 2.2 «Специфіка репрезентації феноменів культури засобами штучної мови» концентрується увага на виявленні репрезентаційного потенціалу спеціалізованих штучних мов. Аналіз еволюції штучних мов, особливо спеціалізованих, дозволяє провести аналогію з культурним розвитком природної мови, оскільки в основі трансформації обох цих мовних пластів – соціокультурні умови певної культурно-історичної доби. Проте з огляду на специфіку функціональної природи штучних мов у процесі розвитку вони набувають різного ідеологічного наповнення, відповідно – здатності репрезентувати соціокультурні реалії.

Еволюція мов людино-машинного спілкування демонструє висхідну ієрархію від найпростіших до найбільш складних. Це стосується не лише їх функціонального наповнення, а й репрезентаційних можливостей. Таке явище цілком можна розглядати як прагнення людей адаптувати мовні реалії до соціокультурних умов відповідної доби. Найменші трансформаційні культурні процеси призводять до того, що з’являються нові причини для руху, розвитку, зміни мов людино-машинного спілкування, які детерміновані внутрішнім світом людини. Тому ускладнення типів даних мов відбувається не стільки в плані семантики чи синтаксису, скільки в плані структури та ідеологічного наповнення – вони все помітніше відповідають запитам людини, її конкретним комунікативним потребам, включаючи духовні орієнтації, світогляд і свідомість, а отже, стають більш людиновимірними.

Соціокультурні характеристики інформаційної ери дають підстави усвідомлювати штучну мову як універсальний засіб представлення культурних реалій доби. При цьому особливого значення набувають саме спеціалізовані штучні мови, оскільки їм іманентно властиві функції представлення знань, перетворення інфосфери відповідно до конкретних комунікативних потреб, врегулювання системи «людина – машина». Особливо яскраво такі якості демонструє сфера науки, тобто наукової комунікації, адже розвиток науки є своєрідним індикатором еволюції штучного мовного середовища. Тому основу репрезентаційного потенціалу спеціалізованих штучних мов становить не стільки комунікативний, скільки інформаційний модус, завдяки якому вони спроможні краще оперувати інформаційними потоками, а отже, здатні адаптувати людину до мінливого культурного світу.

У третьому розділі – «Особливості трансформації зв’язку природної та штучної мов у культурі інформаційної доби» – розкривається сутність взаємовпливу природної та штучної мов в умовах сучасної культурної доби. Аналізується специфіка кореляції означених мовних систем крізь призму соціокультурних реалій інформаційної ери.

У підрозділі 3.1 «Культура інформаційної доби як детермінанта взаємовпливу природної та штучної мов» встановлено, що культурний простір інформаційної ери є тлом, на якому розгортається складна і неоднорідна мовна система. Бурхливий прогрес новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, суттєві зрушення в галузі електроніки, мікропроцесорної техніки, цифрових технологій і засобів комунікацій створюють усі умови для посилення взаємовпливу природної та штучної мов. Інтенсивний розвиток науки і техніки призводить до того, що на сьогодні практично всі галузі людської діяльності послуговуються не стільки природною мовою, скільки симбіозом природної та штучної, що між собою постійно взаємодіють. При цьому залежно від ієрархії культурних пріоритетів доби помітно змінюється баланс між ними.

Основні якості культури інформаційної ери дозволяють усвідомлювати її як детермінанту взаємовпливу природної та штучної мов. Особлива роль відводиться інформатизації, комп’ютеризації, інтеграції наукового знання та іншим процесам, у фундаменті яких лежить усвідомлення інформаційної та інтелектуальної складових як основи культури соціуму. Глобалізаційний характер змін сприяє помітному зближенню різних сфер життєдіяльності, зокрема наукового та повсякденного дискурсів, що безпосередньо  інтенсифікує взаємовплив природної та штучної мов.

Ускладнення інтелектуальної діяльності людини, прискорення циркуляції інформаційних потоків призводять до суттєвої трансформації мови науки, її зв’язку з автентичним природним мовним середовищем. Взаємовплив природної та штучної мов інтенсифікується за рахунок міграційних процесів елементів знакових систем наукової та повсякденної сфер комунікації. Слова повсякденної мови є основою для становлення термінологічних систем новостворених наук, тоді як терміни мови науки, набуваючи нових смислових характеристик, з легкістю входять у повсякденний вжиток. Окрім цього, характерною ознакою доби є внутрішньонаукові зміни. Йдеться про посилення ролі маргінальних термінів у процесі репрезентації нових культурних феноменів в інтеграційних процесах науки.

У підрозділі 3.2 «Тенденції лінгвокультурних трансформацій природно-штучного мовного середовища в інформаційну еру» окреслено найсуттєвіші тенденції змін сучасного мовленнєвого простору, що є виявом його стрімкого пристосування до нових умов життєдіяльності соціуму в інформаційну еру. При цьому встановлено, що в адаптаційному потенціалі мови чітко простежується соціокультурна обумовленість комунікативного середовища.

Окрім міграційних процесів, взаємодія природної та штучної мов в умовах культури інформаційної ери яскраво виявляється у феномені метафоризації. Остання має наскрізно соціокультурну інтенцію, оскільки, з одного боку, обумовлена певним культурним станом соціуму, а з іншого, – є своєрідним механізмом трансляції явищ культури, репрезентатором різних форм знання про навколишню дійсність. Культура інформаційної доби не лише трансформує вже усталені в мові метафори, надаючи їм нових відтінків значень, розширюючи сферу застосування, а й обумовлює появу нових її типів, зокрема метафор репрезентації віртуального простору, комп’ютерних метафор тощо.

Вихідною позицією трансформації сучасного природно-штучного мовного середовища є соціокультурні умови інформаційної ери. Їх аналіз дозволяє виділити такі основні тенденції:

- під впливом інформатизації культурна матриця доби демонструє появу нових культурних форм (культура спілкування в мережі Інтернет, культура накопичення та збереження інформації на нових артефактах, культура спілкування між науковцями посередництвом комп’ютера та ін.), які, будучи найбільш загальними критеріями культури мовлення на сучасному етапі розвитку, передбачають посилення взаємодії природної та штучної мов, зокрема, домінування ролі останньої;

- адаптація природно-штучного мовного середовища в нових культурних умовах супроводжується суттєвим прискоренням лінгвокультурних змін, посиленим виявом людиновимірності мов, особливо спеціалізованих штучних. Цьому сприяє активне зближення наукового та повсякденного дискурсів, де феномен повсякденності усвідомлюється як соціокультурна умова, що розкриває людиновимірний характер кожної з мовних систем, концентруючи в собі свідомість, особистісне світорозуміння, лінгвокультурну позицію людини тощо;

- трансформація загальної картини культури мовлення, зокрема, підвищення ролі статусності, авторитетності та популярності лексичного пласту, що репрезентує новоутворені феномени культури інформаційної ери, розмивання норм літературної мови, проникнення в неї просторіч, діалектизмів і жаргонізмів, помітне зниження формальності в міжособистісному спілкуванні, виникнення комп’ютерного сленгу та його стрімке поширення за межами Інтернет-комунікацій тощо.

Серед характеристик сучасного лінгвокультурного середовища особливо вирізняється тенденція суттєвого прискорення темпів трансформації комунікативного середовища, де критерієм виступає ступінь долученості до процесу циркуляції інформації в соціумі. При цьому спостерігається прямо пропорційна залежність: чим вищою є позиція феномена інформації в ієрархії цінностей тієї чи іншої соціальної практики, тим інтенсивнішими стають процеси мовленнєвих змін у цій практиці.

З’ясовано, що протікання означених процесів у кожній із комунікативних практик характеризується неврегульованістю, нерівномірністю та мінливістю. Це свідчить про те, що процес пошуку шляхів адаптації природно-штучного мовного середовища до культурних умов інформаційної ери ще триває.