Явища еліпсису в мові сучасної української публіцистики

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету дослідження, визначено його об'єкт, предмет та наукову новизну. Установлено теоретичну й практичну значущість одержаних результатів, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі “Стильові ознаки й основні тенденції розвитку мови сучасної української публіцистики” схарактеризовано стилетвірну специфіку мови публіцистики, вказано на визначальні тенденції в розвитку її лексики, фразеології та синтаксису.

Сучасна публіцистика є основним функціональним різновидом мовлення, неповторність якого визначають екстралінгвальні чинники, комунікативне спрямування публіцистичного тексту й особлива ситуація мовлення, що характеризується віддаленістю комунікантів та певною односпрямованістю. У мові публіцистичного стилю газетна мова посідає визначальне місце, відбиваючи його найхарактерніші риси.

У розвитку публіцистичного стилю виділяють дві протилежні тенденції, які впливають на відбір стилістичних засобів й організацію тексту. З одного боку, діє тенденція до утворення типових для нього  конструкцій і зворотів, до типізації словосполучень, що призводить до появи функціональних штампів. З іншого боку, спостерігаємо прагнення  усунути штампи, урізноманітнити мовлення оновленими словесними зворотами. Перша тенденція спрямована на те, щоб зробити мову публіцистики зрозумілою, доступною, такою, яку легко сприймає читач. Тенденція до увиразнення, урізноманітнення газетного мовлення зумовлена потребою зацікавити читача, зробити повідомлення актуальним для нього, вплинути на його почуття, викликати потрібні асоціації. Саме тому публіцистика постійно потребує експресивних одиниць.

Тенденція до експресивності публіцистичного мовлення виявляється на лексичному, фразеологічному та синтаксичному рівнях.

У сфері лексики прагнення надати виразної експресії реалізується завдяки вживанню слів із переносним значенням (пор.: золоті сльози (бурштин), державна кишеня) та активному залученню розмовної, фамільярної лексики, навіть вульгаризмів ("беушні" автомобілі, наркота, проколотися).

Активне вживання розмовних елементів у мові преси, на думку дослідників, зумовлене впливом таких екстралінгвальних чинників:

1) зняття цензури, протест проти відсталості суспільства та “заштампованості” мови; 2) криміналізація суспільства; 3) зміна мовних смаків у напрямі спрощення, лібералізації; 4) потреба номінації явищ, які з’явилися на сучасному етапі розвитку суспільства; 5) бажання висловити експресію будь-якими засобами; 6) ситуація українсько-російської двомовності. До названих причин надмірного вживання розмовних елементів сьогодні долучають також активну експансію американської масової культури з властивими їй мовними смаками.

До засобів підвищення експресивності в публіцистичному тексті  належать і неологізми, переважно іншомовного походження, та оказіоналізми.

У тексті й заголовках статей  дедалі активніше функціонують модифіковані в різний спосіб фразеологізми, прислів’я та приказки, крилаті вислови різного походження. Тенденція до виразної оцінності, експресивності й актуалізації висловлюваного спричинила широкі індивідуально-авторські перетворення стійких сполучень, пор.: "Тимчасовий" автомобіль – не розкіш, а купа брухту...; Державний бюджет... знову отримає дірку від багатообіцяючого бублика; Що за пазухою в кандидата?; Повій, вітре, на конкурента. Політичного. Завдяки неочікуваній трансформації усталеного словосполучення досягають виразного експресивного ефекту,  оскільки трансформований вислів відразу потрапляє в очі адресата мовлення.

В організації публіцистичного тексту особливі стилістичні можливості мають конструкції емоційно-експресивного синтаксису. Їхня специфіка полягає в тому, що вони у своїй семантичній структурі містять додатковий компонент значення і за своєю синтаксичною організацією відрізняються від одиниць емоційно-нейтрального синтаксису. Та сама синтаксична структура може слугувати для вираження кількох зовсім різних емоційно-експресивних значень.

Характерно, що у виборі синтаксичних структур у публіцистичних текстах перевагу надають тим одиницям, які  виражають авторську оцінку висловлюваного, увиразнюють авторську позицію. Саме за наявністю авторської позиції публіцистичні тексти відрізняються від інформативних. Виразно експресивним одиницям у сфері синтаксису протиставляють усталені синтаксичні конструкції, що орієнтують адресата мовлення на добір певних структур повідомлення, наприклад таких, за допомогою яких оформлюють початок інформативного контексту: як уже повідомлялося, як повідомляє наш кореспондент, за повідомленням агентства.

На особливу увагу заслуговують власне-неповні, еліптичні та приєднувальні конструкції, що є характерною ознакою емоційного публіцистичного мовлення. Вони сприяють посиленню уваги до читача, залучаючи його до активного сприйняття газетного тексту.

У другому розділі “Неповні речення як засоби експресивізації мови публіцистики” окреслено структурно-семантичні параметри неповних речень, з'ясовано їхні функціонально-стилістичні можливості в газетному тексті.

Неповні речення досить активно використовуються в мові публіцистики й представлені тут різними синтаксичними формами. Їхнє витлумачення завжди спиралося не тільки на лінгвістичні, а й на певні психологічні засади, тому теорія синтаксичної неповноти речення є різнобічною. Такі одиниці досліджували на структурному, семантичному та комунікативному рівнях, зважаючи на психологічні особливості їхнього формування й сприйняття. Водночас на особливу увагу заслуговують умови функціонування неповних конструкцій у тексті, а також активні мовленнєві тенденції в їхній сфері у зв'язку з лінгвостилістичним описом функціональних стилів мовлення. Такий опис публіцистичного стилю можливий лише за умови комплексного аналізу речення як багатоаспектної одиниці, зокрема тих речень, які традиційно кваліфікують за ознакою структурної неповноти і які належать до сфери емоційно-експресивного синтаксису.

Загалом неповних конструкцій у публіцистичних текстах значно менше, ніж у розмовно-побутовому мовленні, яке репрезентує основну сферу використання мовленнєвої еліпсації. Проте вживання цих конструкцій має особливий стилетвірний характер і зумовлене воно іншими чинниками.

Ми поділяємо міркування П.С. Дудика щодо виділення зовнішньосинтаксичних і внутрішньосинтаксичних умов творення неповної конструкції. До зовнішньосинтаксичних умов належить ситуація мовлення, контекст, а до внутрішньосинтаксичних − “форма синтаксично залежних, пов’язаних із пропущеними словами, які своєю семантикою, морфологічною особливістю та роллю в реченні вказують на лексичне значення, морфологічні особливості, синтаксичну роль неназваного члена або членів”

Спираючись на ці міркування, розмежовуємо: 1) власне-неповні конструкції з незаповненою позицією підмета або присудка; 2) односкладні речення з нульовою позицією головного члена; 3) двоскладні й односкладні речення з нульовою позицією другорядних членів речення.

У публіцистичному стилі переважають речення з пропущеним присудком. Для будови таких речень характерна наявність підмета, який координується з лексично не вираженим присудком.

У газетних текстах еліпсис присудка відбувається переважно у реченнях, які належать до текстів інформативного характеру: короткі замітки-повідомлення про новини політичного, культурного життя. Особливо часто вони вживаються в спортивних новинах і в прогнозах погоди, де повідомлення будують практично за шаблоном. Така будова речень дає змогу читачеві легше сприймати інформацію, до складу якої зазвичай входить цифрова інформація. У цих повідомленнях часто подають також статистичні відомості, перераховують велику кількість прізвищ, напр.: За кліматичними даними, середня місячна температура в березні становить від 3⁰ морозу до 2⁰ тепла, на півдні і Закарпатті − 3-6⁰ тепла, на Київщині − 0 градусів (“Столиця”, 7 - 14.03.03); У першому турі взяли участь ще 14 українців: у "Торпедо" – Воробйов і Кормильцев, у "Соколі" – Самолов і Орбу, в "Роторі" – Алдонін (“Вечірній Київ”, 12.03.03). Отже, імпліцитність присудка пов’язана насамперед із потребою висловитися лаконічно.

Неповні структури широко використовуються також у текстах, де виразно відчувається авторська позиція, які мають власне публіцистичний характер. За умови імпліцитності присудка в центральну позицію таких висловлень перетягуються компоненти, що є назвами суб’єкта та його ознак, або компоненти з іншими семантико-синтаксичними функціями, які становлять рематичну групу, напр.: Правду кажучи: допікає людська заздрість, інколи – чиновницька байдужість, а то й – обивательська обмеженість (“Столиця”, 7 - 14.03.03); За поставками в Білорусі на першому місці перебуває Росія, на другому – Україна (“День”, 12.03.03). Імпліцитність присудка дає змогу сконцентрувати увагу читача на ремі висловлення. Вона уможливлює побудову своєрідного градаційного ряду, що відбиває наростання певної ознаки в разі нанизування таких неповних структур, чи допомагає протиставити суб’єкти дії за бінарності конструкції.

У неповному реченні з пропущеним присудком компонентами рематичного плану можуть бути й обставини реалізації дії, переважно локативні й темпоральні, напр.: ...Як повідомили  "Молоді України" в амбасаді Польщі, з’явиться консульство в Одесі, а наприкінці цього чи на початку наступного року – в Луцьку (“Молодь України”, 14.02.03).

У газетних текстах неповні речення уживаються як у монологічному, так і в діалогічному мовленні. Діалогові речення-репліки пов’язані переважно між собою так, що одне з них (функціонально визначальне) будується відносно вільно, тоді як друге підпорядковується йому структурно, функціонально та інтонаційно, через що не може вживатися окремо. З основною реплікою воно становить певну лексико-синтаксичну єдність, яка створює потрібні контекстуальні умови для вживання неповного речення.

У межах найтиповішої форми діалогу (питання-відповідь) в газетному жанрі використовують усі різновиди питальних неповних речень. Вони можуть мати власне-питальний характер (орієнтовані на отримання нової інформації) та, зберігаючи форму питального речення, передавати інші значення.

Невласне-питальним реченням властива особлива експресія у вираженні різноманітних значень. Вони не вживаються в текстах інформативного характеру, мають переважно характер ствердження, уточнення, припущення, рідше − докору, напр.: – Знову в Москві, знову в еміграції? – Знову все спочатку? (“Молодь України”, 10.03.00); Чого ми хочемо від Європи? Безвізового в’їзду? Заміни гривні на євро? (“День”, 29.03.02). Такі питальні речення в тексті статті створюють враження невимушеності викладу, наближають автора тексту до читача.

Власне-неповні речення виконують функцію економії у висловленні, усувають тавтологію, сприяють лаконізму оповіді, точності й посилюють експресивність тексту. Функція економії є визначальною в текстах інформативного характеру і супроводжується виділенням, акцентуванням рематичного компонента висловлення. В інших газетних матеріалах виявляється також характерологічна функція неповних речень, суть якої полягає в соціальній і психологічній характеристиці мовця. Це сприяє інтимізації мовлення, імітації його стихійності, наближенню до усно-розмовного стилю. Власне-неповні речення сприяють вираженню різних емоційно-оцінних значень. Уживання їх у газетних текстах різних жанрів допомагає донести до читача живу картину подій, що характеризується динамізмом, акцентувати найважливіші, найяскравіші моменти. Вони сприяють увиразненню різноманітних семантичних відношень, посиленню контрасту між значеннями вербалізованих членів, створенню  градаційних рядів тощо.

У третьому розділі “Стилістичні функції еліптичних речень у газетному мовлені” схарактеризовано еліптичні речення як окремий тип неповних синтаксичних конструкцій, досліджено використання їх у ролі газетних заголовків, а також у діалогічному та монологічному мовленні.

Еліптичні речення становлять окремий тип неповних структур, оскільки їхня неповнота виявляється тільки на структурному рівні й представлена переважно відсутністю дієслова-присудка. Семантично такі конструкції не вимагають встановлення неназваного компонента. Відомо, що заміна неповних речень граматично повними призводить до надлишкової інформації, уповільнення темпу мовлення. Еліптичне речення не має повного відповідника, у чому якнайбільше й полягає його особлива синтаксична природа та своєрідність. Структурна неповнота й специфічність семантики еліптичних речень порівняно з простими двоскладними реченнями, які кваліфікують як базові в граматичній традиції, спричинилися до появи суперечливих думок щодо кваліфікації таких речень, визначення їхнього місця в синтаксичній системі мови. Загалом виокремлюють кілька підходів до інтерпретації семантики й структурної організації еліптичних речень.

На думку П.С. Дудика, неповні речення “сприймаються на фоні паралельних їм, тобто аналогійних за характером висловлення речень повного граматичного складу, як двоскладних, так і односкладних”. Для сучасної мовної свідомості вони становлять особливий, семантично і стилістично вмотивований синтаксичний тип. Традиційно неповні еліптичні речення кваліфікують як структури з еліпсисом нульової форми в позиції повнозначного слова. Дехто з дослідників до неповних еліптичних речень відносить структури з нульовою формою дієслова бути в позиції зв’язки. На нашу думку, структури з нульовим дієсловом-зв’язкою бути у значенні теперішнього часу не можна кваліфікувати як еліптичні, оскільки в такому разі відбувається змішування будь-якого імпліцитного вираження повного значення з особливим його типом у реченнях еліптичної структури. Відсутність дієслівної зв’язки носії мови сприймають лише як формальний показник теперішнього часу, а речення такого типу не мають особливої семантичної ємності, властивої еліптичним структурам, їхньої стилістичної маркованості. Встановлення невербалізованого дієслова-зв’язки бути для мовця не викликає будь-яких труднощів, бо розуміння цієї нульової позиції однозначне. Натомість в еліптичних реченнях точно встановити значення пропущеного предиката неможливо, що й зумовлює їхню стилістичну особливість.

Цілком слушною є думка І.П. Чиркіної про те, що еліптичні речення породжуються не свідомою еліпсацією певних компонентів висловлення, а постають унаслідок своєї типовості в мовній системі, у якій усталилися певні структурно-синтаксичні засоби мовного вираження.

Ми витлумачуємо еліптичні речення як синтаксичні одиниці з імпліцитним предикатом, як структурно неповні речення, неповноту яких компенсує семантика наявних компонентів, за допомогою яких створюється уявлення про описувану дію. Оскільки "кожне речення з погляду синтаксичного членування становить одиницю з безперервними синтаксичними зв’язками", підпорядковані члени речення свідчать про наявність одиниць, що їх підпорядковують. Відсутність тих членів речення, що підпорядковують, і наявність залежних членів речення створює, з одного боку, граматичну неповноту, а з другого – значення відсутньої граматичної ланки підказує семантика наявних компонентів. Це забезпечує зрозумілість таких речень і поза контекстом, у відриві від конкретної ситуації мовлення. Граматична неповнота еліптичних конструкцій стає особливо очевидною за умови зіставлення їх із двоскладними реченнями, які відповідають структурі логічного судження. Як і власне-неповні речення, еліптичні мають найрізноманітнішу синтаксичну будову, часто бувають однослівними. Проте вони становлять лише відносно неповні конструкції, неповнота яких є однобічною – структурною.

Уживання еліптичних конструкцій у газетному мовленні зумовлене насамперед комунікативними потребами, необхідністю актуалізувати рему висловлення, саме ту її частину, яка є найважливішою в певному акті спілкування. Крім того, вони мають специфічне вираження предиката – центрального компонента висловлення, вживаються як ефективний стилістичний засіб у текстах різного характеру, зокрема в художніх, особливо поетичних та публіцистичних.

З огляду на структурну типовість більшості моделей еліптичних конструкцій у мові газет, їхню очевидну стандартність, яка нерідко близька до синтаксичних штампів, еліптичні речення згруповано за ознаками властивої їм внутрішньосинтаксичної будови, а також за семантикою пропущеного присудка та експлікованих компонентів, які набувають особливої комунікативної ваги. З функціонального боку ці структури представляють типові інформативні одиниці чи спонукання-заклики. Найбільшої змістової ваги та комунікативної значущості еліптичні речення набувають у функції заголовка, де вони вживаються досить часто, репрезентуючи в лаконічній формі зміст усієї статті.

Структурна неповнота й семантична неоднозначність еліптичних речень-заголовків підвищує їхню експресивність і концентрує увагу саме на ньому, спонукає читача до прочитання статті. Рематичним компонентом таких заголовків може бути й іменник у позиції підмета, напр.: У Кишиневі – політичний землетрус ("Високий Замок", 11.03.02), На зв’язку – екс-Югославія (“Молодь України”, 6.01.95), і локатив, напр.: Прем’єр у Чернівецькій області ("День", 12.03.02).

В еліптичних реченнях із пропущеним дієслівним присудком буття,  функцію теми виконує прислівник чи прийменниково-відмінкова форма з локативним чи темпоральним значенням, а сама конструкція подібна до звичної формули висловлення, де власне важливим, інформативним є тільки рематичний компонент, напр.: Серед прибулих – голова Державного комітету зв’язку та інформації України... (“Молодь України ”, 14.02.02). Такі конструкції вже стали типовими для мовлення засобів масової інформації, вживаються в текстах інформативного й власне публіцистичного характеру. Вони називають тему наступного висловлення, служать засобом актуалізації для читача певного сюжетного повороту статті.

Лаконізм й експресивність еліптичних речень згаданого типу сприяє широкому вживанню їх і в ролі кінцевих компонентів тексту, які містять висновок чи натякають на продовження описуваних подій, напр.: Попереду – сповнення надій на краще життя ("Високий Замок", 5-11.03.02);

Посилення контрасту між очікуваним і дійсним, минулим і майбутнім сприяє підвищенню експресивності еліптичних речень із семантикою заміщення, напр.: Замість закоханих пар – табуни фізіороботів (“Столиця”, 7-14.03.02).

Близькими за семантикою до розглянутих вище є еліптичні речення з прийменником після, напр.: Після Грозного – Гудермес (“Молодь України ”, 24.01.95). Подібність цих конструкцій виявляється в тому, що в них один суб’єкт змінює інший, один передує іншому.

У реченнях із темпоральним компонентом у функції теми і суб’єктним компонентом у функції реми характеристичні ознаки імпліцитного предиката залежать від контексту. Дія може сприйматися або як динамічна, раптова, напр.: Раптом, через хвилину – сильний шторм (“День”, 12.03.02), або як звичайна, без відтінків швидкості чи повільності перебігу, напр.: І ось через два місяці – нове призначення (“Столиця”, 7-14. 03.02).

Імпліцитним у реченні-заголовку може бути й предикат із загальним значенням "підтримувати кого-, що-небудь", яке експлікується за допомогою об’єктного компонента зі значенням "на підтримку, на користь кого-, чого-небудь" вираженого іменником із прийменником за, напр.: "Іранська Барбі" – за національні цінності; („День”, 12.02.02); Опозиція – за перерахунок голосів (“Голос України”, 6.03.02).

Речення еліптичної організації, у яких названо суб’єкт імпліцитної  дії, іноді мають фразеологізований характер, напр.: Один за всіх (“Молодь України ”, 21.03.95).

Імпліцитний локативний предикат дії в еліптичному реченні трапляється рідше, напр.: З "Гран-прі Москви" – на "Кубок Дерюгіної" (“Столиця”, 7-14.03.02); "ЛАЗи": з конвеєра – до столиці" (“Вечірній Київ”, 15.03.02).

Речення-заголовки з еліпсованим предикатом руху становлять велику й виразну групу. Назва суб’єкта дії або інструментального суб’єкта виступає переважно темою висловлення, ремою є локативи, що вказують на напрям руху, напр.: Гість до хати (“Молодь України ”, 3.10.95); Поїзди – на захід, трамвай – на схід, а метро залишається в Празі (“Молодь України ”, 21.07.95), чи спосіб пересування, напр.: А один – не в ногу (“Голос України”, 8.08.96).

Підмет пропускають, якщо він зрозумілий зі змістового зв’язку еліптичного речення із сусіднім, переважно повним реченням. У такому разі виникають побудови з "подвійною" неповнотою: пропуск підмета зумовлений зовнішньо- і внутрішньосинтаксичними чинниками, а еліпсис присудка − внутрішньосинтаксичними. Локативний компонент, що є основним засобом кваліфікації еліпсованого присудка, може вказувати на кінцевий пункт переміщення, виступаючи в позиції теми, а ремою слугує адвербіатив, що визначає спосіб виконання дії, напр.: На роботу – з радістю ... (“Молодь України ”, 29.08.95).

Еліпсованими бувають присудки предикативних частин складносурядного або безсполучникового речення з протиставними чи зіставними відношеннями, напр.: Власникам – права, боржникам – обов’язки (“Голос України”, 3.02.96); Селянам – вітчизняний трактор, гірникам – японський самоскид (“Голос України”, 11.06.96). За допомогою такої організації речення акцентують на протиставленні об’єктів дій чи підкреслюють невідповідність між потребами адресата й тим, що він отримав.

Отже, у газетних текстах еліптичні речення, крім функції економії мовних засобів, акцентують на найактуальнішій із погляду мовця частині реми.

Виконуючи функцію заголовків газетних статей, еліптичні речення допомагають заінтригувати читача, створюють ефект змістової невизначеності, яка зникає після прочитання статті. Вербалізований  рематичний компонент виконує інформативну функцію щодо з’ясування змісту газетних матеріалів.

Четвертий розділ дисертації “Неповні приєднувальні структури в газетному мовленні” присвячений аналізові структури та стилістичних функцій неповних приєднувальних конструкцій у газетному жанрі української  публіцистики.

Терміном приєднувальні речення дослідники об’єднують різнотипні за внутрішньою синтаксичною організацією речення, спільною ознакою яких є те, що вони формуються як додаткові частини до попереднього речення, але в контексті виділяються в окреме речення – здебільшого неповне.

За структурно-функціональними особливостями приєднувальні структури поділяють на чотири різновиди: повні приєднувальні речення, неповні приєднувальні речення, приєднувальні слова-речення та власне-приєднувальні неповні речення.

Приєднувальні конструкції досить поширені в газетному мовленні, особливо їх багато в текстах інформативного характеру. Основне джерело таких речень – повсякденне усно-розмовне мовлення, тому вони зберігають відтінок розмовності. Ці речення ніби породжуються в процесі розповіді, роздуму для того, щоб конкретизувати, увиразнити висловлене. Такі конструкції своєрідні за властивою їм інтонацією, здатні виражати різноманітні експресивно-стилістичні відтінки, тому становлять вагомий стилістичний засіб газетного тексту.

Приєднувальні структури допомагають авторові сконцентрувати увагу читача на особливо важливому, рематичному, компоненті повідомлення. Вони увиразнюють насамперед значущі обставинні характеристики предиката основного речення, ознаки, які властиві його суб’єктові чи об’єктові.

У газетній статті приєднувальні структури використовують для  акцентування істотних деталей ситуації, у якій відбувається дія,  примітних зовнішніх рис людини, визначальних рис її характеру, психічного чи фізичного стану тощо, напр.: Як нормальна людина, як син свого народу, я хочу мати свою державу. Вільну. Багату. Світлу („Молодь України”, 25.01.95); Голос натхненний, з усього видно-артистичний. І ненав’язаний („Молодь України”, 6.01.96). Особлива експресивність властива приєднувальним конструкціям, що доповнюють стійке словосполучення, яке носії мови сприймають, як замкнені семантичні структури, що не можуть бути продовжені.

В інформативних текстах до складу приєднувальних уточнювальних конструкцій часто входять власні назви, кількісні числівники. Уживання таких конструкцій спрямоване на досягнення певного емфатичного ефекту, що залежить від їхньої семантики, пор.: Виграв – відпочивай на Сході. В Еміратах („Голос України”, 27.06.02); Інавгурація під грім гранат. У Чечні. („Голос України”, 8.08.98); Заживемо, як на Заході. Через 25 років („Голос України”, 19.06.02).

У газетному мовленні активно використовують неповні приєднувальні речення атрибутивної семантики, які увиразнюють контекст, протиставлення, особливість певних фактів чи їхніх характеристик,  авторську іронію, комізм описуваної ситуації. Напр.: Є мрія в них. Одна. Рожева (“Молодь України”, 16.02.95); Яке чудове слово – апарат. Соковите, містке, солідне й багатозначне! (“Голос України”, 13.09.96); Це був початок. Історичний (“Голос України ”, 23.08.96); П’ють воду. Подекуди чисту (“Голос України ”, 19.06.96); Врожай є. Ну дуже маленький (“Голос України ”, 30.07.96). Цим способом підкреслюють і загальну комічність висловлюваного, напр.: Кіт у мішку. І не завжди сіамський (“Голос України ”, 10.09.96); Жаба у пір’ї. У бурштиновому (“Голос України ”, 24.02.96).

У приєднувальних конструкціях газетного мовлення об’єктивна семантика переважає над атрибутивною. Ці структури сприяють урізноманітненню та увиразнення семантичних відтінків між основним і приєднуваним реченням, зокрема протиставних, зіставних, відношень тотожності тощо. Напр.: Чекає чоловіка, у вікно виглядає. Та немає. Ні чоловіка, ні чутки, ні звістки (“Молодь України”, 27.01.95); Є в мене небіж, у якого весілля ось-ось має відбутися і в якого ніяких стосунків з матір’ю, тобто моєю сестрою. Ні в нього, ні в мене (“Молодь України ”, 4.04.95).

Приєднувальні речення  обставинної семантики також активно функціонують в газетних текстах, кількісно не поступаються перед приєднувальними структурами атрибутивної та об’єктної семантики. Вони виражені здебільшого прислівниками або непрямими відмінками іменників із прийменниками чи без них, напр.: У другому [тексті] словесної бутафорії немає, навпаки, є певна стилістична вишуканість, але скільки ненависті і навіть презирства. Не безпідставно, напевно („Молодь України”, 25.05.95). Знову на Сході землетрус. Тепер у Японії (“Вінниччина”, 10.02.96); Видобувають газ і нафту. І на узбережжі, і на морі (“Голос України ”, 2.10.95).

У газетному мовленні однаково вживаються всі типи приєднувальних речень з обставинною функцією, серед яких обставинні приєднувальні речення способу дії, порівняльні, міри і ступеня, місця, часу, причини, умови, мети, допусту, напр.: Мене розглядають тисячі очей. Як на мітингу. („Молодь України”, 27.01.95); Зараз пояснення цього феномену лежить десь у сфері ірраціонального. Поки що. („Молодь України”, 16.05.96); От і постраждала хороша людина. Через неуважність, байдужість нашу („Молодь України”, 3.01.95); Європа об’єдналася. Заради нас („Голос України”, 24.05.96); Мати навіть повеселіла. Попри всі злигодні і турботи („Молодь України”, 25.04.95). Уживання зазначених приєднувальних структур сприяє інтимізації мовлення газетного тексту, у якому чітко виявляється авторський образ і оцінка ним описуваних подій.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Мова сучасної української газети характеризується активним проникненням до її системи різнорівневих усно-розмовних елементів. На рівні синтаксису експресивності викладу досягають вживанням емоційно-експресивних конструкцій, які походять із розмовно-побутового мовлення і виконують у газетному тексті особливі стилістичні функції. До виразно експресивних синтаксичних засобів належать неповні речення різної структури – власне-неповні, еліптичні та приєднувальні.

Власне-неповні речення виконують функцію економії, усувають тавтологію, сприяють лаконізму оповіді, її точності й експресивності і водночас виконують особливу характеристичну функцію, суть якої полягає в соціальній та психологічній характеристиці мовця, посилють інтимізацію мовлення, імітують його стихійність, наближають до усно-розмовного стилю.

Еліптичні речення широко вживаються як заголовки газетних статей, безпосередньо чи метафорично вказують на тему статті. Такі реченнєві структури, виконуючи функцію економії мовних засобів, водночас акцентують на найактуальнішій із погляду мовця частині реми, сприяють актуалізації повідомлення для читача і його залученню до акту комунікації.

Еліпсується переважно присудок речення, рідше – компонент із значенням об’єкта чи суб’єкта дії. Семантика пропущеного компонента не потребує встановлення, бо вона експлікується вербалізованими членами речення, які своїм значенням і граматичною формою вказують на лексичні та граматичні характеристики пропущеного слова. Така семантико-синтаксична організація еліптичного речення сприяє увиразненню семантичних відношень між вербалізованими компонентами, зокрема відношень контрасту, заміщення, послідовності появи в часі, неспівмірності об’єктів допомагає передати семантичні відтінки певної дії.

Значеннєвий діапазон еліпсованих дієслівних присудків досить широкий. Це дієслова із значеннями буття, руху, розвитку, потреби здійснити щось, ставлення, мовлення, присвяти, підтримки кого-небудь. Еліпсис дієслів руху увиразнює стрімкість, поривчастість і неочікуваність дії. У реченнях з імперативною модальністю еліпсис надає спонукальності відтінку категоричності, додаткової емоційності.

Виконуючи функцію заголовків газетних статей, еліптичні речення привертають увагу читача, створюють ефект змістової невизначеності, яка може бути усунена після прочитання статті.

Модальні й аспектологічні характеристики еліпсованого дієслівного присудка реалізуються переважно контекстуально. Проте конкретизація цих значень у межах контексту не усуває модальної й часової двозначності предиката в межах еліптичного речення. Імпліцитна дія може сприйматися як реальна, потенційна чи бажана. Більшості еліптичних конструкцій властивий імперативний відтінок, констатувальний характер.

Неповні приєднувальні конструкції поширені в газетних текстах інформативного й публіцистичного характеру. Вони виражають переважно значення додаткового повідомлення й семантично залежать від попередніх структур, зберігають їхні модальні й часові характеристики, хоч і становлять окремі висловлення. Приєднувальні конструкції конкретизують атрибутивні, об’єктні й обставинні характеристики дії основного речення. За допомогою таких структур посилюють контраст, протиставлення, особливості певних фактів чи їхні ознаки, увиразнюють авторську іронію, комізм описуваної ситуації.