ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ВЕНТИЛЬОВАНИХ ФАСАДНИХ СИСТЕМ З УРАХУВАННЯМ ПОВІТРОПРОНИКНОСТІ ОБЛИЧКУВАННЯ ТА ДІЇ ВІТРУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета і задачі дисертаційного дослідження, викладена наукова новизна і практичне значення роботи, наведено інформацію щодо структури та обсягу дисертації, публікацій та апробації роботи.

У першому розділі проаналізовано сучасний стан досліджень за напрямком теми дисертації, викладені теоретичні передумови, на основі яких сформульовано наукові гіпотези роботи, мета і завдання дослідження.

До появи сучасних ВФС вентильовані повітряні прошарки нерідко застосовувалися в зовнішніх огородженнях будівель. У працях  В.М. Богословського, В.І. Лук'янова, А.Ф. Ликова, М.А. Міхеєва, К.Ф. Фокіна, М.М. Щербаня теоретично обґрунтовується швидкість руху повітря. Вона є головною, оскільки від її величини залежить витрата повітря, як наслідок, значення температури і вологості повітря по висоті прошарку. Рішення з періодичними розривами в екрані розроблені В.С. Бєляєвим, А.Н. Могилатом, А.Ф. Хомутовим, В.В. Чернявським, але не знаходять широкого практичного використання.

За кордоном у 70-ті роки з'являються перші ВФС. У різних країнах вступають в дію відповідні норми з розрахунків і проектування ВФС. У Литві, наприклад, немає способів розрахунку, зате обов'язковим є влаштування горизонтальних розсічок через кожні 17 м висоти будівлі. У Росії відомі роботи В.С. Беляева, В.Г. Гагарина, В.В. Козлова, М.В. Петроченко, Е.Ю. Цикановского. У в 2001 році В.С. Беляевим, С.В. Николаевим та інш. розроблено настанова, яка вперше враховує розриви між елементами обличкування і рекомендує влаштовувати горизонтальні розсічки через кожні 3 м по висоті фасаду. Але в реальності ця вимога не виконується.

Чисельне моделювання нестаціонарного тепловлагопереносу у вентильованому повітряному прошарку з використанням програми Flow2D виконано І.В. Безсоновим і А.І. Фомічовою, але без урахування повітропроникності і дії вітру.

Обличкування з періодичними розривами і закритими стартовими профілями вперше розглядає В.В. Козлов, однак також не враховує вплив вітру. С.В. Гувернюк і А.А. Синявин вирішували задачу в повній відповідності до розглянутих граничних умов, але повітропроникність враховувалась умовно і відсутнє експериментальне підтвердження представлених теорій.

В Україні М.В. Савицький, О.В. Сергійчук, М.В. Тимофєєв, Г.Г. Фаренюк, В.В. Чернявський, С.Л. Фомін та інші в ДБН В.2.6-31 рекомендують товщину повітряного прошарку в межах 40-150 мм. Обґрунтування меншої товщини згідно ДСТУ Б В.2.6-35 треба виконувати на підставі додаткових розрахунків, однак інженерної методики наразі немає.

Лабораторні випробування обличкувань ВФС на повітропроникність не проводилися, для їх виконання можна скористатися методиками Р.Е. Бріллінга, ISO 9053 або ДСТУ Б В.2.6-37.

Натурними спостереженнями займалися закордонні вчені H. Künzel, E. Mayer, D. Hoffman та інші. Враховувалася дія вітру, але немає даних про повітропроникність обличкування, а товщина повітряного прошарку була в межах 40 мм. Н.П. Умнякова (Науково-дослідний інститут будівельної фізики, м. Москва) вивчала прошарок завтовшки 35 мм, повітропроникність нею також не враховувалася.

Аналіз практичного застосування ВФС демонструє системні помилки. Наприклад, інколи закривається стартовий профіль в рівні цоколя і вихідний отвір в рівні парапету і т.п. У висотних будівлях не завжди влаштовуються розсічки.

Ступень впливу ВФС на енергоефективність може бути визначена теоретично у відповідності до ДСТУ-Н Б А.2.2-5 або натурними спостереженнями. Якісну оцінку дають тепловізійні дослідження, але їх необхідно виконувати обов'язково зсередини приміщення. Кількісна оцінка може бути встановлена шляхом стаціонарних спостережень, а для будівлі в цілому необхідне складання енергетичного паспорта.