ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика забезпечення позову в господарському судочинстві складається з двох підрозділів, в яких досліджується витоки та становлення забезпечення позову, поняття та ознаки забезпечення позову в господарському судочинстві, матеріальні та процесуальні підстави забезпечення позову.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки та значення забезпечення позову в господарському судочинстві» розглянуто підходи, що містяться у науці щодо забезпечення позову та на їх основі обґрунтовується поняття забезпечення позову, виявляються ознаки та значення відповідних відносин.

Для встановлення предмету забезпечення позову досліджено взаємозв’язок правової природи категорії «позов» із правовою природою «забезпечення позову», в результаті чого встановлено єдність таких категорій та наголошується, що забезпечення позову, як і сам позов поєднує в собі матеріально-правовий та процесуально-правовий аспект.

В ході дослідження правової природи забезпечення позову виявлено його ознаки, якими виступають: 1) терміновість, тобто невідкладність розгляду заяви про вжиття забезпечення позову; 2) строковість, тобто особлива часова визначеність дії забезпечення; 3) цільова спрямованість заходів до забезпечення позову на захист інтересів заявника; 4) відповідність заходів до забезпечення позову заявленій вимозі; 5) обмеженість дії забезпечення, тобто – тільки на стадіях розгляду справи місцевими господарськими судами та апеляційними господарськими судами.

На основі проведеного дослідженням виявлено значення інституту забезпечення позову, яке полягає у: а) гарантуванні захисту прав суб’єктів господарювання, у разі виникнення будь-яких підстав для неможливості виконання або утруднення виконання рішень господарського суду; б) запобіганні спричиненню шкоди позивачеві (заявникові); в) забезпеченні реального, повного відновлення прав учасників господарського судочинства, порушених у результаті неправомірних дій інших осіб.

Обґрунтовується поняття інституту забезпечення позову в господарському процесуальному праві як сукупності правових норм, які регулюють здійснення процесуальних дій управненими суб’єктами щодо вжиття термінових, строкових, відповідних заходів на стадіях розгляду справи місцевими господарськими судами та апеляційними господарськими судами, направлених на попередження можливих ускладнень чи неможливості виконання рішення господарського суду, чи запобігання спричинення шкоди заявникові.

Запропоновано розрізняти види забезпечення позову за такими характеристиками, як: 1) види позовів: а) забезпечення первинного позову, б) забезпечення зустрічного позову; 2) правова природа позову: а) забезпечення позовів про присудження, б) забезпечення позовів про визнання.

У підрозділі 1.2. «Підстави забезпечення позову» досліджено підстави і умови вжиття господарськими судами заходів до забезпечення позову та запропоновано відповідні пропозиції щодо удосконалення законодавства.

На підставі аналізу законодавства України та інших країн досліджено передумови вжиття забезпечення позову, зокрема, процесуальні підстави забезпечення позову, а саме: окрема заява про забезпечення позову та позовна заява, яка містить вимогу щодо вжиття заходів до забезпечення позову: розроблено щодо них обов’язкові вимоги, які запропоновано включити до розділу Х ГПК України.

Встановлено, що застосування забезпечення позову здійснюється за загальними правилами доказування, проте, оскільки заходи до забезпечення позову є терміновим, строковим засобом захисту, то для їх вжиття не потрібно вимагати надання доказів в обсязі, необхідному для обґрунтування вимог і заперечень сторони по суті спору, що сприятиме реалізації права ініціювання забезпечення. Пропонується законодавчо закріпити обов'язок надання заявником доказів наявності оспорюваного права, порушеного права чи його порушення.

Запропоновано перелік основних умов, які необхідно враховувати при виборі конкретних заходів до забезпечення позову, а саме: рівнозначність заявленій вимозі; дотримання інтересів третіх осіб та боржника; наявність зв'язку з предметом заявлених вимог та забезпечення фактичного виконання судового рішення у випадку задоволення позову; збереження безперебійності господарської діяльності підприємства-відповідача.

Аргументується висновок, що з метою гарантування заявникові реалізації його матеріально-правових вимог в разі задоволення їх судом та запобігання можливим порушенням прав або інтересів особи, яка звертається із клопотанням щодо прийняття заходів до забезпечення позову необхідно доповнити перелік підстав забезпечення позову (ст.66 ГПК України) такою, як наявність реальної загрози завдання шкоди заявникові.

Розділ 2. Реалізація права на забезпечення позову в господарському судочинстві включає три підрозділи, в яких проведено дослідження прав суб’єктів забезпечення позову, особливості їх здійснення у порядку забезпечення позову та застосування відповідних заходів  у господарському судочинстві.

У підрозділі 2.1. «Право на забезпечення позову в господарському судочинстві» досліджено зміст права осіб, які приймають участь в забезпеченні позову, а саме особливості повноважень, обов’язків та заборон, встановлених правовими нормами.

У процесі визначення меж правоможності  третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, встановлено, що вони є повноправними суб’єктами забезпечення позову та мають права, які є спільними для обох сторін, крім тих, якими наділені лише позивач або відповідач, а саме: клопотати про вжиття заходів до забезпечення позову, про їх заміну, про скасування забезпечення позову; оскаржувати ухвали щодо забезпечення позову, відмови господарського суду щодо вжиття заходів до забезпечення позову; висувати свої заперечення та пояснення з питань, що пов’язані з забезпеченням позову.

За результатами аналізу діяльності господарських судів в межах втілення права на ініціювання забезпечення позову, запропоновано виключити господарський суд з переліку носіїв (суб’єктів) такого права, що в повній мірі забезпечить реалізацію принципу диспозитивності у господарському судочинстві.

З метою удосконалення правових гарантій реалізації прав у процесі забезпечення позову, а саме для запобігання збитків конкретного суб’єкта господарювання в результаті застосування забезпечення позову, запропоновано включити в ГПК України положення щодо зустрічного забезпечення, яке може бути надано: заявником за клопотанням відповідача для забезпечення відшкодування можливих для відповідача збитків шляхом внесення заявником на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, встановленому судом; відповідачем замість заходів до забезпечення позову про стягнення грошової суми шляхом внесення на депозитний рахунок господарського суду грошових коштів у розмірі вимоги позивача; особою, яка подає заяву про забезпечення позову за власною ініціативою; за ініціативою відповідача замість заходів до забезпечення позову.

У підрозділі 2.2. «Заходи до забезпечення позову у господарському судочинстві» розглянуто основні заходи до забезпечення позову, такі як накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, заборона вчиняти певні дії, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Встановлено, що різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських спорів, в залежності від предмету яких на практиці може виникнути необхідність або доцільність вжиття заходів до забезпечення позову, які не закріплено у відповідному переліку ГПК України. Тому пропонується внесення до ГПК України правила про те, що господарський суд може застосовувати заходи до забезпечення позову, які встановлюються чинними законодавчими актами.

Запропоновано зміни до господарського процесуального законодавства щодо уточнення правил вжиття такого заходу до забезпечення позову, як арешт майна, що є власністю відповідача та знаходиться у третіх осіб. Пропонується встановити, що: державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника їх інформують про те, що за їх бажанням вказані особи можуть стати зберігачами майна боржника, про що складається акт опису, копія якого видається боржнику, стягувачеві, зберігачу; заборона розпорядження майном боржника стосується не лише того майна, яке знаходиться у інших осіб, але і того майна боржника, яке може бути отримане ним в майбутньому.

Запропоновано застосовувати такий захід до забезпечення позову як арешт акцій відповідача, тільки у порядку виключення, якщо у відповідача відсутні грошові кошти або інше майно, стягнення на яке повинно звертатися в першу чергу. У роботі зазначається, що у випадку арешту акцій у порядку вжиття заходів до забезпечення позову, тільки господарським судом може бути накладено обмеження прав, засвідчених заарештованими акціями (види, обсяги і терміни обмеження).

Підготовлено пропозиції з внесення змін і доповнень до Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо можливості надання права державному реєстратору призупинення здійснення реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, на підставі ухвали суду про забезпечення позову, або включення до Єдиного державного реєстру примітки про те, що стосовно певних відомостей є спір, який розглядається у суді.

У підрозділі 2.3. «Порядок забезпечення позову в господарському судочинстві» досліджуються питання вжиття забезпечення позову на стадіях господарського судочинства, строки та особливості розгляду заяв про забезпечення позову.

У ході дослідження порядку забезпечення позову господарськими судами, встановлено наступні положення: 1) заходи до забезпечення позову допускаються тільки на стадіях розгляду справи місцевими господарськими судами та апеляційними господарськими судами; 2) заява про вжиття заходів до забезпечення позову може бути подана до прийняття судового акту, яким закінчується розгляд справи по суті у відповідній інстанції; 3) вирішення питання про прийняття заходів до забезпечення позову – компетенція того суду, в якому справа знаходиться на розгляді.

Вмотивовано встановлення заборони розглядати заяву про забезпечення позову господарським судом на період надання зустрічного забезпечення, строк якого не може перевищувати 10 днів з дня надання відповідної заяви.

Запропоновано уточнення порядку розгляду забезпечення позову, а саме: 1) позовна заява, яка містить вимогу щодо забезпечення позову розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження в господарський суд; 2) окрема заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження одноособово без проведення судового засідання; 3) у випадку застосування щодо позовної заяви норми ст.63 ГПК України, окрема заява про забезпечення позову за даною позовною заявою не повинна розглядатися до усунення допущених порушень, а після їх усунення відповідна заява повинна бути розглянута негайно; 4) копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи до забезпечення позову відповідно до правил надсилання документів виконавчого провадження.

Розділ 3. Оскарження та виконання судових актів господарського суду щодо забезпечення позову містить два підрозділи, в яких проаналізовано особливості апеляційного, касаційного оскарження та виконання судових актів господарського суду щодо забезпечення позову.

У підрозділі 3.1. «Оскарження судових актів щодо забезпечення позову в господарському судочинстві» досліджено основні елементи оскарження судових актів щодо забезпечення позову, а саме: суб’єкти, які мають право на оскарження; предмет оскарження (скасування заходів до забезпечення позову, відмова в забезпеченні); строк та форма оскарження.

Для зменшення зловживань процесуальними правами недобросовісними суб’єктами шляхом подання безпідставних скарг, обґрунтовано, що право на оскарження відповідного судового акту повинні мати тільки ті особи, які мають певний інтерес, допускаючи при цьому можливість оскарження особами, права та інтереси котрих порушено прийнятим судовим актом. При цьому для мінімізації відповідних скарг від недобросовісних скаржників запропоновано надати право господарським судам апеляційної та касаційної інстанції вимагати від таких осіб обґрунтування таких скарг.

У роботі підкреслюється, що питання про процесуальну форму результату розгляду скарг на ухвали господарського суду апеляційної та касаційної інстанції мають практичне значення. З’ясовано, що місцеві господарські суди про забезпечення позову приймають ухвали, а апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України відповідно приймають постанови. Для законодавчої послідовності запропоновано, закріплення в ГПК України положення, за яким постанови апеляційних господарських судів та Вищого господарського суду України прийматимуться лише за результатами оскарження судових рішень, тобто розглянутих по суті спорів, а за результатами розгляду апеляційних та касаційних скарг на ухвали, відповідно, прийматимуться ухвали.

Проведено порівняльну характеристику властивостей апеляційного та касаційного оскарження ухвал про забезпечення позову. Встановлено, що суб’єкти забезпечення позову мають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про: а) забезпечення позову, б) скасування забезпечення позову, в) відмову в забезпеченні позову.

У підрозділі 3.2. «Виконання судових актів господарського суду щодо забезпечення позову» досліджено основні складові виконавчого провадження щодо судових актів господарського суду про забезпечення позову та підготовлено відповідні пропозиції.

Аргументовано, що розповсюдження загальної процедури виконання на ухвали про забезпечення позову є неефективним та не відповідає необхідності строкового виконання таких ухвал. Відстрочення виконання ухвали господарського суду щодо забезпечення позову недопустиме, оскільки може надалі ускладнити фактичну реалізацію заходів до забезпечення позову. Тому ГПК України пропонується доповнити нормою, відповідно до якої ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень; про негайне виконання повинно бути зазначено у відповідній ухвалі; державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після надходження документів і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

У ході дослідження встановлено, що у багатьох випадках боржники ухиляються від виконання ухвал господарських судів саме за допомогою інституту добровільного виконання, що завдає шкоди правам і охоронюваним законом інтересам суб’єктів господарювання, призводить до тяганини і зайвого листування. Позбавлення боржника добровільного терміну для виконання, більшою мірою сприятиме швидкому виконанню відповідного судового акту щодо забезпечення позову.

Невиконання ухвали господарського суду щодо забезпечення позову може спричинити збитки для сторони, клопотання якої щодо забезпечення позову задоволено господарським судом. У зв’язку з цим у сторін може виникнути спір щодо відшкодування збитків. З урахуванням особливостей забезпечення позову вмотивовано необхідність встановити в ГПК України особливу підсудність справ про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням ухвали господарського суду щодо забезпечення позову, а саме: для ефективного розгляду таких справ, подібні спори повинні розглядатися тим же судом, який виніс ухвалу про забезпечення позову.

У роботі звертається увага на часові межі дії заходів до забезпечення позову. Встановлено, що вони зберігають свою чинність на весь період розгляду справи до їх скасування, тому, зупинення провадження у справі не тягне за собою призупинення дії відповідних заходів. Для цього необхідно винесення ухвали господарського суду щодо скасування заходів до забезпечення позову в порядку ст. 68 ГПК України. Пропонується встановити в ГПК України норму, за якою у разі задоволення позову забезпечення позову зберігає свою дію до фактичного виконання судового акта, яким закінчено розгляд справи по суті.