ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ЗАХИСТ У СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст.3 Конституції України, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що визначає зміст і спрямованість її діяльності.

Загалом визнання та дотримання прав і свобод людини, їх належне забезпечення та надійний захист є виразом демократизації системи державної влади. Так, зокрема, у Загальній Декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Конвенція про захист прав і основних свобод людини проголошує право обвинуваченого мати достатні можливості для підготовки свого захисту, що його він може здійснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безоплатно. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права проголошує принцип правового захисту людини, її прав і свобод. За дослідженням дисертанта 83% опитаних слідчих важають за необхідне роз’яснювати права обвинуваченого у повному обсязі, але лише 18,9% опитаних слідчих, вважають, що це забезпечить повне, всебічне та об’єктивне розслідування кримінальної справи, разом із тим, решта — 19,9% відносять цю процедуру до формального виконання приписів кримінально-процесуального закону.

Тому посилення гарантій прав і законних інтересів осіб, котрі беруть участь у кримінальному процесі, відповідає як інтересам особи, так і інтересам суспільства в цілому. Тільки за умов гарантування прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, і, насамперед обвинуваченого, до якого можуть бути застосовані всі види процесуального примусу, в тому числі найбільш суворі, такі як затримання, арешт та інші, можливе ефективне виконання завдань кримінального судочинства.

Відтак проблема забезпечення прав і законних інтересів обвинуваченого, удосконалення діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду й адвокатури є актуальною й такою, що відповідає рівню розвитку сучасної процесуальної науки та практики розслідування злочинів.

Окремі аспекти розгляданої проблеми привертали до себе певну увагу науковців — Н.М. Ахтирської, Т.В. Варфоломеєвої, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, В.С. Кузьмічова, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.Т. Маляренка, П.С. Матишевського, О.Р. Михайленка, М.М. Міхеєнка, І.Л. Петрухіна, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила та інших.

Разом із цим чимало питань, у силу різних обставин, залишаються не вирішеними, що не може негативно не позначатися на практичному забезпеченні прав і свобод людини в кримінальному процесі. Тому означена проблема потребує свого подальшого дослідження з позиції сьогодення та в сукупності з іншими конституційними засадами кримінального судочинства, з метою створення теоретично обґрунтованої концепції забезпечення прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина у кримінальному процесі й таким чином забезпечити послідовність, системність та комплексність вирішення згаданої проблеми.

Наведені обставини свідчать про актуальність і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767); а також п.п. 1.1.11, 2.7.117 Наказу МВС України №755 2004 року “Приорітетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 років”. Дисертація виконана згідно з головними напрямами наукових досліджень Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Тема роботи затверджена Вченою радою Запорізького юридичного інституту МВС України, протокол №1 від 31 січня 2003 року.